Міжнародне право

Вид материала

Документы

Содержание Воєнна окупація 9. Захист цивільних об'єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів 10. Нейтралітет у війні 11. Закінчення війни і його міжнародно-правові наслідки Міжнародне повітряне і космічне право 2. Міжнародні польоти та їхнє правове регулювання

Подобный материал:

• План: Вступ. Що таке міжнародне право? Яку роль відіграє міжнародне право в історичному, 142.91kb.
• Законодавства, 446.39kb.
• Реферат на тему: Міжнародне публічне право І міжнародне приватне право, їх значення, 64.14kb.
• Робоча навчальна програма для студентів III курсу зі спеціальності „міжнародне право, 881.09kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.

8. Режим воєнної окупації

Воєнна окупація — це тимчасове захоплення тери­торії (частини території) однієї держави збройними силами іншої держави і установлення військової адмі­ністрації на захопленій території. Воєнна окупація будь-якої території не означає її переходу під суверенітет держави, що захопила.

Відповідно до положень IV Гаазької конвенції 1907 року, IV Женевської конвенції 1949 року, Додаткового протоколу І держава, що окупує, зобов'язана прийняти всіх заходів для забезпечення порядку на захопленій території. Населення території, що окупується, повинно підпорядковуватися розпорядженням влади, проте його не можна примушувати до приношення присяги на вір­ність державі, що окупує, участі у воєнних діях, направ­лених проти їхньої країни, давати відомості про її ар­мію. Повинні шануватися честь, життя цивільних осіб, їхня власність, релігійні переконання, родина. Держава, що окупує, зобов'язана постачати цивільне населення необхідним одягом, продовольством і санітарними ма­теріалами.

Стосовно цивільних осіб забороняється:

а) чинити будь-які акти насильства, залякування
або образи;

б) застосовувати примусові заходи, фізичного або
морального порядку, зокрема, із метою одержання ві­
домостей;

в) застосовувати катування, тілесні покарання, ме­
дичні досліди і т.п.;

г) застосовувати колективні покарання;

д) захоплювати заручників;

є) депортувати цивільне населення з окупованої

території.

Іноземцям, які виявилися на території, що окупуєть­ся, забезпечується право її покинути можливо в корот­кий час.

Таким чином, воєнна окупація — це міжнародно-правовий режим, при якому:

а) збройні сили однієї держави тимчасово займа­
ють і удержують територію ворожої держави;

б) окупант здійснює функції воєнного контролю і
цивільного управління шляхом установлення нових
норм права;

в) продовжується стан війни між державою, що
окупується, й державою, що окупує;

г) суверенітет стосовно окупованої території не
переходить до окупанта і він не вправі цілком лік­
відувати стару систему права;

д) міждержавні відносини на окупованій терито­
рії регулюються нормами міжнародного гуманітар­
ного права;

є) після закінчення війни відносини з приводу оку­пації повинні бути ліквідовані в договірному порядку.

9. Захист цивільних об'єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів

У період збройного конфлікту на території воюючих сторін розрізняють цивільні і військові об'єкти.


614

615

Відповідно до положень міжнародних норм, військо­ві об'єкти — це ті об'єкти, що у силу свого розташу­вання, призначення або використання вносять ефектив­ний внесок у військові дії і руйнацію, захоплення або нейтралізація яких при існуючих обставинах дає явну військову перевагу.

Об'єкти, що не є військовими, вважаються цивільни­ми. До них належать:

а) житла, споруди, засоби транспорту, використо­
вувані цивільним населенням;

б) місця, використовувані винятково цивільним
населенням (притулки, лікарні та ін.);

в) джерела водопостачання, греблі, дамби, електро­
станції і т.п.

Цивільні об'єкти не повинні бути об'єктами війсь­кового нападу.

Гаазька конвенція про захист культурних ціннос­тей у разі збройного конфлікту 1954 року передбачає додаткові заходи із захисту культурних цінностей (тобто цінностей, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу). До них належать:

а) пам'ятники архітектури, мистецтва, історії, ру­
кописи, книги, картини та ін.;

б) музеї, бібліотеки, архіви і т.п.;

в) центри, у яких є значна кількість культурних
цінностей.

Стосовно культурних цінностей забороняється: під­давати їх нападу або знищенню; робити культурні об'єк­ти об'єктом репресалій; вивозити їх за кордон, приво­дити в непридатність і т.п.

10. Нейтралітет у війні

Нейтралітет у війні — це особливий правовий ста­тус держави, що не бере участь у війні і утримується від надання допомоги обом воюючим сторонам. Нейт­ралітет на практиці виявляється як принцип безприст­расності, за яким нейтральна держава не повинна від-


давати перевагу жодній з воюючих держав і надавати кожній з них ті права і переваги, що вона надає іншій. У міжнародному праві розрізняють:

• постійний нейтралітет (Швейцарія з 1815 року,
  Австрія з 1955 року та ін.);
  
• евентуальний нейтралітет (у даній війні);
  
• нейтралітет у силу договору між відповідними
  державами.
  

Права й обов'язки нейтральних держав закріплені в нормах V Гаазької конвенції про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної вій­ни 1907 року.

Нейтральні держави, зберігаючи право на самооборо­ну, повинні виконувати правила нейтралітету. Так, по­стійно нейтральні держави не повинні в мирний час входити у воєнні блоки; надавати свою територію для іноземних військових баз або формування військових загонів воюючих; допускати передачу воюючим техні­ки і боєприпасів. При порушенні цих правил воюючі держави можуть вважати територію нейтральної дер­жави театром воєнних дій.

Водночас нейтральні держави мають право: відбива­ти силою спроби порушити статус нейтралітету; нада­вати свою територію для утримання поранених; дозво­ляти заходження у свої порти санітарних суден воюю­чих держав і т.д.

Воюючі не вправі здійснювати на нейтральній тери­торії й у нейтральних водах які-небудь дії, що порушу­ють нейтралітет. Заборонено перетворювати нейтраль­ні порти і води в бази для морських операцій. Прохід через територіальні води нейтральних держав воєнних суден воюючих держав не вважається порушенням нейтралітету. Але не можна користуватися територіаль­ними водами, портами і рейдами для збільшення воєн­ного потенціалу збройних сил воюючих.

Воєнні судна воюючих можуть одержати доступ у порти нейтральної держави на термін не більш 24 го­дин для усунення наслідків аварії, для поповнення за­пасів продовольства, але не для збільшення бойової моці.


616

617

Число таких кораблів не повинно перевищувати трьох одиниць. Повторне постачання продовольством і пали­вом не може мати місця раніше, ніж через три місяця. При цьому встановлюється інтервал між заходження­ми кораблів різних воюючих держав у 24 години.

Повітряний простір над територією нейтральної дер­жави недоторканний для військових літаків воюючих держав.

11. Закінчення війни і його міжнародно-правові наслідки

Воєнні дії між державами можуть закінчуватися укладанням перемир'я або капітуляцією однієї з них.

Перемир'я — тимчасове припинення воєнних дій на умовах, узгоджених воюючими сторонами. Розрізняють місцеве перемир'я (на окремій ділянці фронту) і загаль­не перемир'я (по усьому фронті).

Перемир'я може укладатися на певний строк або бути безстроковим.

Місцеве перемир'я носить тимчасовий характер, воно укладається для обмеженого театру воєнних дій, із кон­кретними цілями або задачами місцевого значення — добір і транспортування поранених, хворих і вбитих, обмін пораненими, переговори з парламентарем та ін.

Загальне перемир'я або загальне припинення вогню цілком припиняє бойові дії воюючих. Воно, як правило, не обмежується яким-небудь терміном і продовжуєть­ся до укладання мирного договору або мирного врегу­лювання.

Суттєве порушення перемир'я однією зі сторін може слугувати підставою для поновлення воєнних дій.

Капітуляція — це припинення воєнних дій на умо­вах, продиктованих переможцем.

Розрізняють просту капітуляцію (капітуляцію окре­мого підрозділу, об'єкта, пункту, району, наприклад ка­пітуляція фашистських військ у Сталінграді в 1943 році) і загальну капітуляцію (усіх збройних сил, наприклад капітуляція Японії в 1945 році).

Капітуляція може бути беззастережною (без всяких умов із боку переможеного) або почесною (наприклад, капітуляція гарнізону фортеці з умовою збереження зброї і стягів).

На відміну від загального перемир'я, при капітуля­ції переможена сторона втрачає навіть формальну рів­ність із переможцем, за винятком випадку почесної капітуляції.

Як правило, ні перемир'я, ні капітуляція не означа­ють автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідно або видання акту (одностороннього або дво­стороннього) про припинення стану війни, (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР 1955 року про при­пинення стану війни між СРСР і Німеччиною) або укла­дання мирного договору (наприклад, мирний договір між СРСР і Італією 1947 року).

У мирному договорі фіксується припинення стану війни, вирішуються питання про відновлення мирних відносин між державами, про долю довоєнних догово­рів між воюючими сторонами і т.д.

Правові наслідки закінчення війни (стану війни) на­ступають як для воюючих, так і для нейтральних та інших держав, що не воюють.

З припиненням стану війни для воюючих держав:

• перестають діяти багато договорів воєнного часу,
  у тому числі закони і звичаї війни, і набирають сили
  угоди, що нормалізують відносини між державами;
  
• установлюються нормальні мирні відносини, у тому
  числі і дипломатичні;
  

• відновляється дія раніше укладених міжнарод­
  них договорів і укладаються нові договори;
  

• повертаються усі військовополонені;
  
• провадиться репатріація цивільного населення;
  
• здійснюється виведення окупаційних військ;
  

• передаються карти мінних полів для їхнього тра­
  лення і знищення мін;
  
• наступає політична і матеріальна відповідальність
  винної держави і кримінальної відповідальності голов­
  них воєнних злочинців;
  

618

619

— приймаються гарантії для недопущення війни в майбутньому (денацифікація, розділ військових флотів переможених держав, повна або часткова демілітариза­ція переможених держав).

Для нейтральних держав — припиняється стан ней­тралітету у війні; а для всіх інших держав, що не воюють, — ліквідується необхідність дотримання режиму зон ведення війни, відновлюються безпека між­народної морської і повітряної навігації у Світовому океані, відбувається репатріація їхніх громадян, інтернованих у ході війни, і т.п.

Література:

1. Арцибасов И. Л., Егоров С.А. Вооруженный кон­
   фликт: право, политика, дипломатия. — М., 1989.
   
2. Баймуратов М. Гараджаев Д., Международное гумани­
   тарное право и его имплементация в законодательство
   Украины. //Юридический вестник.— 1998.— № 4.
   
3. Блищенко И.П. Обычное оружие и международ­
   ное право. — М., 1984.
   
4. Кукушкина А. В.. Действие норм международ­
   ного права в период вооруженных конфликтов // Го­
   сударство и право. — 1994.— № 1.
   
5. Курс международного права. В 7 т. Т. 6. — М.,
   1992.
   
6. Международное морское право: Справочник / Под
   ред. Г.С. Горшкова. — М., 1985.
   
7. Полторак А.И., Савинский Л.И. Вооруженные кон­
   фликты и международное право. — М., 1976.
   
8. Пустогаров В.В. Международное гуманитарное
   право. — М., 1997.
   
9. Тиунов О.И. Международное гуманитарное пра­
   во. — М., 1999.
   

10. Фуркало В.В. Международная защита граждан­
ского населения в условиях вооруженных конфлик­
тов. — Киев, 1986.

Розділ 16

МІЖНАРОДНЕ ПОВІТРЯНЕ І КОСМІЧНЕ ПРАВО

1. Поняття і джерела міжнародного повітряного права

Міжнародне повітряне право — це галузь сучасно­го міжнародного права, що регулює міжнародні польо­ти повітряних апаратів (суден) тієї або іншої національ­ної (державної) приналежності.

Тим часом у вітчизняній доктрині міжнародного права запропоноване значне число визначень міжнарод­ного повітряного права, що суттєво відрізняються одне від одного. Наведемо для порівняння два таких визна­чення. Так, у двотомнику «Міжнародне повітряне пра­во» 1980 року видання говориться, що міжнародне по­вітряне право, яке є галуззю міжнародного права, «яв­ляє собою систему норм, що регулюють відносини між державами в зв'язку з використанням повітряного про­стору з метою здійснення міжнародних повітряних спо­лучень і забезпечення їхньої безпеки». У «Курсі між­народного права» у семи томах міститься наступне ви­значення: «Міжнародне повітряне право — це частина міжнародного права, що представляє собою систему норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародно­го права в зв'язку з використанням повітряного прос­тору цивільною авіацією». Водночас, підкреслюється далі, велика група норм міжнародного повітряного права


620

621

пов'язана з регулюванням міжнародних польотів як таких, незалежно від того, із якими цілями вони здійс­нюються. Це призвело до формування в міжнародному повітряному праві особливого інституту «міжнародних польотів», отже, вказівка у визначенні цієї галузі між­народного права на регламентацію відносин у зв'язку з використанням повітряного простору цивільною авіа­цією характеризує її предмет і сутність більш чітко.

Слід мати на увазі, що цивільна авіація держави ви­користовує повітряний простір цієї держави для пере­везення пасажирів і вантажів насамперед в межах її території, що, природно, не є і не може бути предметом міжнародно-правового регулювання. Лише міжнарод­ні польоти породжують потребу в такому регулюванні. Повернемося тепер до визначення міжнародного по­вітряного права, запропонованого на початку цієї гла­ви, і дамо йому етимологічну характеристику. Насам­перед саме найменування «міжнародне повітряне пра­во» визначає питання про просторову сферу його засто­сування. Мова йде про простір, що має юридичний ста­тус повітряного простору. Нагадаємо при цьому ще раз, що точної межі між повітряним і космічним просто­рами не встановлено. Трудність такого встановлення пояснюється, зокрема, тим, що апарати «Шаттл» або «Буран» здійснюють політ як у космічному просторі, так і (особливо при приземленні) у повітряному прос­торі. Інакше кажучи, при цьому вступають у дію як космічне, так і міжнародне повітряне право.

Далі, слід враховувати юридичну неоднорідність по­вітряного простору. Виходячи з правового статусу по­вітряного простору, можна стверджувати, що його ста­тус у міжнародному праві є двояким: з одного боку — це частина простору, є інтегральною частиною конкрет­ної держави, з іншого боку — це простори, що знахо­дяться за межами державної території.

Таким чином, частина його, розташована над сухо­путною і водною територією держави, включаючи її те­риторіальне море, є невід'ємною частиною території, що знаходиться під суверенітетом держави, де їй належить виняткова юрисдикція стосовно всіх фізичних і юри-

дичних осіб та інших об'єднань, що знаходяться в ме­жах її території, із належним урахуванням її відповід­них міжнародних зобов'язань.

Інша ж частина повітряного простору, розташована над відкритим морем і Антарктикою, є недержавною, міжнародною територією з усіма юридичними наслід­ками, що випливають звідси.

Отже, юридичний статус державного повітряного про­стору полягає в тому, що він знаходиться під суверені­тетом держави, тобто в його межах діє виняткова юрис­дикція певної держави. Держава самостійно і вільно встановлює його правовий режим з урахуванням своїх міжнародних зобов'язань, що випливають із підписа­них нею міжнародних договорів або інших джерел між­народних зобов'язань.

Юридичний же статус міжнародного повітряного про­стору полягає в його непідпорядкованості суверенітету певної держави, тобто у відсутності в його просторових межах виняткової юрисдикції будь-якої держави. Цей простір вільний для досліджень і використовується в мирних цілях усіма громадянами, будь-якими фізич­ними і юридичними особами, але з урахуванням між­народних зобов'язань держав.

Тому в основі регулювання міжнародних польотів ле­жать два основні принципи: а) принцип повного і винят­кового суверенітету держави над повітряним простором над його територією; б) принцип нерозповсюдження су­веренітету держави на повітряний простір, розташова­ний над недержавною, міжнародною територією.

Відповідно, правовий режим повітряного простору дер­жави встановлюється її внутрішнім правом з ураху­ванням міжнародних зобов'язань держави відповідно до загальних (універсальних), багатосторонніх або двосто­ронніх угод, учасницею яких вона є, а іноді відповідно до односторонніх юридичних актів держави, визнаних ін­шими державами, яких вони стосуються. Правовий ре­жим недержавного, міжнародного повітряного простору установлюється винятково міжнародним правом. У його основі свобода польотів над такими просторами, підтверд­жена, зокрема, Конвенцією ООН з морського права 1982


622

623

року і здійснювана відповідно до умов цієї Конвенції й інших норм міжнародного права.

Вищевикладені принципові початки мають на увазі міжнародно-правове регулювання міжнародних польо­тів відповідно до запропонованого визначення галузі міжнародного повітряного права. Тому наступним під­лягаючим характеристиці терміном є термін «міжна­родний політ». Основне джерело сучасного повітряного права — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року (Чиказька конвенція) містить визначення терміна «міжнародне повітряне сполучення», як озна­чаюче повітряне сполучення, здійснюване через повіт­ряний простір над територією більш ніж однієї держа­ви (стаття 96).

Відповідно більш короткий і більш кращий термін «міжнародний політ» — це політ через повітряний про­стір над територією більш ніж однієї держави. Інакше кажучи, це політ з території однієї держави на терито­рію іншої або інших держав. Саме такі міжнародні польоти і потребують регулювання і регулюються між­народним повітряним правом.

Нарешті, оскільки міжнародне повітряне право регу­лює взаємовідносини між державами з приводу здійснен­ня їх національними повітряними апаратами (суднами) міжнародних польотів, істотного значення набуває визна­чення національності повітряних суден, чому присвяче­ний розділ III (статті 17-21) Чиказької конвенції. Відпо­відно до основних положень цього розділу повітряні суд­на мають національність тієї держави, у якій вони зареє­стровані. Кожне повітряне судно, зайняте в міжнародній аеронавігації, має відповідні національні і реєстраційні знаки. Така суть сучасного міжнародного повітряного права відповідно до запропонованого його визначення.

2. Міжнародні польоти та їхнє правове регулювання

Важливість міжнародного повітряного простору, а та­кож національного повітряного простору полягає в його

624

інтенсивному використанні в транспортних цілях, що об'єктивно потребує точної регламентації такої діяль­ності як на національному, так і міжнародному рівні й обумовлює розробку технічних вимог до неї.

На міжнародному рівні необхідно було регламенту­вати регулярні, транзитні польоти повітряних суден, спільні міжнародні польоти з території однієї на тери­торію іншої держави, із транзитом через територію третьої держави або без такого з використанням між­народного повітряного простору.

У цих цілях у 1944 році в Чикаго була укладена Конвенція про міжнародну цивільну авіацію і створе­на універсальна міжнародна міжурядова організація — Міжнародної цивільної авіації (ІКАО).

Мета і завдання цієї організації — регламентація міжнародних польотів цивільних повітряних суден у міжнародному і національному повітряному просторах із метою забезпечення їхньої ефективності і безпеки.

Чиказька конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права — міжнародного по­вітряного права — сукупності і системи норм, що регу­люють діяльність міжнародної цивільної авіації. Але міжнародне повітряне право — це і система міжнарод­но-правових норм, що регулюють, зокрема, правове по­ложення національних фізичних і юридичних осіб, що займаються повітряними польотами, крім того, воно містить у собі визначені положення, що передбачають цивільно-правову відповідальність цих осіб.

У міжнародне повітряне право також входять різно­манітні і численні настанови технічного характеру, що стосуються польотів повітряних суден і маршрутів та­ких польотів. Вони розробляються відповідно до пе­редбаченої процедури, головним чином у рамках ІКАО, і стають обов'язковими для виконання в силу встанов­люючої такий обов'язок міжнародно-правової норми.

Назвемо основні договори в сфері міжнародного по­вітряного права, прийняті під егідою ІКАО:

(1) Договори чиказької системи:

— Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чи­каго, 1944 рік);

625

— Статут міжнародної організації цивільної авіації
(Чикаго, 1944 рік);

— Угода про транзит міжнародними повітряними
лініями, «про дві свободи повітря» (Чикаго, 1944 рік);

— Про міжнародний повітряний транспорт, «про
п'ять свобод повітря» (1944 рік);

— Договір про відкрите небо 1992 року,

(2) Договори варшавської системи:

• Конвенція для уніфікації деяких правил, що сто­
  суються міжнародних повітряних перевезень (Варша­
  ва, 1929 рік і Гаазький протокол до цієї конвенції
  1955 року);
  
• Конвенція про відповідальність авіаперевізника
  на міжнародних лініях (Варшава, 1929 рік);
  

(3) Договори римської системи:

• Конвенція про збитки, завдані іноземному повіт­
  ряному судну і третім особам на поверхні (Рим, 1952
  рік);
  
• Додатковий протокол до конвенції 1952 року (Рим,
  1978 рік);
  

(4) Договори про незаконне втручання в діяльність
цивільної авіації:

• Конвенція про злочини і деякі інші дії на борту
  повітряного судна (Токіо, 1963 рік);
  
• Конвенція про боротьбу з незаконним захоплен­
  ням повітряних суден (Гаага, 1970 рік);
  
• Конвенція про боротьбу з незаконними актами,
  спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Мон­
  реаль, 1971 рік і Додатковий протокол до неї 1978 року).
  

Відповідно до цих документів розроблені і застосо­вуються принципи міжнародного повітряного права:

• свободи польотів у міжнародному повітряному
  просторі;
  
• поваги суверенітету держави над її повітряним
  простором;
  
• визнання національності судна на основі його ре­
  єстрації;
  
• забезпечення безпеки міжнародних повітряних
  сполучень;
  

626

• захисту повітряних суден від актів незаконного
  втручання;
  
• відшкодування збитків, завданих повітряним суд­
  нам.
  

Оскільки основним джерелом сучасного міжнарод­ного повітряного права є Чиказька конвенція 1944 року, необхідний її більш детальний аналіз.

Конвенція, відповідно до її заголовка, присвячується діяльності міжнародної цивільної авіації, але фактич­но її положення істотно ширше і стосуються здійснен­ня будь-яких міжнародних польотів, а також будь-якої діяльності держав за межами їхньої національної юрис­дикції, її учасниками є, за деякими винятками, усі дер­жави світу.

Конвенція, відповідно до її статті 3, «застосовується тільки до цивільних повітряних суден і не застосову­ється до державних повітряних суден», якими є повіт­ряні судна, використовувані на військовій, митній і по­ліцейській службах.

Але в той же час ніяке державне повітряне судно не здійснює польоту над територією іншої держави і не здій­снює на ній посадки, крім як із дозволу, наданого спеці­альною угодою або іншим чином, і відповідно до її умов.

Регулярні міжнародні повітряні сполучення (між­народні польоти), регульовані Чиказькою конвенцією, не можуть здійснюватися над територією або на тери­торію держави-учасниці інакше ніж зі спеціального дозволу або з іншої санкції цієї держави. Частіше усього такий дозвіл дається шляхом укладання відповідних міжнародних угод.

Проте держави-учасниці Конвенції погодилися, що повітряні судна інших держав, не зайняті в регулярних повітряних сполученнях, мають право при дотриманні положень Конвенції здійснювати польоти на їхню те­риторію або транзитні безпосадочні польоти через їхню територію без одержання попереднього дозволу.

Конвенція також заснувала Міжнародну організацію цивільної авіації (ІКАО), докладно визначивши у стат­ті 44 її цілі і задачі. У їхньому числі:

627

• забезпечувати безпечний і упорядкований розви­
  ток міжнародної цивільної авіації в усьому світі;
  
• сприяти безпеці польотів у міжнародній аерона­
  вігації.
  

Забезпечення безпеки міжнародних польотів є одні­єю з найголовніших цілей міжнародного повітряного права. Ця мета досягається шляхом розробки заходів, що стосуються технічної надійності авіаційної техніки, аеропортів та інших засобів, використовуваних у між­народній аеронавігації, що входить до завдання ІКАО і складає зміст прийнятих нею регламентів, а також шля­хом установлення правил і регламентів, що стосуються польотів і маневрування повітряних суден. Вона також досягається шляхом укладання міжнародних конвен­цій з ініціативи ІКАО про незаконні акти, спрямовані проти безпеки повітряного судна і осіб або майна, які знаходяться на його борту.

Цьому слугують спеціальні конвенції профільного характеру: Конвенція про злочини і деякі інші акти, що чиняться на борту повітряних суден (Токійська кон­венція 1963 року); Конвенція про боротьбу з незакон­ним захопленням повітряних суден (Гаазька конвен­ція 1970 року) і Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Монреальська конвенція 1971 року).

Мета забезпечення безпеки міжнародної повітряної аеронавігації досягається також організацією руху по­вітряних суден і управління їхніми польотами шля­хом, зокрема, встановлення повітряних трас і коридорів, управління польотами за допомогою засобів повітряної аеронавігації. Над відкритим морем це завдання здій­снюється органами ІКАО, а в межах державної терито­рії — відповідними національними службами.

Все це є втіленням зобов'язань держав, закріплених у статті 37 Чиказької конвенції, щодо співробітництва в забезпеченні максимально досяжної однаковості пра­вил, стандартів, процедур у відношенні повітряних су­ден, персоналу, повітряних трас і допоміжних служб, з усіх питань, у котрих така однаковість буде сприяти аеронавігації й удосконалювати її.