Ікуються результати аналізу газового конфлікту, що розгорнувся між Україною та Росією на початку 2009 року та його впливу на стан енергетичної безпеки Євросоюзу

Вид материала

Содержание

Виклики та загрози енергетичній безпеці України і ЄС що витікають з газового конфлікту з Росією.

Подобный материал:

1 2 3 4

Виклики та загрози енергетичній безпеці України і ЄС що витікають з газового конфлікту з Росією.

З приходом весни і відповідним зменшенням обсягів споживання газу в Європі дискусії навколо майбутнього української газотранспортної системи (ГТС) набули більш спокійного і прагматичного характеру. Національна акціонерна компанія (НАК) «Нафтогаз України», за жорсткої опіки Кабінету Міністрів України і Секретаріату Президента, вчасно розраховується за спожитий газ. Європейські чиновники активно і переконливо доводять своїм колегам із Росії, що 23 березня в Брюсселі нічого, що могло б їх образити, не відбулося. Підписана в Брюсселі Декларація обумовлює необхідність реформ у газовому секторі України, спрямованих на збільшення прозорості його діяльності і лібералізацію газового ринку. Навзамін ЄС і його фінансові інституції сприятимуть забезпеченню фінансування модернізації української ГТС.

Фінансова та економічна кризи спонукали європейців до пошуку найбільш оптимальних рішень у сфері газопостачання, максимально використовуючи, принаймні на кризовий період, ту газотранспортну інфраструктуру, що вже функціонує.

Поведінку українців у цей період слід визнати мудрою. Київ вже не повчає своїх сусідів, яким маршрутом їм краще транспортувати газ, а натомість проголосив готовність до вдосконалення НАК «Нафтогаз України», лібералізації власного газового ринку та широкої модернізації, а за потреби і подальшого розвитку ГТС. Посол Федеративної Республіки Німеччини в Україні пан Ханс-Юрген Хаймзет на цьому тижні заявив, що, на його думку, претензії Росії до Меморандуму, підписаного на Міжнародній інвестиційній конференції з питань модернізації української газотранспортної системи не досить обґрунтовані. «Росію не виключили із цього процесу, навпаки, вона грала провідну роль за круглим столом (тобто під час підготовки документу – авт.)», – відзначив дипломат. Зважаючи на те, що історія питання змінила своє русло, акцентував також Посол, підписаний декілька років тому тристоронній документ (між Україною, Росією та Німеччиною – авт.) про створення газотранспортного консорціуму почав втрачати свою актуальність.

У відповідь на численні провокативні застереження, що ЄС так само, як і Росія, прагне отримати контроль над українською газотранспортною системою, включно з бажанням стати її власником чи, принаймні, співвласником, Посол підкреслив: «Для нас головне – як досягти більше прозорості в газозабезпеченні країн Євросоюзу і посилити енергетичну безпеку. Все це не стосується питання, кому належать газопроводи – це не обговорюється». Він також акцентував, що на конференції, перш за все, вирішувалось питання, на яких умовах можна залучати західні фінансові інституції до модернізації української ГТС. «Україна – це суверенна країна. Вона так само як і Росія має право контролювати свої газотранспортні мережі», – констатував в кінці першого квітневого тижня і голова генерального директорату Єврокомісії по зовнішнім зв’язкам Енеко Ландабуру.

Після занурення у власні, пов’язані з кризою, внутрішні і зовнішні проблеми позиція Росії стає все більш спокійною і виваженою. І це зміцнює фундамент платформи подальших переговорів між всіма учасникам газового ринку в Європі, і що важливо – українсько-російських відносин. Стають відчутними перші ознаки потепління між Києвом та Москвою. Після телефонної розмови 10 квітня з прем’єром В.Путіним прем’єр-міністр Ю.Тимошенко заявила (стосовно розбіжностей, що виникли після самміту у Брюсселі з питань модернізації української ГТС – авт.): «Ми з’ясували, що ми партнери в модернізації ГТС. Ми вважаємо, що питання зняте, і ми можемо далі працювати». Хоча численних політиків та експертів і досі цікавить: які ж такі досі невідомі домовленості були порушені у Брюсселі українською стороною, що викликало непомірну образу і лють у Росії? Але з часом і ця інформація, більш за все, буде оприлюднена, зважаючи й на те, що попереду в Україні президентські вибори. І якщо неприємні для українців домовленості все ж були, вони можуть стати міною сповільненої дії, яка буде запущена Росією у найбільш незручний для українських учасників час.

Мабуть, найбільш важкими для української влади будуть навіть не питання джерел отримання довгоочікуваних фінансів, а дефіцит майстерності української команди і потрібного рівня політичної волі, необхідних для проведення так довго очікуваних в Україні і сусідніх державах реформ, що відкриють і удосконалять роботу «Нафтогазу» і газового ринку України. Тут замішано надто багато інтересів олігархічних груп, політичних сил, кредиторів, і кожен з них боятиметься втратити в цьому процесі своє. Тому стратегія і тактика у вирішенні, перш за все, суто українських проблем мала би бути глибоко продуманою і філігранно відточеною, адже ціна поразки у реалізації Брюссельської декларації може стати надто високою для України та майбутнього її газотранспортної системи.

Загрози енергетичній безпеці країн Європи

Аналізуючи «газові війни» експерти відзначають, що термін «енергетична безпека» в Європі почав сприйматись як посилення впливу постачальників і ослаблення імпортерів, що в свою чергу означає різке зниження конкуренції та підвищення політичної вразливості. новому тисячолітті. Стратегія Кремля і «Газпрому» в «газовій війні» включає щонайменше три основні тактики:

кооптацію – культивування партнерських зв’язків із окремими країнами, політичними лідерами й корпораціями для захисту своїх інтересів;
попередження – використання російської дипломатії для впливу як на постачальника так і на умови в розподільчій мережі та зберігання активів;
дезагрегація – роз’єднання ЄС за допомогою двосторонніх угод.

Кооптація Європи «Газпромом» досягається переважно за допомогою Німеччини, де партнерські відносини з енергетичним компаніями й банками допомогли заручитися підтримкою влади. Всебічне лобіювання як прямо, так і через посередників, проводиться нині для того, щоб переконати європейські регулюючі органи дозволити укладання довгострокових контрактів на постачання газу в ЄС, незважаючи на їхній згубний вплив на конкуренцію.

Попередження здійснюється «Газпромом» за допомогою великої кількості придбань, а що страшніше – серією відключень газу і нафти, або пропозиціями преференційного доступу на ринок поступливим партнерам.

Дезагрегація. Найкращим її прикладом є проект трубопроводу «Північний потік», що користується підтримкою Німеччини, але викликає гнів у Польщі та країн Балтії. Сьогодні Європейський Союз імпортує 50% енергії, яку споживає. Навіть зважаючи на масштабну кризу, у 2030 р. ця доля може сягнути 70%. Зазвичай цей показник називають коефіцієнтом залежності. Так звана «енергетична незалежність» неможлива для більшості розвинутих країн. Навіть за ідеальних умов вільного доступу до енергоресурсів, всім відомо, що світове виробництво, наприклад нафти, малоймовірно, що перевищить 100 млн. барелів на день (проти 85-90 млн. барелів в умовах сьогодення), а попит вже у 2015-2020 роках сягне 120 млн. барелів .

Безпека постачань газу на далеку перспективу має не більше гарантій ніж нафта. Головною відмінністю газу від нафти є те, що його можна замінити іншими джерелами енергії майже у всіх сферах використання. Хоча з екологічних міркувань природний газ залишатиметься пріоритетним енергоресурсом. Постачання природного газу з Росії до країн ЄС становить близько 42% від обсягів імпорту. При цьому 80% експорту газу з Росії транспортується територією України, завдяки її географічному розташуванню та потужному інфраструктурному потенціалу. Більш економічно вигідної альтернативи для країн ЄС наразі немає.

Основними загрозами енергетичній безпеці країн Європи можна вважати:

загрози політичного характеру:
загрози технічного характеру:
зовнішньополітичного та економічного характеру:

З метою упередження або нейтралізації вказаних загроз фіхівці рекомендують наступне:

розширити та активізувати відкриту дискусію і консультації між постачальниками, споживачами і транзитерами енергоносіїв з метою поглиблення взаєморозуміння і можливості узгодження своїх дій;
створити ефективні механізми солідарних дій, які викликали би довіру у країн Європейського Союзу та його найближчих сусідів;
розпочати впровадження політичних, техніко-економічних і юридичних заходів щодо створення транс’європейських енергетичних мереж, з резервуванням їх потужностей і забезпеченням надійних дублюючих режимів експлуатації;
створити умови для публічного обговорення та аналізу важливих енергетичних проектів, з визначенням їх ролі і місця в загальноєвропейській системі енергетичної безпеки;
модернізацію та розвиток діючої енергетичної системи розглядати через призму нових реалій на геополітичній карті світу;
посилити роль зрідженого природного газу (LNG) в системі газопостачання європейського ринку газу;
створити умови свободи маневру стосовно постачань з Росії, розширюючи використання джерел енергії що заміщують газ, відвівши на перехідний період пріоритетну роль атомній енергетиці.

Позитивним наслідком газового конфлікту між Україною і Росією для країн ЄС є спроба координації дій та вироблення механізму солідарності у прийнятті рішень. Останні події ще раз підтвердили необхідність диверсифікації джерел енергопостачання, у тому числі щодо нових постачальників та можливості використання інфраструктури зрідженого природного газу як альтернативного джерела.

Безпека в Європі залежатиме також від рівня інтегрованості внутрішньої енергетичної та газотранспортної системи та оперативного реагування на потреби країн-членів. Як зазначають у своїх доповідях ряд європейських експертів, ЄС працює над впровадженням ідеї пан’європейської енергетичної спільноти. Основними її положеннями є розширення правових норм щодо вільної торгівлі електроенергією і газом, спільне регулювання попиту згідно принципів енергоефективності та захисту навколишнього середовища.

Як свідчить практика, реалізація стратегічного плану «20+20+20 і 10» не лише не втратила актуальності, а стає одним із найбільш важливих пріоритетів. Диверсифікація енергетичного балансу ЄС зі зміщенням акценту на відновлювальні джерела енергії становитиме важливу частину додаткового енергетичного потенціалу Європи.

Посилення енергетичної безпеки Європи можливе лише завдяки підвищенню енергоефективності. Як зазначили експерти з ЄС, потенціал енергозбереження країн ЄС вдвічі перевищує експорт газу з Росії. Енергозберігаючі і енергоефективні проекти формують підвалини не лише для енергобезпечного майбутнього ЄС, але і для вироблення спільних дій у глобальній співпраці в енергетичній, політичній, економічній площинах з використанням наукового потенціалу всього світу.

Рекомендації стосовно політики

Тенденція до різкого збільшення споживання газу викликає дискусію щодо його “дефіциту поставок” в ЄС, який прогнозується на 2020 рік. E.ON оцінив у 2008 році 21% -й дефіцит поставок у 2020 році, в той час як інші джерела ЄС/Комісії передбачають дефіцит поставок лише на рівні 5%. Цікавим є те, що частка Росії за вказаними оцінками має непомітно, але постійно зменшуватися до 2020 року. Після подій січня 2009 року аргументації на користь цього стало більше.

З іншого боку, ми передбачаємо перші ознаки зміни типу домінуючої генерації енергії. Третя зміна генерації, як очікується, може призвести до переходу від вуглеводневої енергетики до переважно атомної та водневої. Проблеми виникають не через потребу у зміні типу генерації – через вичерпання нафти і газу – а через ритм зміни і побічні ефекти. З цієї точки зору пріоритетом може стати збільшення внесків, кооперації та наукових досліджень в галузі альтернативних джерел енергії, разом з трансфером технологій. Однак для наступних десятиліть, економіка, яка базується на вуглеводнях, залишиться принциповою формою розвитку.

В умовах нестабільної динаміки чи зростання цін на вуглеводні, необхідно створення міжнародного режиму, який би унеможливлював ескалацію цін постачальниками-монополістами та мінімізував би спокуси на використання механізмів цінового диктату. Режим має включати гарантії спроможності постачальника, безпеки транзиту з боку транзитерів та готовність споживачів до реалізації проектів, як розвитку газовидобутку та створення додаткової інфраструктури, так і модернізації діючих потужностей. Необхідні спільні зусилля сторін по моніторингу загроз безпеці газових постачань. Доцільна більша транспарентність газового сектору на всій протяжності газового ланцюжка: від видобутку до споживання. Газова криза січня 2009 року зайвий раз вказує на необхідність таких заходів з боку міжнародного співтовариства.

Ціна на нафту є дуже чутливим питанням, прив’язаним до зон конфліктів, терористичних атак та природних катастроф. Найбільш ефективними, як доведено, є інструменти конкуренції. З цієї точки зору, всі зацікавлені країни-споживачі мають уникати монополії на будь-які види енергії. Це відноситься також і до створення картелю виробників. Транзитні країни мають приєднатися до енергетичного ринку ЄС. Необхідною умовою є запровадження конкуренції, а також розділення виробничих, транспортних, розподільчих активів. Це найбільш ефективний шлях збереження реалістичних ринкових цін, прийнятних для всіх споживачів. Правила відносяться до держав-членів ЄС і країн, залучених до Європейської політики сусідства, як до приватних так і до державних власників компаній, зареєстрованих в ЄС і поза його межами.

Рекомендації, отримані країнами ЄС

Сфера «Energy and Сlimate» (енергія і клімат) є однією із самих важливих для ЄС. Програма ЄС щодо енергії і клімату, затверджена у січні 2007 року, містить дуже суворі вимоги. Виходячи з них країнам ЄС слід переглянути і вдосконалити План дій, прийнятий навесні 2007 року. Це включає в себе:

- спільну політику енергетичної безпеки і зовнішню політику;

- перевірку внутрішнього ринку газу і електроенергії (компроміс, досягнутий за президентства Словенії);

- досягнення строгої, реалістичної і послідовної спільної позиції ЄС стосовно Пакету документів по клімату, який має бути представлений на міжнародних переговорах в Копенгагені у грудні 2009 року.

Енергетична безпека має базуватись на ключових принципах діяльності Євросоюзу. А саме:

- солідарності, що задекларовано в Статті 5 спільної декларації країн ЄС, згідно з якою „будь-яке посягання на енергетичні поставки стосовно будь-якої країни ЄС буде розглядатися як посягання на енергетичні поставки всього ЄС”;

- єдності : ведення „розмови єдиним голосом” стосовно енергетичних питань, що означає внутрішню солідарність – європейську транспортну мережу і європейські сховища; і зовнішню солідарність – спільне розуміння джерел і шляхів енергетичних поставок, який превалює над національним принципом укладання незалежних угод про енергетичні поставки;

- впровадження безпеки поставок в атрибутику регуляторів внутрішнього ринку.

Актуальність означених позицій різко зросла на тлі російської енергетичної агресії проти України та ЄС у січні 2009 року.

Стосовно пакету документів по клімату, то країни ЄС планують зменшити викиди вуглецю на 20% до 2020 року, і навіть досягнути 30% рівня, якщо буде досягнуто міжнародної угоди. Система обміну квотами на викиди дозволяє кожній країні досягнути мети, яка встановлена її власною політикою. В галузі альтернативних ресурсів ЄС планує досягти виробництва 20% енергії з чистих джерел – вітер, сонце, вода, 10% з біопалива. Планується також до 2020 року на 20% підвищити ефективність використання енергії за спеціальною національною програмою.

Питання, пов’язані з безпекою

Події січня 2009 року співставні за своїм масштабом та значенням до подій жовтня 1973 року – арабського нафтового ембарго. Щоб запобігти на майбутнє рецидивам енергетичної агресії, має бути зініційована система заходів довіри євразійського масштабу – від видобування до споживання. Її можна було б назвати Ініціативою Енергетичної Транспарентності (ІЕТ). Споживачі, в якій би країні вони не були, – в Росії, Україні чи ЄС, мають право знати параметри руху енергоносіїв, адже усе це сплачується в кінцевому підсумку їх коштом. Скільки енергоресурсу видобувається, скільки входить в трубопровід, які його наявні потужності для транспортування, скільки вільних потужностей в трубі, які витрати на транспортування, скільки входить та виходить по трубопроводах транзитера, скільки отримує споживач, які його потреби та інше – ось основний перелік інформації яка має бути доступною, а не приховуватись монополістами за грифом „конфіденційно”. Коли усі учасники ланцюжка „видобуток – транспортування – споживання” будуть відкриті один перед одним, це і створить систему довіри. Європейський континент потребує своєрідної процедури транспарентизації енергетичного сектору, особливо це стосується газового сегменту, оскільки тут працюють переважно монополістичні структури. Кожен споживач має право знати чи платить він економічно обґрунтовану ціну, куди і яким чином спрямовуються та розподіляються доходи державних монополістів, яку роль грають посередники та скільки за це платить споживач. Така система прозорості не є академічною примхою, це своєрідна система діагностики та раннього попередження можливих проблем.

Безпека альтернативного шляху зі Східного Каспію/Центральної Азії в Європу залежить від коридору Азербайджан – Грузія – Чорне море. Саме тому Чорноморський регіон повинен бути безпечним місцем для транзиту. Остання російська агресія на Південному Кавказі показала, що існує високий ризик блокування цього коридору, або переривання транспортування через існуючі трубопроводи в цьому регіоні.

Ця загроза веде євроспільноту до визначення декількох завдань першочергової важливості:

- забезпечення безпеки Чорноморського регіону;

- пов’язування безпеки ЄС, європейських членів НАТО з безпекою означеного коридору та Чорноморського регіону;

- пов’язування безпеки Азербайджану, Грузії та України з безпекою країн НАТО;

- посилення стратегічних відносин ЄС з Туреччиною та Україною;

- реалізація положеннь декларації Бухарестського саміту НАТО в контексті забезпечення енергетичної безпеки і безпеки трубопроводів;

- забезпечення безпеки поставок шляхом захисту вразливих місць мереж трубопроводів і гарантуванням наявності потужностей для швидкого відновлення трубопроводу після нападу;

- створення альтернативних формул взаємозв’язків між країнами ЄС і транзитними країнами та підготовка альтернативних шляхів поставок для транзитних країн, починаючи від портів відкритого моря зі „зворотним трафіком” для попередження ймовірної блокади поставок через звичайний східно-західний напрямок.

Проекти «Набукко», «Білий потік» і Одеса-Броди-Гданськ відносяться до обох питань як безпеки Чорноморського регіону, так і нових гарантій для залучених країн. Реалізація проектів Південного газового коридору стане індикатором спроможності/неспроможності ЄС реалізовувати спільну енергетичну політику.

ЄС повинен запропонувати всеохоплюючий пакет документів для транзитних країн, зокрема: Азербайджанської Республіки, Грузії, України і Республіки Молдови, який мають входити запровадження безвізового режиму, зони вільної торгівлі з ЄС та залучення до Енергетичного ринку.

Додатково Євросоюзу доцільно укласти стратегічну угоду з Азербайджаном щодо енергії, транспортування, економічного і соціального розвитку, а також прийняти пакет документів з гарантування безпеки для Азербайджану, через угоди з НАТО і ЄС;

Рекомендації стосовно відносин з Росією

В ЄС все ще присутні дуже різні погляди на відносини з Росією. Загалом вони зводяться до двох принципово різних позицій. „Західноєвропейська точка зору” базується на тому, що має бути єдиний енергетичний ринок від Атлантики до Владивостоку. „Східноєвропейська точка зору” віддзеркалює усвідомлення того, через газову сферу розгортається «нова холодна війна» із застосуванням енергоресурсів у вигляді енергетичної зброї.

Відносини з Росією стають все більш проблематичними. Події січня 2006 та 2009 років в російсько-українських газових відносинах, російсько-білоруські суперечки 2004 й 2007 років в газовому та нафтовому секторі вказують на системність дій Росії по використанню енергоресурсів в якості інструменту політичного тиску. Газпром продовжив 80% довгострокових контрактів з ЄС до 2025-2035 років, однак питання спроможності виконання цих зобов’язань все ще залишається відкритим. Тому цілком логічною за цих обставин є вимога до Росії щодо:

- ратифікації Європейської Енергетичної Хартії (і тільки після цього переговори стосовно її модернізації);

- демонополізації газового сектору Росії та створення конкурентного ринку;

- допуск незалежних видобувників газу до експортних трубопроводів та вихід їх на зовнішній ринок,

- допуск зарубіжних компаній у видобувний сектор РФ, відміна положень законодавчих актів, що дискримінують участь іноземних компаній у видобутку вуглеводнів.

Можна відзначити перші перемоги німецької компанії RWE в галузі демонополізації газового сектору, яка підписала попередню угоду з Туркменістаном на постачання газу по проектному газогону«Набукко». Ця подія може стати визначальною у політиці диверсифікації джерел і маршрутів газопостачання країн Європи.

Рекомендації для України.

„ЄС та Україна мають спільні інтереси в енергетичній галузі. Як ЄС, так і Україна можуть мати користь від інтеграції своїх енергоринків, тим самим підвищуючи рівень енергетичної безпеки Європейського континенту”, - це зазначено в Меморандумі Україна – ЄС щодо порозуміння у співробітництві в енергетичній сфері від 1 грудня 2005 року.

Енергетичний сектор України потребує глибокого реформування та реалізації комплексу непопулярних заходів, які постійно відкладались під дією політичних чинників (вибори) та соціал-популізму. Безперечним позитивним наслідком газової кризи 2009 року є усунення непрозорої посередницької структури „РосУкрЕнерго” із системи торгівлі газом. Це необхідний, але далеко не достатній крок для забезпечення прозорості газового сектору.

Енергетичні тарифи в промисловому та споживчому секторі мають відбивати реальну вартість імпортованих або вітчизняних енергетичних ресурсів. Уряд повинен визначити графік підвищення комунальних тарифів, а також запровадити заходи, які зменшать удар по найбідніших від підвищення тарифів. Внутрішні видобувники вуглеводневої сировини мають реалізовувати її за тими самими цінами, що й іноземні постачальники.

З метою переходу до відкритого енергоринку Україні необхідно докладати зусиль. Вона має приєднатися до Договору про Енергетичну Співдружність в якості повноправного члена. Україні необхідно узгодити чинне законодавство, дотримуючись графіку, передбаченого в додатках до Договору. Також необхідно здійснити реструктуризацію НАК «Нафтогаз України», щоб завершити розділення видобутку, транспортування та дистрибуції між незалежними підприємствами. Компанії „Укртрансгаз” має бути повернута фінансова самостійність. Тарифи на транзит та зберігання газу в ПСГ мають покривати витрати на модернізацію та реконструкцію існуючої системи трубопроводів.

Поетапна реалізація проектів, передбачених в Брюссельській Декларації від 23 березня 2009 р.). Зокрем це: модернізація української ГТС через планований Єврокомісією фонд; обладнання магістральних трубопроводів сучасними газовимірювальними станціями та вузлами обліку нафти; перехід до аверсного використання нафтопроводу Одеса – Броди у зв’язку з планованим РФ будівництвом Балтійської трубопровідної системи – ІІ.

Україні необхідно спробувати відновити прямі стосунки з Туркменістаном та центральноазійськими постачальниками за сприяння Європейської Комісії. Запропонувати національним газовим компаніям країн Центральної Азії вийти на український ринок газу через відповідні спільні підприємства. Відновити процес створення Стратегічного нафтового резерву (СНР) та державного Агентства з управління СНР у відповідності з європейською практикою та напрацюваннями, рекомендованими у 2005 р. експертами Єврокомісії.

Зменшити податки на перспективні проекти, пов’язані з дослідженнями та розробками надр, до рівня, який відповідає європейським стандартам. Полегшити процедуру отримання ліцензій на видобуток для власників ліцензій на дослідження, що спонукатиме додаткові іноземні прямі інвестиції у сектор видобутку вуглеводнів, як на морі, так і на суходолі. Використовувати прозорі конкурентні процедури для видачі ліцензій на геологічну розвідку та видобуток, зробити умови відкликання ліцензій та дозволів більш зрозумілими та прозорими, що передбачає реформи у законодавчій і судовій системах.

Необхідно також: створити механізм, завдяки якому компанії, що відкрили родовище, мали б право отримувати ліцензії на видобуток без нової тендерної процедури; удосконалити оподаткування та інші умови розподілу доходів; розробити у взаємодії з ЄК програму освоєння вуглеводневих ресурсів Чорноморського шельфу.

Прозорість матиме визначальне значення для збереження Україною свого енерготранзитного потенціалу на лінії Схід – Захід, що виявився під загрозою, спричиненою – не в останню чергу – непрозорістю функціонування нафтогазового сектору України. В цьому контексті індикативне значення для ЄС матиме завершення проектів створення Метрологічного Центру в Боярці та обладнання східної і північної ділянок державного кордону газовимірювальними станціями та вузлами обліку нафти.

Доцільно створити загальнонаціональний інтернет-ресурс з повним реєстром операторів та їх власників в секторах енергетичної галузі. Можливо, була б доцільною транспарентизація (своєрідна люстрація) суб’єктів господарської діяльності, особливо тих, з якими пов’язана нетранспарентність роботи нафтогазового сектору, або їх правонаступниками. Якщо б в результаті такого транспарентизації з’ясувалось, що частина доходів операторів ринку генерувались за рахунок неадекватних ставок тарифів та цін, то це б послужило підставою для проведення спеціальних розслідувань з відповідними фінансовими чи майновими санкціями, у випадку підтвердження зловживань.

Особливе значення має прозорість контрактів, тарифів та цін. Секретаріат Енергетичної Хартії рекомендує в цьому контексті естонський досвід, де була створена Рада із захисту прав споживачів, яка виконує функцію громадського наглядового органу, який захищає споживачів на низовому рівні.

Верховній Раді України спільно з Урядом доцільно виступити ініціатором розкриття суспільству реальних обсягів отриманих доходів, витрат, податкових відрахувань до бюджету, непрямих податків, виплат в небюджетні фонди, спонсорської допомоги, отриманих кредитів, боргових зобов’язань НАК „Нафтогаз України”, довгострокових контрактів за весь 10-річний період існування цієї монополістичної структури.

* * *

Події січня 2009 року були своєрідним „третім дзвінком”. Перший продзвенів ще 2004 року під час російсько-білоруської газової суперечки – на нього майже не звернули увагу, другий – у січні 2006-го – привів до вироблення спільної енергетичної політики ЄС, яка так і залишалась на папері. Усі ці рази з боку Брюсселя повторювалась стереотипна оцінка, нав’язана монополістом – „усе що відбувається – комерційна суперечка”. Зрозуміло, що Україна в очах ЄС виглядала в період газової кризи не найкращим чином. Її образ було спотворено через попередньо підготовлену масовану пропаганду, організовану «Газпромом» і Кремлем. Але й Європа в очах українців виглядала як така, що не навчилась говорити в один голос, навіть у часи випробувань.

Враховуючи, що Україна вже отримала спільні кордони з ЄС, а спільні енергетичні проекти стали важливою складовою європейської енергетичної безпеки, наша держава повинна більш системно інтегруватись в загальноєвропейську енергетичну сферу з переходом на єдині норми, стандарти, з об’єднанням енергетичних систем, транспортної інфраструктури, спільним створенням та використанням стратегічних сховищ вуглеводнів.

Blog

Ікуються результати аналізу газового конфлікту, що розгорнувся між Україною та Росією на початку 2009 року та його впливу на стан енергетичної безпеки Євросоюзу

Содержание