Тов «Нафтогазбудінформатика» Стислий переказ роботи

Вид материала

Документы

Содержание 1.Підґрунтя конфлікту Оціночна ціна на європейському кордоні 2. Подача інформації 3. Бізнесові групи 4. Позиція ОАО «Газпром» та уряду РФ. 5. Питання транзитного контракту 6. Висновки для Європи Запаси газу Продовження таблиці 2 7. Енергетична Хартія (ЕХ) та наслідки для транзиту 8. Єврокомісія та європейські газові і комунальні компанії 9. Наслідки для України Висновки (дослівно) Technical gas provision is direct responsibility of the transit country

Подобный материал:

• Як писати реферат Реферат, 28.96kb.
• Тема магістерської роботи, 1698.82kb.
• Мастер и Маргарита Булгаков М. А. стислий переказ, короткий зміст твору, 69.79kb.
• Иробів та конструкцій", тов "Агроком Логістика", тов "Агрокомплекс "Зелена долина",, 841.29kb.
• Зміст вступ 3 Коротка організаційно-економічна характеристика тов, 901.1kb.
• Де надруковано. Видавництво Вид роботи учб, 290.21kb.
• Трощак микола михайлович, 69.44kb.
• И. Т. Курцин Физиология пищеварения Физиология пищеварения: Учеб пособие для студ ун-тов, 3344.11kb.
• Книга для учителя Москва «Школа-Пресс» 1994 Обучение и воспитание детей во вспомогательной, 6499.03kb.
• Авторський колектив, 3197.04kb.

ТОВ «Нафтогазбудінформатика»


Стислий переказ роботи

ссылка скрыта

ссылка скрыта


(Simon Pirani, Jonathan Stern and Katya Yafimava

ссылка скрыта, February 2009, NG 27)


Київ – 2009


Зміст





В середині лютого 2009 року одна з авторитетних дослідницьких установ у сфері енергетики – Oxford Institute for Energy Studies (OIES, Великобританія), оприлюднила свою оцінку російсько-українського газового конфлікту в січні 2009 року під назвою ссылка скрыта.

В даній роботі можна виділити такі найважливіші пункти

1.Підґрунтя конфлікту

Баланс сил між Росією та Україною (можливість припинити постачання газу з одного боку, та перекрити транзит газу з іншого) та швидке зростання європейських цін не дали можливості «Газпрому» зменшити розрив між європейськими та українськими цінами на газ в ході загальної реформи у відносинах з пострадянськими країнами, що показано в таблиці 1.

Таблиця 1 – Пояснювальні ціни на європейському кордоні, витрати на транзит, ціни «netback» та реальні ціни імпортного газу для України, дол.США/тис.куб.м*

	Оціночна ціна на європейському кордоні	Оціночні витрати на транзит газу для України	Ціна імпортного газу по формулі «netback»	Реальні ціни імпортного газу для України	Відмінність
2004	143,05	27	116,05	50	66,05
2005	189,31	31,58	157,73	50-80	77,73-107,73
2006	246,51	36,53	209,98	95	114,98
2007	254,48	38,35	216,13	130	86,13
2008	368,32	41,13	327,19	179,50	147,69

• Потрібно зазначити, що в таблиці тільки в показниках імпортних цін для України можна бути впевненими. Всі інші дані недоступні для широко загалу. Дані показують, що навіть при набагато нижчих оцінках європейської ціни, відмінність все-таки значна.
  

2. Подача інформації

Інформаційний супровід «Газпрому» був набагато більш професійним, ніж в 2006 році, і набагато переважав український. На думку авторів, російська сторона використала конфлікт як політичну зброю, постійно стверджуючи, що саме президент В.Ющенко відповідальний за виникнення конфлікту та за відмову України від підписання контрактів на постачання та транзит. Такі емоційні дії могли бути персоніфіковані проти президента В.Ющенка як реакція на його намагання переорієнтувати політичний курс та негативного ставлення Росії до Помаранчевої революції.

З 29 грудня, коли стало зрозуміло що конфлікту не уникнути, «Газпром» відкрив веб - сайт для висвітлення кризової ситуації – Gazprom Ukraine Facts¹ – який подавав денні звіти про зустрічі, прес-конференції та точку зору «Газпром» на події по ходу їх розгортання. Це дозволяло російській компанії ефективно подавати своє трактування подій цільовій аудиторії – країнам Європи².

3. Бізнесові групи

На думку авторів, бізнесові-групи не вплинули значним чином на причини чи наслідки кризи, незважаючи на роль в ньому співвласника РосУкрЕнерго Д.Фірташа; вони були можливо ускладнюючим фактором при врегулюванні питання.

4. Позиція ОАО «Газпром» та уряду РФ.

Росія відіграла свою роль у розширенні масштабу газового спору та, як наслідок, його подовження. Російська ціна на газ для України в розмірі 250 дол.США/тис.куб.м оцінена експертами як дещо завищена, але реалістична як позиція на переговорах.; ціна в 400-450 дол.США/тис.куб.м, яка потім її замінила, отримала назву від авторів «тріумфом гніву над логікою». Автори стверджують, що «Газпром» самостійно зменшив тиск газу в системі газопроводів до рівня, в два рази меншого від необхідного. Виводячи на перший план питання «технічного газу» та обвинувачуючи Україну «крадіжках» газу, Росія тим самим допомогла ескалації конфлікту в спосіб, який, з рештою, привів до порушення постачання газу до Європи.

Обсяг в 65,3 млн.куб.м газу (або навіть 115,3, якщо додати додаткові 50 млн.куб.м), про крадіжку якого стверджувала російська сторона, це порівняно невеликий обсяг газу для періоду в 4 дні та підтримання транзиту на рівні 250-300 млн.куб.м/день. Тоді незрозуміло, чому російська сторона ризикнула своєю репутацією надійного постачальника газу, яка будувалась більше 40 років, щоб відстоювати сумнівні звинувачення. На додаток, в умовах економічної кризи було марним сподіватись, що економіка України здатна платити набагато вищу ціну за природний газ в 2009 році. Російська сторона після підрахунків, навіть з певними втратами авторитету, повинна була прийняти помірну для України ціну та відступити. Реальні дії Росії показали, що продовження спору, та, в якомусь розумінні, покарання України мало вищий пріоритет, ніж підтримання впевненості у поставках газу європейським споживачам.

Але автори роботи вважають, що інтереси російської сторони в даному спорі мають все ж таки більше економічний характер, ніж політичний. В ході спору 2006 року, який був частиною загальної цінової реформи у відносинах «Газпрому» з пострадянськими країнами, російська сторона мала на меті отримати контроль над ГТС України. Це в більшості мало економічне підґрунтя, бо дозволяло отримати впевненість у безперебійному постачанні газу до європейських споживачів, які залишаються основним джерелом прибутків для російського монополіста. В 2009 році закінчився російський «нафтовий бум» після швидкого падіння цін на нафту в другій половині року; ринкова капіталізація «Газпрому» та російських нафтових компаній впала на 65-70%; кредитна криза, помножена на ці фактори, зробила важким отримувати інвестиції; падіння європейських цін на газ внаслідок прив’язки до цін на нафту значно вплинуло на експортні доходи «Газпрому». Тому було передбачуваним, що російська сторона буде максимально жорстко вимагати як повернення значних боргів НАК Нафтогаз України так і визначати ціни на газ та ставку транзиту на 2009. Несподіваним виявилось те, що уряд Росії та «Газпром» дозволять ситуації зайти так далеко, що призведе до двотижневого припинення поставок газу в Європу.

Тому, на думку авторів, найбільш переконливим пояснення дій Росії, які дозволили припинити постачання газу, було намагання уряду Росії та керівництва «Газпрому» навмисно втягнути Європу в суперечку з Україною, в надії на те, що та допоможе у встановленні нового статусу газотранспортної системи України. Питання транзиту, яке було основним в стосунках Росії та України протягом років, стало темою для широких дискусій в ЄС. Введення спостерігачів ЄС може бути початком до більшого залучення європейських газових компаній; пропозиція щодо створення консорціуму по спільному управлінню ГТС, яка не була втілена, може бути наступним кроком у цьому напрямі. Підтвердженням цього є інтерв’ю В.Путіна німецькому телебаченню, в якому він назвав відродження ідеї російсько – німецько - українського консорціуму 2002 року життєздатним рішенням транзитних проблем. Ця заява могла бути відповіддю на підписання в грудні 2008 року між Україною та США Хартії про стратегічне партнерство, яка включає пропозиції спільного відновлення та модернізації газотранспортної інфраструктури. До цього потрібно додати звинувачення Росії, що США несе певну відповідальність за дану кризу.

На думку експертів, наслідки кризи показали достатньо обґрунтовані аргументи на користь консорціуму в складі «Газпром», НАК «Нафтогаз України», європейських енергетичних компаній та міжнародних фінансових інституцій, але такий варіант має багато політичних перепон, особливо в Україні.

За іншою версією причини виникнення конфлікту, прем’єр-міністр В.Путін та керівництво «Газпрому» були просто розгнівані шантажем України, яка погрожувала скоротити постачання газу в Європу.

Уваги, на думку експертів OIES, заслуговує той факт, що в ході газового конфлікту 2006 року В.Путін як президент приймав головні рішення, але і під час спору 2009 року він продовжував це робити, будучи вже прем’єр-міністром.

5. Питання транзитного контракту

Основним питанням в спорі було те, що :

• згідно російських заяв - Україна блокувала транзитні газопроводи газопроводи;
  
• згідно заяв української сторони - Росія припинила постачання газу;
  

В роботі наведено, як Україна наполягала на тому, що транзит не може бути відновлено до підписання технічної та транзитної угод, але в реальності, для відновлення транзиту потрібен був контракт на постачання газу з Росією. Передбачалось, що існуючий транзитний контракт між сторонами був більше недійсний. Такою була позиція України, з якою не погоджувався «Газпром». Питання чи транзитний контракт 2002 року залишався дійсним після 2008 року ключове: якщо «ні» – Росія порушила свої обов’язки відносно європейських споживачів, якщо «так» – Україна порушила транзитні зобов’язання відбором технічного газу. Обидві сторони посилались на контракт 2002 року та цитували зобов’язання сторін з цього контракту. Це показує, що транзитний контракт фактично був дійсний, і що один з основних висновків кризи 2009 року – це ненадійність транзитного контракту, який повинен гарантувати безпеку транзиту.

6. Висновки для Європи

Стосунки Росії та Європи в газовій сфері мають та матимуть у майбутньому взаємозалежний характер: як Європа залежить від поставок російського газу, так і Росія (мається на увазі і «Газпром» і сама російська держава) значно залежить від доходів від продажу газу в Європі. Але рішення Росії припинити постачання 5 січня 2009 року було непотрібним та нераціональним. Воно зачепило в різному масштабі значну кількість країн (див. таб. 2) та продемонструвало реальний рівень залежності європейських країн від імпорту російського газу


Таблиця 2 – Положення європейських країн, зачеплених зупинкою постачання російського природного газу в січні 2009 року

Країна	Зменшення постачання	Диверсифікація постачання газу	Запаси газу	Альтернативне паливо
1	2	3	4	5
Болгарія	100%	Немає	На 2-3 дні, що покривають 35% попиту	Альтернативне паливо на 20 днів
Сдоваччина	97%	Немає	На декілька тижнів, покривають 76% попиту	Альтернативне паливо на місяць
Греція	80%	Тільки ЗПГ-термінал, повністю робочий, більшість танкерів законтрактовані	Тільки в ЗПГ-терміналі	Одна газова електростанція переорієнтована на нафту, достатньо до кінця січня 2009 року.
Австрія	66%	Збільшений імпорт з Норвегії та Німеччини	Газ в сховищах на декілька тижнів	Так
Чехія	71%	Збільшений на 8 млн.куб.м/день імпорт з Норвегії та через Ямал-Німеччина	Газ зі сховищ на 40 днів. Збільшення внутрішнього видобутку на 15%	Зараз не використовується, може бути вугілля або нафта

Продовження таблиці 2

1	2	3	4	5
Словенія	50%	Газ з Алжиру через Італію та з Австрії	Газ зі сховищ Австрії у незначних обсягах	Так
Угорщина	45%	Збільшений на 5% обсяг імпорту з Норвегії	Запаси на 45 днів	Нафта – на 90 днів, мазут – 30 днів
Польща	33%	Половина зменшення покрита постачанням по «Ямалу» та з Норвегії	Запаси на декілька тижнів	Так
Румунія	34%	Немає	Збільшене внутрішнє видобування (60%) та відкачка зі сховищ газу	Так
Німеччина	60% в Південній Німеччині, загалом -10%	+ 20 млн.куб.м/день отримані з «Ямалу», більше газу ьз Норвегії та Нідерландів	Запаси на декілька тижнів	Не використовуються зараз
Франція	15%	Покрито галузю	На 80% повні	Не використовується зараз
Сербія	100%	12% перекуплено в Угорщини	Менше 1 млн.куб.м., 8% покривається видобуванням	Мазуту на 3 тижні
Боснія та Герцоговина	40%	Відсутня	Відсутні	Мазуту на 20 днів
Македонія	100%	Відсутня	Відсутні	Запаси мазуту, необхідні тільки промисловості
Хорватія	40%	Диверсифікація з Італії, але досі не використовується, переговори тривають	Збільшений внутрішнє видобування (43%) та відкачування зі сховищ, 500 млн.куб.м в запасах	Мазут для промисловості
Молдова	100%	Відсутня	Відсутні	Немає

Висновки для Європи з цієї кризи потрібно необхідно поділити на коротко -, середньо та довгостроковий періоди.

• В короткостроковій перспективі, наступні1-2 роки, увага приділятиметься країнам Центральної та Південно-східної Європи стосовно додаткових з’єднань з сусідніми країнами та країнам Північно - західної та Південної Європи з можливістю імпортувати додаткові обсяги ЗПГ через існуючі термінали та на додаток створення ПСГ неподалік цих ринків.
  
• В середньостроковій перспективі 2001-15 рр., можлива підтримка обхідних для України газопроводів, які можуть вирішити проблему безпеки, але тільки якщо проблемною виглядає Україна або російсько – українські відносини. Якщо б «Північний потік» та «Південний потік» існували в січні 2009 року, наслідки цього конфлікту просто б не відчули в більшості європейських країн. Але якщо (а деякі вважають саме так) проблема полягає не в Україні, а в Росії, то маршрути, по яким російський газ постачається в Європу, неважливі. До кінця цього періоду, можуть бути побудовані нові регазифікаційні ЗПГ-термінали (особливо в Польщі та Хорватії, де ці плани вже далеко просунулись), а їх спонсори повинні приділити увагу стану глобального попиту та постачання ЗПГ, адже при ціновій конкуренції на Тихоокеанському та Атлантичному ринках покупці ЗПГ можуть стати важливим фактором;
  
• В довгостроковій перспективі, після 2015 року та певно після 2020 року, можливе спорудження масштабних каспійських та близькосхідних газопроводів, таких як «Набукко», що зараз інтенсивно вивчаються. Це буде безпосереднім наслідком конфлікту 2009 року. В той же час, автори не вірять в те, що буде достатньо газу для заповнення газопроводу потужністю 30 млрд.куб.м/рік з цих країн в Європу раніше другої наступного десятиріччя.
  

В кінці кінців, потрібно пам’ятати, що Європейські країни мають довго термінові контракти з «Газпром» на імпорт 180-200 млрд.куб.м газу , більшість з яких розтягуються до 2025, а деякі до 2030 року. Дана криза у відносинах не змінила європейські обов’язки згідно контрактам. Більш того, так як сьогоднішня глобальна економічна криза захоплює Європу, попит на газ (та енергію взагалі) швидко падає та (в більшості країн) значно. В такий нестабільний період компаніям буде складно підписати нові поставки з мотивів девирсифікації та енергобезпеки. Дійсно, якщо їх попит впаде набагато та дуже швидко, вони матимуть проблеми з виконанням обов’язків по вже існуючим довгостроковим контрактам.

7. Енергетична Хартія (ЕХ) та наслідки для транзиту

Секретаріат Ергетичної Хартії не використав газовий конфлікт для потенційного можливого перетворення організації на дієвий орган контролю та вирішення проблем транзитних відносин. В той же час це необхідно робити і можливо все-таки в рамках ЕХ. Хартія ратифікована більш, ніж 50 країнами і на даний час це єдиний існуючий міжнародний режим транзиту. Його необхідно вдосконалювати, вивчивши наслідки даного конфлікту, наприклад, виявилось необхідним мати спостерігачів на всіх вхідних та вихідних пунктах транзитної мережі в разі кризи.

Криза має серйозні наслідки для усіх транзитних відносин, бо вона висунула на перший план притаманну транзиту нестабільність, яку повністю прибрати неможливо через складнощі у моніторингу енергопотоків. Таким чином, криза може показати новий шлях, на якому відносини щодо транзиту енергії, особливо газу, можуть переглядатись відносно перегляду обов’язків; вона також показала ймовірне складніше майбутнє для транзитних проектів та їх регуляторів.

8. Єврокомісія та європейські газові і комунальні компанії

Конфлікт продемонстрував, що Єврокомісія відігравала незначну роль у вирішенні конфлікту, бо:

• мала невеликі технічні ресурси для моніторингу (більшість спеціалістів надали великі компанії);
  
• мала невеликі політичні можливості та важелі впливу на Україну та Росію;
  
• не могла або не хотіла надати фінансові ресурси (газ для заповнення системи) для вирішення конфлікту;.
  

Починаючи з 13 січня європейські газові та комунальні компанії почали відігравати більш активну роль в конфлікті, бо стало зрозуміло, що відсилання спостерігачів не призвело до відновлення постачання газу в Європу. Деякі з цих компаній-основних європейських клієнтів Газпрому, почали показувати, що російська компанія повинна прикладати більше зусиль для вирішення конфлікту. Після заяви НАК«Нафтогаз України» щодо відсутності необхідного обсягу технічного газу та газу для заповнення газопроводу для відновлення транзиту, група компаній (ENI, Gdf/Suez, E.ON/Ruhrgas, RWE, Wingas, OMV, та «Газпром») створила консорціум для фінансування купівлі цього газу. Угода про консорціум не була підписана, тому автори вважають, що він не був дійсно готовий платити за необхідний Україні газ, а мав на меті тільки прискорення процесу вирішення конфлікту. Консорціум підтримувався національними лідерами, але не можна говорити що Єврокомісія відіграла в цьому певну роль

9. Наслідки для України

В короткотерміновій перспективі угода від 19 січня викличе дві проблеми:

• труднощі, які Україна матиме – зі своєю економікою та податковими проблемами – при сплаті за імпортний газ по високим цінам;
  
• політичний розкол в країні, виявом чого стало підняття президентом питання про зміну договорів через тиждень після їх підписання.
  

Згідно 10-річного контракту на постачання газу, НАК «Нафтогаз України» доведеться зіткнутись зі значними проблемами виконуючи зобов’язання по щомісячній оплаті газу згідно пунктам 4 та 5 контракту на постачання газу. Навіть при середньорічній ціні менше 360 дол.США/тис.куб.м, плата за імпортний газ буде величезним тягарем для економіки країни. Таке твердження аргументується:

• значним падінням міжнародних цін на основний експортний продукт – сталь,
  

загальним ефектом економічної кризи;

• податковою кризою та високими темпами інфляції;
  
• політичною кризою в країні, яка може вплинути на рівень та характер державної підтримки НАК «Нафтогаз України»;
  

Заяви про середньорічну ціну газу 190-250 дол.США/тис.куб.м не можна перевірити до кінця 2009 року, коли буде відомий рівень цін на нафту. На думку авторів, Україні буде важко платити за імпортний газ згідно контракту від 19 січня 2009 року. На додаток, політичний розкол в українській владній верхівці щодо підписаних контрактів може означати виникнення нового газового спору між Росією та Україною

Експерти наголошують, що ймовірними майбутніми наслідками для України стане прискорення проектів диверсифікації постачання російського природного газу до Європи, обминаючи Україну. Якщо даний прогноз визнати базовим, то Україна вже не зможе використовувати позицію головного транспортера російського газу в Європу як потужну зброю у переговорах щодо цін; диверсифікація транзиту означатиме, що ця зброя буде «притуплена» або втрачена взагалі. До того ж, Україна опиниться перед фактом зменшення обсягів важливого джерела доходів – плати за транзит.

Ці середньо - та довготермінові проблеми часто ускладнюють розуміння більш нагальних тем: що залежність України від імпорту російського газу – наслідок надто високого рівня споживання. Це результат того, що в країні найбільш енергоємна економіка в світі, якій природний газ використовується в непомірних обсягах (деякі регіональні системи опалювання, які при цьому потужно субсидуються, споживають більше газу, ніж вся Чехія).

Україна реально може зменшити свою залежність тільки двома шляхами:³

• зменшення споживання шляхом енергозберігання;
  
• збільшення власного видобування.
  

Якщо український уряд був в 1990-х рр. фінансово та економічно слабкий, щоб формувати подібну довгострокову стратегію, то в 2000-х рр. також не приділяв достатньо уваги цим темам, не дивлячись на десятиліття економічного зростання. Зараз Україна в стані рецесії, тому питання реалізації довгострокової стратегії розвитку стало більш нагальним та складним одночасно.

В той же час, контракти на постачання та транзит остаточно змінили українську методологію утворення ціни на газ. Якщо ціна в 2006-2008 рр. формувалась по принципу «netforward», тобто базувалась на ціні закупки центрально-азійського газу, а до цього додавались плата за транспортування та маржинальний прибуток РосУкрЕнерго, то ціни в новому контракті сформовані за принципом «netback» відносно європейських ринкових цін, які прив’язані до нафтопродуктів. На думку авторів, в пункті 4 Договору на постачання газу від 19 січня базова ціна 450 дол.США/тис.куб.м могла вираховуватись як «netback» від ціни на кордоні Німеччини. Таким чином контракт ґрунтувався європейській ціні біля 495 дол.США/тис.куб.м. Тому, з цього моменту ціни на газ з Центральної Азії та тарифи на його транспортування більше не відносяться до України. На думку авторів, це перевага для України, бо це прибирає ризик змушеного прийняття ціни, узгодженої між «Газпром» та країнами Центральної Азії, на які Україна впливати не здатна.

Висновки (дослівно)

« Російсько-українська криза 2009 року була поворотним пунктом у газових відносинах Росії, СНД та країн Європи; для Європи це був також поворотний момент у питанні газової та енергетичної безпеки взагалі, який, ймовірно, матиме довгострокові наслідки. Криза в двосторонніх російсько-українських відносинах не була сюрпризом сама по собі. Шокуючим сюрпризом стало те, що обидві сторони дозволили конфлікту перетворитись зі спору про борги, ціни та транзитні тарифи в припинення постачання газу до Європи, а потім розтягувати ситуацію на два тижні посередині зими, тим самим завдаючи значної шкоди європейським країнам, особливо з південно-східної частини Європи.

Ми не віримо в те, що часто проголошуване бажання уряду Росії використовувати енергетику як економічну чи політичну «зброю» проти європейських країн відігравало будь-яку роль в цій кризі.⁴ Відносини Росії та Європи у газовій сфер взаємозалежні та залишаться такими: як Європа залежить від поставок російського газу, так і Росія (мається на увазі і «Газпром» і сама російська держава) значно залежить від доходів від продажу газу в Європі.

Рішення Росії зупинити постачання газу 5 січня було необов’язковою, ризикованою та комерційно нераціональною дією на цьому етапі спору. Це рішення могло бути викликано гнівом прем’єр-міністра В.Путіна та могло мати на меті покарати Україну за повторювані нею погрози зупинити транзит. Ці емоції могли бути персонально спрямовані на президента В.Ющенко, що викликано історично ворожим ставленням Росії до Помаранчевої революції та політичного курсу президента, спрямованого на переорієнтацію від Росії.

Ми не віримо, що олігархи вплинули значним чином на причини чи наслідки кризи, незважаючи на роль в ньому співвласника РосУкрЕнерго Д.Фірташа; вони були можливо ускладнюючим фактором при врегулюванні питання.

Яка з двох сторін більш відповідальна за зупинку постачання газу? Згідно свідченням, що доступні нам, ми вважаємо, що юридичні та контрактні аргументи «Газпрому» сильніші. В той же час, ми не можемо зробити судову оцінку контрактної документації та не маємо доступу до даних про всі потоки газу на вході та виході до української ГТС впродовж кризи, що потрібно для підтвердження такої думки. Але ми також віримо що обидві сторони відповідальні за цей конфлікт, який вийшов далеко за рамки юридичної суперечки (що складає незначну частину загальної картини конфлікту), та його довгострокові наслідки. Незалежно від того, яка сторона більше винна у виникненні конфлікту, після припинення постачання в Європу обидві сторони не продемонстрували необхідний рівень протидії шкоди, яка була завдана споживачам та довгостроковим стосункам з Європою.

Навіть якщо прийняти наші висновки щодо юридичних аргументів, набагато більше питання полягає в тому чому обидві сторони дозволили конфлікту дійти до стану, коли 20% від обсягу споживання газу в Європі було перекрито на два тижні посеред зими. Роблячи це, «Газпром» втратив біля 1.5 млрд.дол.США доходів. Також потрібно додати можливі штрафні санкції, передбачені контрактами. Репутація Росії як постачальника з 40 річною історіє та України як країни - транзитера були підірвані. Уряд Росії – майже персоналізований В.Путіним – прийняв рішення перекрити постачання, хоча повинен був розуміти наслідки та відступити, навіть втративши політичне «обличчя».

Позиція України характеризується відчаєм, викликаним серйозною економічною кризою в країні, яку збільшення цін на газ тільки поглибить, та розколом політичного лідерства, що стало пріоритетом у порівнянні з будь якими стратегічними завданнями….

….Криза не визначила переможця, всі сторони програли (крім європейських газотранспортних компаній та деяких лідерів європейських держав).

Криза продемонструвала, що обидві сторони втратили управління своїми двосторонніми газовими відносинами, і що ні ЄС, ні Енергетична Хартія не здатні вирішити існуючі протиріччя. Тому сумнівно, що ключова умова Енергетичної Хартії. а саме підтримання постачання навіть в умовах конфлікту інтересів, працюватиме в умовах особливих російсько-українських стосунках, навіть якщо Росія ратифікує умови Хартії.

Проблеми для української сторони в тому, що по-перше, криза зміцнить впевненість Росії у необхідності зменшення залежності від транзиту газу через Україну шляхом будівництва газопроводів «Північний потік» та «Південний потік»; по-друге, країна потрапила в складні умови після підписання невигідного контракту, вже перебуваючи у складній економічній ситуації. Щонайменше ще 3-5 років існуючий рівень залежності Європи від стосунків Росії та України буде продовжуватись. Але експерти вважають, що обхідні для України газові маршрути можуть значно зменшити вплив російсько-українських відносин на європейських споживачів.

Особливі наслідки даної кризи не можна побачити в даний момент та в будь якому разі вони перевищують масштабність даної роботи. Не дивлячись на це, деякі узагальнення можна зробити. Європейські компанії мають довгострокові контракти на імпорт російського природного газу. більшість з яких розтягнута на 15-25 років; немає юридичного підґрунтя для значного зменшення обсягів по цих контрактах. Високопосадові Європи можуть бажати будь що, але мало чого можна досягти в справі диверсифікації постачання газу за декілька наступних років. Що може бути досягнуто –це диверсифікація маршрутів постачання поза межі території України шляхом побудови «Північного потоку» та «Південного потоку», які до 2015 року (а можливо і раніше) можуть значно зменшити важливість російсько-українських відносин для європейських споживачів газу.

Тобто, якщо центральною причиною кризи були дії України та нездатність обох сторін впорядкувати двосторонні стосунки, то нові газопроводи можуть бути великою частиною рішення даної проблеми. Якщо ж, з іншої сторони, причина – дії Росії (особливо їх політично зумовлена частина), то нові маршрути газу до Європи не мають значення

В ході конфлікту виявилось, що європейські політичні лідери більше зацікавлені в диверсифікації постачання газу для зменшення залежності від російського газу, ніж європейські енергетичні компанії…

Протягом наступних 10-20 років європейські компанії та уряди матимуть можливості вирішення питання джерела ресурсів для постачання газу та переорієнтації енергетичного балансу, а саме зменшення частки природного газу. Можливо, що це буде не газова альтернатива, яка надходитиме не з Росії та не через російські маршрути. Швидкість реалізації таких альтернативних варіантів в 2020-х рр. продемонструють повний розмір шкоди, який був завданий в Європі газу, зокрема російському, внаслідок кризи 2009 р.»