Міжнародне право

Вид материала

Документы

Содержание Предметом регулювання міжнародного права Засоби створення і забезпечення виконання чин­них норм міжнародного права 3. Міжнародне право та міжнародна система Міжнародне право функціонує в міжнарод­ній системі, будучи її нормативною підсистемою. Міжнародна система включає 4. Основні риси сучасного міжнародного права 5. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право Розмежування між міжнародним публічним і між­народним приватним правом 6. Галузі й інститути міжнародного права Норми і джерела міжнародного права

Подобный материал:

• План: Вступ. Що таке міжнародне право? Яку роль відіграє міжнародне право в історичному, 142.91kb.
• Законодавства, 446.39kb.
• Реферат на тему: Міжнародне публічне право І міжнародне приватне право, їх значення, 64.14kb.
• Робоча навчальна програма для студентів III курсу зі спеціальності „міжнародне право, 881.09kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.

12

13

Предметом регулювання міжнародного права є по­літичні, економічні й інші відносини між державами, що різні за своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням і між іншими суб'єк­тами міжнародного права.

Таким чином, міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компе-тенціїкожної конкретної держави, так і її територіаль­них меж.

Має відмінності і метод правового регулювання, вико­ристовуваний у міжнародному публічному праві. В ос­новному тут використовується імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, обумовле­ний насамперед їхнім суб'єктним складом, і такий, що полягає в обов'язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах міжнародного права.

Особливість суб'єктів міжнародного права виявля­ється насамперед у передвстановленості їх персоніфі­кованого (названого, пойменованого) переліку, що є ос­таточним і не підлягає розширенню.

Якщо у внутрішньодержавному праві суб'єкт — це носій прав і обов'язків, то суб'єкт міжнародного пра­ва — це носій міжнародних прав і обов'язків.

Суб'єктами міжнародного права є:

а) держави;

б) нації і народи, що борються за своє національне
визволення (більш детально — ті, що борються за сво­
боду, незалежність і створення власної державності);

в) міжнародні організації;

г) державоподібні суб'єкти.

Серед самих суб'єктів міжнародного публічного права головне і визначальне місце належить суверенним дер­жавам, що виступають у якості основних суб'єктів між­народного права. Саме від їхньої діяльності на міжна­родній арені залежать стабільне існування і функціо­нування всієї міжнародної системи в цілому, збережен­ня сформованої системи міжнародних відносин і ефек­тивність самого міжнародного права. Адже тільки дер­жави, діючи в рамках міжнародно-правових норм, воло-

діють реальною силою і можливостями із забезпечення миру і міжнародної безпеки, у тому числі і з примусо­вого забезпечення дотримання і виконання всіма су­б'єктами міжнародного права своїх зобов'язань.

Більш докладно характеристики й особливості су­б'єктів міжнародного права будуть розглянуті нижче.

Особливість об'єктів міжнародного права полягає в тому, що до них належить усе те, із приводу чого держа­ви й інші суб'єкти міжнародного права вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Таким чином, у коло об'єктів міжнародного права входять конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать винятково до внутрішньої компетен­ції держави і можуть виходити за межі державної те­риторії. Причому слід мати на увазі, що тільки держа­ви вправі вступати в будь-які правовідносини (визна­чати будь-який об'єкт взаємовідносин), котрі вони вва­жають необхідними і вигідними для себе. Єдиним об­меженням для держав у цьому смислі може бути пря­ма заборона якогось об'єкта міжнародним правом (на­приклад, не можуть бути об'єктом продажу жінки і діти, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.).

У якості об'єктів міжнародно-правових відносин мо­жуть виступати:

1. територія і міжнародний простір;
   
2. дії;
   
3. стримування від дій.
   

Територія виступає в якості об'єкта міжнародно-пра­вових відносин дуже часто, особливо після закінчення війн, наприклад у мирних договорах. Дії можуть бути об'єктом у найрізноманітніших правовідносинах, на­приклад у пактах про взаємодопомогу і союзні догово­ри. Стримування від дій також є об'єктом міжнарод­но-правових відносин, наприклад у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони і звичаї війни.

Слід, проте, мати на увазі, що об'єкт міжнародно-пра­вових відносин, коли він виражається в дії або стри-


14

15


Міжнародна система включає не тільки зазначені суб'єкти, але і відносини між ними (міжнародні відно­сини у вузькому значенні слова), міжнародно-правові й інші соціальні норми (норми міжнародної моралі, між­народної ввічливості, міжнародні порядки), а також вза­ємодії між усіма компонентами міжнародної системи і між нею та її компонентами.

Основна своірідність міжнародної системи полягає в тому, що головні її компоненти — держави — лише частково інтегровані в ній. Вони існують і функціону­ють насамперед як самостійні системи — суверенні дер­жави. Водночас кожна з них має різноманітні і постійні зв'язки з іншими державами й у цьому плані виступає як інтегральний компонент міжнародної системи, при­чому ступінь такої інтеграції в різних міжнародних системах неоднаковий.

Міжнародних систем дуже багато. Насамперед, існує загальна міжнародна система, що охоплює всіх суб'єк­тів, усі відносини між ними і всі інші компоненти. Але поряд із цим є універсальні, функціональні системи — такі, наприклад, як система міжнародних економічних відносин. Крім того, є значна кількість локальних між­народних систем різного характеру, зокрема система європейських-економічних співтовариств.

Основні риси сучасної загальної міжнародної систе­ми визначаються також науково-технічним прогресом (НТР).

НТР впливає на міжнародну систему і міжнародне право:

• як безпосередньо, розширяючи сферу відносин між
  державами і, отже, сферу міжнародної системи і міжна­
  родного права (наприклад, поява міжнародного косміч­
  ного, міжнародного екологічного права);
  
• так і через відповідні соціальні процеси, що вона
  викликає, і які, у цілому, ведуть до росту прогресивних
  сил у світі.
  

У сучасний період розвитку НТР, завдяки володінню людством ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення, загостренню світової екологічної кризи, упер-

18

ше виникає ряд глобальних проблем, від розв'язання яких залежить подальше існування людської цивілізації. Це насамперед збереження миру й усунення загрози світо­вого термоядерного конфлікту, охорона навколишнього середовища, боротьба з голодом і наслідками економічної кризи, використання Світового океану, міжнародні енер­гетичні проблеми й інші. У процесі визначення і розв'я­зання цих' проблем сучасне міжнародне право відіграє найважливішу роль інтегративного і координаційного характеру.

4. Основні риси сучасного міжнародного права

У сучасний період викликає дискусії час виникнен­ня сучасного міжнародного права. Радянська школа міжнародного права вела відлік із моменту Великої Жовтневої соціалістичної революції. Представники західної школи міжнародного права думають, що су­часне міжнародне право бере свій початок із часу за­кінчення Першої світової війни і підписання системи Версальских договорів у 1919 році. Існує і третя точка зору. її представники думають, що такий відлік необ­хідно вести з моменту створення в 1945 році ООН.

Незважаючи на різноманітні підходи до вирішення цього питання, переважна кількість вчених-міжнарод-ників сходяться на тому, що основними рисами сучас­ного міжнародного права є:

— визнання політичних змін останніх років у світі,
що носять «приголомшуючий» характер: зникнення
глобального протистояння двох соціально-політичних
систем (соціалістичної і капіталістичної), зникнення
наддержав і поява тільки однієї наддержави — США, і
модифікація міжнародно-правового регулювання зі
сформованих реалій;

— сприяння забезпеченню безпеки у світі, взаємови­
гідному співробітництву держав, розв'язанню глобаль­
них проблем виживання людської цивілізації;

19

• зростання інтеграції між народами і державами у
  всіх регіонах світу, створення загальних ринків і мит­
  них просторів (наприклад, Європейський Союз);
  
• усвідомлення державами й об'єднання їхніх зу­
  силь у вирішенні таких глобальних проблем сучаснос­
  ті, як загроза термоядерної катастрофи, загальної еко­
  логічної кризи, проблем економічного порядку в краї­
  нах, що розвиваються;
  
• подолання класового підходу в міжнародному
  праві;
  

• подолання конфронтації, зміна політики стосовно
  третіх країн — держави оцінюються як рівноправні су­
  веренні суб'єкти міжнародної політики;
  
• перехід від невизначеності в міжнародному праві
  до визначеності міжнародно-правових норм — відно­
  сини між державами закріплюються в міжнародних
  договорах, положення яких містять чітко визначені вза­
  ємні зобов'язання сторін (наприклад, гарантії США і
  Росії із роззброювання України);
  

— взаємність і контрзаходи. Перше полягає у взаєм­
ному і найсуворішому дотриманні норм міжнародного
права, друге — у створенні ефективного механізму від­
повідальності для держав-порушниць міжнародного
права.

5. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право

Міжнародні відносини не обмежуються тільки між­державними, міжвладними контактами основних суб'єк­тів міжнародного права. Відбуваються постійні конта­кти між фізичними і юридичними особами різноманіт­них держав, на рівні міжнародних неурядових органі­зацій, вони регулюються або національним правом від­повідної держави, або нормами міжнародного приват­ного права.

Водночас спостерігається тісний взаємозв'язок міжна­родного публічного і міжнародного приватного права:

20

— і те, й інше, у широкому смислі, регулюють міжна­
родні відносини;

• у загальних початках: спостерігається перелом­
  лення основних принципів міжнародного публічного
  права в доктрині міжнародного приватного права;
  
• і в міжнародному публічному праві й у міжнарод­
  ному приватному праві завжди є визнання правосуб'єкт-
  ності іншої держави;
  

міжнародні договори з питань міжнародного приват­ного права не можуть суперечити принципам міжна­родного публічного права, у такий спосіб установлю­ються загальні цілі створення правових умов для між­народного співробітництва в різних галузях.

Отже, міжнародне приватне право як сукупність норм, що регулюють цивільно-правові відносини, що мають міжнародний характер («ускладнені» іноземним елементом), не повинно суперечити загальновизнаним принципам міжнародного публічного права.

Слід також мати на увазі, що міжнародні угоди, що регулюють цивільно-правові відносини (договори в сфері міжнародного приватного права), у багатьох випадках включаються у розвиток міжнародних міждержавних

договорів.

Розмежування між міжнародним публічним і між­народним приватним правом можливо провести на різних підставах:

• за суб'єктами: у міжнародному публічному праві
  суб'єктами є держави, нації і народності, що борються
  за незалежність, міжнародні організації, а в міжнарод­
  ному приватному праві — фізичні і юридичні особи;
  
• за предметом правового регулювання: у якості
  таких у міжнародному публічному праві виступають
  міждержавні міжвладні відносини, а в міжнародному
  приватному праві — це міжнародні приватно-правові
  відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.);
  
• за джерелами: у міжнародному публічному пра­
  ві — це міжнародний договір, міжнародний порядок
  та ін., а в міжнародному приватному праві їхнє коло
  

21

значно ширше — це національне законодавство, міжна­родні договори, торговельні порядки та ін. ;

— за методом правового регулювання: у міжнарод­
ному публічному праві — це узгодження воль держав;
у міжнародному приватному праві — це подолання ко­
лізій (зіткнення законів);

• за видами відповідальності: у міжнародному пуб­
  лічному праві наступає міжнародно-правова відповідаль­
  ність, а в міжнародному приватному праві — цивільно-
  правова;
  
• і, нарешті, за сферою дії: у міжнародному публіч­
  ному праві цю сферу можна визначити як глобальну
  (вона охоплює всі держави й інші суб'єкти міжнарод­
  ного публічного права), а в міжнародному приватному
  праві вона має національні межі (у кожній державі є
  своє міжнародне приватне право).
  

6. Галузі й інститути міжнародного права

Система міжнародного права — це об'єктивно існу­юча цілісність внутрішньо взаємозалежних елементів:

• загальновизнаних принципів;
  

• норм міжнародного права (договірних і звичай­
  но-правових);
  
• рішень і рекомендаційних резолюцій міжнарод­
  них організацій;
  

• рішень міжнародних судових органів;
  
• а також інститутів міжнародного права.
  

Існують такі інститути міжнародного права, як ін­ститут міжнародного визнання, інститут правонаступ-ництва стосовно договорів, інститут міжнародної відпо­відальності й інші.

Всі ці елементи системи в різних сполученнях скла­дають галузі міжнародного права. Такі, як галузь мор­ського права, галузь дипломатичного права, галузь пра­ва міжнародних договорів та інші.

Кожна галузь являє собою самостійну систему, але кожна може вважатися і підсистемою в рамках ціліс­ної, єдиної системи міжнародного права.

Література:

1. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История междуна­
   родного права. — М., 1990.
   
2. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударствен­
   ного и международного права. — К., 1981.
   
3. Василенко В.А. Основы теории международного
   права. — К., 1988.
   
4. Курс международного права. В 7 т. Т.1. Понятие,
   предмет и система международного права /Ю.А. Бас­
   кин, Н.Б. Крылов, Д.Б. Левин и др. — М., 1989.
   

5. Реализация международно-правовых норм во
   внутреннем праве /Отв. ред. В.Н. Денисов, В.И. Евин-
   тов. — К., 1982.
   
6. Тункин Г.И. Право и сила в международной сис­
   теме. — М., 1983.
   
7. Тускоз Ж. Міжнародне право. — К., 1998.
   
8. Черниченко СВ. Теория международного права.
   В 2-х томах. Т. 2: Старые и новые теоретические
   проблемы. — М., 1999.
   

Розділ 2

НОРМИ І ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

1. Поняття норми міжнародного права

Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнарод­ного права розуміється правило поводження, що при­знається державами й іншими суб'єктами міжнародно­го права в якості юридично обов'язкового.

Тому що міжнародне право розвилося зі звичаю, що й у даний час не втратив свого значення, норми міжна­родного права поділяються на дві групи: норми звича­євого права і норми, що виникли в результаті узгодження воль держав. Остання група норм міжнародного права займає в його нормативному масиві значне місце, тому що, поступаючись об'єктивним вимогам стабільності міжнародного права, однозначності у визначенні прав і обов'язків учасників міжнародних відносин, договірні норми витиснули норми звичаєвого права.

У процесі створення договірних норм міжнародного права знаходить свій прояв марксистська теорія узгод­ження воль держав, що лежала в основі радянської доктрини міжнародного нормотворення.

Оскільки переважне число норм міжнародного права створюється державами, що виступають у якості основ­них авторів міждержавної системи, цю теорію для стис-

24

лості звичайно називають теорією узгодження воль дер­жав, маючи на увазі, що її положення відносяться і до створення міжнародно-правових норм іншими суб'єк­тами міжнародного права.

До основних положень цієї теорії належать наступ­ні посилання:

• процес створення норм міжнародного права є про­
  цесом узгодження воль держав. Його результатом є
  угода щодо конкретного правила поведінки і визнання
  його в якості юридично обов'язкового;
  
• зміст волі держави складає його міжнародно-пра­
  вова позиція, тобто позиція держави з усіх питань між­
  народного права, що знаходить своє вираження не тіль­
  ки в його заявах, але й у практичних діях на міжнарод­
  ній арені.
  

Така позиція має системоутворюючий характер і мі­стить у собі:

а) загальне ставлення держави до міжнародного права,
його прогресивного розвитку і дотримання принципів і

норм;

б) уявлення про характер міжнародного права і його
соціально-політичної ролі у функціонуванні суспільст­
ва і держави;

в) принципи і норми, що держава виробила в процесі
своєї зовнішньополітичної діяльності, і за впроваджен­
ня яких у міжнародне право вона виступає;

г) розуміння принципів і норм чинного міжнарод­
ного права і т.д.

Оскільки будь-яка держава — класове утворення, тому і воля держави носить класовий характер:

— конкретний зміст волі держави визначається во­лею пануючого в ній класу, що визначена всією сукуп­ністю умов існування цієї держави (серед цих умов най­важливіше значення має конституційний устрій дер­жави — його суспільно-економічні, політична системи, співвідношення між класами і т.д.), і в процесі створен­ня норм міжнародного права виступає як воля держа­ви в цілому. Отже, міжнародно-правова позиція держа-



ви визначається всією сукупністю умов існування її панівного класу;

• співвідношення і відповідність волі держави з во­
  лею народу залежить від класового характеру кожної
  держави і ступеня розвитку демократії в ньому;
  
• у процесі створення норм сучасного міжнародно­
  го права на міжнародній арені зіштовхуються волі дер­
  жав або однакових за своєю класовою природою або
  різноманітних;
  
• у процесі створення норм міжнародного права
  держави виступають як суверенні і рівноправні суб'єк­
  ти, тому їхні волі юридично рівноправні.
  

Представляється, що основні положення цієї теорії не втратили актуальності і в даний час. Незважаючи на деякі «шорсткості» у сучасному сприйнятті деяких положень цієї теорії, її інтепретація і розуміння в кон­тексті національних інтересів кожної конкретної дер­жави, що виявляються на міжнародній арені, дає теорії узгодження воль держав мов би «другий» подих.

У процесуальнім аспекті більшість міжнародно-пра­вових норм створюється в два етапи:

1. узгодження воль суб'єктів міжнародного права
   щодо правила поведінки;
   
2. надання суб'єктами міжнародного права згоди
   на юридичну обов'язковість узгоджених правил пове­
   дінки.
   

Вони можуть збігатися хронологічно, якщо міжна­родний договір набирає сили з моменту його підписан­ня — тоді підписання договору означає остаточне узгод­ження тексту договору (правил(а) поведінки) і одноча­сно надання узгодженому текстові сили міжнародної договірної норми. Якщо в міжнародному правилі поводження відсутня юридична обов'язковість, то мож­на говорити про реалізацію лише першого етапу ство­рення міжнародно-правової норми.

На відміну від більшості міжнародно-правових норм, процесуальна характеристика створення так званих ім­перативних норм (норми), включає три етапи.