Geum.ru

Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   57
ще 57 тис. сімей. Слід також врахувати наслідки голоду в Україні 1946-1947 рр., за який за­гинуло понад 100 тис. осіб. Крім загиблих, на 20 червня 1947 р. в Україні налічувалося 1 154,2 тис. осіб хворих на дистрофію. Вна­слідок втрат війни у нас значно погіршилося співвідношення населення за статтю, оскільки частка загиблих чоловіків була значно більшою, ніж жінок, а це суттєво вплинуло на відновлен­ня населення. Ці події призвели до масштабного залучення ді­тей до роботи. Так, у 1947 р. лише в колгоспах працювало
  1. тис. дітей віком від 12 до 16 років. У республіки просто не було виходу, катастрофічно не вистачало робочих рук. На зем­лях України станом на 1 січня 1945 р. мешкало 27,4 млн. осіб, або 66,8% від довоєнної кількості, а на 1 липня 1946 р.—вже майже
  1. млн. осіб. Швидке відновлення населення було наслідком часткового повернення на Батьківщину наших громадян, силою ввезених до Німеччини та Австрії. Слід зазначити, що пропаган­да наших воєнних союзників в зонах окупації поширювала дум­ки, що при поверненні на Батьківщину вони підлягатимуть ре­пресіям, навіть вивезенню до Сибіру, і це давало певні успіхи, адже було відомо, що радянська влада виселяла в далекі краї

сім'ї ОУН-УПА. Незважаючи на це, за період 1945-1948 рр. в Украї­ну повернулося майже 2,2 млн демобілізованих воїнів.

До наведених даних слід додати, що майже на 800 тис. осіб зросла кількість населення внаслідок повернення Україні земель Закарпаття й утворення Закарпатської області з обласним цен­тром у м. Ужгород. Факти свідчать, що через природні і політичні причини відновлення населення нашої країни до рівня довоєн­ної його кількості відбувалося досить повільно. Якщо в СРСР до­воєнних показників досягнуто у 1955 р., то в Україні—ажу 1960 р. Це стало наслідком політики Союзу в часи сталінщини. Але й після смерті Сталіна радянська влада не враховувала тяжке ста­новище, в якому опинилася наша республіка, пов'язане з втрата­ми трудових ресурсів та інтелектуального потенціалу внаслідок війни.

Так, наприклад, протягом 1954-1956 р. для освоєння цілин­них і перелогових земель Сибіру та Казахстану поїхали з респу­бліки приблизно 100 тис. наших юнаків та дівчат. У1956-1969 р, до Казахстану переїхало майже 250 тис. кваліфікованих праців­ників, які допомагали розвитку промисловості республіки, будів­ництву міст і сіл. Представники УРСР також брали активну участь в освоєнні нафтових родовищ Тюмені. З України забирали ква­ліфіковані кадри—організаторів виробництва, вчених, працівни­ків мистецтва, артистів. Наприклад, у розбудові провідного на­укового атомного центру у Дубні брали участь видатні фізики

зі світовим ім’ям—академіки М. Боголюбов, Л. Ландау та ін. Не­вже в Сибіру, Казахстані, Москві та Сант-Петербурзі, Мінську й Алма-Аті було в післявоєнні роки таке катастрофічне станови­ще з трудовими ресурсами, інтелектуальним потенціалом, як в Україні, Києві? До нас приїздили представники інших респу­блік, особливо вихідці з Росії. Вони активно відроджували Дні- прогес, Донбас, але їх було значно менше, і це відбувалося пере­важно наприкінці війни і в перші післявоєнні роки.

Таке ставлення до України з боку радянської влади істотно гальмувало відновлення та подальший розвиток нашої республі­ки, її населення. В якому ж становищі опинилося наше населен­ня у 1959 р., через двадцять років після останнього довоєнного перепису?

У1959 р, населення СРСР зросло до 208,8 млн. осіб, у порівнян­ні з 1940 р.—на 14,7 млн осіб (+7,6%), Росії—до 117,5 млн. осіб, на
  1. млн. осіб (+6,3%), Закавказзя—до 9,4 млн. осіб, на 1,2 млн. осіб (+14,6%), Середньої Азії і Казахстану—до 23 млн. осіб, на 5,9 млн. осіб (+34,5%), республік Прибалтики—до 6 млн. осіб, приблиз­но на 100 тис. осіб (+1,7%). Окрему групу становлять республіки Прибалтики, Білорусь та Україна, як ті, що найбільше постражда­ли від німецько-фашистської окупації. Кількість населення рес­публік Прибалтики збільшилася всього приблизно на 100 тис осіб (+1,7%), що пов’язано також із боротьбою радянської вла­ди з партизанським рухом після закінчення війни.

За роки війни потужний партизанський рух був на землях Бі­лорусі, вона понесла найбільші втрати свого населення на всіх територіях, тимчасово окупованих загарбниками. У 1959 р. її на­селення становило 8,1 млн. осіб, тобто у порівнянні з 1940 р. його кількість зменшилася на 900 тис. осіб (-10%).

Якщо взяти загальну кількість населення України—41,9 млн. осіб, то може скластися враження, що населення республіки пе­ревищило довоєнний рівень на 600 тис. осіб (+1,3%). Але, як пе­реконливо доводять у своїх роботах академік НАН України С. Пи- рожков і канд. іст. наук А. Перковський, це не зовсім так. Адже ще в 1935 р. у Закарпатті мешкало