10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року

Вид материала

Документы

Содержание 5.8. Національна екологічна доповідь. 5.9. Громадська оцінка екологічної політики. Розділ 6. Очікувані результати Розділ 7. Етапи реалізації Стратегії Розділ 8. Моніторінг реалізації національної екологічної політики.

Подобный материал:

• Кабінет міністрів україни розпорядження, 259.57kb.
• «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року», 2574.17kb.
• Кабінет міністрів україни, 246.47kb.
• Нормативні посилання, 1330kb.
• Зміст, 3792.15kb.
• Верховній Раді України проекту закон, 19.64kb.
• Стратегія екологічної політики україни до 2020 року, 1442.17kb.
• До Програми утилізації нерозпізнаних І непридатних для використання засобів захисту, 138.12kb.
• Про затвердження Програми охорони навколишнього природного середовища в м. Славута, 12.89kb.
• План заходів на 2012-2015 роки щодо реалізації Стратегії економічного І соціального, 275.65kb.

5.7. Розвиток міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Розвиток міжнародного співробітництва спрямовуватиметься на:

• безумовне виконання міжнародних зобов'язань відповідно до міжнародних договорів;
  
• більш послідовне врахування рекомендацій всесвітніх самітів зі сталого розвитку в містах Ріо-де-Жанейро та Йоганнесбурзі;
  
• активізацію співробітництва з питань запобігання транскордонному забрудненню навколишнього природного середовища;
  
• запобігання глобальній зміні клімату;
  
• активізацію участі українських представників у роботі міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана з контролем за антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище;
  

5.8. Національна екологічна доповідь.

Дієвим інструментом реалізації Стретегії національної екологічної політики, стратегічної оцінки, планування та управління в екологічній сфері в державі повинна стати Національна екологічна доповідь, яка відповідно до статті 25¹ Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" має щорічно готуватись Міністерством охорони навколишнього природного середовища України. За Законом така доповідь розглядається Верховною Радою України.

З огляду на це слід передбачати викладення у Національній екологічній доповіді системно впорядкованих результатів всебічного аналізу актуальних екологічних проблем в державі та її регіонах, стану навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, тенденцій змін, та їх причин. Доповідь має включати обгрунтовані пропозиції для відповідних органів державної влади щодо розв'язання екологічних проблем, попередження негативних наслідків господарської діяльності, дальшого розвитку міжнародного співробітництва та з інших важливих питань.

Таким чином завдяки підготовці Доповіді буде забезпечуватись не тільки інформування широкої громадськості про екологічні проблеми в державі, а й прийняття більш обгрунтованих управлінських рішень органами державної влади.

За результатами розгляду Доповіді у парламентських комітетах та на пленарному засіданні Верховної Ради України, громадського обговорення, парламент визначатиметься щодо приоритетів законотворчої діяльності, формування загальнодержавних та регіональних програм, з питань державного бюджету, може давати відповідні доручення Кабінету Міністрів України, зокрема й стосовно підготовки проектів законів, програм, бюджетного фінансування відповідних заходів.


5.9. Громадська оцінка екологічної політики.

Основні завдання Стратегії щодо громадської оцінки екологічної політики:

• залучення громадських організацій до розробки нормативно-правових актів щодо впровадження Стратегії екологічної політики, секторальних політик тощо.
  
• формування інформаційного простору з питань збереження навколишнього природного середовища, проведення екологічної політики та забезпечення сталого розвитку;
  
• створення державної системи інформування населення про стан навколишнього природного середовища та заходи щодо його поліпшення, а також відповідної бази геоінформаційних даних;
  
• залучення громадськості до участі у розв'язанні екологічних проблем, проведення постійних консультацій з громадськістю стосовно рішень, спрямованих на поліпшення навколишнього природного середовища та активне формування у населення громадської свідомості з питань охорони навколишнього природного середовища;
  
• започаткування на національних каналах радіо і телебачення регулярних програм з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічно збалансованого розвитку, реалізації екологічної політики;
  
• створення мережі інформаційних центрів відповідно до вимог Оргуської конвенції ( 994_015 ) та підтримки їх діяльності;
  
• розроблення інформаційної системи підтримки прийняття управлінських рішень, що стосуються стану навколишнього природного середовища та розв'язання нагальних проблем у цій сфері;
  
• включення процедури участі громадськості в практику роботи всіх шести існуючих державних експертиз (екологічна експертиза є однією з них);
  

• створення умов для проведення незалежних громадських експертиз та співпраці громадських організацій із органами місцевого самоврядування;
  

Розділ 6. Очікувані результати

Реалізація Стратегії дасть можливість:

1) стабілізувати та поліпшити стан навколишнього природного середовища до рівня, безпечного для життєдіяльності населення з урахуванням європейських стандартів за рахунок:

- зменшення викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел на 30 %, та стабілізувати викиди забруднюючих речовин від пересувних джерел;

- досягнення належного стану водних ресурсів;

- скорочення вдвічі частки населення, що не має постійного доступу до чистої питної води та основних санітарно-технічних засобів;

- підвищення лісистості території країни до 17%, зокрема, в Поліссі до 32%, Лісостепу -18%, Степу -9%, Карпатах – 45% та Криму -19%;

- зменшення обсягу утворення промислових відходів, насамперед небезпечних;

2) усунути прямий зв'язок між економічним зростанням та погіршенням стану навколишнього природного середовища за рахунок:

- переходу до системи інтегрованого екологічного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та екологізації секторальної політики;

- збільшення впровадження новітніх наукових досягнень, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів на 50%;

- зростання використання екологічно безпечних видів транспорту на 50% до 2020 року;

- збільшення екологічно сприятливих видів міського транспорту на 50% до 2020 року;

- підвищення енергоефективності виробництва на 50% до 2020 року;

- збільшення використання відновлюваних та альтернативних джерел енергії (гідро, вітро-геліо) на 50% до 2020 року;

- збільшення площ органічного землеробства вдвічі до 2020 року;

- забезпечення відтворення корінних лісових і природних рослинних угруповань, збереження біотичного, ландшафтного та іншого природного різноманіття;

- створення нових робочих місць в секторі виробництва екологічних товарів та послуг, сприяння зростанню рівня зайнятості та підвищення загальної екологічної культури;

3) упровадження системи екологічно збалансованого використання природних ресурсів за рахунок:

- захисту земель від ерозії, дегуміфікації та деградації, зменшення загрози опустелювання земель;

- переходу до інтегрованого управління водними ресурсами на основі басейнового принципу управління;

- розширення природно-заповідного фонду створення репрезентативної мережі його територій та об'єктів, насамперед природних заповідників, біосферних заповідників, національних парків, які мають охоплювати не менше 15% території України;

- створення розгалуженої екомережі, яка б охоплювала не менше 50 % території України, що сприяло б стабілізації екологічної обстановки, підтриманню екологічної рівноваги на території України, збереженню цінних ландшафтів та інших природних комплексів, попередженню втрати частини гено-, демо-, цено- та екофонду, розширенню ареалів популяцій рослин і тварин, підвищенню ймовірності виживання їх нечисленних популяцій, комплексів та угруповань;

4) сформувати ефективну систему економічних інструментів, в тому числі за рахунок:

- впровадження системи екологічної сертифікації продукції, робіт та послуг, що виробляються та споживаються;

- поліпшення системи моніторингу за станом охорони навколишнього природного середовища із залученням системи цільових показників, екологічних індикаторів;

- запровадження та проведення стратегічної екологічної оцінки;

- утвердження програмно-цільових засад у бюджетному процесі при формуванні видатків на охорону навколишнього природного середовища;

- оптимізація кількості та змісту цільових програм в сфері охорони навколишнього природного середовища, підвищення їх ефективності;

- збільшення фінансування природоохоронної діяльності, забезпечення зростання обсягів інвестицій в природоохоронну інфраструктуру;

5) упровадити дієву систему інформування населення з питань охорони та збереження навколишнього природного середовища, екологічної політики та сталого розвитку за рахунок:

- гармонізації програми екологічних дисциплін вищих навчальних закладів України з програмами провідних європейських закладів, впровадивши ряд профільних екологічних спеціальностей та предметів на всіх рівнях освіти.

- створення національних систем екологічного інформування та освіти населення, включаючи з використанням соціальної реклами;

- вдосконалення системи управління екологічної інформацією та інформацією що сталого розвитку;

- приведення визначень, класифікації та процедур моніторингу навколишнього середовища у відповідності до міжнародних стандартів

активізація міжнародної співпраці з охорони навколишнього природного середовища, забезпечення виконання Україною міжнародних зобов'язань.


Розділ 7. Етапи реалізації Стратегії

Перехід України до формування новітньої національної екологічної політики складний і довготривалий. Це багатоетапний процес досягнення збалансованості між соціально-економічним прогресом та потребами збереження довкілля, пов'язаний з проблемами довгострокового розвитку країни, послідовним практичним впровадженням принципів сталого розвитку, питаннями зміни структури споживання, збереження, невиснажливого використання і відтворення природних ресурсів, екологічної безпеки і регіональної політики, а також зовнішньополітичними аспектами.

Перший етап (2008-2012 роки) – Зупинення негативних тенденцій подолання негативних явищ зниження темпів соціально-економічного зростання, зниження антропогенного навантаження на навколишнє середовище на природні ресурси, зміцнення макроекономічної стабілізації і створення умов для відновлення регулювання економічної діяльності, розроблення законопроектів та нормативно-правових актів, формування передумов для кардинального підвищення рівня життя населення, збалансування виробництва і споживання, перехід до світових стандартів екологічної безпеки, прискорення набуття членства України у впливовіших міжнародних організаціях та наближення до членства України до лав Євросоюзу.

Першочерговими завданнями на цьому етапі є: формування ефективної структури управління збереженням якості навколишнього природного середовища, зокрема щодо впровадження та розвитку басейнового принципу управління водними ресурсами, ощадливого використання надр, запобігання змінам клімату, розвитку природно-заповідної мережі та розвитку екологічної стандартизації та сертифікації, запровадження основних принципів стратегічної екологічної оцінки. Особлива увага має бути приділена впровадженню ефективних механізмів щодо забезпечення енерго- та ресурсозбереження; формування екологічної культури громадян.

На цій стадії важливе значення має технічне переоснащення матеріального виробництва та невиробничої сфери, удосконалення організаційних форм управління. На базі широкого використання новітніх технологій повинні вирішуватися проблеми енерго- і матеріалозбереження, планомірно здійснюватися структурна переорієнтація економіки. Особлива увага має приділятися імплементації Стратегічної екологічної оцінки та організаційно-методичного і нормативно-правовому забезпеченню щодо Кіотського протоколу;

Другий етап (2012-2017 рр.) – Перехід до Європейських норм, стандартів ефективне вирішення завдань структурної перебудови економіки, перехід до екосистемного планування, застосування переважно економічних механізмів стимулювання та регулювання структурних перетворень, розв’язання паливно-енергетичної проблеми, забезпечення високої якості життя населення і рівноправного партнерства України у світовому економічному співтоваристві, демократизація суспільства, гармонізація відносин суспільства і природи, забезпечення збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу.

Третій етап (2017-2020 рр.) – життя по Європейських нормах, стандартах забезпечення сталого соціально-економічного розвитку, підпорядкованого вимогам законодавства, що регулює нормальні цикли природних основ життя в усіх його проявах, організація нових секторів і галузей суспільного виробництва з метою задоволення потреб населення, створення регіональної та глобальної системи екологічної безпеки.


Розділ 8. Моніторінг реалізації національної екологічної політики.

Найважливішим механізмом моніторингу реалізації національної екологічної політики, виконання Стратегії та контролю у цій сфері є система показників або індикаторів, які мають бути гармонізовані з індикаторами сталого розвитку.

Серед найважливіших таких індикаторів визначаються:

а) соціально-економічні

покращення стану здоров'я населення за рахунок зменшення впливу негативних екологічних факторів;

скорочення витрат природних ресурсів та енергії на одиницю продукції;

зменшення енергоємності виробництва ВВП ;

зміна споживання енергетичних матеріалів;

збільшення споживання відновлювальних енергетичних ресурсів;

збільшення пасажирських перевезень екологічно безпечними видами транспорту;

зменшення рівня зносу основних засобів громадського та інших видів транспорту;

зміна площ категорій земель (сільськогосподарських земель, в т.ч. зрошуваних та осушених земель, лісових земель тощо);

збільшення обсягів внесення органічних добрив;

збільшення площ земель зайнятих в органічному сільському господарстві;

зниження водомісткості продукції;

збільшення частки населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, в тому числі у сільській місцевості;

збільшення частки населення, яке має доступ до систем централізованого водопостачання та водовідведення;

збільшення частки внутрішнього валового продукту у секторі екологічних товарів і послуг;

б) екологічні

співвідношення між рівнями фактичного забруднення навколишнього природного середовища або виснаження природних ресурсів і гранично допустимого забруднення або виснаження, яке базується на науково обґрунтованих, юридично визначених нормативах і характеризується як критичне навантаження на навколишнє природне середовище;

поліпшення якості повітря за рахунок зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, у тому числі стаціонарними джерелами,

поліпшення якості води за рахунок зменшення скидів забруднених вод у природні поверхневі водні об'єкти, скорочення безповоротного водоспоживання, та удосконалення технології очистки стічних вод;

підвищення лісистості території за рахунок збільшення площі лісів, в тому числі лісів можливих для рекреації а також збільшення високопродуктивних та цінних насаджень;

припинення втрат біо та ландшафтного різноманіття за рахунок зміни стану популяцій видів, ценозів;

розширення ареалу для збереження природного різноманіття за рахунок розвитку екомережі, збільшення площі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення а також відновлених (ренатуралізованих, оздоровлених) ландшафтів;

зменшення відходів та екологобезпечне поводження з ними за рахунок зменшення утворення промислових відходів, скорочення наявності небезпечних відходів, знищення побутових відходів;

зменшення площі земель , що потерпають від процесів опустелювання, в тому числі захист та збереження сільськогосподарських земель від ерозії, збільшення будівництва протиерозійних споруд, залуження сильно-деградованої і забрудненої шкідливими речовинами ріллі, створення захисних лісових насаджень (у т.ч. полезахисних лісових смуг);

рекультивація порушених земель за рахунок збільшення рекультивованих порушених і відпрацьованих земель,

зменшення обсягу надходження забруднюючих речовин у моря і прибережні води;

в) реагування

збільшення видатків на охорону навколишнього природного середовища за рахунок збільшення видатків державного бюджету на охорону довкілля, надходжень коштів до фондів охорони навколишнього природного середовища, капітальних вкладень в природоохоронні основні фонди;

співвідношення витрат на здійснення природоохоронних заходів до отриманого екологічного ефекту;

стан участі громадськості в прийнятті екологічно значущих рішень.

Для здійснення моніторингу реалізації державної екологічної політики передбачається встановлення відповідних індикаторів для кожної цілі поетапно до 2012 року і 2020 року.

Результати такого моніторингу висвітлюються у Національній екологічній доповіді, екологічних доповідях, які розробляються на регіональному та місцевому рівнях.

Стратегія є основою для розробки Національних, регіональних місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища, конкретних програм, проектів та планів заходів за стратегічними цілями та складовими державної екологічної політики та механізмів їх реалізації, і розрахована на період досягнення визначених нею цілей.

Для забезпечення реалізації Стратегії з урахуванням результатів здійснення відповідного моніторингу передбачається підготовка та внесення необхідних змін до законодавства.