Geum.ru

Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів з курсу "Зовнішня політика України"

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


Тематика завдань з курсу “зовнішня політика україни” до самостійної роботи студентів
Подобный материал:
Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів з курсу “Зовнішня політика України”

Становлення і зміцнення України як політично суверенної та економічно сильної держави є одним з суттєвих факторів збереження миру і стабільності на європейському континенті і у світі в цілому, важливою передумовою його поступального і безконфліктного розвитку. Розбудова реально незалежної Української держави супроводжується активним розвитком усіх необхідних атрибутів її зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, розширенням мережі зарубіжних представництв і місій, поступовим зростанням ролі та авторитету України на міжнародній арені. Її специфічне геостратегічне і геополітичне положення в європейсько-азійському політичному та економічному просторі у контексті глобальних тенденцій розвитку світових подій потребує від української дипломатії зваженої та далекоглядної політики.

Протягом усього часу після набуття незалежності Україна не лише декларувала відданість принципам Статуту ООН, але й практичними діями довела свою спроможність нести відповідальність члена міжнародного співтовариства. Це і участь у миротворчій діяльності ООН, і приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, і рішучі кроки на шляху економічних реформ. Неперервність цього поступу, високий авторитет нашої держави забезпечують високоосвічені, професійно підготовлені, озброєні найсучаснішими методами аналізу зовнішньополітичних ситуацій й віддані інтересам Української держави спеціалісти – міжнародники.

Позитивні результати динамічної діяльності дипломатичного корпусу України очевидні: нашу державу визнали півтори сотні країн. Україна є членом п’ятдесяти міжурядових організацій, бере активну участь у роботі понад ста постійних або тимчасових органів, створених у межах цих організацій.

Системні особливості геополітичного положення України визначаються різноплановими та суперечливими факторами.

Новий статус України у світовому співтоваристві, як нової незалежної держави, потребує вироблення теоретичних підвалин зовнішньополітичного курсу, визначення пріоритетних напрямів його реалізації та забезпечення дипломатичним корпусом нової формації, але при врахуванні позитивних та негативних факторів минулого. Достатньо пригадати, що МЗС України було створено у 1944 р., звичайно, що характер його роботи в основному дублював зовнішньополітичні спрямування “центрального” МЗС СРСР, але з іншої сторони це надавало певні можливості для затвердження ім’я України на міжнародній арені.

Геополітичне становище України та аналіз її зовнішньополітичного курсу свідчить на користь нарощування зусиль нашої держави до інтеграції у європейські співтовариства та інші міжнародні структури. Це сприяє забезпеченню підґрунтя для реалізації національних інтересів України в Європі та трансформації її у невід’ємну частину європейського співтовариства. На цьому напрямі здобутки української дипломатії очевидні. Україна стала учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво й партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), вступила до впливової європейської інституції – Ради Європи (РЄ) та ін. Розбудовуючи взаємовідносини з світовим співтовариством на регіональних рівнях, потрібно враховувати особливості політичного та історичного розвитку конкретного регіону, а також специфіку існуючих там проблем.

Тому перед президентом України, урядом і парламентом (насамперед перед працівниками МЗС, комітетом у закордонних справах Верховної Ради) в ході розроблення реалізації програм щодо розвитку відносин України з світовим співтовариством та інтеграції до впливових інституцій європейського та загальносвітового масштабу першочерговими завданнями стали: по-перше, визначення та встановлення балансу між економічними та політичними інтересами; по-друге, створення ефективного механізму на всіх напрямках співпраці і особливо юридичного, фінансового та матеріального забезпечення двосторонніх відносин; по-третє, розширення інфраструктури зарубіжних органів зовнішніх відносин.

Нові тенденції геополітичного розвитку, спричинені розпадом СРСР, визначили руйнацію системи міжнародних економічних і політичних відносин, що склалися у повоєнний період, формування нових центрів світової політики.

Становлення механізму міжнародних відносин у постбіполярний період характеризується переходом від чіткої структуризації у протистоянні двох військово-політичних угрупувань до стану інтеграції та взаємозалежності у побудові систем безпеки як регіонального, так і світового рівня. Їх стабільність визначатиметься не наявністю чітких критеріїв співвідношення сил та жорстко обмеженого кола елементів, які у стратегічному протистоянні не мали тенденції до еволюції, що характеризувало часи “холодної війни”, а досягненням політичних угод з урахуванням інтересів як національної, так і регіональної та міжнародної безпеки. В сучасних умовах політичного розвитку головними критеріями збереження балансу механізму безпеки є регіональне та субрегіональне співробітництво і утворення відповідних міжнародних об’єднань.

Детермінуючими факторами зовнішньої політики України виступають модернізація концептуальної основи подальшої розбудови взаємовідносин з Російською Федерацією, підґрунтям чого є історичні обставини співіснування двох держав, стратегічні відносини в економічній сфері, суттєва роль РФ у світовому політичному процесі (постійний член Ради Безпеки ООН, економічний та політичний потенціал країни, входження до провідних європейських та світових інституцій); характер відносин з провідними європейськими країнами на засадах рівноправності та взаємної користі. Хоча цей процес є досить складним та тривалим, каталізатором вступу нашої держави до провідних європейських організацій, зокрема ЄС, виступить продовження серії реформ спрямованих на творення ефективно діючої на засадах ринкової економіки відповідної архітектоніки національної економіки, також реформування політичної структури держави, кінцевою метою якого є впровадження у повсякденну практику правових та соціальних гарантій прав та свобод людини й громадянина.

Таким чином, стратегічної метою України, яка визначається її національними інтересами є інтеграція до європейських та євроатлантичних структур.

Крім цього, життєвими інтересами України є продовження курсу на розширення та поглиблення взаємовідносин з державою, яка на сьогодні має статус світового лідера – США. На сучасному етапі Сполучені Штати Америки продовжують лінію на підтримку демократичних реформ в нашій державі як у політичній так і економічній сферах. На сьогодні американський капітал представлений в українській економіці першим місцем за рівнем інвестицій, проте цей рівень не є таким значним у порівнянні з американськими капіталовкладеннями в польську та угорську економіку. Пояснюється це в першу чергу незавершеністю процесу економічних перетворень в Україні, недосконалою юридичною базою, яка регулює механізм іноземних капіталовкладень в національну економіку, певною нестабільністю у політичній сфері, що відповідно не сприяє активізації закордонних інвесторів, оскільки перераховані обставини розглядаються ними, як значний елемент ризику.

Розбудова відносин з США не виключає продовження розширення спектру взаємовідносин з РФ, як фактору зміцнення внутрішнього положення нашої держави.

Вектор зовнішньої політики України спрямований на розвиток двосторонніх відносин з США, відповідно ставить на порядок денний питання про спрямованість, характер та межі відносин України з Північноатлантичним Альянсом.

На сьогодні периметр співробітництва у форматі Україна – НАТО визначається спеціальною програмою “Партнерство заради миру”. У руслі цього співробітництва 7 травня 1997 р. у Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО – перший такий центр у країні яка не є членом блоку. Відповідно до цього відбувається структуризація відносин по лінії Київ – Брюссель. 29 травня 1997 р. у місті Сінтрі (Португалія) було парафовано Хартію про особливе партнерство НАТО з Україною. Президент України Л.Д.Кучма та голови держав урядів альянсу підписали Хартію про особливе партнерство на самміті НАТО в Мадриді. В липні 1997 р. Хартія Україна – НАТО набула чинності.

У той же час, зважаючи на ту роль яку відіграють Сполучені Штати Америки в Північноатлантичному Альянсі, розширення спектру взаємовідносин у межах Україна – НАТО фактично означає розширення та зближення нашої держави з США. А це, у свою чергу, потребує вироблення конкретної, поетапної програми дій, спрямованої на об’єктивне виявлення світовій зовнішньополітичній ситуації, визначення політичних заходів щодо подальшої розбудови відносин як з альянсом, так і з США.

Таким чином, критерії геополітичного положення України детерміновані її розташуванням між кількома “центрами сили”, які відрізняються структурною побудовою, ступенем впливу на міжнародно-політичні процеси й відповідно економічним та політичним потенціалом.

На роздум українського науковця О.М.Гончаренка основні геополітичні пріоритети України можна визначити наступним чином:
  • виживання України як суверенної незалежної держави, зростання ролі фундаментальних цінностей і зміцнення інституцій, що забезпечують добробут, безпеку і соціокультурний прогрес;
  • повернення України в європейський цивілізаційний простір, всебічна інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних і соціальних структур, а також структур безпеки;
  • посилення економічного й політичного потенціалу і “дієспроможності” України в широкому розумінні цього терміну за рахунок прискорення внутрішнього розвитку, участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх та багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо;
  • пріоритетна орієнтація на інтеграцію до ЄС і ЗЄС. Поглиблення спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання (як перший крок) до політичних структур цієї організації, яка є наріжним каменем усієї структури безпеки;
  • зміцнення стратегічного партнерства зі США і зв’язків з країнами Західної Європи;
  • підтримка і розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних, політичних і соціокультурних відносин з Росією;
  • зміцнення та консолідація особливих відносин із стратегічно важливими сусідами, насамперед Польщею, країнами Балтії, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном та країнами Вишеградської групи;
  • сприяння формуванню “поясу стабільності” та регіональних структур безпеки від Балтійського та Чорного морів до Закавказзя і Центральної Азії;
  • активна участь у створенні європейських та євразійських транспортних коридорів як по “Балто – Чорноморсько - Близькосхідній” осі, так і по осі “Західна Європа – Україна – Закавказзя – Центральна Азія – КНР”, використання цих коридорів для створення надійної багато альтернативної системи постачання енергоносіїв і стратегічно важливої сировини;
  • протидія неконтрольованому іноземному економічному проникненню і всебічний захист економічного суверенітету, недопущення встановлення будь-яких форм економічної і політичної залежності;
  • блокування поточних спроб односторонньої іноземної соціально-культурної та інформаційної експансії й домінування;
  • цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних європейських і євроатлантичних цінностей і соціокультурних орієнтацій

Таким чином, зовнішньополітичний курс України спрямований на активізацію розбудови відносин з провідними країнами світу, впливовими міжнародними та європейськими інституціями, створення та удосконалення відповідної міжнародно-юридичної бази взаємовідносин, вироблення власної, адекватної міжнародному політичному процесу зовнішньої політики.

На початку ХХІ століття зовнішня політика України виходить на новий етап постановки та реалізації пріоритетних завдань. Концептуальний зміст зовнішньополітичного курсу на новому етапі передбачає обґрунтування своєї реалізації на основі високих темпів економічного зростання, збільшення обсягів зовнішньоторговельного товарообігу, забезпеченні виконання стратегічних завдань як внутрішньої так і зовнішньої політики.


ТЕМАТИКА ЗАВДАНЬ З КУРСУ “ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ” ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

  1. Україна у геополітичному вимірі: історичні орієнтири
  2. Українське питання напередодні та в роки Першої світової війни
  3. Міжнародні відносини України в 1917-1920 рр.
  4. Зовнішньополітичне становище України між двома світовими війнами
  5. “Українське питання” у міжнародній політиці в роки Другої світової війни
  6. Українська РСР у міжнародних відносинах після Другої світової війни
  7. Становлення зовнішньої політики незалежної України
  8. Україна і СНД
  9. Участь України у міжнародних організаціях
  10. Участь України в ООН
  11. Участь України в європейських міжнародних організаціях
  12. Європейський напрям зовнішньої політики України
  13. Перспективні напрями зовнішньої політики України
  14. Проблеми національної безпеки України в умовах глобалізації
  15. Українсько-російські відносини на сучасному етапі