Міжнародне право

Вид материала

Содержание

3. Міжнародне космічне право та його джерела
Міжнародне космічне право
4. Основні принципи космічної діяльності
5. Міжнародно-правова регламентація умов космічної діяльності

Подобный материал:

1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41

_І

Чиказька конвенція, а також двосторонні і багатосторонні угоди, що укладаються на її основі державами, регулюють, головним чином, регулярні міжнародні польоти цивільної авіації, здійснювані належним чином правочинними на це державою її національними авіапідприємствами для перевезення пасажирів, багажу, вантажів і пошти за встановлену плату, тобто в комерційних цілях. При цьому відповідно до чинних угод вони наділені наступними основними правами, іменованими також п'ятьма «свободами повітря»:

а) правом транзитного польоту без посадки на те
риторії держави, що надала таке право;

б) правом перевезення в іншу державу пасажи
рів, вантажу і пошти, узятих на борт у державі реєст
рації повітряного судна;

в) правом перевезення пасажирів, вантажу і пош
ти з території іншої держави в державу реєстрації
(національності) повітряного судна;

г) правом приймати на борт на території іншої
держави пасажирів, вантаж і пошту для перевезення
на територію третьої держави, а також правом висад
жувати пасажирів і вивантажувати вантажі і пошту
на території цієї другої держави, що слідують на
територію третьої держави;

д) правом посадки в ході транзитного польоту над
територією іншої держави на її території в некоме-
рційних цілях (для заправки паливом, виправлення
виниклих ушкоджень і т.п.).

Все це докладно регламентується відповідними міждержавними угодами.

Чиказька конвенція 1944 року містить спеціальну главу «Спори і невиконання зобов»язань». У ній передбачається, зокрема, що розбіжності між державами-учасницями, що стосуються тлумачення або застосування Конвенції та її Додатків, неурегульовані шляхом переговорів, на прохання будь-якої держави в спорі, підлягають вирішенню Радою ІКАО. Такі рішення Ради можуть бути оскаржені шляхом звернення до третейського суду (арбітражу), утвореного відповідно до положень Конвенції.

628

629

У цій главі також передбачені санкції стосовно авіа-підприємства, що не виконує відповідні рішення, і санкції стосовно держави, що не виконує зобов'язань, передбачених у даній главі Конвенції.

Такими є деякі основні положення сучасного міжнародного повітряного права відповідно до чинних міжнародних угод, що регулюють здійснення міжнародної аеронавігації.

Центральна така угода, учасниками якої є практично всі заінтересовані держави (більше 160 держав), — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, що заснувала ІКАО. Інтегральною частиною Конвенції є додатки до неї, що конкретизують і розвивають відповідні її положення. Нині число таких Додатків досяг-ло 17. Наведемо заголовки деяких із них:

Додаток 1. Вимога до особового складу цивільної авіації при видачі свідоцтв;

Додаток 2. Правила польотів;

Додаток 3. Метеорологія;

Додаток 6. Здійснення польотів;

Додаток 8. Льотна придатність повітряних суден;

Додаток 10. Радіонавігація і радіозв'язок;

Додаток 11. Служба управління повітряним рухом;

Додаток 14. Аеродроми.

Крім ІКАО, суттєву роль у справі становлення і розвитку міжнародного повітряного права грають Міжнародні регіональні авіаційні організації й органи, яких налічується нині біля чотирьох десятків. До найбільш важливих таких організацій належать, зокрема: Європейська конференція цивільної авіації, створена в 1954 році; Європейська організація із забезпечення безпеки навігації — Євроконтроль, утворена в 1960 році; Африканська комісія цивільної авіації, що виникла в 1969 році; Агентство із забезпечення безпеки аеронавігації в Африці і Мадагаскарі, засноване в 1959 році; Цет-ральноамериканська організація із обслуговування аеронавігації, заснована в 1960 році; Латиноамериканська комісія цивільної авіації, утворена в 1973 році; Рада цивільної авіації арабських держав, заснована у 1967 році.

630

Існує, крім того, значне число міжнародних неурядових організацій, покликаних сприяти співробітництву держав у справі забезпечення ефективної і безпечної міжнародної аеронавігації. У їхньому числі можна виділити такі наукові міжнародні організації, як Асоціація міжнародного права й Інститут міжнародного права, що неодноразово розглядали відповідні міжнародно-правові проблеми на своїх регулярних сесіях.

3. Міжнародне космічне право та його джерела

Слід вказати на те, що космічний простір, розташований у юридичному і фізичному смислі за межами земного повітряного простору що простирається в безкраїсть не маючи ніякої межі, не пристосований для життя і діяльності людини, а також ніяких інших живих істот, крім спеціальних апаратів і пристроїв, причому на обмежений час. Тому в даний час для держав немає сенсу оголошувати територіальні претензії на певні ділянки таких просторів.

У результаті такої обмеженої функціональності юридичний статус космічного простору з початку космічної діяльності склався як статус міжнародного простору, тобто простору, на який не поширюється суверенітет або юрисдикція будь-якої держави. Правовий режим космічного простору (практично в межах усієї сонячної системи) також типовий для міжнародного простору.

Міжнародне космічне право — галузь сучасного міжнародного права, що регулює діяльність держав з дослідження і використання космічного простору, що встановлює його правовий режим.

Потреба міжнародного правового регулювання космічної діяльності була породжена науково-технічним прогресом, що призвів до запуску Радянським Союзом 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі, що ознаменував початок освоєння людством космічного простору.

631

Космічною діяльністю займається нині дуже обмежене число високорозвинених держав і держав, що володіють відповідними можливостями. Саме вони і виступають основними суб'єктами міжнародного космічного права. Але в результаті такої діяльності й у її міжнародно-правовому регулюванні зацікавлені всі держави світу, людство в цілому. Тому правове регулювання космічної діяльності із самого початку стало здійснюватися шляхом укладання, головним чином, універсальних міжнародних угод, відкритих для участі всіх держав. Основна роль у справі розроблення таких договорів належить Організації Об'єднаних Націй в особі Генеральної Асамблеї, її допоміжного органу — Комітету з використання космічного простору в мирних цілях і його підкомітету з правових питань.

Як відзначалося раніше, космічний простір — це недержавна (міжнародна) територія, юридичний статус і правовий режим якої визначаються міжнародним правом. В основі правового режиму космічного простору лежать вироблені в рамках ООН або під її егідою міжнародні універсальні договори.' У їхньому числі: Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року; Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року; Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року. Такими договорами є також: Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір, 1968 року; Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 року.

Виходячи з положень цих універсальних міжнародних угод, багато держав уклали угоди про науково-технічне співробітництво в сфері космічної діяльності, їх кількість перевищує десятки, якщо не сотні, і продовжує безупинно рости.

До числа джерел міжнародного космічного права універсального характеру належать також договори, що

частково регулюють і космічну діяльність. Це, наприклад, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою, 1963 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 року.

Крім того, до джерел міжнародного космічного права належать міжнародні договори двостороннього характеру. Так, у 1963 році між СРСР і США була укладена джентльменська угода про нерозміщення в космічному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення. Загальне значення цієї угоди було підтверджено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII). У 1998 році Російська Федерація, США, країни, що входять у Європейське космічне агентство, Японія і Канада уклали угоду про створення міжнародної космічної станції.

4. Основні принципи космічної діяльності

В основі міжнародного космічного права лежить принцип пов'язаної з дослідженням космосу діяльності і використання космічного простору, включаючи розташовані в межах сонячної системи небесні тіла.

Цей принцип має системний характер, і з нього можна виділити ряд інших принципів:

здійснення діяльності з дослідження і викорис
тання космосу і небесних тіл відповідно до принципів
міжнародного права;
свобода дослідження і використання космічного
простору і небесних тіл;
заборона національного присвоєння космічного
простору і небесних тіл;
часткова демілітаризація космічного простору і
повна демілітаризація небесних тіл;
збереження суверенних прав держав на космічні
об'єкти, що запускаються ними;

632

633

запобігання наслідків потенційно шкідливих екс
периментів у космічному просторі та на небесних тілах;
надання допомоги екіпажу космічного корабля у
разі аварії, лиха, вимушеної посадки;
сприяння міжнародному співробітництву в мир
ному дослідженні і використанні космічного простору
і небесних тіл;
міжнародна відповідальність держав за свою діяль
ність у космосі.

Зазначені принципи, що стосуються правового режиму космічного простору, передбачені Договором про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 року. Деякі такі принципи були конкретизовані і розвинені в інших універсальних угодах, що згадувалися вище, зокрема, в Угоді про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року.

Відповідно до статті І Договору 1967 року дослідження і використання космічного простору здійснюються на благо й в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку. Він відкритий для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації.

Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, відповідно до ст. II Договору не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами. Таким чином, чітко встановлюється, що космічний простір є недержавною, міжнародною територією (практично в межах Сонячної системи), правовий режим якої встановлюється відповідними положеннями міжнародного права. В основі такого режиму — положення про свободу дослідження і використання космічного простору всіма державами на благо й в інтересах усього людства. Результати космічної діяльності є загальним надбанням людства.

Далі в Договорі встановлюється, що норми космічного права є інтегральною частиною міжнародного права

в цілому і повинні застосовуватися з урахуванням інших його положень. Відповідно до статті III Договору, держави-учасниці (практично всі держави світу) здійснюють космічну діяльність «відповідно до міжнародного права, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй, в інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і порозуміння».

Для розвитку цього положення ст. IV Договору передбачає, що держави-учасниці «зобов'язуються не виводити на орбіту Землі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати зброю на небесних тілах і не розміщати таку зброю в космічному просторі яким-не-будь іншим чином».

Місяць та інші небесні тіла «використовуються всіма державами-учасницями Договору винятково в мирних цілях...».

Таким чином, одним із принципів космічного права є принцип демілітаризації космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, хоча це не настільки очевидно й загальновизнано, оскільки мають місце різноманітні тлумачення відповідних положень Договору, зокрема того, чи стосуються вони будь-яких видів зброї або тільки зброї масового знищення.

Наступний основоположний принцип космічного права — міжнародна відповідальність держави за будь-яку космічну діяльність, здійснювану під її керівництвом. Держави-учасниці Договору, говорить його стаття VI, несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі незалежно від того, чи здійснюється вона урядовими органами, або неурядовими юридичними особами, і за забезпечення того, щоб національна діяльність проводилася відповідно до положень, що містяться в цьому договорі. У разі діяльності в космічному просторі міжнародної організації, відповідальність за виконання договору несуть, поряд із міжнародною організацією, також держави, що беруть участь у ній.

634

635

Розвиваючи зазначені положення, стаття VII Договору передбачає, що кожна держава, яка здійснює або організує запуск об'єкта в космічний простір, а також держава, із території або з установок якої провадиться запуск об'єкта, несе міжнародну відповідальність за збитки, заподіяні такими об'єктами або їхніми складовими частинами на Землі, у повітряному або космічному просторі іншої держави, її фізичним або юридичним особам.

Ці положення діють з урахуванням того, що, відповідно до статті VIII Договору, держава-учасниця Договору, у регістр якого записаний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль за таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, що характерно і для інших міжнародних просторів.

Держави-учасниці Договору, у відповідності зі статтею IX, здійснюють космічну діяльність таким чином, щоб уникнути шкідливого забруднення космічного про-. стору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини.

Нарешті, держави-учасниці Договору розглядають космонавтів як посланців людства в космос і надають їм всіляку допомогу у випадку аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави-учасниці або у відкритому морі. Космонавти, що здійснюють таку вимушену посадку, повинні бути в безпеці і негайно повернені державі, у регістр якої занесений їхній космічний корабель.

Такі основні принципи космічної діяльності. Як уже вказувалося, вони уточнені і розвинені в інших джерелах міжнародного космічного права і міжнародного права в цілому.

5. Міжнародно-правова регламентація умов космічної діяльності

Космічна діяльність держав безупинно розширюється в міру розвитку науково-технічних можливостей

дослідження і використання космічного простору, що породжує нові потреби в міжнародно-правовому регулюванні такої діяльності, і, з урахуванням відповідних зобов'язань держав у регулюванні їхнім національним правом.

З огляду на інтенсивний розвиток науково-технічної революції прогнозоване переселення людей на інші космічні тіла, проблема використання міжнародного космічного простору і його міжнародно-правової регламентації актуалізується.

У процесі інтенсивної діяльності з освоєння космічного простору усе частіше зіштовхуються інтереси держав, що об'єктивно утруднює міжнародно-правове регулювання різних аспектів використання міжнародного космічного простору. Проте в даний час дер'жавами вироблені основні шляхи і напрямки космічної діяльності, що або знайшли своє адекватне нормативне закріплення в міжнародних договорах багатостороннього характеру, або робота з міжнародної регламентації таких напрямків уже ведеться. До таких видів діяльності належать:

безпосереднє телевізійне віщання з космічних су
путників;
дистанційне зондування землі з використанням
супутників;
геостаціонарна орбіта;
використання в космосі ядерних джерел енергії;
вивчення проблем охорони біосфери Землі;
міжнародний контракт із використанням косміч
них засобів;
медичні та біологічні дослідження і спостере
ження;
вивчення ресурсів інших планет із метою вивчен
ня можливостей їхньої експлуатації;
космічна метеорологія та ін.

У той же час слід зазначити, що ряд положень багатьох міжнародних угод потребує певного роз'яснення і конкретизації. Так, наприклад, цього вимагає ряд положень Договору про принципи космічної діяльності.

Відповідно до цього міжнародного акту держава, у регістр якої записаний об'єкт, запущений у космічний прос-

636

637

тір, зберігає юрисдикцію (владні правомочності) стосовно таких об'єктів, включаючи їхній екіпаж, під час перебування в космічному просторі. Тому реєстрація космічних об'єктів набуває дуже суттєвого значення.

З урахуванням цього була розроблена й укладена Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року. Конвенція встановлює:

а) термін «держава, що запускає» означає: держа
ва, що здійснює або організує запуск космічного об'
єкта, і держава, із території котрої або з установок
якої здійснюється запуск космічного об'єкта;

б) термін «космічний об»єкт» включає складові
частини космічного об'єкта, а також засоби доставки
його і його частини;

в) термін «держава реєстрації» означає державу,
що запускає, у регістр якої занесений космічний об'
єкт у відповідності зі статтею II Конвенції.
Відповідно до цієї статті, коли «космічний об'єкт за
пускається на орбіту навколо Землі або далі в косміч
ний простір», держава, що запускає, реєструє цей космі
чний об'єкт шляхом запису у свій відповідний регістр
і інформує Генерального секретаря ООН про ведення
такого регістра.

Генеральний секретар ООН, у свою чергу, веде регістр, у який заноситься інформація, надана державою, що запускає.

Слід враховувати, що зазначені положення поширюються також на будь-яку міжурядову організацію, що здійснює космічну діяльність із дотриманням відповідних положень Конвенції, встановлених у її статті VII.

Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року містить важливі положення, що стосуються принципів космічної діяльності держав відповідно до Договору 1967 року. Угода оголошує небесні тіла та їхні природні ресурси «спільною спадщиною людства» і передбачає необхідність установити спеціальний режим експлуатації природних ресурсів Місяця й інших небесних тіл, коли «буде очевидним, що така експлуатація стане можливою найближчим часом».

У даній угоді також передбачено, що поверхня або надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр чи природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю якоїсь держави, міжнародної міжурядової або неурядової організації або неурядової установи або будь-якої фізичної особи. Розміщення на поверхні Місяця або в її надрах персоналу, космічних апаратів, устаткування, установок, станцій і споруд, включаючи конструкції, нерозривно пов'язані з його поверхнею або надрами, не створює права власності на поверхню або надра Місяця або його ділянки.

У той же час Угода передбачає, що держави мають право при проведенні наукових досліджень збирати на Місяці й інших небесних тілах зразки мінеральних та інших речовин і вивозити їх відтіля. Такі зразки залишаються в розпорядженні тих держав, що забезпечили їхній збір, і можуть використовуватися ними для наукових цілей. Але бажаним є надання таких зразків у розпорядження інших заінтересованих держав і міжнародного наукового співтовариства для проведення наукових досліджень.

Дозволяється також використання мінеральних та інших речовин Місяця й інших небесних тіл для підтримки життєдіяльності експедицій.

Угода вимагає від держав уживати заходів для запобігання внесення несприятливих змін у навколишнє природне середовище Землі, як внаслідок доставки позаземної речовини, так і яким-небудь іншим шляхом.

Цій же меті слугують положення Конвенції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року, що забороняють застосування будь-яких науково-технічних засобів, у тому числі і космічних, для впливу на погоду і клімат Землі, якщо такі засоби можуть викликати довгострокові руйнівні або згубні для природи наслідки.

Відповідно до Договору про принципи 1967 року держава, у регістр якої занесений об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль над таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, у

638

639

тому числі і на небесному тілі. Це означає, зокрема, що юрисдикція держави запуску поширюється на екіпаж запущеного об'єкта незалежно від громадянської приналежності його членів.

Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір 1968 року передбачає обов'язок кожної її сторони, що одержує відомості або виявляє, що екіпаж космічного корабля потерпів аварію, або знаходиться в стані лиха, чи здійснює вимушену або ненавмисну посадку на території, що знаходиться під її юрисдикцією, у відкритому морі або в будь-якому іншому місці, що не знаходиться під юрисдикцією якоїсь держави, негайно сповіщає про це владу, що здійснила запуск, або негайно сповіщає про це для загального відома, а також інформує про це Генерального секретаря ООН для тих же цілей.

Якщо екіпаж космічного корабля приземлився на територію даної сторони Угоди, вона негайно вживе всіх можливих заходів для його рятування і надання йому всієї необхідної допомоги. Екіпаж корабля повинний бути також у безпеці і негайно повернутий представникам влади, що здійснили запуск.

Якщо кожна сторона Угоди, яка одержує відомості або виявляє, що космічний об'єкт або його складові частини повернулися на Землю на територію, що знаходиться під її юрисдикцією або у відкритому морі, або в будь-якому іншому місці, вона інформує про це владу, що здійснила запуск, і Генерального секретаря ООН.

Кожна сторона, у межах юрисдикції якої виявлений космічний об'єкт або його складові частини, на прохання влади, що здійснила запуск, і з її допомогою, якщо її попросять, вживає таких заходів, які вона вважає практично здійсненними для рятування цього об'єкта або його складових частин.

Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 року встановлює, що держава, яка запускає, несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за збитки, завдані її космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті.

Якщо в будь-якому місці, крім поверхні Землі, космічному об'єкту однієї держави, що запускає, або особам чи майну на борту такого космічного об'єкта завдана шкода космічним об'єктом іншої держави, що запускає, то остання відповідає тільки в тому випадку, коли шкода завдана з її провини або з вини осіб, за яких вона відповідає.

Термін «шкода» у такому випадку означає позбавлення життя, тілесне ушкодження або інше ушкодження здоров'я чи знищення або ушкодження майна держав чи фізичних або юридичних осіб або майна міжнародних міжурядових організацій.

Термін «космічний об»єкт» охоплює складові частини космічного об'єкта, засоби його доставки, а також його частини.

Це лише деякі істотні положення відповідних загальних міжнародних договорів, що регулюють космічну діяльність, але з них уже стає ясним, наскільки складним і багатогранним є об'єкт правового регулювання міжнародного космічного права.

Слід зазначити, що як і раніше гострою і невиріше-ною є проблема договірного встановлення кордону між повітряним і космічним просторами.

Суттєві розбіжності існують між державами з приводу умов безпосереднього телевізійного віщання через супутники для населення держав, котрих це стосується, зокрема про умови захисту їхніх народів від спроб використовувати таке віщання з метою втручання у внутрішні справи держав, загострення взаємовідносин між ними. Дуже суттєві проблеми залишаються не до кінця вирішеними стосовно до правових принципів дистанційного зондування Землі з космосу, схваленого Генеральною Асамблеєю ООН у 1986 році, коли мова йде про таке зондування території іноземних держав. Ці принципи цілком не вирішують проблем заінтересованих іноземних держав, що стосуються невикористання даних про їхні природні ресурси всупереч їхнім законним правам і інтересам.

У 1975-1976 .роках виникла дуже гостра проблема, що стосується правового регулювання умов викорис-

640

641

тання геостаціонарної орбіти, у зв'язку з тим, що група держав заявила про свої особливі права, аж до здійснення свого суверенітету, стосовно ділянок геостаціонарної орбіти, розташованих над їхніми територіями. Такі претензії екваторіальних країн були відкинені іншими державами, але в договірному порядку питання про геостаціонарну орбіту не урегульоване дотепер. Слід мати на увазі, що вище були позначені лише деякі проблеми, що потребують суттєвих колективних зусиль і багатостороннього співробітництва всіх держав із метою їхнього врегулювання на справедливій і взаємоприйнятній основі. Проте виникнення нових проблем очевидно, тому що

Blog

Міжнародне право

Содержание