10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року
| Вид материала | Документы |
- Кабінет міністрів україни розпорядження, 259.57kb.
- «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року», 2574.17kb.
- Кабінет міністрів україни, 246.47kb.
- Нормативні посилання, 1330kb.
- Зміст, 3792.15kb.
- Верховній Раді України проекту закон, 19.64kb.
- Стратегія екологічної політики україни до 2020 року, 1442.17kb.
- До Програми утилізації нерозпізнаних І непридатних для використання засобів захисту, 138.12kb.
- Про затвердження Програми охорони навколишнього природного середовища в м. Славута, 12.89kb.
- План заходів на 2012-2015 роки щодо реалізації Стратегії економічного І соціального, 275.65kb.
4.7. Екологічний менеджмент на підприємстві
Основними завданнями Стратегії щодо розвитку екологічного менеджменту на підприємстві є:
- перегляд існуючої системи підготовки управлінських кадрів витого та середнього щаблів для підприємств;
- розповсюдження інформації щодо можливостей та переваг впровадження екологічного менеджменту на виробництві, надання консультаційних послуг керівникам з питань екологічного управління;
- створення умов для формування та підтримання екологічної політики підприємства, створення організаційної структури екологічного управління;
- визначення екологічних аспектів діяльності підприємства та системи екологічних показників функціонування системи для регулярного внутрішнього аудиту;
- стимулювання виробників до запровадження системи екологічного менеджменту та аудиту та сертифікації виробництва по системі EMAS;
- створення організаційно-економічних умов для впровадження систем ІСО 9000 та ІСО 14000 на підприємствах;
4.8. Формування екологічної мережі, розвиток заповідної справи
Основними завданнями Стратегії щодо формування екомережі та розвитку заповідної справи є:
- мінімізація негативного впливу економічної діяльності суспільства на біорізноманіття і ландшафти;
- збереження та невиснажливе використання біорізноманіття, включаючи різноманіття свійських та культивованих форм живих організмів, екосистем і створених людиною природно-культурних комплексів;
- організація застосування відповідних технологій екологічно - збалансованого використання біорізноманіття для розвитку ефективного невиснажливого господарювання і створення умов для відтворення біорізноманіття та відновлення порушених ландшафтів;
- забезпечення формування екомережі та розвитку заповідної справи;
- формування сприятливого нормативно-правового, інформаційного, інституційного, науково-експертного, освітнього та фінансово-економічного середовища впровадження стратегії шляхом опрацювання та законодавчо-нормативного схвалення програмно-цільових заходів.
Основними напрямами виконання Стратегії, спрямованими на досягнення цілі та основних її завдань, є:
1. Збереження біорізноманіття та ландшафтів in-situ;
2. Збереження біорізноманіття ex-situ;
3. Екологічно-збалансоване використання компонентів біорізноманіття;
4. Дослідження та науково-експертна підтримка;
5. Екоосвіта, підвищення кваліфікації спеціалістів та обізнаності громадськості;
6. Оцінка та зменшення рівнів негативних впливів на біорізноманіття;
7. Загальні заходи щодо збереження і невиснажливого використання біорізноманіття.
На середньострокову перспективу до 2012 року, передбачається вирішити першочергові завдання:
- призупинити втрати біорізноманіття та погіршення стану природних екосистем і ландшафтів, згідно рішень Київської резолюції (2003 р.) та Конференції Сторін Конвенції про біорізноманіття (Куала-Лумпур, 2004 р.) та цілей Європейської ландшафтної конвенції (2000);
- удосконалити правове забезпечення, зокрема, щодо врахування вимог збереження біо- та ландшафтного різноманіття в програмах соціально-економічного розвитку регіонів та України, схвалити загальнодержавні програми щодо збереження біорізноманіття (2008-2025) та розвитку заповідної справи (2008-2020) та зміни до Загальнодержавної програми формування екомережі України (2000-2015);
- забезпечити виконання заходів на впровадження Європейської ландшафтної конвенції (2000);
- адаптувати основні законодавчі норми України в сфері збереження природного довкілля до вимог директив ЄС;
- започаткувати створення інтегрованої інституційної системи управління збереженням і невиснажливим використанням біо- і ландшафтного різноманіття та екомережі;
- започаткувати формування інноваційної системи підвищення кваліфікації, екоосвіти та просвіти в сфері;
- розробити та запровадити систему проведення періодичного моніторингу стану впровадження Стратегії та коригування основних заходів.
В подальшому, передбачається забезпечити розширене відтворення/відновлення біо- та ландшафтного різноманіття шляхом:
- удосконалення механізму управління збереженням та невиснажливим використанням біо- і ландшафтного різноманіття, об’єктами ПЗФ у складі єдиної екомережі України;
- створення мережі генетичних банків і центрів штучного розведення та реакліматизації рідкісних видів рослин і тварин і таких, що перебувають під загрозою зникнення;
- завершення створення інтегрованої інституційної системи управління збереженням і невиснажливим використанням біо- і ландшафтним різноманіття, екомережею та заповідною справою;
- завершення формування інноваційної системи підвищення кваліфікації, екоосвіти та просвіти;
- системного впровадження положень міжнародних документів;
- проведення періодичного моніторингу стану впровадження Стратегії, коригування основних заходів, завершення створення інфраструктури, необхідної для виконання Стратегії, забезпечення контролю за їх вирішенням.
4.9. Розвиток системи територіального планування.
Удосконалення регіональної екологічної політики, зменшення негативного впливу процесів урбанізації на навколишнє природне середовище передбачає:
- розв'язання нагальних екологічних проблем у промислово розвинутих регіонах;
- проведення класифікації регіонів за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення банків геоінформаційних даних та карт техногенно-екологічних навантажень;
- оптимізацію процесів, швидкого розширення території міст;
- удосконалення планування територіальної структури міст, зменшення концентрації і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території;
- припинення руйнування навколишнього природного середовища великих міст, скорочення площі зелених насаджень міст і зелених зон, зниження рівня забруднення водойм, шумового та електромагнітного забруднення;
- підвищення ефективності функціонування системи водозабезпечення та водовідведення, модернізацію та реконструкцію очисних споруд населених пунктів, будівництво очисних споруд за новітніми технологіями;
- упровадження інструменту стратегічної екологічної оцінки регіональних планів і програм.
Глобальні та європейські принципи регіональної екологічної політики ґрунтуються на екосистемному підході і полягають у наступному:
- розроблення і здійснення регіональних стратегій із залученням цільових індикаторів
- збереження екосистем з метою подолання сучасних тенденцій щодо їхньої деградації;
- забезпечення сталого збалансованого землекористування з використанням екологічно раціонального територіального планування та управління земельними ресурсами;
- створення комплексної регіональної інфраструктури охорони, оздоровлення і відтворення навколишнього природного середовища та його екосистем (водокористування, землекористування, санітарно-гігієнічна структура, системи поводження з відходами тощо);
- розвиток чистого виробництва, стимулювання екологічного підприємництва, доступність екологічної інформації;
- розроблення регіональних стратегій, покликаних стимулювати зміну нераціональних регіональних структур споживання, з урахуванням місцевих культурних традицій.
Основні заходи передбачають до 2012 р.:
- розроблення і введення в дію тимчасовий регулятивний документ з регіональної екологічної політики, спираючись на чинне законодавство України про місцеве самоврядування, європейські орієнтири та досвід регіонів з розробки і здійснення екологічної політики з визначенням пріоритетів вирішення регіональних еколого-соціальних проблем з відповідними механізмами розподілу відповідальності і ресурсів;
- запровадження регіональні (обласні) і місцеві екологічні програми дій за методологією, рекомендованою Регіональним екологічним центром для країн Центральної та Східної Європи;
- створення національних і регіональних (обласних) екологічних фондів з чіткою і прозорою системою управління з необхідністю покращення ситуації з фінансуванням природоохоронної діяльності в перехідний період.
До 2020 р.:
- впровадження басейнового та екосистемного принципів екологічної політики на рівні місцевих та регіональних планів, проектів, програм;
- скорочення викидів та скидів забруднюючих речовин на одиницю ВВП порівняно з 2000 р. на 30%
- забезпечення пришвидшення оновлення природоохоронних фондів на підприємствах базових галузей промисловості на 50% порівняно з 2007 р.
впровадження обов’язкової сертифікації зі зниження природно-техногенного ризику господарювання (об’єктів, технологій, видів діяльності) згідно стандартів ЄС
4.10. Державний та громадський контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Для здійснення контролю та моніторингу реалізації державної екологічної політики стратегічний документ передбачає індикатори, цільові показники, встановлені для кожної цілі поетапно до 2012 року і 2020 року.
Центральний орган виконавчої влади з питань екологічної політики щорічно протягом першого півріччя, наступного за звітним роком аналізує хід реалізації, проводить оцінку прогресу, аналіз ефективності виконаних заходів та розробляє рекомендації щодо удосконалення запланованих дій Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року.
Стратегія є основою для розробки Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища, конкретних програм, проектів та планів заходів за стратегічними цілями та складовими державної екологічної політики та механізмів їх реалізації, і розрахована на період досягнення визначених нею цілей.
Для забезпечення реалізації Стратегії передбачається розроблення та прийняття нормативно-правових актів, що стосуються досягнення безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища, підвищення рівня суспільної свідомості з питань довкілля, поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки, припинення втрат біо та ландшафтного різноманіття, формування екомережі, удосконалення системи інтегрованого екологічного управління, посилення екологічної складової в секторальній політиці, здійснення збалансованого природокористування.
4.11. Інформаційне забезпечення.
Виходячи з вимог Конституції України, за якою кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, право її поширення (стаття 50), а також Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", який визначає зміст та джерела одержання екологічної інформації, Стратегія передбачає розвиток відповідної системи інформаційного забезпечення, яка має задовольняти потреби здійснення ефективної управлінської діяльності, а також оперативного інформування широкої громадськості з екологічних питань, вільний доступу її представників до відповідної інформації.
З використанням сучасних комп'ютерних технологій та інших технічних засобів дальшого, взаємоузгодженого розвитку мають набути системи моніторингу довкілля, державної статистики, кадастрів природних ресурсів, ведення відповідних реєстрів, автоматизованих баз правової, нормативної, економічної, фінансової та іншої інформації, архівів, негативних факторів, які впливають на стан довкілля та здоров'я людини (електромагнітні, радіаційні, шумові тощо), оперативного оповіщення населення про екологічні загрози.
Інформаційне забезпечення здійснюватиметься спеціально уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах визначених законодавством їх повноважень. При цьому посилюється роль центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища у сфері координації збору та узагальнення екологічної інформації, відповідної діяльності інших органів виконавчої влади, установ та організацій.
Створюється національний екологічний інформаційний центр, який здійснюватиме свою діяльність, розвиваючи співробітництво з Європейським агентством з питань навколишнього середовища, іншими міжнародними центрами екологічної інформації, відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування України.
Зростає роль у забезпеченні науково обґрунтованого та своєчасного розв’язання екологічних проблем Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, аналогічних доповідей регіонального, а також місцевого рівня.
Центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища створюється спеціальна веб-сторінка для забезпечення вільного доступу громадян до інформації про стан довкілля в Україні та інших державах світу
4.12. Екологічна освіта, просвіта, підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації.
Основні завдання національної екологічної політики, направленої на вирішення проблем в сфері екологічної освіти, підготовки кадрів та підвищення їх кваліфікації, полягають у наступному:
- вдосконалення системи екологічної освіти з пріоритетним урахуванням принципів сталого еколого-збалансованого розвитку;
- створення національних систем екологічного інформування та освіти населення, включаючи використання соціальної реклами;
- підвищення еколого-орієнтованого кваліфікаційного рівня посадових осіб органів державного управління, працівників директивних органів і інших адресних груп;
- вдосконалення системи управління інформацією щодо еколого-збалансованого розвитку.
Основні заходи щодо вирішення завдань у цій частині Стратегії передбачають:
- гармонізація програм екологічних дисциплін вищих наукових закладів України з програмами провідних європейських вищих наукових закладів, що приєднались до Болонського процесу;
- розроблення Національної стратегії освіти в інтересах еколого-збалансованого розвитку та відповідне удосконалення Концепції екологічної освіти;
- введення до шкільних програм, програм ПТУ, ліцеїв коледжів і технікумів як одну з базових дисциплін курс «Основи екологічних знань», а також до вступних екзаменів на природничі факультети вищих наукових закладів України;
- створення інформаційно-методичних центрів екологічної освіти для обміну інформацією та досвідом;
- забезпечення систематичного введення в ЗМІ еколого-виховних та освітянських програм, а також постійного висвітлення проблем держави щодо еколого-економічної безпеки;
- розроблення організаційних механізмів локального, регіонального та національного рівнів для активного залучення громадянського суспільства в процес екологічної освіти;
- посилення міжвідомчої координації між органами державної влади та відповідними структурами в сфері екологічної освіти;
- посилення співпраці між провідними громадськими природоохоронними організаціями України з МОНУ та Мінприроди України;
- створення систем екологічного навчання посадових осіб органів державного керування, працівників директивних органів і інших адресних груп;
- підтримка постійного зв’язку з європейськими структурами та структурами ООН, залученими до процесу Декади Організації Об’єднаних Націй з освіти в інтересах еколого-збалансованого розвитку;
- приведення визначень, класифікацій та процедур моніторингу навколишнього середовища у відповідність до міжнародних стандартів;
- сприяння вдосконаленню методологій, що стосуються лімітування впливу господарської діяльності на природні ресурси, ресурсної ренти, регулювання процедур екологічного планування;
- вдосконалення системи інвентаризації природних ресурсів;
поліпшення якості інформації з приділенням уваги розробці основних екологічних питань з використанням міжнародного досвіду.
4.13. Розвиток екологічного законодавства.
Пріоритетні завдання у сфері удосконалення законодавчого забезпечення формування та реалізації ефективної державної політики з охорони навколишнього природного середовища, забезпечення раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки:
- досягнення системності екологічного законодавства в Україні;
- "екологізація" усіх галузей законодавства, насамперед податкового, бюджетного, господарського, а також з питань ліцензування, сертифікації, інноваційного розвитку, наукової та науково-технічної діяльності, територіального планування та містобудування, адміністративного та кримінального законодавства;
- належна адаптація положень національного екологічного законодавства до ринкових умов господарювання;
- суттєве удосконалення механізмів державного та громадського контролю за виконанням вимог екологічного законодавства;
- адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу, забезпечення всебічної реалізації у національному законодавстві положень міжнародних договорів, стороною яких є Україна;
- підвищення активності України у сфері розвитку міжнародного екологічного законодавства з метою повнішого урахування інтересів та досвіду України під час підготовки міжнародних нормативно-правових актів;
- удосконалення інституційного забезпечення діяльності з питань розвитку екологічного законодавства шляхом активізації та поліпшення координації діяльності відповідних державних та недержавних дослідницьких та аналітичних центрів, активізації співробітництва є Європейським агентством навколишнього середовища, відповідними урядовими та неурядовими центрами.
Основні заходи щодо вирішення завдань у цій частині Стратегії передбачають:
- збалансоване та взаємоузгоджене врегулювання законами усіх питань з охорони навколишнього природного середовища, забезпечення раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки з урахуванням положень концепції сталого розвитку;
- реалізація законами конституційного припису щодо віднесення землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України, природних ресурсів її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони до об'єктів права власності Українського народу; реалізації кожним громадянином України права користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону;
- врегулювання питань екологічного страхування; організації управління природоохоронної діяльності на підприємствах;
- ліквідація неузгодженості норм законів, поступова мінімізація нормативно-правового регулювання на рівні актів Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з стратегічною перспективою розроблення та прийняття для цього Екологічного кодексу України;
- чітке законодавче визначення сфери відання та відповідальності органів місцевого самоврядування з питань охорони навколишнього природного середовища; забезпечення розвитку механізмів співробітництва між такими органами та органами виконавчої влади, а також безпосередньо між заінтересованими органами виконавчої влади;
- посилення відповідальності юридичних та фізичних осіб за порушення природоохоронного законодавства, удосконалення процесуальних норм, правового захисту; підвищення рівня матеріального і технічного забезпечення працівників природоохоронних контролюючих органів до рівня працівників правоохоронних органів;
- суттєве удосконалення правових механізмів розроблення та реалізації довгострокових екологічних програм, мінімізацію їх кількості тощо. Основною загальнодержавної програмою з екологічних питань міг би стати План дій з реалізації державної екологічної політики до 2020 року.
- законодавче врегулювання питань охорони та використання природних ресурсів континентального шельфу України з урахуванням вимог міжнародних конвенцій;
прийняття в перспективі Екологічної Конституції Землі, визначення на міжнародному рівні адекватних механізмів її реалізації.
4.14. Формування інтегрованої системи управління з реалізації національної екологічної політики.
Серед першочергових напрямів інтеграції екологічної складової у всі галузі економіки та сфери діяльності мають стати:
1. Екологізація секторальної політики на основі інтеграція пріоритетів та цілей Стратегії у секторальні політики, та обов'язкове включення у державні, регіональні цільові програми соціально-економічного розвитку у програми розвитку підприємств екологічних розділів, природоохоронних заходів з відповідним забезпеченням їх економічної обґрунтованості та витратоефективності;
2. Становлення ефективної системи інтегрованого екологічного управління на основі перетворення державної екологічної політики в національну з розширенням сфери екологічної відповідальності на все суспільство, включаючи урядові органи секторів економіки, виробників та споживачів, законодавчого закріплення обов’язковості інтеграції екологічної політики як важливого механізму переходу до сталого, або екологічно збалансованого розвитку, організація екологічної політики як інтегрованого безперервного процесу за участі всіх зацікавлених сторін, забезпечення стабільної, не залежної від зміни загальнополітичної кон’юнктури структури Мінприроди та його територіальних органів як основи системи інтегрованого екологічного управління.
3. Реформування та вдосконалення діючих економічних інструментів природокористування та природоохоронної діяльності на основі обґрунтованого підвищення зборів за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.
4. Розвиток джерел фінансування природоохоронної діяльності шляхом залучення коштів підприємств-забруднювачів до фондів охорони навколишнього природного середовища з впровадженням нових ринкових механізмів використання коштів, створення фінансових механізмів із залучення приватного капіталу в природоохоронну діяльність, створення відповідних інвестиційних, податкових, кредитних умов для її реалізації.