1. Сутність стандартизації та її роль у розвитку народного господарства

Вид материала

Содержание

Право споживача на належну якість продукції
Права споживача в разі придбання ним товару неналежної якості
В Україні в рамках системи забезпечення якості товарів і послуг доцільно було б
Він виконує такі основні функції

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

ЯКОСТІ. Використання продукції високого технічного рівня там, де в цьому немає прямої необхідності, призводить до омертвління коштів, зменшує фонд нагромадження, стримує зростання суспільної продуктивності праці. За своїми економічними наслідками цей процес тотожний процесові економічного знецінення нових виробів, які мають вищий підносний технічний рівень, цілком визначається умовами їх продуктивного використання або конкретною потребою.

З цього приводу Я. Плоткін вважає, що при оцінці доцільності поліпшення якості виробів слід виходити не тільки, а точніше, не стільки з її технічного рівня, скільки з конкретних умов використання цих виробів споживачем. Інакше кажучи, потрібно враховувати споживчу вартість нових виробів за окремими типовими сферами її використання. Економічний бік якості виробів виявляється тільки в процесі їх використання споживачем. Споживча вартість зумовлена фізичними, хімічними й іншими природними властивостями речі, а також властивостями, що їй надані внаслідок доцільної діяльності людини. Економічна наука, на відміну від технічних дисциплін, досліджує не саме споживання, а результат споживання тієї чи іншої споживчої вартості, тобто з економічного погляду суттєвими є не самі властивості виробів, а тс, якою мірою вони задовольняють певну потребу. Споживача не цікавить природа предмета споживання як така; йому важливо, щоб предмет споживання мав потрібні йому властивості. Сукупність певних властивостей і робить річ предметом споживання. Але одні й ті самі вироби, які характеризуються однаковою сукупністю споживчих властивостей, по-різному задовольняють потреби споживачів. Один вид виробу може мати інтенсивніші корисні властивості, які цікавлять споживача, ніж інший. У зв'язку з цим він більшою мірою буде задовольняти потребу споживача.

Оцінка одиниці споживчої вартості за ступенем задоволення певної потреби, врешті-решт, і характеризує її якість. Оскільки потреба в даних виробах надто різноманітна, то ці вироби будуть по-різному оцінюватись споживачем, тобто мати різну якість. Тому, коли ми говоримо про якість виробів, то маємо на увазі певні умови її споживання. Це, звичайно, не означає забезпечення якості в її технічному розумінні як визначеності властивостей речі. Але з економічною погляду важливо ще знати, наскільки ці властивості відповідають потребі. Таким чином, якість продукції пов'язана зі задоволення конкретної потреби тим чи іншим видом виробу. Під якістю продукції слід розуміти ступінь задоволення цим виробом конкретної потреби. Основним моментом в цьому визначенні є вимога, щоб якість оцінювалась тільки у зв'язку із заданою конкретною потребою.

До економічного аспекту якості виробів належить також розгляд співвідношення між категоріями "корисність" виробів і їх "вартість". Корисність відбиває ступінь задоволення суспільної потреби, тобто споживчу вартість у суспільному масштабі. Безумовно, на величину корисності впливає якість виробів, але з цього не випливає, що вироби вищої якості мусять мати і більшу корисність. Величина корисності, крім якості, залежить і від затрат на виробництво та споживання виробів (так званої ціни споживання). Отже, корисність виробу, який має вищу якість, але потребує більших затрат, може для суспільства взагалі і для конкретного споживача, зокрема, виявитися меншою, ніж виробу з нижчою якістю, але виготовленого з меншими затратами.

Співвідношення між категоріями "корисність" і "вартість", яке є вирішальним у конкурентоспроможності продукції, набагато складніше. Воно зумовлене взаємозв'язками між категоріями "технічний рівень" — "якість" — "корисність" — "економічна ефективність" — "ціна продажу" — "ціна використання" (останні дві в сумі становлять "ціну споживання"). Ці взаємозв'язки можуть відбуватися в будь-яких напрямах - прямих і зворотніх:

Умовні позначення:

ТР — технічний рівень продукції;

Як - якість продукції;

Крс - корисність продукції;

Е - сумарний економічний ефект підвищення ТР_в, (або Як)

продукції;

Ц — ціна продажу продукції;

|| — підвищення або зниження показника, що характеризує відповідну категорію;

Ксп — конкурентоспроможність продукції.

Взаємозв'язки між категоріями, які зумовлюють конкурентоспроможність продукції, можуть бути збіжними і протилежними, тобто комбінуватися між собою у будь-якому співвідношенні. Завдяки цим комбінаціям зв'язки між елементами системи (Ксп, ТР_в, Як і т.д.) набагато складніші, і це значно ускладнює всю систему.

На конкурентоспроможність продукції останнім часом все більше впливає можливість виробника постачати споживачу продукцію раніше від своїх конкурентів і забезпечувати краще обслуговування, сервіс. Вироби можуть виявитися конкурентоздатними і випадково. Така ситуація, зазвичай, виникає в у мовах малого бізнесу. Крупні ж компанії вже давно не розраховують на випадкову конкурентоспроможність свосї продукції. Вони ретельно займаються вивченням сегментів ринку, потреб і можливостей споживачів (покупців), проводять маркетингові дослідження. Якщо, припустимо, товаровиробнику пощастило, і його продукцію визнано конкурентоспроможною, то йому, по-перше, слід виявити причини, які обумовили такий випадок, а по-друге, встигнути вжити заходів щодо збереження свого становища.

І ще одна теза, яка характеризує економічний аспект якості виробів і від розуміння якої значною мірою залежить вирішення питання про конкурентоспроможність продукції: краше — це завжди (або майже завжди) більше. Ця теза сприймається переважно як аксіома, але ми вважаємо за доцільне довести це.

При визначенні економічного ефекту у споживача від поліпшення якості продукції треба користуватися так званим правилом тотожності ефектів, суть якого полягає в коригуванні (помноженні) витрат у споживача при користуванні виробом нижчої якості. Це стосується всіх параметрів (властивостей) якості, але питання про коригування вирішено на сьогодні тільки відносно двох, щоправда, найважливіших параметрів - продуктивності й довговічності (терміну).

Соціологічний аспект проблеми якості пов'язаний з вирішенням відношення суб'єкта до такої об'єктивної властивості виробу, як його безпосередня споживча якість. З соціологічних позицій якість розілядається як категорія, що відповідає закономірностям розподілу населення за доходами, формування попиту на окремі види виробів тошо. До соціологічного аспекту якості близько примикає психологічний; більше того, дехто з авторів вважас останній різновидом першого. Доцільніше розглядати його як окремий аспект І ось деякі міркування щодо цього.

Є такі сторони відношення суб'єкта до якості виробів, які не залежать від його (суб'єкта) категорії в соціологічному розумінні, тобто ці сторони виявляються "всередині" СОЦІОЛОГІЧНОЇ категорії суб'єкта або незалежно від цієї категорії і тому вони можуть бути віднесені до психологічного аспекту. Прикладом, який підтверджує цю думку, є така ситуація.

Вирішальним моментом у створенні конкурентоспроможної продукції є співвідношення між категоріями"корисність" і "вартість", а остання визначається ціною споживання, що складається з ціни купівлі виробу і ціни його експлуатації. Оскільки вияв цих цін розподілений у часі, по-перше, і триває одноразово (перша ціна) й протягом тривалого часу (експлуатаційна ціна) — по-друге, то у споживача виникає певний суто психологічний настрій. Якщо новий виріб створений кращим, але дорожчим (це найпопулярніший варіант співвідношення між категоріями "корисність" і "вартість"), то споживачеві доводиться платити більше один раз і за раз (одноразові витрати), в той час як економію віл поліпшення виробу він одержуватиме протягом тривалого часу експлуатації (поточні витрати). Перші, користуючись народним прислів'ям, можна ототожнити з "синицею в руках", другі — "з журавлем у небі", а за тим самим народним прислів'ям з психологічного погляду краще "синиця в руках, ніж журавель у небі". З цього ж ПОГЛЯДУ привабливішим для споживача може бути варіант "гірше" - "дешевше". Психологічний момент повинен бути також взятий до уваги при вирішенні питання про підвищення або збереження конкурентоспроможності продукції.

Таким чином, на думку авторів, формується споживацько-вартісний підхід щодо забезпечення якості продукції, на меті якого є:

по-перше, створення умов для зниження витрат виробництва
на суму корисного ефекту споживчої вартості;

по-друге, підвищення рівня задоволення потреб споживачів
за рахунок збільшення корисності та якості продукції.

Крім того, цей підхід повинен стати складовою механізму економічної інтеграції виробника і споживача. Ввижається, що реалізація комплексу заходів поліпшення якості продукції та навколишнього середовища, забезпечення їх безпеки гарантує споживачу комфорт, вигоду та захист. У зв'язку з цим проблему поліпшення якості можна розглядати в екологічному аспекті. "Екологічно чиста " продукція є однією з актуальних людських потреб сьогодення. "Екологічно чиста" продукція визначається як продукція, яка не завдає збитку навколишньому природному середовищу та здоров'ю людини в процесах виробництва, експлуатації, під час та після утилізації. Властивості та конструктивні особливості продукції виступають важливими компонентами її конкурентоздатності.

Внаслідок коливань у перевагах, які споживачі (покупці) надають екологічним якостям продукції, па підприємствах змінюється рівень продажу. Зростають витрати підприємств на задоволення певних вимог до якості продукції, поліпшення її екологічних властивостей,

В умовах світової конкуренції якість продукції все більше набуває основної функції. Виробник мусить піклуватись про наявність попиту на власну продукцію, причому основною умовою її кон курентоспроможності є поліпшення її якості, яка досягається лише при високому рівні організації виробництва, його технічного оснащення.

Якість являє собою систему виробництва продукції, робіт чи послуг, що забезпечує стабільний імідж підприємства|.

В умовах сучасної світової екологічної кризи набуває великої актуальності проблема обов'язкової екологічної сертифікації. На сьогодні екологічний сертифікат виступає визначальним чинником конкурентоспроможності багатьох видів продукції.

"Екологічна сертифікація виступає одним із нових видів серти фікації і спрямована, насамперед, на те, щоб стимулювати виробників до впровадження нових технологічних процесів та розробки товарів, які будуть найбільш мінімально забруднювати довкілля і створять для споживачів гарантію безпеки продукції для життя, здоров'я та майна громадян" .

Введення системи екологічної сертифікації покликане реалізувати вимоги законодавства в галузі охорони навколишнього середовиша в процесі господарської діяльності, запровадити екологічно безпечні виробництва та технологічні процеси, до держуватися вимог екологічної безпеки та запобігати забрудненню навколишнього природного середовища.

У процесі розробки підходів до створення та зміцнення спільного європейського ринку Європейське Співтовариство прагне створити жорстку систему екологічного законодавства та контролю за виконанням його вимог. Основними етапами здійснення екологічної сертифікації є екологічний аудит та екологічний консалтинг.

Одним з лідерів апробації нових ринкових інструментів екологічного менеджменту є Великобританія, де 1990 року прийняли стандарт "Екологічний акт" (Environmental Act), після чого в 1992 році з'явився Стандарту сфері систем екологічного менеджменту BS 7750 (Specification for Environmental Management System), який був підготовлений Британським інститутом Стандартизації відповідно до запитів Британської Конфедерації Промисловості. Пізніше до Великобританії приєднались інші держави, а сам стандарт слугував основою для підготовки міжнародних документів. BS 7750 включає в себе опис процедури аудування та відображає вимоги до аудиторського плану.

У березні 1992 року для Європейського Співтовариства були розроблені "Вимоги до екоаудування" з метою створення стимулів використання прийомів та методів екологічного аудування для оцінки діяльності підприємств. Вимоги були підготовлені відповідно до програми екологічних дій, заснованої на висновках та рекомендаціях доповіді Гру Брундтланд "Наше спільне майбутнє" (1987р.) та "Хартії бізнесу з метою сталого розвитку" (Міжнародна торгово-промислова палата, 1991р.).

У 1993 році були цілком узгоджені та опубліковані вимоги до створення Схеми екологічного менеджменту та аудувания (Eco-man-agement and audit scheme or EMAS), після чого підприємства отримали можливість бути сертифікованими відповідно до EMAS з 1995 року.

Зазначимо, що основою філософії екологічного менеджменту в розвинутих країнах світу виступає система якості (TQM), спрямована на ефективне отримання високоякісних продукції та послуг (через весь життєвий цикл — від сировини через виробництво до життя власне продукції та остаточного розміщення відходів).

Однією з найбільш значних міжнародних екологічних ініціатив є поява серії міжнародних стандартів систем екологічного менеджменту' на підприємствах (ISO 14000). Рішення про розробку ISO 14000 є результатом Уругвайського раунду переговорів з Всесвітньої торговельної угоди та зустрічі на вищому рівні з питань навколишнього середовиша і розвитку в Ріо-де-Жанейро 1992 року. С тандарти ISO 14000 розроблялися Технічним комітетом 207 (ТС 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) з урахуванням міжнародних стандартів по системах менеджменту якості продукції (ISO 9000), відповідно до ЯКИХ ссріифіковано більше 70000 підприємств світу. Система стандартів забезпечує зменшення несприятливого впливу на навколишнє середовище і людину на трьох рівнях: організаційному (поліпшення екологічної поведінки корпорацій), національному (створення істотних доповнень до нормативної бази та вдосконалення державної економічної політики), міжнародному (поліпшення умов міжнародної торгівлі).

У систему стандартів входять документи трьох основних груп:

принципи створення та використання систем екологічного
менеджменту;
інструменти екологічного контролю та оцінки;
стандарти, орієнтовані на продукцію.

Перелік міжнародних стандартів ISO серії 14000 викладено в таблиці 3.

Офіційно стандарти ISO I4000 є добровільними. Підприємства можуть застосовувати стандарти ISO 14000 для внутрішніх й зовнішніх потреб. Створення системи внутрішнього екологічного аудиту надасть підприємству ефективний інструмент управління сукупністю всіх дій на навколишнє природне середовище. Зовнішні потреби застосування системи стандартів ISO полягають у демонстрації споживачам відповідності сучасним вимогам якості продукції.

Зміни в підходах до забезпечення якості продукції вимагають нових підходів до маркетингової діяльності. З метою формування концепції захисту споживачів та довкілля від небезпечної продукції слід інструменти комплексу маркетингу модифікувати з урахуванням екологічного чинника, тобто здійснити екологічне маркування, екологічну сертифікацію, екологічні комунікації, екологічний аудит. У рамках чинної в Україні системи захисту прав і інтересів споживачів створено та функціонує низка механізмів захисту споживачів від неякісної та небезпечної продукції. Водночас, ця система більшою мірою спрямована на контроль діяльності підприємств і не в повній мірі використовує інші можливості підвищення захищеності споживачів (інформування та навчання споживачів, мотивування підприємств до підвищення споживчої задоволеності тощо).

Згідно із Законом України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року продукція, реалізація якої може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров'ю людей, є об'єктом екологічної експертизи (стаття 7).

Усі споживачі на території України при придбанні або використанні продукції для задоволення своїх потреб мають право на:

державний захист своїх інтересів;
гарантований рівень споживання;
належну якість продукції, торговельного та інших видів обслуговування;
безпеку продукції;
достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент продукції;
відшкодування збитків, завданих продукцією неналежної якості, відшкодування шкоди, заподіяної продукцією, небезпечною для життя і здоров'я людей;
звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
об'єднання в товариства, спілки та інші громадські формування.

Держава забезпечує громадянам захист їх економічних інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору продукції, а також її виготовлювачів і продавців, отримання знань і кваліфікації, необхідних відповідно до їх потреб і гарантує придбання або отримання іншими законними способами продукції в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання нормального здоров'я і належної життєдіяльності.

За сучасних умов господарювання значна частина українських споживачів не може дозволити собі придбання дорогих товарів найвищої якості. Водночас, більшість вітчизняних підприємств наразі не в змозі забезпечити високу якість продукції та мінімальний вплив на навколишнє середовище через складний економічний стан, спрацювання обладнання тощо. Все це повинно враховуватися при визначенні принципів і форм захисту прав споживачів та довкілля.

Розглянемо детальніше права споживача на належну якість товарів, а також у випадках придбання ним продукції низької якості.

Право споживача на належну якість продукції :

Споживач має право вимагати від продавця (виконавця), щоб якість придбаної продукції відповідала обов'язковим вимогам державних стандартів, іншої нормативно-технічної документації і договорів.
Вимоги до продукції, що підлягають єдиному регулюванню, встановлюються державними органами в межах їх компетенції щодо державних стандартів і є обов'язковими. Усі вимоги мають передбачити безпеку продукції, охорону здоров'я і життя громадян та охорону навколишнього середовища, а також суміщення і взаємозамінність виробів. Реалізація інтересів споживачів у нормуванні вимог до якості продукції забезпечується правом участі об'єднань споживачів у розробці державних стандартів та нормативно-технічної документації.
Продавець (виконавець) зобов'язаний передати споживачу (покупцю, замовнику) продукцію, яка відповідає за якістю вимогам стандарту, іншій нормативно-технічній документації та умовам договору.
Виготовлювач зобов'язаний забезпечувати випуск запасних частин до продукції в обсягах та асортименті на замовлення продавця протягом усього встановленого нормативно-технічною документацією або законодавством терміну її служби, а в разі відсутності таких термінів - протягом 10 років з моменту зняття продукції з виробництва. Продавець упродовж зазначених термінів забезпечує наявність необхідних споживачу запасних частин.

Права споживача в разі придбання ним товару неналежної якості:

Споживач (покупець) при виявленні недоліків або фальсифікації товару протягом гарантійного чи інших термінів, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати віл продавця або заміни аналогічним товаром належної якості, або відповідного зниження його купівельної ціни, або безоплатного усунення недоліків товару чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення, або розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.
Вимоги споживача (покупця), що випливають з пункту 1 цієї статті, пред'являються торговельному підприємству-продавцю за місцем купівлі товару або його представникові за місцем знаходження споживача (покупця). Функції представників торговельних підприємств продавців системи державної торгівлі та системи споживчої кооперації виконує будь-яке торговельне підприємство цих систем, що реалізує аналогічні товари. Торговельні підприємства-продавці. засновані на інших формах власності, самостійно визначають своїх представників.
Продавець (його представник) зобов'язаний прийняти товар низької якості у споживача. Доставка товарів продавцю (його представнику) та їх повернення споживачу здійснюється силами і засобами продавця (його представника). У разі невиконання даного зобов'язання, а також за відсутності продавця (його представника) в місці знаходження споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійсненні споживачем за їх рахунок.
За наявності товару вимога споживача про його заміну піллягає негайному задоволенню, а у разі необхідності перевірки якості протягом 14 днів або за домовленістю сторін. За відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у дію місячний термін із моменту відповідної заяви.
При пред'явленні споживачем (покупцем) вимоги про безоплатне усунення недоліків товару нони повинні бути усунені протягом 14 днів або за згодою сторін. На вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної моделі (марки, типу). За кожний день затримки виконання вимоги про надання на час ремонту товару аналогічної моделі (марки, типу) та за кожний день затримки усунення недоліків понад встановлений термін (14 днів) споживачу виплачується неустойка в розмірі одного процента роздрібної ціни товару, Виготовлювач разом із продавцем на договірній основі передбачають для цього обмінний фонд товарів.
Виготовлювач зобов'язаний відшкодувати всі витрати торговельного підприємства, що розглядає претензію споживача (покупця) до виробленого товару. Торговельне підприемство-продавець товарів зобов'язане в місячний строк відшкодувати торговельному підприємству, що не є продавцем товару, збитки, яких останнє зазнало у зв'язку із задоволенням вимог споживача (покупця).
Вимоги споживача (покупця) не підлягають задоволенню, якщо продавець (його представник) доведе, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем (покупцем) правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право браги участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

В Україні в рамках системи забезпечення якості товарів і послуг доцільно було б:

створити систему навчання та інформування громадян про їх права як споживачів продукції і послуг, про законодавство в цій галузі, про ініціативи щодо захисту їх прав та підвищення їх задоволеності, зокрема, про ініціативи підприємств щодо захисту продукції від підробок;
забезпечити доступність до споживачів інформації про внутрішню діяльність підприємств із забезпечення та поліпшення якості;
проводити незалежні порівняльні дослідження споживчих властивостей продукції та послуг І оприлюднювати їх результати. Запровадити національний індекс задоволеності споживачів, узгоджений із загальноєвропейським індексом. Ці заходи повинні забезпечити обізнаність споживачів, допомогти їм робити свідомий вибір продукції з оптимальною
якістю;
удосконалити систему контролю безпечності продукції та послуг. При цьому слід виходити з того, що ця система не повинна призводити до додаткових витрат підприємств, які випускають якісну та безпечну продукцію. Підвищити відповідальність виробників (постачальників) за збитки, нанесені споживачам і довкіллю небезпечною продукцією;
координувати діяльність державних органів, що контролюють якість продукції та її безпечність, чітко регламентувати та розподілити їх відповідальність, усунути дублювання їх функцій;
ввести систему моніторингу впливу підприємств на навколишнє середовище (викиди, відходи, ресурсозбереження) і оприлюднювати результати моніторингу;
стимулювати підприємства, що впроваджують системи управління впливом на навколишнє середовище на базі міжнародних стандартів ISO серії 14000;
розвивати та підтримувати громадські рухи за права споживачів;
посилити контроль з боку Держспоживстандарту України за продукцією, яка імпортується. Проводити роботу для розробки методів контролю за показниками, які згідно з медико-біологічними вимогами не контролюються, але можуть впливати на здоров'я людини;
посилити контроль за ринковою торгівлею і розробити методи адміністративно-фінансового впливу на недобросовісних продавців. Ширше використовувати засоби масової інформації з метою антиреклами неякісних і
фальсифікованих товарів;
посилити технологічний потенціал та забезпечити конкурентоздатність підприємств;
браги участь у міжнародних інформаційних та проектних мережах ринку екологобезпечних товарів та послуг;
здійснювати моніторинг ефектів дії на навколишнє середовище протягом усього життєвого циклу продукції;
реалізовувати концепцію екологічного аудиту як систематичного та документального процесу перевірки додержання підприємствами екологічних зобов'язань;
гармонізувати національні нормативні документи із міжнародними щодо застосування процедур, правил та схем оцінки відповідності;
удосконалити методологію проведення повномасштабної сертифікації продукції;
здійснювати повну атестацію виробництва як один з найголовніших етапів проведення сертифікації продукції серійного і масового виробництва.

Узагальнюючи зазначене, зазначимо, що раціональним підходом до забезпечення захисту споживачів та довкілля від небезпечної продукції є інтегрування адміністративних та економічних інструментів, що дозволяє поєднати додержання нормативних положень з економічними вигодами.

Тема 6. Державна система сертифікації продукції і систем якості.

1. Загальні відомості про розвиток і сучасний стан сертифікації.

Ідея сертифікації і загальне її розуміння відомі давно. З давніх пір клеймування продукції виробником було підтвердженням високої її якості. Запевнення продавця покупцю відносно якості продукції також було однією з найдавніших і простих фopм того, що зараз ми називаємо сертифікацією.

Сертифікація тісно пов'язана з стандартизацією. Коли виробник продукції вперше почав твердити, що вона відповідає вимогам загальноприйнятого стандарту, то тим самим уже зародилась найпростіша норма сертифікації. Клеймування, включення в перелік або похвала продукції, видача клейма чи сертифікату для підтвердження відповідності стандарту — все це входить в загальне поняття сертифікації.

З розвитком зовнішньоторгових і економічних відносин, науки і техніки виявилась необхідність проведення об'єктивних випробувань виробів, незалежних як від виробника, так і споживача продукції, тобто третьою стороною, що гарантувало відповідність виробу певним вимогам якості. Так з'явилась сертифікація в сучасному розумінні цього слова.

В наш час сертифікація стала одним із важливих механізмів управління якістю, який дає можливість об'єктивно оцінити продукцію, надати споживачу підтвердження її безпеки, забезпечити контроль за відповідністю продукції вимогам екологічної чистоти, а також підвищити її конкурентоздатність.

За кордоном безпека продукції для людини і навколишнього середовища давно підтверджується сертифікацією і, хоч вартість її значна, виробник змушений одержувати сертифікат для того, щоб мати ринок збуту і уникнути втрат при продажу своєї продукції. А втрати ці значні: за даними торгово-промислової палати, вони досягають 25% від обсягу продажу. А в окремих випадках бувають і вищі. Так, наприклад, Сумський завод бурильних труб до сертифікації продавав їх по ціні до 600 доларів США за тонну, а після сертифікації — від 900 до 1600 доларів — в залежності від типорозміру.

Суттєвий вклад у вирішення питань сертифікації, а також захисту інтересів споживачів внесла ООН, яка розробила і затвердила Основний міжнародно-правовий документ "Звід загальних керівних принципів ООН щодо захисту інтересів споживачів" [18].

В розробці і впровадженні нормативних документів, сертифікації продукції та систем якості активну роль відіграють такі міжнародні організації, як згадані в т.ч. ISO та 1ЕС, з своїми технічними комітетами, Міжнародний Форум з акредитації лабораторій (НАС), Всесвітній Форум ISO 9000, Міжнародна асоціація з атестації та підготовки ексиертів-аудиторів (ІАТСА), а серед європейських: Європейський комітет з стандартизації в електротехніці (CENELEC), Європейська організація якості (EOQ), Європейський фонд з управління якістю (EFQM), Європейська організація з випробувань та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська акредитація сертифікаційної діяльності (ЕАС) та інші. В рамках країн РЕВ була розроблена і впроваджена з 01.01.88 р. система сертифікації СЕПРОРЕВ, яка відрізнялась від прийнятих міжнародних систем тим, що, крім вимог безпеки, охорони здоров'я і екології, велике значення надавала якісним техніко-економічним параметрам продукції, яка поставлялась за кооперованими поставками в країни-члени РЕВ. На першому етапі дії системи були проведені спільні роботи з акредитації лабораторій. В Україні одними з перших одержали право на проведення сертифікаційних випробувань головні випробувальні центри: виробничого об'єднання "Електропобутприлад" (Київ) і Всесоюзного науково-дослідного інституту вибухозахисного і рудникового електроустаткування (Донецьк).

В колишньому Союзі розроблялась державна система сертифікації, але після розпаду Союзу вона була введена в дію в Російській Федерації з 01.05.92 р. спочатку під назвою "Система сертифікації ГОСТ", а в подальшому була перейменована в "Російську систему сертифікації".

В Україні робота з сертифікації стала проводитись після виходу постанови Кабінету Міністрів N 95 від 27.02.92 р. та Декрету Кабінету Міністрів [1], у відповідності з якими були розроблені перші нормативні документи системи сертифікації УкрСЕПРО.

Доцільність економічних і торгових зв'язків між країнами СНД сприяла тому, що 13.02.93 р. між ними була підписана угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, згідно з якою особлива увага приділя-і ється розробці і погодженню принципів та політики проведення робіт з сертифікації в державах СНД і взаємному визнанні іультатів випробувань.

Зараз в Україні діє 25 нормативних документів державної системи сертифікації УкрСЕПРО, 12 нормативних документів комерційної системи сертифікації СовАск та нормативні документи системи сертифікації CERTEX, яка поширюється на добровільну сертифікацію продукції [25].

Національним органом, який керує всіма роботами з сертифікації в Україні, є Держстандарт. Під його керівництвом розроблено всі нормативні документи державної системи сертифікації УкрСЕПРО. Він активно працює з питань сертифікації в міжнародних, європейських організаціях та Міжнародній Раді з питань метрології, стандартизації і сертифікації СНД.. Ця діяльність, в першу чергу, проводиться за такими напрямками:

підтримка вітчизняних виробників і захист прав споживачів засобами нетарифного регулювання ринку, а саме, за допомогою сертифікації продукції, що імпортується в Україну, на відповідність вимогам, які спрямовані на захист життя, здоров'я громадян, довкілля, на боротьбу зі зловживаннями (право країн на таке регулювання визнане документами GATT/WTO, зокрема Угодою про технічні бар'єри в торгівлі);
створення сприятливого режиму для проникнення української продукції на світовий ринок за допомогою підписаних двосторонніх міжурядових угод про взаємне визнання результатів робіт із сертифікації відповідно до Угоди про технічні бар’єри в торгівлі.

З цими напрямками діяльності тісно пов язана проблема стандартизації і сертифікації імпортних товарів, яка стосується імпортерів іноземних товарів, що продають в Україні товари іноземного виробництва.

Зточки зору гарантій безпеки для життя і здоров я громадян, їх майна і довкілля існуючий режим зовнішньої торгівлі в Україні є досить ліберальним. Завезти в США, ЄС або Японію імпортну продукцію може лише та компанія, яка у відповідності до встановленої законодавством процедури бере повну юридичну відповідальность за якість і безпечність цього товару.

Ця відповідальність страхується страховою компанією-резидентом. Митниця дозволить ввезти товар лише за умови наявності підтверджених уповноваженим державним органом гарантій безпеки і страхування. Ті, хто побував у США або в одній із країн ЄС, знають, що на етикетці завезеного в ці країни імпортного товару (обов'язково виконаній на державній мові) міститься інформація про країну і компанію виробника. Головне ж — вказується назва, повна адреса і телефон компанії-резидента, яка несе повну юридичну відповідальність за якість товару. Таким чином формується механізм реальної громадянської відповідальності за продаж неякісного або небезпечного товару.

Тому в економічно розвинених країнах власнику декількох тисяч доларів навіть на думку не спаде завозити дрібні партії продукції. Цей бізнес — для сильних компаній, здатних провести випробування, що підтвердять безпечність товару, і створити реальні фінансові гарантії відповідальності перед споживачем за безпечність кожної одиниці товару.

Недосконалість українського законодавства призводить до того, що компанії-імпортери і реалізатори продукції ніякої реальної відповідальності за поставку неякісної продукції не несуть, як і не поспішають поділитися інформацією про іноземних виробників продукції, якою вони торгують. Це ставить їх у привілейоване становище в порівнянні з вітчизняними виробниками, дозволяє отримувати надприбутки ціною ризику для життя і здоров'я наших громадян.

Недосконалістю українського законодавства в 1996 р. спробував скористатися Світовий Банк, який на підтримку економічних програм Кабінету Міністрів України вимагав одностороннього відкриття ринку для імпортної продукції.

Зважаючи на можливий негативний вплив на вітчизняного виробника наслідків виконання умов Кредитної угоди Світового Банку, Держстандарт запропонував замість одностороннього відкриття ринку для імпортної продукції вживати заходів щодо підписання двосторонніх міжурядових угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності, як це передбачено Угодою про технічні бар'єри в торгівлі WTO, та внесення змін до системи сертифікації УкрСЕПРО у напрямку гармонізації її з міжнародними.

Результатом складних переговорів з представниками Світового Банку стало визнання з їхнього боку того, що Українська державна система сертифікації продукції повністю відповідає вимогам GATT/WTO, світовій практиці оцінки відповідності і не є дискримінаційною стосовно імпортерів.

Протягом 1996 р. Держстандарт проводив політику, спрямовану на підписання двосторонніх міжнародних угод про cпівробітництво у сферах стандартизації, метрології та сертифікації, а також угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності. Протягом 1996 р. було укладено 18 таких угод і переговори проводились більш як з ЗО країнами світу.

Якщо говорити про національне технічне регулювання проблема полягає в недостатній скоординованості дій окремих органів державної влади. Занепокоєння викликає надзвичайна зацікавленість різних міністерств, відомств, а іноді навіть комер ційних структур типу Торгово-промислової палати у введенні різного роду "сертифікацій". З'являються все нові і нові сертифікати якості", "сертифікати аналізу", "гігієнічні сертифікати”, тощо, тобто є велике бажання використовувати саме слово " сертифікат", в той час як у міжнародній торгівлі так називається документ, виданий уповноваженим державним органом, який свідчить, що певна продукція досліджена незалежно від покупця і продавця третьою стороною і визнана відповідною всім і встановленим законодавством країни вимогам до такого виду продукції. Такий сертифікат створює певний рівень довірі до якості і безпечності продукції, надає можливість його визнання з боку аналогічного уповноваженого органу в інших країнах, тобто надає можливість для усунення непотрібних перепон у торгівлі.

2. Загальні відомості про систему сертифікації УкрСЕПРО, її структурна схема.

Державну систему сертифікації створює Держспоживстандарт України - національний орган України із сертифікації, який здійснює та координує роботу щодо забезпечення її функціонування, а саме:

визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації в Україні;
затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, та визначає терміни її запровадження;
призначає органи з сертифікації продукції;
акредитує органи із сертифікації та випробувальні лабораторії (центри), атестує експертів-аудиторів;
встановлює правила визнання сертифікатів інших країн;
розглядас спірні питання з випробувань і додержання правил сертифікації продукції;
веде Реєстр державної системи сертифікації;
організовує інформаційне забезпечення з питань сертифікації.

Національна Система сертифікації УкрСЕПРО започаткована практично з моменту проголошення незалежності України з метою захисту внутрішнього ринку від надходження неякісних, небезпечних товарів, а вітчизняного виробника - від недобросовісної конкуренції на вітчизняному ринку внаслідок надання односторонніх переваг для імпортерів.

Науково-методичним та інформаційним центром у системі УкрСЕПРО є Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДНЦ). який виконує такі основні функції :

здійснює розроблення та вдосконалення організаційно- методичних документів Системи УкрСЕПРО;
готує проекти законодавчих актів у галузі сертифікації;
проводить аналіз можливостей підприємств і організацій щодо виконання ними функцій випробувальних лабораторій та органів із сертифікації, здійснює експертизу документів, що подаються для акредитації, готує пропозиції Держспоживстандарту України щодо їх акредитації в Системі УкрСЕПРО;
готує пропозиції з номенклатури продукції, шо підлягає обов'язковій сертифікації;
надає методичну допомогу органам із сертифікації та випробувальним лабораторіям щодо підготовки їх до акредитації, а також підприємствам і організаціям у підготовці до сертифікації продукції та систем якості;
здійснює інформаційне забезпечення та надає інформації послуги в галузі сертифікації.

Свідченням відповідності міжнародним вимогам Систеї УкрСЕПРО є укладання угод щодо взаємного визнання результату робіт із сертифікації з 32 країнами — торговими партнераї України.

Інтеграція економіки України до європейських структур вимаї подальшої гармонізації методів і практики вітчизняної сертифікації, прийнятими в Європейському Союзі та переходу до більш досконалих організаційних та методичних форм підтвердження відповідності продукції і послуг вимогам нормативних документів.

З метою розвитку добровільної сертифікації в Україні, подальшої гармонізації з європейськими правилами та процедурами оиін відповідності, поетапного впровадження модульного підходу оиін відповідності з урахуванням Директиви Європейського Союзу і 22.07.93 р. №93/465/ЕЕС Держспоживстандарт України своїм наказом від 10.01.99 р. №2 затвердив "Порядок впровадження модульного підходу оцінки відповідності з врахуванням Директиви Європейського Союзу" (зареєстровано в Мінюсті України 11.02. р. за № 95/3388). Цей документ призначено для застосування продукції, що не підлягає обов'язковій сертифікації в Україні відповідно до чинного законодавства.

За заявкою виробника чи постачальника роботи з оцінки відповідності згідно з зазначеним "Порядком..." можуть здійснювати органи з добровільної сертифікації, зареєстровані відповідно ДСТУ 3416-96, органи з сертифікації, акредитовані в Систе УкрСЕПРО, чи органи з добровільної сертифікації, акредитовані відповідність ДСТУ EN 45011-98, ДСТУ EN 45012-98.

Перші шість нормативних документів системи сертифікаціїУкрСЕПРО (надалі — Система) розроблені в 1993 р. Українським науково-виробничим центром стандартизації, метрології та сертифікації і Державним науково-дослідним інститутом “Система" Держстандарту України, затверджені і введені в дію Наказом Держстандарту України від 30.06.1993 p. N 94.

До них відносяться:

КНД 50-002-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення;
КНД 50-003-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації;
КНД 50-004-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації;
КНД 50-005-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції;
КНД 50-006-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок здійснення;
КНД 50-007-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр системи.

Система встановлює основні принципи, структуру та правила Української державної системи сертифікації продукції, процесів і послуг (надалі — продукції), призначена для проведення обов язкової та добровільної сертифікації продукції і є відкритою для вступу до неї органів з сертифікації та випробувальних лабораторій інших держав і доступу до неї будь-яких підприємств і організацій. Система передбачає, що сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбачені чинним законодавством України, проводиться виключно в ній.

Система створена у відповідності до міжнародних нормативних документів ISO/IEC і передбачає такі взаємопов'язані види діяльності:

сертифікацію продукції (процесів, послуг);
сертифікацію систем якості;
атестацію виробництва;
акредитацію випробувальних лабораторій (центрів);
акредитацію органів з сертифікації продукції;
акредитацію органів з сертифікації систем якості;
атестацію експертів-аудиторів за переліченими видами діяльності.

Загальне керівництво системи, організацію та координацію робіт з сертифікації здійснює Держстандарт України — Національний орган з сертифікації, а його функції безпосередньо виконує Управління сертифікації Держстандарту.

Структура Системи і функції її органів та осіб

Організаційну структуру Системи утворюють:

Національний орган з сертифікації — Держстандарт України;
науково-технічна комісія;
органи з сертифікації продукції;
органи з сертифікації систем якості;
випробувальні лабораторії (центри);
експерти-аудитори;
науково-методичний та інформаційний центр;
територіальні центри стандартизації, метрології та сергифікації Держстандарту України;
Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та сертифікації.

Національний орган з сертифікації виконує такі основні функції:

розробляє стратегію розвитку сертифікації в Україні;
організує, веде та координує роботи щодо забезпечення функціонування Системи;
взаємодіє з національними органами з сертифікації інших держав та міжнародними організаціями, що здійснюють діяльність з сертифікації;
організує розробку та удосконалення організаційно-методичних документів Системи;
приймає рішення щодо приєднання до міжнародних систем та угод з сертифікації;
встановлює основні принципи, правила та структуру системи, а також знак відповідності та правила його застосування;
встановлює правові та економічні основи функціонування Системи;
формує та затверджує склад науково-технічної комісії;
акредитує органи з сертифікації та випробувальні лабораторії (центри), атестує експертів-аудиторів, здійснює інспекційний контроль за діяльністю цих органів та осіб;
веде реєстр Системи;
організує роботи з сертифікації продукції, в разі відсутності органу з сертифікації певного виду продукції;
затверджує перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;
розглядає апеляції щодо виконання правил Системи;
організує інформаційне забезпечення діяльності з сертифікації в Системі;
несе відповідальність від імені держави за дотримання правил та порядку сертифікації продукції, що встановлені в Системі.

Науково-технічна комісія формується та затверджується національним органом з сертифікації і виконує такі функції :

формує єдину політику з питань побудови, функціонування та удосконалення Системи;
вносить пропозиції щодо взаємодії з національними органами інших держав та міжнародними організаціями з сертифікації.

Органи з сертифікації продукції призначаються та акредитуються Національним органом з сертифікації. Орган з сертифікації продукції виконує такі основні функції:

здійснює управління системою сертифікації закріпленої за ним номенклатури продукції та несе відповідальність за її функціонування;
розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації закріпленої продукції;
проводить за дорученням Національного органу з сертифікації акредитацію випробувальних лабораторій (центрів);
назначає схему та порядок проведення сертифікації закріпленої продукції;
організує та проводить атестацію виробництв;
здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією та її виробництвом;
видає сертифікати відповідності на продукцію та атестати виробництв.

Органи з сертифікації систем якості призначаються та акредитуються Національним органом з сертифікації. Орган з сертифікації систем якості виконує такі основні функції:

розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації систем якості;
організує та проводить сертифікацію систем якості;
організує та проводить за пропозицією органу з сертифікації продукції атестацію виробництв;
здійснює технічний нагляд за сертифікованими системами якості та атестованими виробництвами;
видає сертифікат на системи якості.

Випробувальні лабораторії (центри) акредитуються Національним органом з сертифікації або за його дорученням — органом з сертифікації продукції та виконують такі основні функції:

проводять випробування продукції, що сертифікується відповідно до галузі акредитаціії, тавидають протокол випробувань;
беруть участь за пропозицією органу з сертифікації в проведенні технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції, а за пропозицією Національного органу з сертифікації — в проведенні інспекційного контролю;
беруть участь за пропозицією органу з сертифікації в атестації виробництва продукції, що сертифікується.

Експерти-аудитори, які атестовані в Системі та занесені до реєстру Системи, за дорученням Національного органу з сертифікації можуть виконувати окремі роботи, що пов'язані з сертифікацією продукції.

Науково-методичним та інформаційним центром в Системі є Український науково-дослідний інститут з стандартизації і сертифікації та інформатики Держстандарту України (УкрНДІССІ)

Він виконує такі основні функції:

здійснює розробку та удосконалення організаційно- методичних документів Системи;
підготовляє та подає в Національний орган з сертифікації пропозиції та проекти законодавчих актів в галузі сертифікації;
проводить аналіз можливостей підприємств та організацій щодо призначення їх органами з сертифікації, виконання функцій випробувальних лабораторій (центрів), здійснює експертизу їх вихідних документів та готує пропозиції Національного органу з сертифікації щодо їх акредитації в Системі;
підготовляє пропозиції з номенклатури продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;
приймає участь на договірній основі в підготовці органів з сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів) до акредитації, а також у підготовці підприємств до сертифікації продукції та систем якості;
бере участь в акредитації органів з сертифікації, випробувальних лабораторій, а також в інспекційному контролі за їх діяльністю за дорученням Національного органу з сертифікації.

Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України виконують у Системі такі основні функції:

проводять за дорученням Національного органу з сертифікації інспекційний контроль за додержанням правил Системи;
проводять за пропозицією органу з сертифікації продукції технічний нагляд за сталістю показників сертифікованої продукції під час її виробництва;
надають на договірній основі методичну допомогу підприємствам у підготовці до акредитації їх випробувальних лабораторій, сертифікації продукції, систем якості та атестації виробництва.

Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрологіі та сертифікації проводить навчання та підвищення кваліфікації фахівців у галузі сертифікації.

3. Мета, форми та способи підтвердження відповідності.

Обов'язкову сертифікацію продукції запроваджено в Україн 1993 році. Як інструмент захисту споживача від недоброякісних і небезпечних товарів, що надходять на ринок України, сертифікат відіграє свою позитивну роль. Наразі сертифікація залишається єдиним засобом підтвердження відповідності в Україні.

Враховуючи ціпі, визначені Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом і прагнення України до вступу до ГАТТ/COT, розвиток національної системи підтвердження відповідності має йти у напрямі її гармонізації з міжнародними нормами і правилами, тобто не лише шляхом удосконалення обов'язкової сертифікації , але й запровадження інших форм підтвердження відповідності.

4. Суть та значення оцінки відповідності.

Оцінка відповідності – це процес, за посередництва якого продукція, послуга або системао оцінюється щодо стандарту (27).

Оцінка відповідності є дуже важливою для постачальників, споживачів та службовців органів регулювання. Так, виробникам вона дає змогу відокремити їх продукцію від незаконно виробленої, споживачам оцінка відповідності надає спосіб, на який вони можуть покластися підчас вибору продукції на ринку. В системі регулювання вона дозволяє державам змінити основу тих нормативних актів, що стосуються охорони здоров'я та безпеки населення, за які вони відповідальні.

Значення оцінки відповідності з кожним роком зростає. Країни азіатсько-тихоокеанського регіону, Америки та Європи увійшли в регіональні торговельні пакти з метою впровадження практики сприяння розвиткові торгівлі. Світова організація торгівлі (WTO) сприяє міжнародній торгівлі за допомогою (серед всього іншого) впровадження оцінки відповідності, яка врівноважує законодавчо закріплений захист населення та підсилює конкурентну боротьбу в промисловості.

Оцінка відповідності може складатися з одного, кількох або з усіх наступних видів діяльності:

випробування зразків;
вибіркові перевірки;
оцінка технологічного процесу;
сертифікація і реєстрація систем управління;
сертифікація продукції.

Додатковим видом діяльності може також бути акредитація організацій на їхню компетентність щодо здійснення цієї діяльності на підставі визнаних міжнародних критеріїв. Акредитовані організації з оцінки відповідності, як можна очікувати, повинні досягнути щонайменше мінімального рівня характеристик із високим рівнем відтворення поcлуг, які вони пропонують, та однорідності отриманих результатів.

Оцінка відповідності, яка проводиться відмінною від постачальника (перша сторона) або покупця (друга сторона) стороною, називається такою, яка дається третьою стороною, тобто організацією, що є незалежною від покупця або продавця. Звернення до третьої сторони може вимагатися державним органом регулювання або визначатися споживачем, а постачальник може звертатись до неї, як до способу диференціації своєї продукції на ринку чи отримання незалежного зворотнього зв'язку. За відсутності таких міркувань постачальник може обрати для себе декларацію про відповідність.

Офіційно визначення оцінки відповідності наведені в настановах ISO/IEC 2:1996, а саме:

відповідність - додержання встановлених на продукцію, процес чи послугу вимог;
експертиза відповідності - систематизована перевірка ступеня додержання вимог, встановлених на продукцію, процес чи послугу;
оцінка відповідності - діяльність, пов'язана з безпосереньо чи опосередкованим встановленням відповідності вимогам. Типовими прикладами діяльності з оцінки відповідності є відбір зразків, випробування та нагляд; оцінювання, верифікація та забезпечення відповідності (декларація постачальником, сертифікація); реєстрація, акредитація та підтвердження, а також їх комбінація;

> знак відповідності (для сертифікації) - захищений в установленому порядку знак, який застосовується або надається згідно з правилами системи сертифікації і показує, що забезпечується впевненість в тому, що відповідна продукція, процес або послуга відповідають вимогам конкретнного стандарту або іншого нормативного документа .

На практиці дуже часто виникає питання, який з механізмів сертифікації кращий - продукції чи систем якості? Зарубіжний досвід довів доцільність кожного з цих механізмів. Співставлення основних етапів сертифікації систем якості і продукції відображено в табл. 2.

Механізм сертифікації продукції дозволяє покупцям вступати в нормальні торговельні відносини, укладати контракти з упевненістю, що продукція відповідає належному стандарту на неї. Однак іноді складно розробити вичерпний стандарт на продукцію, який можна було б використовувати в схемі сертифікації продукції. Це пояснюється надто стрімкими темпами розвитку високих технологій у певних галузях промисловості. Тому в цьому випадку зростає роль сертифікації системи якості.

З іншого боку, оскільки купують продукцію, а не систему якості, її сертифікація не відіграє важливої ролі в тих галузях, де можуть бути розроблені стандарти на продукцію, які зазвичай відповідають багатьом інтересам, незалежно від того, на що вони поширюються. Особливо це властиве масовому типу виробництва.

Переваги одного механізму над іншим, а також їх недоліки можна оцінити лише в окремих соціально-економічних і технологічних ситуаціях, з якими стикаються постачальники кожної країни, та щодо кінцевої мети постачальника. Однак варто зазначити, що в більшості промислово розвинутих країн перевага надається сертифікації систем якості, після якої вводиться в дію механізм сертифікації продуції.

Blog

1. Сутність стандартизації та її роль у розвитку народного господарства

Содержание

Таблиця 2