Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року

Вид материала

Содержание

Забезпечення безпеки та охорони праці на виробництві має реалізовуватися шляхом
Демократизація виробничих відносин, розвиток корпора-тивної культури та корпоративної соціальної відповідальності здійснюватимут
Для підвищення інноваційної активності необхідно
Розвиток сектору соціальних підприємств в Україні передбачає
Підвищення ефективності діяльності держави щодо забезпечення якості соціального управління потребує
Виконання міжнародних зобов’язань України в соціальній сфері забезпечуватиметься через
Фінансове забезпечення соціальної політики передбачає
Кадрове забезпечення соціальної політики потребує
Наукове забезпечення соціальної політики здійснюватиметься шляхом
Пояснювальна записка

Подобный материал:

1 2 3 4

Регіональна соціальна політика

Основними завданнями регіональної соціальної політики є:

забезпечення сполучення загальнодержавних, галузевих, регіональних та місцевих інтересів щодо реалізації соціальної політики на регіональному рівні;

подолання значної диференціації розвитку людського потенціалу регіонів України;

розробка та реалізація регіональних стратегій соціальної політики і регіональних соціальних програм на основі стратегічного планування, прогнозування, моніторингу й оцінки соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечення їх взаємозв’язку з державним документом із соціальної політики та виокремлення особливостей регіону;

забезпечення ефективного використання інструментів державного стимулювання регіонального розвитку (угоди регіонального розвитку, заходи щодо подолання депресивності територій та ін.) для вирішення соціальних проблем і реалізації заходів регіональної соціальної політики;

удосконалення системи адміністративно-територіального устрою за принципами економічної самодостатності та доступності адміністративних (управлінських) і соціальних послуг споживачам цих послуг;

посилення фінансової незалежності місцевих бюджетів, створення економічних засад місцевого самоврядування та збільшення інвестиційних ресурсів місцевих бюджетів за рахунок розвитку економічної самостійності й конкурентоспроможності регіонів, стимулювання інвестиційної діяльності, підтримки підприємництва;

підвищення ефективності соціального управління на регіональному рівні, формування його інформаційного забезпечення, досягнення високої функціональної спроможності кадрового потенціалу регіонів, передусім шляхом створення механізмів залучення інвестицій для підготовки високопрофесійних управлінських кадрів;

посилення відповідальності за забезпечення реалізації регіональної соціальної політики представників органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів перед територіальними громадами, що їх обрали;

створення ефективних механізмів забезпечення активної участі територіальних громад та органів місцевого самоврядування у формуванні та реалізації державної регіональної політики;

сприяння розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності в регіонах України, міжрегіональному, міжнародному трансферту наукових технологій;

формування ефективної системи надання соціальних послуг для створення сприятливих умов щодо розвитку людського капіталу в регіоні;

запровадження комплексності розробки і збалансованості системи основних макроекономічних і соціальних показників розвитку регіону, визначення розвитку людського капіталу як чинника підвищення конкурентоспроможності в регіональних програмах соціально-економічного розвитку;

формування в регіоні соціально орієнтованої системи господарювання ринкового типу з активним державним і регіональним регулюванням економічних і соціальних процесів;

реалізація цілеспрямованої політики щодо зменшення соціальної диференціації населення регіону зі збільшенням частки середнього класу в його соціальній структурі;

розвиток «третього сектору», представленого некомерційними та недержавними організаціями, діяльність яких спрямована на потреби місцевих громад та не має на меті одержання прибутку.

Соціальна політика на виробничому рівні

Основними напрямами соціальної політики на виробничому рівні мають бути:

забезпечення високої якості трудового життя працюючих на підприємствах України, створення сприятливих умов розвитку людського, трудового й інтелектуального потенціалу, їх ефективного використання;

поширення практики застосування на підприємствах соціальних пакетів для посилення мотивації працівників до високопродуктивної праці;

забезпечення раціонального поєднання державного і договірного регулювання соціально-трудових відносин;

забезпечення реалізації державних соціальних стандартів і державних соціальних гарантій у сфері оплати й охорони праці, зайнятості, пенсійного забезпечення, соціального страхування, мотивації та стимулювання праці;

запровадження принципів гідної праці, досягнення міжнародних стандартів та гарантій у соціально-трудовій сфері;

посилення соціальної спрямованості нововведень щодо формування відносин соціального партнерства, активізації соціальних факторів мотивації праці, творчого потенціалу працівників;

пошук нових механізмів залучення працівників до ефективної роботи на підприємстві, підвищення культури праці, дисципліни та відповідальності;

поширення практики впровадження корпоративної культури у виробничій сфері через розробку та реалізацію відповідних положень (кодексів);

сприяння регулюванню соціальних відносин у виробничій сфері на підставі запровадження принципів і цінностей трудової взаємодії;

запровадження державного та громадського контролю за дотриманням соціально-економічних і трудових прав людини.

Забезпечення безпеки та охорони праці на виробництві має реалізовуватися шляхом:

дотримання норм законодавства з охорони праці, відповідних положень угод усіх рівнів;

підвищення ефективності сполучення державного і договірного регулювання охорони праці на всіх рівнях управління (держава, регіон, галузь, підприємство);

відновлення обов’язковості створення та функціонування на підприємствах фондів охорони праці;

упровадження на підприємстві систем управління охороною праці та її стимулювання;

забезпечення укомплектування служб охорони праці підприємства, недопущення скорочення їх штату;

розвитку інституту уповноважених з охорони праці; залучення працівників, профспілок та інших громадських організацій до управління охороною праці на підприємстві;

розробки та реалізації комплексних програм підвищення рівня безпеки, гігієни праці та виробничого середовища й удосконалення системи організаційно-управлінського забезпечення охорони праці;

запровадження системи стимулювання охорони праці;

використання статистичної звітності, приписів органів нагляду і контролю, соціологічних опитувань для вивчення потреб працівників щодо забезпечення охорони праці та розробки програм з охорони праці з урахуванням одержаних результатів;

розробки якісного й ефективного розділу колективного договору з охорони праці та здоров'я;

посилення відповідальності роботодавця за несвоєчасне проведення атестації робочих місць та приховування нещасних випадків на виробництві;

забезпечення працюючих засобами індивідуального та колективного захисту відповідно до норм охорони праці;

забезпечення збереження професійного здоров’я шляхом оцінки стану здоров’я працівника до початку трудової діяльності на конкретному робочому місці, його підтримки у процесі трудової діяльності та подальшого моніторингу після припинення трудової діяльності;

проведення оздоровчих заходів для всіх категорій працівників, забезпечення профілактики та ранньої діагностики професійної патології працівників;

проведення конкурсів-оглядів з охорони праці серед структурних підрозділів і працівників підприємств із визначенням та нагородженням переможців;

систематичної пропаганди здорової та безпечної праці та навчання з охорони праці, стимулювання працівників до використання безпечних прийомів праці й дотримання здорового способу життя.

Демократизація виробничих відносин, розвиток корпора-
тивної культури та корпоративної соціальної відповідальності здійснюватимуться за рахунок:

забезпечення справедливого ставлення і рівних можливостей, відсутності дискримінації на робочому місці та в доступі до роботи, можливості гармонійно поєднувати трудову діяльність із сімейними обов’язками;

створення умов для формування корпоративної культури і корпоративної соціальної відповідальності з метою забезпечення узгодження вимог соціальної та інвестиційної політики, підвищення ефективності суспільних витрат і досягнення довгострокового соціального ефекту.

Для підвищення інноваційної активності необхідно:

створити ефективну систему стимулювання працівників за інноваційні пропозиції, творчі ідеї, розробку технологій, удосконалення конструкцій тощо;

забезпечити умови для підвищення інноваційної активності та розвитку науково-технічної творчості працівників, надавати їм відповідну професійну, технічну, фінансову і правову допомогу;

розробити систему інформаційного забезпечення розвитку інноваційного потенціалу підприємства;

підвищувати рівень інноваційної культури, сприйняття нововведень персоналом підприємства, його готовність і спроможність до реалізації нововведень через інновації;

використовувати соціологічні методи для оцінки рівня інноваційної активності (анкетування, інтерв'ювання винахідників тощо).

Розвиток сектору соціальних підприємств в Україні передбачає:

формування правового й інституційного забезпечення стимулювання активного розвитку діяльності суб’єктів соціального підприємництва;

створення в усіх регіонах, особливо на депресивних територіях, мережі підтримки соціальних підприємств (бізнес-інкубаторів, центрів консалтингових та інформаційних послуг), що враховують специфіку діяльності підприємств даного сектору;

реалізацію пілотних проектів щодо створення ефективних та економічно стійких соціальних підприємств, пропаганду їх досвіду на регіональному і місцевому рівнях;

визначення місця і ролі соціального підприємництва та соціальної відповідальності бізнесу у формуванні ефективного співробітництва влади, бізнесу і громадськості;

оцінку можливого впливу соціального підприємництва на конкурентоспроможність економіки в умовах глобалізації;

визначення інституційних особливостей і забезпечення правової регламентації стійкого функціонування соціальних підприємств.

Ефективне соціальне управління

Розбудова соціальної держави та забезпечення соціальної орієнтації економіки здійснюватимуться шляхом:

розробки та запровадження національної концепції розбудови України як правової, демократичної соціальної держави з розвинутим громадянським суспільством, що забезпечує соціальний устрій, який доцільно сполучає засади свободи і влади на принципах соціальної рівності, справедливості, загальної солідарності та взаємної відповідальності;

забезпечення сталого соціально-економічного розвитку та конкурентоспроможності країни;

затвердження національної моделі розбудови, забезпечення системності й послідовності щодо здійснення економічних реформ;

удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази щодо створення ефективної системи соціального управління, орієнтації державної і регіональної політики на забезпечення національної безпеки у соціальній сфері;

створення максимально сприятливих умов для реалізації права вільного вибору виду діяльності, розкриття підприємницької ініціативи людей, сприяння самозайнятості населення, розвитку малого та середнього бізнесу, формування потужного середнього класу;

зменшення соціальної нерівності, уповільнення розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом за рахунок економічного перерозподілу доходів у суспільстві, відновлення функції оподаткування як механізму справедливого перерозподілу національного доходу, створення рівних умов оподаткування та одержання доходів від праці, власності та капіталу, детінізації економіки;

формування міжбюджетних відносин на основі державних соціальних стандартів, забезпечення підвищення рівня фінансової забезпеченості делегованих повноважень, видаткової автономності місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів, упорядкування відносин місцевих бюджетів із центром (оптимізації розподілу видаткових повноважень, удосконалення порядку розподілу трансфертів);

формування соціальної орієнтації економіки за рахунок збалансованої економічної та соціальної політики, попередження виникнення та розповсюдження економічних і соціальних ризиків і небезпек;

орієнтації вітчизняного виробництва на соціальні потреби населення країни та регіонів;

забезпечення державного регулювання витрат на соціальні цілі з урахуванням вимог економічного зростання;

формування умов та можливостей соціалізації основних складових економічної політики (інвестиційної, цінової, бюджетної, грошово-кредитної, податкової, структурної тощо);

підтримання ефективності впливу споживчого попиту на економічне зростання;

визначення та запровадження відповідальності держави щодо забезпечення людського і соціального розвитку;

послідовного та системного запровадження принципів, чіткого визначення та розподілу соціальної відповідальності всіх рівнів влади й управління, соціальних партнерів, суспільства та кожного громадянина;

створення умов для гідного життя людей похилого віку;

забезпечення доступним житлом громадян, насамперед малозабезпечених, з обмеженими фізичними можливостями, молоді, працівників бюджетної сфери, формування потужного державного замовлення на будівництво соціального житла, відродження доступного іпотечного кредитування;

забезпечення поетапного погашення зобов’язань держави за знеціненими заощадженнями громадян;

забезпечення ефективного сполучення економічної свободи та державного регулювання економіки, соціальної спрямованості економічних реформ, регулювання інфляційних процесів;

підвищення ефективності діяльності органів державного та регіонального управління щодо формування і реалізації активної соціальної політики, спрямованої на забезпечення гідних умов існування, економічної активності, соціальної захищеності, можливостей самореалізації людини та соціальної відповідальності;

забезпечення децентралізації соціальної та економічної політики;

удосконалення норм соціального та трудового законодавства відповідно до вимог ефективного соціального управління;

формування дієвих механізмів підвищення ефективності діяльності політичних інститутів, досягнення консенсусу головних політичних сил щодо стратегічних цілей суспільства, сприяння розвитку демократії і становленню громадянського суспільства, забезпечення стійкості державної політики;

розвитку України як активного члена міжнародних спільнот, забезпечення інтеграції держави у світове економічне й соціальне середовище, подолання розриву в рівні та якості життя населення з країнами ЄС.

Підвищення ефективності діяльності держави щодо забезпечення якості соціального управління потребує:

удосконалення правових засад функціонування державної служби шляхом їх адаптації до вимог ЄС, законодавчого визначення основ державної служби, її місця у соціальному управлінні;

оптимізації чисельності державних службовців і структури установ з питань соціальної політики, соціального забезпечення й соціального захисту, вдосконалення порядку та умов переведення державних службовців у системі соціального управління;

підвищення соціальних гарантій державним службовцям, зокрема, у випадку звільнення з посади з незалежних від них причин;

удосконалення та приведення у відповідність до європейських стандартів системи добору, призначення на посади, просування по службі, ротації державних службовців у системі соціального управління;

підвищення рівня кваліфікації державних службовців із соціальної політики, соціального управління та забезпечення соціальної безпеки;

упровадження прозорої та гнучкої системи оцінки фахової підготовки кандидатів на посади державних службовців у системі соціального управління;

законодавчого врегулювання питань порядку надання державних послуг, наділення функціями щодо надання державних послуг службовців, які обіймають адміністративні посади у системі соціального управління;

розробки та правового визначення національних стандартів державних соціальних послуг, визначення в межах компетенції центральних та місцевих органів державної влади системи соціального управління обсягу послуг, порядку їх надання та критеріїв оцінки якості;

забезпечення якісного та науково обґрунтованого формування управлінських рішень з обов’язковим урахуванням прогнозу наслідків їх упровадження.

Виконання міжнародних зобов’язань України в соціальній сфері забезпечуватиметься через:

імплементацію міжнародних стандартів у сфері праці шляхом ратифікації в повному обсязі Європейської соціальної хартії (переглянутої), конвенцій МОП № 88 про організацію служби зайнятості; № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення; № 121 про допомогу у випадках виробничого травматизму; № 155 про безпеку і гігієну праці та виробниче середовище і протоколу 2002 р. до неї; № 157 про встановлення міжнародної системи збереження прав у сфері соціального забезпечення; № 173 про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця (положень щодо забезпечення установою-гарантом задоволення вимог, які випливають із трудових відносин і висунуті працівниками до роботодавця у разі неплатоспроможності останнього);
№ 181 про приватні агентства зайнятості; № 187 про основи щодо сприяння безпеці та гігієні праці;

розширення системи міждержавних договорів про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист, зокрема щодо пенсійного забезпечення, й удосконалення механізмів реалізації укладених договорів;

захист громадянських, майнових та соціальних прав осіб, які повертаються в Україну, а також їх нащадків шляхом укладання міжнародних договорів.

Механізми реалізації соціальної політики

Правове забезпечення соціальної політики здійснюватиметься шляхом:

внесення змін та доповнень до Конституції України, Закону України «Про основи національної безпеки України», Стратегії національної безпеки, що визначають і забезпечують збереження і розвиток людського потенціалу України;

внесення змін та доповнень до Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» щодо спрямування соціальної та гуманітарної сфери на забезпечення розвитку людського потенціалу, зменшення міжрегіональної диференціації щодо умов, рівня та якості життя населення, підвищення відповідальності держави, регіону, роботодавців та особистості за соціальний стан тощо;

прийняття Соціального кодексу України як головного інструменту фінансового забезпечення реалізації соціальної політики;

розробки та прийняття проекту Закону України «Про створення умов для гідного життя літніх людей»;

забезпечення реалізації Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» шляхом його узгодження з Бюджетним кодексом України;

завершення формування системи державних соціальних стандартів і державних соціальних гарантій;

підготовки та прийняття проектів законів України «Про соціальну політику в Україні», «Про соціальну державу в Україні», «Про соціальні інновації в Україні»;

розробки проектів законів України «Про соціальне замовлення», «Про державний фонд підтримки громадського сектору соціальних послуг»;

розробки науково обґрунтованої довгострокової Стратегії соціально-економічного розвитку України антикризового спрямування, в основі якої має бути визначений шлях розвитку, що базується на власних природних, економічних, соціальних і духовних ресурсах;

внесення змін та доповнень до Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року, спрямованих на визначення пріоритетних напрямів людського розвитку областей України, попередження й мінімізацію соціальних ризиків;

забезпечення правового статусу прийнятих Україною Цілей Розвитку Тисячоліття, їх розробки та реалізації на регіональному рівні;

підвищення ролі й відповідальності держави щодо забезпечення людського і соціального розвитку, конкретизації обов'язків із соціальної політики та застосування відповідальності за їх невиконання, внесення відповідних змін і доповнень до Закону України «Про Кабінет Міністрів України», нормативно-правових документів, що регламентують діяльність центральних органів виконавчої влади;

визначення особливостей збереження людського потенціалу при уточненні критеріїв депресивності територій під час прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів»;

забезпечення розробки, прийняття та запровадження Соціального бюджету України;

розробки Положення про Міністерство соціальної політики України з визначенням конкретних повноважень, компетенції, обов’язків щодо питань соціальної політики в цілому та її пріоритетних напрямів;

розробки типових положень «Про порядок залучення громадських організацій до розробки та реалізації місцевих соціальних програм», «Про спільне прийняття рішень органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями»;

створення правового й інституційного забезпечення для формування сектору соціальних підприємств в Україні та її регіонах;

започаткування відповідальності за ефективність державної та регіональної соціальної політики в межах компетенції відповідальних центральних органів виконавчої влади.

Фінансове забезпечення соціальної політики передбачає:

забезпечення соціального спрямування видатків Державного бюджету України; посилення соціального спрямування податкової політики держави;

розробку фінансового механізму підвищення зацікавленості інвестування в людський капітал;

запровадження середньострокового бюджетного планування та програмно-цільового методу планування бюджетів усіх рівнів, комплексної системи управління державними фінансами та внутрішнього аудиту відповідно до стандартів ЄС;

забезпечення узгодження основних напрямів соціальної політики з пріоритетами бюджетної політики;

удосконалення системи перерозподілу доходів бюджетів усіх рівнів за рахунок оптимізації податків та соціальних трансфертів, конкретизації джерел компенсаційних виплат;

максимальне спрямування бюджетних коштів на пріоритетні соціальні реформи, фінансування розвитку соціальної інфраструктури, що забезпечує формування людського капіталу та впровадження в українському суспільстві засад здорового способу життя, зокрема, у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, інформаційного забезпечення, фізичної культури;

удосконалення механізмів реалізації соціальної політики з метою скорочення невиправданих бюджетних витрат та їх раціонального використання;

запровадження системи моніторингу й оцінювання ефективності бюджетних програм соціальної спрямованості;

спрямованість ресурсів місцевих бюджетів на виконання соціальних зобов’язань та вирішення соціальних проблем території;

встановлення пільгових умов передачі у концесію для об'єктів соціального призначення, гарантування участі держави, органів місцевого самоврядування у частковому їх фінансуванні;

визначення територій, на яких склалися несприятливі соціально-економічні умови для подальшого введення спеціального режиму інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць (території пріоритетного розвитку);

розвиток корпоративного соціального інвестування (інвестування ресурсів у соціальну сферу регіону суб'єктами господарювання, які здійснюють свою господарську діяльність на певній території);

створення сприятливих умов для співпраці України з європейськими організаціями, фондами та інституціями, що опікуються фінансовою підтримкою регіонального соціального розвитку;

створення сучасного інституту, який займається фінансовим забезпеченням регіонального розвитку (в тому числі соціального), – Державного фонду регіонального розвитку;

визначення стандартів щомісячного оприлюднення інформації про стан виконання бюджету й позабюджетних фондів у соціальній сфері, зокрема в мережі Інтернет;

затвердження переліку статей бюджету, що не підлягають секвестру: пенсійні виплати, соціальні трансферти інвалідам, видатки на освіту та охорону здоров’я, перенавчання безробітних, витрати на адресні соціальні виплати;

визначення критеріїв нужденності, їх запровадження та встановлення чіткого і швидкого порядку призначення адресної соціальної допомоги;

розроблення методики соціального моніторингу й аудиту програм соціальної підтримки, оцінки доходів претендентів на соціальну допомогу з використанням прямих і непрямих методів визначення доходів, а також з урахуванням майнового стану;

розроблення матриці видів соціальної підтримки і проведення аудиту соціальної допомоги й пільг;

віднесення до таких, що не підлягають секвестру, грошових бюджетних трансфертів найбільш уразливим соціальним групам;

бюджетне фінансування програм перенавчання працівників і безробітних для перекваліфікації та одержання нових навичок і знань, необхідних для пошуку роботи;

наявність повної інформації про бюджетні видатки й основні фінансові ризики, формування механізмів їх попередження та мінімізації;

створення єдиної бази даних одержувачів усіх видів соціальної підтримки, єдиного інформаційного середовища для органів праці й соціального захисту населення, Пенсійного фонду, Державної податкової адміністрації;

формування системи економічно й соціально обґрунтованих нормативів споживання житлово-комунальних, транспортних та інших послуг із подальшим їх використанням при визначенні розмірів соціальної підтримки;

запровадження стимулів до економічно відповідальної поведінки одержувачів соціальної підтримки;

розробку фінансового механізму підвищення зацікавленості інвестування в людський капітал; правове забезпечення благодійного фінансування соціальних програм;

упровадження механізму державного соціального замовлення для забезпечення конкуренції за бюджетні кошти при наданні державних і муніципальних послуг у сфері соціального захисту, охорони здоров'я, освіти і культури з урахуванням особливостей функціонування даних галузей;

підвищення ефективності бюджетних видатків на соціальні цілі через активне застосування програмно-цільового методу та досягнення дієвості середньострокового бюджетного планування;

удосконалення податкової політики держави щодо підвищення зацікавленості у вирішенні соціальних проблем через податкові механізми; пільгове кредитування підприємницької діяльності, зорієнтованої на вирішення соціальних проблем;

запровадження індексації розміру соціальних стандартів на рівень інфляції та темп приросту ВВП для забезпечення збалансованості економічних та соціальних результатів;

реформування галузей соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, соціальні послуги, культура), впровадження механізмів бюджетного фінансування відповідно до обсягу і якості послуг, що надаються;

створення передумов для прискорення процесів реструктуризації мережі бюджетних установ, що дозволить поліпшити їх фінансування, підвищити якість та ефективність роботи, а також доступність відповідних послуг для споживачів;

створення спеціальних фондів соціальної підтримки населення за рахунок: відрахування від державних зборів продажу окремих видів продукції; коштів міських бюджетів; коштів від підприємств зі шкідливим виробництвом; відрахування від приватизації державних підприємств; кредитно-фінансової діяльності; інвестиційної діяльності.

Інформаційне забезпечення реалізації соціальної політики потребує:

забезпечення можливості вільного доступу до інформації про діяльність органів державної влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості в діяльності цих органів;

демократичного обговорення вибору сценарію розвитку держави та формування соціальної політики країни;

запровадження соціологічного моніторингу людського розвитку в регіональному розрізі та забезпечення одночасного його використання зі статистичною оцінкою регіонального людського розвитку;

розробки та впровадження системи державних класифікаторів соціальної інформації, що використовується для статистичних спостережень;

удосконалення соціально-економічної статистики і звітності відповідно до вимог ефективного соціального управління;

сприяння становленню та розвитку соціального моніторингу з відстеження стану і тенденцій соціального розвитку, якості життя населення на підставі поєднання статистичних та соціологічних спостережень;

приведення соціальної статистичної звітності у відповідність до міжнародних стандартів;

забезпечення систематичного проведення фахових конференцій, семінарів, круглих столів, нарад, форумів з обов’язковою присутністю представників кожного профільного центрального органу виконавчої влади, комітетів Верховної Ради України, науково-дослідних інститутів, провідних вищих навчальних закладів, фахівців-практиків, профспілок, інших громадських організацій, що працюють у сфері соціальної політики;

забезпечення зворотного зв’язку з громадянами: створення на сайті Міністерства соціальної політики України форуму, де авторизовані користувачі зможуть знайомитися та залишати свої відгуки на певні теми, питання;

виділення цільової аудиторії експертів, їх інформування про переріг розробки проектів законів, концепцій, програм та їх обговорення шляхом надсилання їм відповідних проектів, інформаційних листів тощо;

розробки та впровадження моніторингу видів, кількості, якості соціальних послуг, що надаються організаціями різних форм власності;

оприлюднення Президентом України результатів щорічної систематичної оцінки діяльності уряду щодо досягнення заданих макрорівневих параметрів.

Кадрове забезпечення соціальної політики потребує:

забезпечення органів державної влади висококваліфікованими фахівцями у сфері соціальної політики, зокрема, соціальними працівниками;

підвищення кваліфікації державних службовців соціальної сфери та забезпечення якості їх атестації з використанням соціальних критеріїв оцінки діяльності;

забезпечення вдосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації соціальних працівників та працівників соціальної сфери;

підвищення кваліфікації фахівців у сфері надання соціальних послуг населенню;

підвищення престижу державної служби у соціальній сфері;

посилення соціальної, політичної захищеності державних службовців;

розвитку системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців державних і комунальних соціальних служб, закладів та установ;

сприяння ефективній зайнятості висококваліфікованих фахівців із проблем соціального управління;

професіоналізації діяльності громадського сектору соціальних послуг шляхом атестації, навчання, підвищення кваліфікації, консультативно-методичної підтримки працівників недержавних організацій, що надають соціальні послуги.

Наукове забезпечення соціальної політики здійснюватиметься шляхом:

удосконалення національної Методики вимірювання людського розвитку регіонів України, забезпечення її застосування для оцінки ефективності діяльності регіональних органів управління;

здійснення соціального замовлення на проведення науково-дослідних робіт на конкурсних засадах щодо розробки правового документа з соціальної політики;

визначення пріоритетів наукової діяльності щодо вирішення соціальних проблем суспільного розвитку, підтримки і розвитку досліджень за цим напрямом;

створення системи інститутів (академічних, державних і недержавних) з проблем соціальної політики;

створення наукових консорціумів вітчизняних вищих навчальних закладів та науково-дослідних інститутів з метою забезпечення розробки ефективної соціальної політики;

забезпечення умов для підвищення якості наукових досліджень, спрямованих на соціальний та людський розвиток України, до вимог міжнародного рівня;

розробки сучасної концепції розвитку сім'ї на основі рівності (рівнозначності) соціального й особистого значення сімейного життя;

розробки концепції сімейного (материнського) капіталу;

створення умов фінансового забезпечення наукових досліджень соціальної спрямованості, залучення державних, недержавних коштів і регіональних інвестицій для проведення науково-дослідних робіт;

підвищення рівня використання в практиці соціального управління наукових розробок щодо вирішення соціальних проблем;

систематичного залучення фахівців профільного центрального органу виконавчої влади, провідних інститутів до участі у міжнародних та всеукраїнських конференціях, семінарах, форумах, тренінгах;

сприяння вивченню та впровадженню адаптованого до умов України міжнародного досвіду вирішення соціальних проблем;

дотримання законодавства щодо частки витрат у ВВП на фінансування науки;

зростання заробітної плати в галузі наукових досліджень і розробок більш швидкими темпами за рахунок збільшення бюджетних видатків та оптимізації структури наукових кадрів;

створення у фінансово-промислових групах спеціальних науково-технічних та інноваційних центрів, які координують, фінансують та реалізують інноваційні проекти.

Інституційне забезпечення соціальної політики потребує:

прискорення реорганізації внутрішньої структури Міністерства соціальної політики України з метою поглиблення його діяльності з соціальної політики та її основних напрямів;

створення дієвого механізму забезпечення ефективної діяльності Міністерства соціальної політики України;

затвердження єдиних критеріїв оцінки ефективності діяльності різних структурних підрозділів Міністерства соціальної політики України та інших центральних органів виконавчої влади, що займаються реалізацією та управлінням соціальною політикою, проведення систематичного аналізу таких критеріїв;

налагодження співпраці між інституціями з соціальної політики України та інших держав для постійного вдосконалення соціальної політики, наближення її до провідних світових моделей, забезпечення сталого розвитку;

розробки перспективних планів співпраці науково-дослідних установ із Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Міністерством соціальної політики України з окремих питань соціальної політики;

реформування державної служби у сфері соціальної політики на регіональному рівні;

розроблення інституційного супроводу забезпечення реалізації сімейної політики, зорієнтованої на мінімізацію витрат, пов’язаних із народженням дитини;

формування інституційних механізмів підтримки та розвитку сім'ї для забезпечення ґендерної рівності, можливості поєднання зайнятості жінок та виховання дітей;

включення до обов’язків регіональних інституцій розробки власної програми здійснення соціальної політики на своїй території, враховуючи соціально-економічний стан та специфіку регіону (розробка соціальних технологій, моделей соціального розвитку та механізмів реалізації соціальної політики);

розвитку інститутів з акредитації та ліцензування місцевих установ соціальної сфери (за видами діяльності); запровадження системи соціального аудиту для експертизи роботи органів управління соціальної сфери, підприємств;

забезпечення залучення потенціалу інституцій громадянського суспільства до вирішення проблем у соціальній сфері.

Пояснювальна записка

до Основних напрямів соціальної політики на період
до 2015 року»

В умовах прийняття новою президентською командою і урядом України відповідальності за стан і перспективи розвитку країни, установлення нових стратегічних орієнтирів щодо здійснення важливих соціально-економічних реформ ефективність влади визначатиметься через прийняття конструктивних і результативних управлінських рішень у сфері соціальної політики, головною метою яких є забезпечення економічного зростання за рахунок нової якості людських ресурсів, реалізації соціальних потреб населення у гідному житті та забезпечення людського розвитку відповідно до кращих світових і міжнародних стандартів.

Основні напрями соціальної політики, схвалені указами Президента України, реалізовувались у країні впродовж 1997-2000 рр. та 2001-2004 рр. У червні 2005 р. Міністерство праці та соціальної політики України розробило та запропонувало для обговорення проект Концепції соціальної політики України. Зміст даного документа потребував суттєвого доопрацювання, яке в подальшому не було здійснено. Унаслідок цього Україна протягом останніх шести років не має правового документа із соціальної політики.

Актуальність прийняття Основних напрямів соціальної політики на період до 2015 року сьогодні є надзвичайно високою з огляду на вкрай повільне подолання країною наслідків світової фінансово-економічної кризи, яка супроводжувалася фундаментальними зрушеннями у глобальних економічних та соціальних системах управління, їх дестабілізацією, загостренням проблем безпеки та зростанням соціальних ризиків і небезпек. Внутрішніми чинниками, що потребують активізації соціальної політики, є критично низькі місця України в рейтингах за індексом людського розвитку, іншими показниками рівня та якості життя населення, поглиблення демографічної кризи та соціальної нерівності, високий рівень тінізації відносин у соціальній і трудовій сферах.

Значна кількість пріоритетів з Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року залишається актуальною, але в цілому документ потребує кардинальної зміни. Формування та реалізація нової державної соціальної політики мають бути спрямовані одночасно на вирішення соціальних питань і забезпечення соціальних перспектив розвитку суспільства, особистості та країни, передбачати вирішення проблем соціальної сфери з урахуванням наявних бюджетних і загальних ресурсних обмежень за активної політики сприяння входженню України до конкурентоспроможних соціальних держав із високою якістю та рівнем життя населення. Сучасна соціальна політика має забезпечити рівні можливості для самореалізації особистості в суспільстві, базові соціальні гарантії і життєво важливі інтереси всіх верств населення. Зростання інвестицій у людський капітал та розвиток соціальної інфраструктури, через які відбувається формування кадрового, соціального, інтелектуального потенціалу суспільства, має зробити соціальну політику одним із провідних чинників забезпечення конку-
рентоспроможності країни.

Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року сформовані з урахуванням базових положень концепцій:

соціальної безпеки, що випливає з необхідності попередження виникнення та ліквідації соціальних небезпек і ризиків, формування умов для людського і соціального розвитку;

соціальної держави, спрямованої на підвищення рівня та якості життя населення шляхом забезпечення ефективної зайнятості й соціального захисту, соціальної відповідальності бізнесу в умовах сучасної ринкової економіки, формування середнього класу, захисту прав і свобод людини тощо;

людського розвитку, зорієнтованого на розвиток кількісних та якісних параметрів людського потенціалу шляхом розширення можливостей вибору людини;

людського капіталу, що розглядає накопичені продуктивні здібності людини, які формуються в результаті інвестицій в освіту, охорону здоров’я, мотивацію та мобільність як основного чинника виробництва;

економіки знань, згідно з якою знання та нагромаджений капітал у сучасних умовах є основним чинником суспільного розвитку;

інноваційного розвитку, де головним чинником розвитку та конкурентоспроможності країни визначається безперервний потік інновацій, що є результатом діяльності людей із високими якісними характеристиками;

соціального капіталу, що потребує норми взаємодії та довіри, які виникають у відносинах між державою, бізнесом, громадськістю, роботодавцями та працівниками на підставі загальних інтересів;

сталого розвитку, що потребує соціальної відповідальності нинішнього покоління перед прийдешніми поколіннями за ресурсне забезпечення життєдіяльності людського потенціалу при здійсненні економічної, соціальної та екологічної політики.

Проект Основних напрямів соціальної політики на період до 2015 року випливає з необхідності реалізації завдань щодо забезпечення:

ефективного соціального управління та розбудови соціальної держави, урахування соціальних небезпек і ризиків, їх мінімізації та попередження;

людського розвитку та створення умов для формування і накопичення людського капіталу;

формування трудового потенціалу з високими якісними характеристиками за рахунок досягнення високого рівня інноваційного розвитку та конкурентоспроможності, реалізації концепції економіки знань;

турботи про людей старшого віку, ефективного використання їх життєвого досвіду, знань і трудового потенціалу;

прямого зв’язку сталого розвитку та соціальної політики, соціальної відповідальності нинішнього покоління перед майбутніми поколіннями за результати діяльності в економічній, екологічній та соціальній сферах;

формування соціального капіталу, який забезпечує успіх і процвітання країни та задоволення нею громадян завдяки соціальному миру та стабільності, суспільній довірі конструктивним і справедливим партнерським відносинам.

Виходячи із цього проектом Основних напрямів соціальної політики на період до 2015 року визначено пріоритети щодо:

забезпечення відтворення населення, збереження та розвитку людського потенціалу, накопичення людського й інтелектуального капіталу;

управління трудовою сферою, розвитком трудового потенціалу і трудових відносин;

формування середнього класу та подолання бідності;

створення системи соціальної безпеки і забезпечення ефективного соціального управління;

реформування системи соціального захисту, соціального забезпечення й соціальних послуг, модернізації соціальної інфраструктури;

розвитку соціального капіталу, демократизації суспільних відносин, становлення громадянського суспільства;

регіональної соціальної політики та соціальної політики на виробничому рівні;

механізмів реалізації соціальної політики, її правового, фінансового, інформаційного, наукового та інституційного забезпечення.

Визначеність соціальної політики створить умови для якісної підготовки проектів Стратегії економічного та соціального розвитку України на період до 2020 року, Стратегії національної безпеки України, проекту Закону України «Про державну регіональну політику», проекту Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки, а також обумовить внесення змін та доповнень до Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (до ст. 8 Засади внутрішньої політики в соціальній сфері, ст. 10 Засади внутрішньої політики в гуманітарній сфері), до прийнятих концепцій, стратегій, програм із демографічного розвитку, подолання бідності, розвитку трудового потенціалу тощо.

Проект Основних напрямів соціальної політики на період до 2015 року підготували фахівці відділу економічних проблем
соціальної політики Інституту економіки промисловості НАН України (м. Донецьк) під керівництвом академіка НАН України Амоши О.І.: д.е.н., проф., зав. відділу Новікова О.Ф.

Blog

Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року

Содержание