Єдність причинних дій І метапричинних впливів вступ Причина І метапричина
| Вид материала | Документы |
- Реферат зісторії війн та збройних конфліктів Тема: Тактика ведення бойових дій у Афганістані, 24.51kb.
- План. Вступ. Історія створення та розвитку Європейського Союзу. Організаційна будова, 315.22kb.
- Назва реферату: Загальна характеристика Масовоінформаційної діяльності Розділ, 370.95kb.
- План дій Україна єс у сфері юстиції, свободи та безпеки, 176.64kb.
- Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами україни частина І. Загальні положення, 1729.24kb.
- Циолковский к. Э. Причина космоса, 718.43kb.
- Удк 371. 315 Ігровий підхід до подання знань в адаптивній навчальній системі з дискретної, 22.88kb.
- План Вступ Силові акції СРСР на міжнародній арені. Хронологія військових дій в дра, 568.06kb.
- О. А. Проблемно-ситуативне навчання як спосіб моделювання дій в екстремальній ситуації, 144.9kb.
- На основі теорії поетапного формування розумових дій П. Я. Гальперіна розроблена методика, 27.9kb.
2. Сизигійна діяльність не означає процесу вичерпання самості людини, як і нескінченної повторюваності онтичних форм буття людини в незмінних умовах: у ході життя і зміни парсично-генерологічних відносин людини з умовами її самість може змінюватися. Життя людини як виокремленої з світу істоти, що звільнилася від «первісних зв”язків» з матір”ю і природою (61, с. с.61-62), починається з спільної для її самості і конформності основи. Подальше нарощування структур самості відбувається одночасно з формуванням і зростанням також зовнішнього онтичного світу людини і як його певна фіксація. Кожна стійка система онтичних відносин людини відкладається в її самості певним моментом. В кінцевому підсумку, нова конформізація є одночасно не лише самоідентифікацією людини у межах самості, а й корекцією (добудовою, трансформацією) самої самості. І хоч цей розвиток здійснюється у ході свідомої діяльності людини, він відбувається незалежно від її бажань, закономірно. Має місце відповідність не лише між характером самості людини і типом онтичного цілого, у якому ця самість в дану мить виявляється, а й між зміною зовнішнього онтичного цілого, у яке людина у дану мить інтегрована, і модифікуваннями її самості, які у зв”язку з цим відбуваються. Отже, у ході сизигійної діяльності людини її можливості не лише реалізуються, а одночасно і народжуються, декодування її самості в одних моментах виступає як одночасне кодування в інших. Еволюція одночасно є інволюцією - цей закон стосується не лише життєдіяльності людини, він може бути поширений на будь-яку іншу форму буття і має важливе значення своїм фундаментальним наслідком - якісною невичерпністю буття.
3.Чим ширший і різноманітнішій ландшафт людської діяльності, тим глибші плани самості людини можуть змінюватись і відчувати вплив ширших метапричинних чинників, тим різноманітнішим і повнішим життям людина живе, створюючи і збільшуючи масштаби власного життєвого світу. Останній не є довільним і хаотичним. Він є відображенням людської субстанційності як такої, а також субстанційності саме цих рівнів самості і субстанційності самості саме даної людини. Ці характеристики закодовані в життєвому світі в специфіці його онтичних форм і їх відносин і можуть інтерпретуватися і декодуватись як такі. У ході декодування треба враховувати також, що людина, перебуваючи в різних ситуаціях життєвого світу Гомейєра, виявляє одну і ту ж свою субстанцію самості в різних онтичних формах, а також у змінах самих життєвих світів Гомейєра. Отже, набір онтичних життєвих форм своїм різноманяттям фіксує не лише різні субстанційні сторони самості людини, а й особливості впливів зовнішнього місцевого і більш віддаленого ландшафту. В цілому можна сказати, що, вивчаючи життєвий світ людини, можна робити висновки про особливості відповідного субстанційного виміру (чи вимірів) її самості і смислів, як і про зовнішні умови, у яких формування цього світу відбувається. К.Маркс зазначав, що виробництво є відкритою книгою сутнісних сил людини. Цю тезу можна поширити з виробництва на весь життєвий світ, що створюється людиною, та обставини, завдяки яким це відбувається.
4. Один з найбільш важливих пізнавальних висновків, що випливає з попереднього пункту, полягає у тому, що вивчення онтичного життєвого світу людини (ширше - будь-якої речі) як багатоманітного веде до заглиблення у розуміння внутрішнього буття самої людини (речі) як одиничної. І навпаки, чим краще ми розуміємо сутність (самість) людини (речі), тим у ширше коло її життєвого світу ми виходимо. Інформація про зовнішні дії, відносини і систему життя якої-небудь визначної історичної особи, про які ми знаємо з історичних і інших джерел, дозволяє краще зрозуміти її як неповторну особистість. З другого боку, занурюючись у внутрішній духовний світ людини, ми стикаємося з необхідністю враховувати відповідні культурно-історичні, політичні і інші умови, у яких вона жила і діяла, незалежно від своєї волі виходимо у простір широкого зовнішнього контексту її життя. Цим з”ясовується сутнісний зв”язок між одиничним і множинним (статистичним, що з одиничним пов”язаний) моментами, одночасно відкривається можливість конструктивного переосмислення суперечливого поняття «ймовірнісної причинності». Останнє важливо для істориків, біографів, соціологів, криміналістів, статистиків, психологів, археологів, для будь-якої сфери діяльності, зокрема математичної статистики, коли проблемою є вивчення не лише парних кореляційних зв»язків, а й комплексів особливостей одного і того ж явища на основі різноякісних статистичних даних про нього.
В) Сизигійна свобода
Закон сизигійного життя людини, згідно з яким об”єктивне зростання людиносвітової повноти є вищим суб”єктивним смислом життя людини, фіксує важливу ситуацію співпадіння об”єктивного і бажаного в людській діяльності. Таке співпадіння означає ніщо інше як стан свободи, і виявляє ще одну істотну складову сизигійної раціональності. Адже відчуття свободи, як і потяг до свободи, є чи не найбільш зрозумілою людині формою інтегрального відчуття, що відповідає об”єктивному закону сизигійного життя. Одночасно свобода може сприйматися і як смисловий принцип сизигійної раціональності.
Свобода є яскравою ознакою сизигійного життя, яка наочно фіксує ту зазначену вже обставину, що раціональність, оскільки вона сизигійна, - не лише людиносвітова, а й людиносвітова, має не лише об”єктивній, а і відповідний йому суб”єктивний момент. На суб”єктивному причинному рівні людина сприймає сизигійний стан і сизигійну діяльність як метапричинний заклик до свободи і як реалізацію свободи, а вищий смисл сизигійної діяльності в суб”єктивному сприйнятті людини постає як досягнення і підтримання стану сизигійної свободи. Відчуття свободи виникає тоді, коли об”єктивний зміст і суб”єктивна форма реалізації закону сизигійного життя не суперечать одна одній. Суб”єктивний самодостатній потяг людини до забезпечення свободи одночасно є об”єктивним процесом встановлення відповідності її дій закону сизигійного життя, якщо навіть людина цього не усвідомлює. Об”єктивний вищий сенс життя людини суб”єктивно виступає в її діях як принцип свободи. Гасло свободи для людини має потаємне, глибинне, особистісне і імперативне значення, є граничним, але безпосередньо зрозумілим їй виявом сизигійності як розумності її життя. Тому можна сказати, що в суб”єктивному баченні людини сизигійна раціональність постає як свобода, а досягнення свободи і життя в свободі сприймається нею як вищий сенс власних дій. Отже, свобода є вищою усвідомлюваною цінністю сизигійної людини, яка, як така, ніколи не хоче її втрачати, інколи навіть ціною власного життя. У цьому полягає головний принцип життя сизигійної людини - принцип свободи.
Хоч загальне гасло свободи ззовні виглядає як абстрактний трансцендентизм, але воно залишається на протязі тисячоліть досить ефективним, тому що є підгрунтям життя кожної людини. Виходячи з цього підгрунтя, кожний індивід далі «будує» своє життя відповідно до умов свого історичного часу, надає свободі специфічної особистісної форми цілепокладання згідно з власними неповторними потребами. Завдяки такій онтизації онтологічний заклик до свободи трансформується у місцеву форму і здатний бути безпосередньо здійсненним локальною діяльністю зацікавленої у цьому людини.Отже, абстрактне поєднується в сизигійній свободі з конкретним, глобальне з місцевим.
Але це не все. Оскільки, відповідно до закону сизигійного життя рівень сизигійності відносин людини до світу завжди може бути піднятий на вищий щабель повноти, досягнення будь-якої місцевої форми свободи не відміняє бажання людини поглибити цю форму далі і поширити її на нові життєві відносини. Це означає наявність у людини постійного потягу до свободи, можна сказати - неперервну жадобу свободи. Формою такої жадоби є бажання людини за усіх плинних обставин життя залишатись хазяїном ситуації, постійно перебувати у якості субстанції своїх проявів. В онтичній діяльності вона намагається постійно відчувати свою онтологічність, якою для неї є її самість, бажає завжди володіти метапричинною функцією по відношенню до власних дій, одним словом, відчуває постійну потребу бути суб”єктом власного життя.
Суб”єктивно людина тяжіє до свободи тому, що у цьому випадку вона, як юнак, що тільки вступає до дорослого життя, постійно бажає відчувати неозначену ще незворотністю конкретики повноту власних потенцій, яка весь час присутня, незважаючи на те, що ці потенції - рухомі, невтримні, нездоланні - природним чином «ллються через край» у багатстві різноманітних форм втілення і застосувань людської енергії і можливостей. Сприйняття свободи подібне до еротичного відчуття космічного злиття людини з світом і породження нових обріїв, переживання людиною глибинної насолоди творіння і здійснення безмежної власної деміургічної могутності. В метафізиці тотальності такий стан називається америчним і інтерпретується як стан «раю» (18, с.16-20). Його переживання є сутнісним ядром відчуття комфортності, індикатором перебування людини в ситуації сизигійності. Воно існує, коли потреби людини і онтична їх реалізація існують в єдності, є відчуттям катарсису - переживанням індивідуально-людського як вселенського.
Поліонтизм і поліонтологізм людського буття і структурованість самості людини робить цей стан невичерпним за різноманітністю і глибиною. Кожний переживав хоч і плинну, але «райську насолоду» в інколи досить прозаїчних ситуаціях і від цілком конкретних, навіть незначних, подій (від розв”язання проблеми, що ніяк не розв”язувалась, від вишуканої їжи або від подарунка, про який мріялось, від захоплюючої гри акторів в спектаклі, навіть від діалогу з цікавою людиною або влучного слівця в цій розмові). Розуміння свободи як перебування хазяїном свого життя - більш близьке і зрозуміле людині, ніж теза про закон сизигійного життя, або закон зростання людиносвітної повноти, хоч це різні – суб”єктивна і об”єктивна - форми одного і того ж. Саме через ідею свободи закон сизигійного життя перетворюється у мову принципу, яка безпосередньо зрозуміла людині як керівництво до дій, що підтримуються людиною і реально здійснюються нею. Оскільки в цих діях людина, задовольняючи власні потреби, одночасно, і часто несвідомо, виконує роль суб”єкта реалізації цього закону, то чим енергійніше і послідовніше вона діє, тим чіткіше проглядається і дія закону. Отже, як свобода, так і закон сизигійного життя, не існують без цілеспрямованої активності людини. Підтримання стану свободи вимагає від людини часом значних зусиль і, часто, героїзму і жертовності у самому прямому і, можливо, найбільш адекватному смислі цих слів. «Рай» дійсної свободи - досягнутий особистими діями людини стан її гармонії з світом, а не просторово визначене місце безмежних лінощів чи такого ж безмежного споживання і суб”єктивної сваволі.
Здійснення свободи. Свобода не дана постійно, оскільки суб”єктивний бік не завжди може відповідати об”єктивному ходу подій. Порушення закону сизигійного життя або викликає зміну людиною стихійного характеру своєї діяльності відповідно до вимог свободи, або людина вступає на шлях несизигійності і особистих неприємностей. У зв”язку з наявністю тенденцій до порушення стану свободи постає питання про свідоме здійснення свободи. Зупинимось на ньому.
В стані свободи об”єктивні переживання комфорту чи дискомфорту, над якими людина не владна, перетворюються у форму усвідомлених людиною суб»єктивних потреб і відповідних їм цілей. Саме потреби виводять людину з ситуації сизигійної (причинно-метапричинної) субстанційності і роблять її свідомим джерелом сизигійних онтичних дій. Дія механізму свободи починається з того, що невизначений стан дискомфортності людини сприймається нею субстанційним щодо можливості різних варіантів її подальшої поведінки, спрямованої на можливе подолання дискомфорту. Тому для людини він є станом вибору. В той же час, оскільки він є також станом цілком певної об”єктивної, можливо комплексної потреби людини, він розташований не у довільному, а в обмеженому просторі можливих варіантів вибору. Цим задається ситуація, коли людина фіксує одночасно однозначність простору реалізації своїх об”єктивних потреб і можливість різних цільових, отже суб”єктивних варіантів цієї реалізації в межах обраного простору. В цій особливій ситуації рішення вона одночасно вільна (бо ще має можливість переглядати варіанти цілей) і так само визначена у своєму бажанні (вибір повинний відповідати вимозі задоволення потреби). Цей стан єдності онтичної невизначеності і онтологічної заданості є початковим станом сизигійної свободи людини. А обрання нею однозначної власної дії з багатьох можливих і її реалізація постає як рух сизигійної свободи. Отже, з самого початку свобода постає як вільно визначена людиною щодо себе необхідність певної діяльності по задоволенню власної об”єктивної потреби. (Зазначимо мимохідь, що оскільки здатність людини вільно призначати себе до певної необхідності - це воля, то свободною може бути лише вольова людина. Відтак, сизигійна людина - це вольова людина).
Зазначене задоволення власних потреб може уявлятися нездоланною силою, яка без всяких проблем, автоматично повинна забезпечувати дію закону сизигійності. Адже людина тільки те і робить, що всіма силами намагається реалізувати власні потреби. Не випадково, чи не головним засобом з”ясування джерел будь-яких соціальних змін з часів римського права вважається відповідь на питання «кому це вигідно?». Проте, парадоксально, але факт: намагаючись задовольнити свої потреби, людина може приходити до відхилення від сизигійності, отже від свободи в своїй діяльності. Чому це відбувається? З двох обставин: за рахунок того, що між діями людини і її інтегральним відчуттям, яким вони повинні відповідати, існує багато опосередковуючих ланок, які можуть спотворювати ситуацію, - потреби, мотиви, цілі, засоби діяльності, зміна умов тощо, - а також із-за недостатності наявних місцевих умов здійснення необхідних дій, якщо навіть цілі і потреби людини відповідають одна одній. Розглянемо ці обставини, а також можливі шляхи нейтралізації їх негативного впливу.
Потреби і цілі. Кожне з опосередкувань між інтегральним відчуттям і відповідною діяльністю людини може вносити неадекватність і фальсифікувати весь ланцюг, що пов»язує їх між собою. Не випадково структури діяльності людини по-різному трактується соціологами, психологами, філософами, фахівцями з ергономіки і т.д. Істотно також, що кожна з ланок може диверсизуватися на окремі самостійні етапи, що безмежно поглиблює проблему. Але в усіх подібних випадках базовим залишається вихідне відношення потреб і цілей, оскільки саме тут відбувається перехід об”єктивного в суб”єктивне і можливі початкові, корінні порушення сизигійності, отже і свободи. Зупинимось на ньому докладніше, припускаючи поки що, що умови для здійснення цілей, адекватних птребам, мають місце.
Звідки беруться цілі людини? Їх вибір відбувається для задоволення конкретних потреб людини. Свобода постає у формі суперечливої ситуації, в якій потреби існують незалежно від свідомості людини, але без свідомого задоволення їх людина не може існувати. Як зазначалось, вихід з цього стану здійснюється через суб”єктивізацію потреб, тобто трансформацію об”єктивних потреб в суб”єктивні бажання, цілі і дії людини. Сизигійне розв”язання парадоксу відбувається тоді, коли об”єктивна потреба людини стає суб”єктивним бажанням цієї людини. В цьому співпадінні свобода постає об”єктивною необхідністю, яка невідворотно здійснюється. Отже, сизигійна свобода - не просто усвідомлення необхідності, а дія згідно з цією необхідністю, за умови, що остання виникає як екзистенційна потреба самої людини.. В такому випадку цілком очевидними стають умова і шлях забезпечення свободи. Умовою є ситуація, в якій взаємодії людини з місцевим локальним планом Гомейєра відповідають вимогам внутрішнього плану Гомейєра людини (потребам її самості, які людина не контролює). Шляхом забезпечення свободи є встановлення вказаної відповідності. Відтак, принцип забезпечення сизигійної свободи давно відомий, це - відповідність цілеспрямованої діяльності людини її реальним потребам. Але чому ж так погано реалізується цей «простий» принцип в житті людей і в історії людства?
Головна проблема полягає у складності «зшивки» потреби з уявленням про потребу та відповідною метою. Потреби і цілі часто не збігаються із-за подвійної природи потреб. Потреби мають одночасно об»єктивний і суб”єктивний зміст. Перший пов”язаний з їх неусвідомлюваним людиною характером. Цей зміст зумовлює необхідність, без «зняття» якої людина не може далі розвиватися або й існувати і на задоволення якої спрямовані в кінцевому підсумку усі її цілі і бажання, незалежно від того, розуміє вона це, чи ні. Без задоволення цієї необхідності людина втрачає центральне становище у власному житті, чи втрачає життя, або зникає з власного життя, хоч би біологічно воно і продовжувалося, як це буває у вападках божевілля. Суб”єктивний зміст потреби - це усвідомлення об”єктивних потреб людиною, - те, що вона сама вважає потребою. Її розуміння може більш або менш повно відповідати об»єктивному змісту потреби, але вони ніколи не тотожні. Потреба - це стан людини як цілого, а усвідомлення її є суб”єктивною його інтерпретацією. Вже у цьому герменевтичному моменті закладена можливість значних похибок - надання характеру потреб тому, що насправді не є потребою і навпаки - ігнорування дійсної потреби при невдалій спробі її суб»єктивної артикуляції. Саме ситуація неспівпадіння об”єктивної і суб”єктивної форм потреб викликає відхилення від сизигійного характеру діяльності, може приводити аж до втрати сизигійності як якості, коли суб”єктивна форма взагалі не відповідає об”єктивній потребі (має характер псевдопотреби). Оскільки людина обирає ціль згідно до потреби незалежно від того усвідомлюються вона як реальна, чи як псевдопотреба, цей крок може нести в собі відхід від свободи. Якщо ціль відповідає реальній потребі, діяльність матиме сизигійний характер, якщо псевдопотребі - несизигійний. Самостійні етапи полягають у визначенні мети, далі - засобів її досягнення, дій по задоволенню потреб і т.д. На кожному з них також можливі відхилення від сизигійності. Самостійною обставиною такого відхілення є свідома фальсифікація потреб. У такому випадку людина опиняється в значною мірою химерному світі. Свідоме порушення відповідності між цілями і потребами (приміром, шляхом насадження штучних потреб в суспільстві, виголошення хибних цілей, маніпулювання свідомістю громадян в інтересах окремих соціальних груп тощо) створює ситуації несизигійності і відсутності реальної свободи в суспільстві і житті окремої людини.
Чи можливе розв”язання проблеми «зшивки»? Визначення адекватної цілі складне тим, що потреба існує актуально, а можливість її задоволення, що зафіксована у цілі, ідеях, принципах, планах і відповідних їм діях, орієнтована на майбутнє. Проте, хоч тут немає наївного ототожнення потреб і їх суб”єктивних усвідомлень, але так само відсутній і нездоланний їх розрив. Саме цей момент важливий для вирішення розглядуваного питання. Суб”єктивна ціль, як і суб”єктивне усвідомлення об”єктивної потреби - це особистісні форми артикуляції продовження об”єктивної потреби людини з наявного суб”єктивного стану на майбутнє бажане його покращення. Їх відповідність одне одному полягає у тому, що немає цілі задоволення потреби без самої потреби. Тому мова повинна йти не стільки про розбіжність між потребою і її усвідомленням, або потребою і ціллю, скільки про ступінь їх взаємовідповіденості чи невідповідності. Цілі, як правило, не стільки не відповідають реальним потребам (якщо їх розбіжність не є результатом свідомої фальсифікації), скільки не до кінця адкватні їм, мають більш зовнішній і «легковажний» характер. Вони швидко схоплюють форму потреби, але відстають від усвідомлення її сутності, тому що реальні потреби глибші за змістом і конкретніші за місцем і часом, ніж зовнішня форма їх виявлення людиною, до того ж часто несвідомого. Тому суб”єктивні складові (усвідомлювана потреба, ціль) треба розглядати не самі по собі, не у відриві одне від одного, а як різні засоби суб”єктивного здійснення єдиного процесу більш широкої і повної гармонізації людини з світом, у межах якого часткові відхилення від сизигійності, якщо вони навіть траплятимуться, будуть нівелюватися загальним сизигійним рухом. Якщо виходити з такої позиції, то для запобігання помилок в усвідомленні конкретної потреби і відповідної їй цілі треба виходити з більш широкого інтегрального відчуття поточної ситуації, у якій за плинними моментами вже дають про себе знати більш стійки і грунтовні тенденції і процеси. Треба прислухатися до себе глибше, ніж лише на рівні повсякденних турбот. У виявленні своїх реальних потреб людини має бути максимально чесна з собою, серйозною і не байдужою, тут не може бути гри і акторства, потрібна тверезість і самокритичність, розвинуте відчуття об”єктивності. Усвідомлення дійсної потреба вимагає повної щирості і сміливості «слухати» себе до кінця, відчувати себе до найбільших глибин, перемагати спокуси самообману. Цьому сприяє здатність людини час від часу робити «інвентаризацію» власних цілей, бажань і постійно увідповіднювати їх і свої дії з зміною власного людиносвітового стану. Формулою сизигійної свободи є перш за все відповідність цілей об”єктивним потребам самості людини: ПЦ. Ця основа є умовою сизигійності подальших дій людини у межах реалізації цілі за схемою Ц-З-(РР), про яку йшлося раніше. Розробка більш детальної методології увідповіднення цілей і потреб в процесі життєдіяльності - самостійна проблема, яка має принципово важливе значення для практичного забезпечення сизигійної свободи.
Чим загрожує людині несвобода, несизигійність її діяльності? Нездатність досягти сизигійної свободи зачиняє двері для досягнення дійсного відчуття комфортності, спотворює відчуття власної самості - інтегрального індикатора сизигійності відносин людини з світом. А це означає неспроможність її оптимальної для себе діяльності на рівні онтико-онтологічної єдності, відсікає людину від якісно нових перспектив і можливостей, втрату нею фундаментального смислового принципу власного життя