Урок-Про-Рок

Вид материала

Урок

Содержание Рок-н-рол Таврійський Альбом “Круїз”

Подобный материал:

• Русская рок-поэзия 1970-х 1990-х гг. В социокультурном контексте, 1798.02kb.
• "Рок". Тем более,что рок считается молодежной культурой,потому что Нет! Пусть это будет, 373.74kb.
• Виа и рок музыка в троицке, 135.73kb.
• Элизиум пресс-релиз, 32.85kb.
• Русская рок-поэзия, 8316.53kb.
• Русская рок-поэзия, 8716.24kb.
• Завещание Философа Ильина (Денисов) Византия и Россия Гибель Империи. Византийский, 22.44kb.
• Ю. В. Таратухина (Ульяновск), 26.23kb.
• Урок Вводный Урок «Вольга и Микула Селянинович», 28.31kb.
• Рок-облепиха, 171.51kb.

Рок-н-рол Таврійський

Здається, у 1985 році був той пробний, можна сказати, фест у Новій Каховці. Наступний уже був справжній “Рок-н-рол таврійський” – з афішами, го­стя­ми, на міському стадіоні. Взагалі тогочасні ком­со­мольці й дотепер згаду­ють, як їм було з орга­ніза­цією фесту “РТ”. То були Коля Завізіон та Серьога Цигіпа, що й насправді чимось та ризикували . Щоправда, ніхто не згадує, що завдяки й “Кри­го­ламу” зробили той фест, оскільки мали свій власний рок-гурт і публіка вже була привчена саме нами до такої музики.

Приїхали до нас два гурти з Одеси, яких ми дуже поважали. Провінція! (цікаво, що саме з такою назвою був гурт звідти ж на наступному фесті) – тобто почувалися ми добрячими рогулями. Проте на стадіоні виступили суперово. Грали нову ком­по­зицію з чотирьох пісень, присвячену пінк­флойдів­сь­кій “Стіні” : “Ты все замечай, скорее улетай, и ищи планету, где ни одной стены”, “Кто ее сложил – никому неизвестно, эти твердолобые кирпичи, а стена растет и тебе уже тесно…”, “Заводи мотор сверхтяжелый, и разбей стену мощным ледоколом!” Публіка класно підтримувала, співала разом із нами всілякі рефрени “о-о-о”.

На наступних “РТ” гуртів усе більше додавалося. Найкраще запам’яталися “ТОК” і “Сад” з Дніпро­пет­ровська та “Дикий мед” з Донецька. Публіка шале­ні­ла від них. Ми все більше почувалися чужими на цьому святі . Можливо, мені так здається. Ті фести проходили вже у Літньому театрі, де ми – місцеві рокери – вночі охороняли апарат. Запам’ятався най­кра­ще день народження мого сина Артемка, 28 червня 1987 року, коли відбувався саунд-чек, а я все бігав, дзвонив у місцеву лікарню. Й коли мені ска­за­ли про хлопчика – чесне слово, заплакав і побіг до Дніпра та довго плавав!

А тоді ведучі повідомили всій залі про цю по­дію та повісили мені на шию соску .

Звісно, тусувались і випивали під час “РТ” доб­ря­че. Я тоді носив уже хвостика, то був як ті гості. Саме закінчив інститут і розслабився! Пра­цю­вав у Корсунській спецшколі вихова­телем (ще одна жерт­ва музиці, оскільки могли з дружиною поїхати пра­цю­вати й до кращого місця – заслужили, бо вчи­ли­ся добре). Зате весь час був у тусовці та в клубі.

У 1987 році на “РТ” ми зробили експеримент – зіграли українську програму. Хох грав ще й на кла­віш­них. Публіка зустріла це войовниче, кричали: давай по-руськи! Було сумно. Особливо дико стало, коли буквально через рік-два до Нової Каховки наїхала купа українських рок-музик – Віка Врадій, “Кому вниз”, від яких та ж сама публіка вже балдєла. Не перший і не останній раз ми відчули, що при­каз­ка про пророка у своїй вітчизні стосується саме нас або таких, як ми.

У 1988 році ми мали прощальний виступ, який відбувся у залі БК. Пам’ятаю, що Хоха чомусь не було, грали втрьох. Перед виступом я дуже хви­лю­вав­ся, бо і Юрчика десь не було, то мене заспо­кою­вав Саня Потьомкін з київського гурту “Перрон”. Ще й грав я на чужій гітарі “Лід стар”…

Наприкінці виступу повикидав у зал всілякі ро­кові фєнєчки, а однією з пісень була дуже красива “Умывание”, яку виконували перший і останній раз! “А бывает, чью-то руку пожмешь, а потом долго моешь и трешь, отмывая святое кольцо – соб­ствен­ное лицо”…

З “РТ” буде пов’язаний ще один наш виступ – уже “Криголама”, у 1990 році, але про нього я розповім пізніше. Ось саме тому Цигіпа й розділив наші ви­сту­пи на фесті – до 89-го й після 90-го.

Десь між “РТ” відбувся й “музичний міст” (тоді були модні всілякі ринги та мости зі змагальним відтінком – що ж, комсомол!), в якому ми “зма­га­лись” із дніпропетровським гуртом “Пере­ход”. Тіль­ки через багато років один із учасників останнього мене впізнав по імені (приголомшливо )! Уча­сни­ком цим був на той час клавішник, а нині відомий співак Олежка “Карамазов”.

Що ж до результатів того змагання, то публіка ледь не сказилася : начебто зажди більша шана го­стям, а тут свої також класні! Типу нічия.

Альбом “Круїз”

Одного святого вечора ми з Пухом надумали записати альбом. Він взагалі мріяв побути хоч коли звукорежисером. Перед цим награли кілька україн­сь­ких пісень. Не пам’ятаю чому, але були ми вдвох.

Запис було здійснено за одну ніч. Як і в інших гуртів, котрі це так само робили, це була, певно, ніч Божого натхнення.

Цікаво, що записували як потрібно – за схемою: спочатку барабани та бас, потім Пух сів за пульт, а я вже накладав гітару, клавіші, губну гармошку та наприкінці – вокальні партії. Згодом він обробить це та додасть ефектні звукові вставки, серед яких скрип дверей та голос двигуна його автомобіля. Зауважу, що робив усе це він на пульті “Електроніка” та двох бобінних магнітофонах “Маяк”.

До того я на клавішах і басі серйозно не грав, але вийшло прикольно. Органний звук був у двох піснях, дві гітари – в одній (рок-н-ролі), гармошка – у блюзі.

Зрештою альбом назвали “Круїз” – за першою піснею, згодом я додав назву “Подорож до “Ав­ро­ри”, бо, по-перше, рок-н-рол був присвячений Пі­те­ру, а по-друге, цей альбом ми надіслали до жур­на­лу “Аврора” (молодіжний, у форматі А5, попу­ляр­ний у продвинутому середовищі інтелектуалів). Жур­нал видав акцію – конкурс гуртів тогочасного совка (1987 рік). Там були всі, зокрема “Кіно”, “Авто­граф”, “Аліса”…, 40 українських (пам’ятаю лише “Зимний сад”).

Хвилювались, хоча розуміли, що нам нічого не світить. Підсумковий номер журналу читали, три­маючи в тремтячих руках. Було дуже приємно, що про нас взагалі згадали. Ще й кілька разів! Справа в тому, що сільських гуртів зі всього Совка було лише два, а неросійською мовою співав лише один! Зо­кре­ма й серед сорока українських…

Саме тому я сміливо вважаю “Ледокол”-“Кри­го­лам” першим в Україні рок-гуртом, який співав на­ціо­наль­ною мовою. Можна й так сказати – який зробив україномовний запис. Пізніше я дізнався про гурти типу коломийських “Гуцулів”, які були й до нас, але ж то типу приколу (львівська пародія на “Ісус Хри­стос – суперстар”) й слідів по собі не за­ли­ши­ло … Десь, кажуть, у журналі вже нової України ми були у списку “рок-динозаврів” (ото вже!)

Як відступ. Чи можна вважати наш гурт – як творчу одиницю – ветераном рок-музики? Ветеран – це все ж таки той, хто виїжджає на старих піснях у старому стилі або має всього з десяток пісень, які виконує ро­ка­ми… Але коли гурт весь час змінює про­граму, записує альбоми (хоча б і такі, як ми – не претендуючи на супер-пупер-якість), намагається не відставати від розвитку світової рок-музики та сам розвиває свій особистий стиль, то він просто сучасний рок-гурт. При тому не всі ж у ньому старі, як я! Завжди був ще один такий, а інші – набагато молодші, що завжди вносили свою нову хвилю.

Зворотній випадок: однин гурт був дуже по­пу­ляр­ний у Херсоні – і не лише серед публіки, але й серед функціонерів. Тому за 3-4 роки існування во­ни добряче поїздили по фестам. Грали вони навіть менше десятка пісень і все думали про запис, який повинен був бути фірмовим – у Києві. Зрештою і гурту вже немає, і запису також. Ми ж намагаємось, наскільки це можливо, записати побільше пісень – виходячи з часу, грошей, відсутності осіб, які б допомогли. З іншого боку, слухати можна? Почути слова можна? Відчути стиль можна? То чому ж цей запис поганий? Тільки що не радіоформат? То й біс із ним…