Учбово-методичний комплекс до дисципліни „Правові основи інвестиційної діяльності

Вид материала

Закон

Содержание Поняття інвестиційних правовідносин 4. Суб,єкти та об,єкти інвестиційноі діяльності Забороняється інвестування Права та обов,язки інвесторів. 5. Сфери інвестиційноі діяльності. 6.Джерела формування інвестиційних ресурсів. 4. Поняття та система інвестиційного права Предмет інвестиційного права. Методи правового регулювання. Поняття та джерело інвестиційного права. 2. Система інвестиційного законодавства. Укази Прези­дента України Декрети Кабінету Міністрів України Постанови Кабінету Міністрів України 3. Поняття та види інвестиційно-правових норм 5. Інвестиційний договір

Подобный материал:

• М.І. Інвестиційна діяльність: методика та організація обліку І контролю, 22.08kb.
• Навчально-методичний комплекс для студентів заочної форми навчання Київ 2006, 699.22kb.
• Методичний комплекс з дисципліни "Планування діяльності підприємства" для напряму 0501, 748.69kb.
• Навчально-методичний комплекс «основи фінансів та бухгалтерського обліку» для підготовки, 1065.73kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни „ фінансове право для підготовки фахівців, 1125.11kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни основи економічної теорії для студентів, 463.14kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни „ менеджмент зовнішньоекономічної діяльності, 447.74kb.
• Навчально-методичний комплекс дисципліни " логістика в зовнішньоекономічній діяльності", 2105.01kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни адміністративна відповідальність для студентів, 451.86kb.
• Навчально-методичний комплекс дисципліни „ менеджмент діяльності підприємств на ринку, 1718.41kb.

Поняття інвестиційних правовідносин

Правовідносини, що виникають з приводу та в процесі здійснення інвестиційної діяльності (ре­алізації інвестицій), умовно можна називати інвес­тиційними правовідносинами.

Інвестиційні правовідносини є різновидом гос­подарських правовідносин, що мають особливості, пов'язані зі специфікою інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності.

Як вже зазначалося, інвестиційні відносини без­посередньо пов'язані з відносинами власності, оскільки передбачають володіння, користування та розпорядження інвестиціями й отриманим в ре­зультаті цього прибутком (доходом).

4. Суб,єкти та об,єкти інвестиційноі діяльності

С.уб'єктами інвестиційних правовідносин є інвес­тори та інші учасники інвестиційної діяльності, тобто громадяни і юридичні особи Украіни та іноземних держав, а також держави.

Частина 2 ст. 5 Закону «Про інвестиційну діяль­ність» визначає інвесторів як суб,ектів інве­стиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майно­вих та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвесту­вання. Також інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також ви­конувати функції будь-якого учасника інвестицій­ної діяльності.

Залежно від виду інвестицій (потртфельні, фінансові чи стратегічні, внутрішні чи зовнішні) відповідно розрізняють портфельних, фінансових та стратегічних інвесторів, а також внутрішніх й іно­земних.

Учасниками інвестиційних пра­вовідносин можуть виступати:

• виконавці — суб'єкти господарювання, що здійнюють практичні дії щодо реалізації інвестицій (наприклад, проектні, будівельні, впроваджувальні та інші організації, що виконують роботи, виготов­ляють продукцію, надають послуги, необхідні для реалізації інвестицій);

• банки та інші фінансові структури, що надають кошти для вкладення інвестицій;

• інвестиційні інститути, серед яких чільне місце посідають інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії, довірчі товариства (виконують роль фінансо­вих посередників на ринку інвестицій);

• органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого тощо господарського управління (господарські міністерства та відомства, виконкоми місцевих рад народних депутатів, господарські об'єднання тощо);

• органи державного регулювання в сфері інвес­тиційної діяльності (в т. ч. Державний комітет Ук­раїни у справах архітектури, містобудування та жит­лової політики).

Об'єкти інвестиційних правовідносин — це об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в які вкладаються інвестиції (виробництво, підприємства, господарські товариства, основні фонди, техніка, тех­нології, соціальна сфера, довкілля тощо).

Забороняється інвестування в об,єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановленних законодавством Украіни, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Права та обов,язки інвесторів.

Зміст інвестиційних правовідносин — права та обо­в'язки інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності, що визначаються законом та укладени­ми між зазначеними особами договорами.

Стаття 7 Закону України «Про інвестиційну ді­яльність» визначає основні права суб'єктів інвес­тиційної діяльності, в т. ч. загальні для всіх учасників такої діяльності права:

• на розміщення інвестицій в будь-які об'єкти, крім тих, інвестування в які заборонено або обме­жено законодавством України;

• самостійно визначати цілі, напрями, види і об­сяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договір­ній основі будь-яких учасників інвестиційної діяль­ності, у т. ч. шляхом організації конкурсів і торгів;

• за рішенням інвестора володіти, користувати­ся і розпоряджатися інвестиціями, а також резуль­татами їхнього здійснення відповідно до встановле­ного законом порядку і умов укладеного між ними (учасниками інвестиційної діяльності) договору;

• залучати фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску у встановленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Окремо за інвестором закріплюються права:

• самостійно володіти, користуватися та розпо­ряджатися об'єктами інвестицій, включаючи ре-інвестиції та торговельні операції на території Ук­раїни, відповідно до законодавчих актів України;

• набувати необхідне для здійснення інвести­ційної діяльності майно у громадян і юридичних осіб безпосередньо чи через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству Ук­раїни, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Основні обов'язки суб'єктів інвестиційної діяль­ності передбачаються ст. 8 Закону України «Про інвестиціну діяльність».

Окремо за інвесторами закріплюються такі обов 'язки:

• подати фінансовим органам декларацію про об­сяги і джерела здійснюваних інвестицій;

• одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

• одержати позитивний комплексний висновок

державної експертизи щодо додержання в інвес­тиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідеміологічно­го благополуччя населення, екології, охорони пра­ці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

До загальних обов'язків учасників інвестиційної діяльності належать наступні:

• додержуватися державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законо­давством України;

• виконувати вимоги державних органів і посадо­вих осіб, що пред'являються в межах їхньої компе­тенції;

• подавати в установленому порядку бухгалтерсь­ку та статистичну звітність;

• не допускати недобросовісної конкуренції та ви­конувати вимоги антимонопольного регулювання;

• для виконання спеціальних видів робіт, що по­требують відповідної атестації виконавця, одержати ліцензію в порядку, визначеному Кабінетом Мі­ністрів України.

Відносини між учасниками інвестиційної діяль­ності регулюються укладеним між ними договором, що умовно можна іменувати інвестиційним.


5. Сфери інвестиційноі діяльності.

Залежно від сфери інвестиційної діяльності розрізняють інвестиційні правовідносини у сферах:

• капітального будівництва; ;

• промисловості, сільського господарсттва, транс­порту та інших галузей народного господарства;

• іноземного інвестування,

• приватизації;

• корпоративного підприємництва;

• лізингу.

Узагальнюючи вищесказане можна дати таке визначення інвестиційних правовідносин:

Інвестийціні правовідносини — це різновид госпо­дарських правовідносин, що складаються (виникають)

між суб'єктами інвестиційної діяльності (інвестора­ми та іншими учасниками цієї діяльності) щодо підго­товки, реалізації інвестицій, відшкодування витраче­них коштів і отримання прибутку (доходу) чи досяг­нення соціального ефекту.

Сутність правового регулювання інвестиційної діяльності з метою її стимулювання полягає, з од­ного боку, в створенні сприятливих умов і гарантій інвесторам, конкурентного середовища на ринках праці, капіталів, товарів, а з другого боку — визна­чення правового статусу суб'єктів інвестування та їхніх організаційно-правових форм.


6.Джерела формування інвестиційних ресурсів.


Власні, зайомні, привлечені.


Інтелектуальний тренінг

1. Надати поняття "інвестиційна діяльність" згідно з Законом України "Про інвестиційну діяльність".
   

2. Назвати види ІД згідно з Законом.
   

3. Привести форми ІД залежно від об,єктів інвестування.
   

4. Надати поняття "інвестиційного циклу".
   

5. Привести поняття "інвестиційні правовідносини". З якими відносинами вони безпосередньо зв,язані?
   

6. Хто є суб,єктами, учасниками та об,єктами інвестиційних правовідносин?
   

7. В які об,єкти інвестування забороняється?
   

8. Перелікувати основні обов,язки інвесторів.
   

9. Які обов,язки закріплюються за інвесторами окремо?
   

10. Назвіть загальні обов,язки інвесторів.
    

11. Перелікувати сфери інвестиційної діяльності.
    

12. Назвіть джерела формування інвестиційних ресурсів.
    

ТЕМА 3. Інвестиційне законодавство

План

1. Інвестиційне законодавство – нормативна основа інвестиційноі діяльності.
   
2. Система інвестиційного законодавства. Основні нормативні акти, регулюючи інвестиційну діяльність в Украіні.
   
3. Поняття та види інвестиційно-правових норм.
   

Мета теми: розкрити поняття інвестиційного законодавства, розглянути основні нормативні акти, регулюючи інвестиційну діяльність в Украіні; з,ясувати поняття та види інвестиційно-правових норм.


Література: 1, 2.

1. Поняття та система інвестиційного законодавства
   

4. Поняття та система інвестиційного права


Інвестиційне право є підгалуззю господарського права, що регулює господарські відносини в сфері інвестування.

Формування в Україні інвестиційного права як підгалузі господарського права почалося з прийнят­тям Верховною Радою України Закону «Про інвес­тиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.¹, а пізніше — Закону «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р.², дію якого було зупинено Дек­ретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993 р.³;

певну роль відіграв Закон України «Про держав­ну програму заохочення інвестицій в Україні»⁴, який втратив чинність разом з названим Декретом з прийняттям Закону України «Про режим іно­земного інвестування» від 19 березня 1996 р.⁵. 8 жовтня 1992 р. Верховною Радою України при­ймається Закон України «Про основи містобуду­вання»⁶, а 14 жовтня 1994 р. — Закон «Про

відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудуван­ня»¹ . Відповідно до зазначених законодавчих актів приймаються підзаконні нормативні акти, в тому числі постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» від 5 серпня 1992 р. № 449, «Про затвердження інвес­тиційних програм і проектів та проведення держав­ної експертизи інвестицій» від 15 серпня 1992 р. № 473², «Про порядок видачі учасникам інвес­тиційної діяльності ліцензій на виконання спе­ціальних видів робіт у проектуванні та будівництві» від 8 жовтня 1992 р. № 569³ та багато інших.

Предмет інвестиційного права.

Інвестиційне право має свій предмет — інвес­тиційні відносини, тобто суспільні економічні відносини, що складаються між суб'єктами інвесту­вання щодо вкладення та реалізації інвестицій.

Методи правового регулювання.

Для інвестиційного права як підгалузі госпо­дарського права притаманні ті самі методи право­вого регулювання, що і для господарського права:

• метод автономних рішень (що передбачає можли­вість прийняття суб єктами інвестиційної діяльності самостійно, але в межах закону юридичне значущих рішень і обов'язок усіх інших суб єктів не перешко­джати прийняттю та виконанню цих рішень);
  
• метод владних приписів (що передбачає право прийняття юридичне значущих рішень органом господарсько­го керівництва, власником майна, юрисдикційним органом і обов'язок суб'єктів господарювання ви­конувати ці рішення);
  
• метод координації або узгод­ження (що передбачає необхідність прийняття юри-дично значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні інвести­ційних договорів);
  
• метод рекомендацій передбачає
  

рекомендацію з боку держави в особі компетентних органів певного порядку дій в сфері інвестиційної діяльності, що адресуються суб'єктам цієї діяль­ності як бажаний для суспільства варіант їхньої по­ведінки без обов'язку виконання рекомендацій).

Отже, має місце поєднання приватно-правових (ав­тономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-правових (владних приписів) методів пра­вового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів інвесторів (право на само­стійність здійснення інвестиційної діяльності, віль­не — але в межах закону — використання інвес­тицій та вільний вибір контрагентів, розпоряджен­ня результатами інвестування на власний розсуд то­що), а другі — захист суспільних інтересів в процесі здійснення такої діяльності (законодавче закріпле­на необхідність дотримання технічних, радіаційних, екологічних, санітарно-гігієнічних, містобудівних, архітектурних та інших вимог під час реалізації інвестицій).


Поняття та джерело інвестиційного права.

Джерелом інвестиційного права є інвестиційне за­конодавство, основою якого є названі та інші зако­ни, а також численні підзаконні нормативні акти.

Таким чином, згідно з канонами юридичної на­уки інвестиційне право як нова підгалузь госпо­дарського права відповідає усім умовам визнання його у цій якості:

• наявність самостійного предмету правового ре­гулювання — відокремленої групи господарських відносин, що іменуються інвестиційними;

• усвідомлення суспільством і державою необхід­ності та значущості інвестиційних відносин у системі господарських відносин і прийняття законодавчого рішення про правове регулювання цих відносин;

• наявність методів правового регулювання, ана­логічних методам регулювання господарських відносин взагалі.

Таким чином, інвестиційне право — це підгалузь господарського права, що регулює інвестиційні госпо­дарські відносини за участю інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності із застосуванням методів правового регулювання, притаманних госпо­дарському праву, та базується на інвестиційному за­конодавстві як підгалузі господарського законодав­ства.

Інвестиційна діяльність як різновид господарсь­кої діяльності має свою нормативну основу — інвес­тиційне законодавство.

Інвестиційне законодавство — це сукупність нор­мативних актів, що регулюють інвестиційні відно­сини — щодо безпосереднього здійснення інвес­тиційної діяльності і щодо керівництва такою діяль­ністю.

Як законодавчий інститут інвестиційне законо­давство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства. Йому притаманні риси, характерні як для законодавства взагалі, так і для господарсь­кого законодавства зокрема:

• розгалуженість і велика кількість нормативних актів. Об'єктивні причини цого — складність від­носин у сфері інвестиційної діяльності, динамізм самої діяльності та її правового регулювання;

суб'єктивні причини — недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держа­ви та численні експеременти в сфері інвестиційної діяльності, кожний з яких має своє правове забез­печення;

• наявність в системі інвестиційного законодав­ства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих (зокрема, виданих функціональ­ним відомством — Державним комітетом у справах містобудування, архітектури та житлової політики України (Держбудом України) і локальних (установ­чих та внутрішніх документів суб'єктів інвес­тиційної діяльності, укладених між ними інвес­тиційних договорів, в т. ч. договорів підряду на ви­конання проектно-вишукувальних, будівельних і пов'язаних з ними робіт, договорів на постачання будівельних матеріалів і устаткування, договорів лізингу тощо) .

• відсутність Інвестиційного кодексу — роль ко­дифікаційного нормативного акту відіграє Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 верес­ня 1991 р., що є стрижнем інвестиційного законо­давства;

• присутність нормативних актів СРСР, які за­стосовуються відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на тери­торії України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р.¹ (наприклад, Правила про договори підряду на капітальне будівництво, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1987 р. № 15502) та ін.;

• присутність дореформених нормативних актів, що значною частиною суперечать основним заса­дам правового регулювання в умовах запроваджен­ня ринкових відносин в економіку України (напри­клад, гл. 29 Цивільного кодексу, згадані Правила про договори підряду на капітальне будівництво та ін.).


2. Система інвестиційного законодавства.


Система інвестиційного законодавства — це роз­ташування масиву інвестиційно-правових норм із ура­хуванням зв 'язків і залежностей між ними.

Як підгалузь господарського права інвестиційне право базується на господарському законодавстві, до системи якого входять нормативні акти загальної сфери дії, що регулюють господарську діяльність (в т. ч. пов'язану з інвестуванням) і функціонуван­ня її суб'єктів незалежно від видів і сфер цієї діяль­ності, а саме:

1. Конституція України,
   
2. Кодекси:
   

Цивільний, Арбітражний процесуальний. Земель­ний та ін.,

3. Закони України: «Про власність»², «Про підприємництво»³, «Про підприємства в Україні»⁴, «Про господарські товариства»⁵, «Про зовнішньо­економічну діяльність»⁶, «Про оренду державного та комунального майна»⁷, «Про страхування»⁸, «Про поставки продукції для державних потреб»⁹, «Про приватизацію державного майна»*⁰. Закон СРСР

1988 р. «Про кооперацію в СРСР»і,

4. Укази Прези­дента України: «Про холдингові компанії, що ство­рюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 11 травня 1994 р.² «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган дер­жавної виконавчої влади» від 12 березня 1996 р.³,

5. Декрети Кабінету Міністрів України: «Про управ­ління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 р.⁴, «Про впорядкування діяль­ності суб'єктів підприємницької діяльності, створе­них за участю державних підприємств» від 31 груд­ня 1992 р.⁵,

6. Постанови Кабінету Міністрів України:

«Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998 р. № 740⁶, «Про порядок ліцензування підприємниць­кої діяльності» від 3 липня 1998 р. № 1020⁷ та інші, відомчі нормативні акти, видані на підставі зазначе­них законів, указів, декретів і постанов.


Зокрема, в сфері інвестиційного права діють:

Положення Конституції України щодо:

1) забезпе­чення державою соціального орієнтування еко­номіки України (ст.13) –2)права громадян України володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (право приватної власності), а також користуватися об'єктами права державної та комунальної власності (ст. 41); 3)права на підприєм­ницьку діяльність (ст. 42); 5)основних засад законо­давчого регулювання відносин у сфері економіки (пункти 5, 7, 8, 9 ст. 91) та ін.;

положення кодексів: Цивільного (щодо право-суб'єктності учасників майнових відносин, зо-

бов'язальне право (глави 14—19 та ін.); Арбітражно­го процесуального кодексів — щодо порядку укладення господарських договорів (статті 10—11) і розгляду (вирішення) господарських спорів; Кодек­су законів про адміністративні правопорушення (гл. 8 — адміністративні правопорушення в промис­ловості, будівництві, гл. 13 — адміністративні пра­вопорушення в галузі стандартизації, якості про­дукції і метрології тощо), Земельного кодексу — щодо використання земельних ділянок під забудову (статті 62, 68, 69) та ін.;

положення Законів України: «Про власність» — щодо регулювання відносин власності, права пов­ного господарського відання на інвестиції, проект­ну та будівельну продукцію; «Про підприємства в Україні» — щодо визначення видів, організацій­но-правових форм підприємств, в т. ч. будівельного комплексу, їхні права і обов'язки, договірного ха­рактеру взаємовідносин між підприємствами, в т. ч. за реалізації проектної та будівельної продукції;

«Про підприємництво» — щодо визначення основ­них засад здійснення підприємницької діяльності, вт. ч. у сфері інвестування; «Про господарські то­вариства» — щодо особливості створення і діяль­ності суб'єктів господарювання (в т.ч. інвестиційної діяльності), що мають форму господарського това­риства тощо.

Аналогічно діють у сфері інвестування інші нор­мативні акти господарського законодавства.

Спеціальне інвестиційне законодавство — це сис­тема нормативних актів, які спеціально присвячені регулюванню інвестиційної діяльності та відноси­ни, що складаються між її суб'єктами.

Своєю чер­гою спеціальне інвестиційне законодавство скла­дається з загальної й особливої частин.

Перша (загальна частина) містить нормативні ак­ти, що стосуються однаковою мірою всіх суб'єктів інвестиційного права, видів і стадій інвестиційної діяльності, а також галузей народного господарст­ва, в яких здіюйснюється інвестування та встанов­люються інвестиційні договірні відносини.

Стриж­нем загальної частини спеціального інвестиційного законодавства є Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 серпня 1991 р. Це основний ко­дифікаційний акт, який визначає правові й еко-

номічні основи інвестиційної діяльності в Україні, а саме:

• розкриває поняття «інвестиції» (ст. 1), «інвес­тиційна діяльність» (ст. 2);

• визначає види та форми інвестицій та інвес­тиційної діяльності (статті 1—3 );

• дає поняття капітальних вкладень (ст. 1), виз­начає їхні джерела (ст. 10);

• визначає об'єкти інвестування (ст. 4);

• дає визначення понятть «суб'єкти інвестиціної діяльності», «інвестор» (ст. 5), закріплює їхні ос­новні права (ст. 7) та обов'язки (ст. 8);

• визначає договір як правову форму взаємовідно­син між суб'єктами інвестиційної діяльності (ст. 9);

• визначає правові форми державного регулюван­ня в сфері інвестування (ст. 12);

• закріплює порядок прийняття рішень щодо за­гальноукраїнських (республіканських) інвестицій (ст. 13);

• визначає принципи державного замовлення на капітальне будівництво (ст. 14);

• закріплює основні засади державної експертизи інвестиційних проектів будівництва'(ст. 15);

• визначає принципи ціноутворення в сфері інве­стиційної діяльності (ст. 17);

• закріплює державні гарантії прав суб'єктів інве­стиційної діяльності (ст. 18) та захисту інвестицій (ст. 19);

• визначає умови припинення інвестиційної діяльності (ст. 21) та основні засади відповідаль­ності її суб'єктів.

Друга (спеціальна) частина включає нормативні акти, що регулюють особливості здійснення інвес­тиційної діяльності та функціонування її суб'єктів у певних галузях економіки (сільському господарстві, транспорті, промисловості тощо), сферах інвес­тиційної діяльності (проектуванні, будівництві, містобудуванні, приватизації державного майна, здійсненні лізингових операцій, іноваційній діяль­ності, кредитуванні, матеріально-технічному забез­печенні, страхуванні інвестиційних, у т. ч. будівель­них ризиків), чи за участю окремих суб'єктів (іно­земне інвестування).

Особлива частина інвестиційного законодавства складається з таких розділів:

правове регулювання капітального будівництва:

до цього розділу відносяться нормативні акти, які регулюють особливості правового становища про­ектних і будівельних підприємств та органів уп­равління будівельним комплексом (наприклад. Де­крет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що перебуває у загальнодержавній влас­ності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів» від 19 лютого 1993 р.'; Закон України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р.², який визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні та спрямований на форму­вання повноцінного життєвого середовища; по­станова Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження типових положень про управління місто­будування та архітектури обласної. Київської і Севастопольської міської ради народних депутатів, відділу містобудування та архітектури районної, районної й у містах Києві та Севастополі держав­ної адміністрації» від 29 лютого 1996 р.³), а також особливості договірних відносин у сфері проекту­вання та будівництва (глава 29 Цивільного кодек­су України «Підряд на капітальне будівництво», постанова Кабінету Міністрів України «Про про­ведення конкурсів (тендерів) у будівництві» від 1 вересня 1998 р. № 1369⁴', Положення про дого­вори на створення (передачу) науково-технічної продукції, затверджені постановою Державного комітету СРСР з науки та техники від 19 листопада 1987 р. № 4355 та інші);

• правовий режим іноземного інвестування: основ­ним нормативним актом цього розділу є Закон України «Про режим іноземного інвестування» від

19 березня 1996 р.¹ (який визначає особливості пра­вового режиму іноземного інвестування, в т. ч. дає визначення основним термінам — іноземні інвес­тиції, іноземні інвестори, підприємство з іноземни­ми інвестиціями), а також видані на підставі цього Закону підзаконні нормативні акти;

• правове регулювання інвестування в процесі при­ватизації державного майна: до цього розділу вхо­дять закони України: «Про приватизацію державно­го майна» від 4 березня 1992 р. (в редакції Закону від 19 лютого1997 р.2), «Про приватизацію невели­ких державних підприємств (малу приватизацію)» від б квітня 1992 р., що діє в редакції Закону від 15 травня 1996 р.³, «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р.⁴, та Указ Президента України «Про Держав­ну програму приватизації на 1999 р.» від 12 лютого 1999 р.⁵; ці нормативні акти визначають принципи та порядок інвестування в процесі приватизації дер­жавного майна;

• корпоративна форма інвестування: основними нормативними актами цього розділу є закони Ук­раїни: «Про підприємства в Україні», від 27 березня 1991 р. (зокрема ст. З цього Закону, що визначає правове становище господарських об'єднань); «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 травня 1991 р.⁶ та «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО травня 1996 р.⁷ (визначають правовий режим цінних паперів, ос­новні засади державного регулювання діяльності їх емітентів та особливості обігу цих паперів), «Про

господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.' (визначають правове становище цих організацій), «Про оренду державного і комунального майна» вщ 14 березня 1995 р.² (визначають правові засади створення та діяльності орендних підприємств), «Про промислово-фінансові групи в Україні» вщ 21 листопада 1995 р.³, «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.⁴, Закон СРСР «Про коопераціє в СРСР» від 26 травня 1988 р.⁵, «Про обмеження монополізму та недопущення не­добросовісної конкуренції у підприємницькій ді­яльності» від 18 лютого 1992 р.⁶ (визначає антимо-нопольні заходи у сфері підприємницької діяльнос­ті, в т. ч. щодо корпоративних її форм);

• правове регулювання інноваційної діяльності: по­няття інноваційної діяльності та форми її здійснен­ня визначаються Законом України «Про інвес­тиційну діяльність* (ст. 3), а пільги щодо оподатку­вання інноваційної діяльності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 7.14 ст. 7); питання створення та діяльності Державного інноваційного фонду регулюються постановами Кабінету Міністрів України «Про створення Дер­жавного інноваційного фонду» від 18 лютого 1992 р. № 77⁷ та «Питання Державного інноваційного фон­ду» від 2 березня 1998 р. № 243⁸, яким затверджено

Положення про цей фонд; правове становище технопарків та інноваційних структур регулюються Положенням про порядок створення та функціону­вання технопарків та інноваційних структур інших типів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 1996 р. № 546. Од­нак важливість і складність інноваційної діяльності потребує спеціального правового регулювання в ме­жах спеціального закону, в зв'язку з чим розробле­но проект Закону України «Про інноваційну діяльність», який перебуває на розгляді у Верховній Раді України;

• правове регулювання лізингу, основним норма­тивним актом, що регулює пов язані з лізингом від­носини є Закон України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.

3. Поняття та види інвестиційно-правових норм

Інвестиціно-правові норми — це встановлені ком­петентними органами в офіційному порядку і за­фіксовані в спеціальних правових документах інди­відуально не персоніфіковані правила здійснення інве­стиційної діяльності як різновиду господарської діяль­ності. Інвестиційно-правові норми — це різновид господарсько-правових норм. Отже, їм притаманні ті самі ознаки, що і господарсько-правовим нор­мам:

• частина інвестиційно-правових норм звичайна за своєю структурою, тобто ці норми складаються з гіпотези, диспозиції та санкції;

• однак більшість інвестиційно-правових норм відрізняється неповною структурою. До них нале­жать:

норми-принципи (в яких визначаються принципи здійснення інвестиційної діяльності, укладання інвестиційних договорів тощо);

норми-заборони, в яких відсутні санкції (що мі­стяться в інших нормативних актах);

компетенційні норми — наприклад, щодо визна-

чення компетенції Держбуду України, управлінь містобудування та архітектури на місцях, центрів ліцензування тощо;

техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів або па­раметри здійснення господарської, в т. ч. інвес­тиційної, діяльності).


До техніко-економічних норм належать:

ДСТ — державні стандарти, які встановлюють організаційно-методичні та загальнотехнічні вимо­ги до об'єктів інвестування, в т. ч. будівництва та промисловості продукції будівельного призначення, забезпечуючи їхню розробку, виробництво (виго­товлення) та експлуатацію (використання); затверд­жуються відповідним господарським міністерством, відомством, а у сфері будівництва — Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України (Держбудом України);

ДБН — державні будівельні норми — розробля­ються на продукцію, процеси та послуги в галузі містобудування (вишукування, проектування, зве­дення, реконструкції, планування та забудови населених пунктів і територій), а також у галузі організації, технології, управління та економіки будівництва — затверджуються Держбудом Украї­ни;

ВБН — відомчі будівельні норми — розробля­ються зацікавленими відомствами за погодженням з Держбудом України за відсутності ДБН, а також у разі необхідності встановлення вимог, що переви­щують або доповнюють вимоги ДБН, з урахуван­ням специфіки діяльності організацій та підпри­ємств цього відомства;

РБН — регіональні будівельні норми — містять регіональні правила забудови населеним пунктів і територій; розробляються місцевими державними адміністраціями за погодженням з Держбудом Ук­раїни;

ТУ — технічні умови — встановлюють вимоги до конкретних видів промислової продукції будівель­ного та іншого призначення, її використання, паку­вання, маркування, приймання, контролю та випро­бування, транспортування та зберігання; затверджу­ються заінтересованими організаціями за погоджен­ням з Держбудом України або іншим відомством,

29

до сфери якого належить організація виробництва відповідної продукції.

До інвестиціно-правових норм з неповною структурою належать також рекомендаційні норми (в сучасних умовах розвитку ринкових відносин набу­вають особливого значення); їхня суть полягає в то­му, що держава рекомендує певний порядок дій для суб'єктів інвестиційної діяльності (в т. ч. у сфері капітального будівництва), але не наполягає на ньо­му. Прикладом таких актів є: Положення про під­рядні контракти в будівництві України, затверджені науково-технічною радою Держкоммістобудування, (протокол № 9 від 15 грудня 1993 р.)¹; з питання за­стосування санкцій за порушення договірних буді­вельних зобов'язань — Правила про договори під­ряду на капітальне будівництво, затверджені поста­новою Радою Міністрів СРСР від 26 грудня 1987 р. № 1550 — щодо регульованих договорів (тобто та­ких, які укладаються не на підставі державного за­мовлення); зразки внутрішніх документів відкрито­го акціонерного товариства (Статут відкритого акціонерного товариства (далі — ВАТ), Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду ВАТ, Положення про фонди ВАТ, Поло­ження про спостережну раду ВАТ тощо), затверд­жені розпорядженням Фонду державного майна Ук­раїни від 5 травня 1996 р. № 71-р.², Примірний до­говір фінансового лізингу та Примірний інно­ваційний договір, що передбачає застосування фінансового лізингу, розроблені та затверджені Мі­ністерством у справах науки і техніки (наказ від З березня 1998 р. № 59) і зареєстровані у Міністер­стві юстиції 26 березня 1998 р. за № 204/2644.


Інтелектуальний тренінг

1. Привести поняття "інвестиційного законодавства" як підсистеми господарського законодавства.
   

2. Які риси притаманні для інвестиційного законодавства?
   

3. Що собою являє система інвестиційного законодавства?
   
4. Перелікуйте основні законодавчі акти, які регулюють господарську (у тому числі інвестиційну( діяльність.
   

5. Назвіть конкретні акти та положення, які регулюють інвестиційну діяльність.
   

6. Що є спеціальне інвестиційне законодавство?
   

7. Перелікуйте розділи особливої частини інвестиційного законодавства.
   

8. Приведіть поняття інвестиційно-правових норм.
   

ТЕМА 5. Інвестиційний договір