Стратегія екологічної політики україни до 2020 року

Вид материала

Документы

Содержание Розділ 3. удосконалення системи інтегрованого екологічного управління та інтеграція екологічної складової в секторальній політиц Розділ 5. інструменти національної екологічної політики 47 Розділ 8. національні плани дій з охорони навколишнього природного середовища як механізм реалізації стратегії 65 Перспективи розвитку національної екологічної політики Водні ресурси Сільське господарство Лісове господарство Мета, основні принципи національної екологічної політики Розділ 2. генеральні цілі національної екологічної політики 2.1.2. Підвищення якості поверхневих і підземних вод 2.1.3. Підвищення рівня лісистості 2.1.4. Мінімізація відходів та екологобезпечне поводження з ними 2.2. Припинення втрат біо та ландшафтного різноманіття, формування екомережі, розвиток заповідної справи 2.3. Удосконалення регіональної екологічної політики Основні заходи до 2012 р. Розділ 3. удосконалення системи інтегрованого екологічного управління та інтеграція екологічної складової в секторальній політиц 3.2. Основні завдання інтеграції екологічної та секторальної політики 3.2.4. Житлово-комунальне господарство 3.2.5. Cільське, лісове та рибне господарство В сільському господарстві ... Полное содержание

Подобный материал:

• Нормативні посилання, 1330kb.
• 10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року, 882.25kb.
• Кабінет міністрів україни, 246.47kb.
• Кабінет міністрів україни розпорядження, 259.57kb.
• Верховною Радою України 21 грудня 2010 року Стратегією державної екологічної політики, 13.81kb.
• Верховній Раді України проекту закон, 19.64kb.
• Зміст, 3792.15kb.
• Про затвердження Програми охорони навколишнього природного середовища в м. Славута, 12.89kb.
• «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року», 2574.17kb.
• До Програми утилізації нерозпізнаних І непридатних для використання засобів захисту, 138.12kb.

СТРАТЕГІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ДО 2020 РОКУ

Структура

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1. Національна екологічна політика і розвиток держави
   

Розвиток держави у ХХІ столітті спирається на поєднання глобальних тенденцій зростання та регіональних соціально-економічних та політичних впливів, на пошук шляхів розвитку держави за умов конкурентного середовища та проникнення й підвищення ролі транснаціональних корпорацій у економіці. Основні важелі соціально-економічного зростання держави спираються на екологічно небезпечні галузі, а саме – важку індустрію, хімію, нафтохімію. Внутрішній ринок все більшою мірою відкривається для сумнівних продуктів харчування, перш за все пов’язаних з використанням ГМО. Фактично вичерпаними є можливості природного відновлення основних водних артерій країни. Поряд з тим, міжнародні виклики до формування національної політики і стратегії розвитку держави все більшою мірою будуть пов’язані із використання екологічно безпечних технологій, достигання вимог екологічної безпеки на внутрішньому ринку товарів та послуг, на збереження та примноження біорізномаїття, дотримання раціонального природокористування.

Сталий розвиток України може бути забезпечений тільки через створення необхідних умов для реструктуризації і зниження антропогенного впливу на довкілля до науково обґрунтованого рівня, підтримування життєзабезпечувальних функцій біосфери, відновлення якості природних екосистем до рівня, що гарантує його сталість; через стале використання природних ресурсів, отже, через створення системи гарантій невиснажливого використання та збереження для майбутніх поколінь природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни; через участь у формуванні глобальної системи екологічної безпеки, що передбачає активну співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою збереження біосфери – середовища існування людини. За відсутності ефективної системи управління в галузі охорони довкілля, і в контексті повільніших, ніж очікувалося, структурних реформ та модернізації технологічних процесів, зростання економіки призводить до високих рівнів забруднення та підтримки старих неефективних підходів до використання енергетичних та природних ресурсів, що вимагає суттєвого підвищення дієвості та ефективності державної екологічної політики.

Екологічна політика – основа сталого розвитку, тому на часі формування єдиної узгодженої збалансованої екологічної політиці держави, збереження та відновлення природних ресурсів як пріоритетного напряму державотворення у ближчій та відділеній перспективі. Екологічна політика має спиратися на цілісну оцінку економічного ресурсу забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства та екологічного ресурсу підтримання функціонування і відтворення природного середовища життєдіяльності не тільки людини, а й живих істот, всіх складових біосфери. Це потребує від державних інституцій, посадових осіб, усього суспільства особливого розуміння і дій щодо застосування екосистемного підходу в практиці державного планування й управління національного розвитку та життєдіяльності.

Державна політика євроінтеграції та вступу до СОТ потребує розробки і затвердження національної екологічної політики з урахуванням рішень Йоханесбурзького саміту зі сталого розвитку та Пан-Європейських конференцій «Довкілля для Європи». Ухвалені дотепер документи є занадто декларативними і не конкретними, являють собою концептуальну основу для розробки національної екополітики. Першим кроком необхідно визначити основні фактори, що спричиняють деградацію природного середовища, а саме:

• ресурсомісткість економіки, експортна орієнтація й відносна висока прибутковість базових галузей промисловості;
  
• низька ефективність економічних механізмів природокористування;
  
• різке послаблення управлінських та контрольних функцій держави протягом 90-х років минулого століття та повільне відновлення дієвого контролю за використанням і охороною природних ресурсів;
  
• тінізація господарських відносин у сфері природокористування;
  
• низький рівень екологічної культури широких верств населення.
  

У зв’язку з цим розвиток держави має спрямовуватись на:

• державну підтримка розв'язання проблем збереження довкілля та соціально-економічного розвитку суспільства на основі їх неподільності, взаємозв’язку та взаємоузгодженості;
  
• формування механізмів інтеграції завдань збереження довкілля у стратегію соціально-економічного розвитку;
  
• стимулювання інноваційних розробок та інвестиційних проектів спрямованих на впровадження ресурсозберігаючих технологій, модернізацію існуючих техніко-технологічних процесів, розвиток наукоємних галузей промисловості;
  
• створення системи збалансованого управління розвитком суспільства, що стимулюватиме збереження довкілля і відновлення його природних властивостей, забезпечить невиснажливе використання природних ресурсів та ефективний розвиток продуктивних сил;
  
• врахування можливостей і потреб регіонів України, різних верств населення, національних меншин та етнічних груп, залучення громадськості до підготовки планів дій щодо збереження довкілля, формування ефективної системи пропаганди ідей сталого розвитку, створення відповідної системи виховання та навчання.
  

2. Перспективи розвитку національної екологічної політики
   

Перспективи розвитку національної екологічної політики мають секторальне та територіальне відображення. У секторальному вигляді перспективи політики мають протягом середньої та довгострокової перспективи вирішувати наступні основні завдання:

Промисловість:

впровадження новітніх наукових досягнень, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів – на середньострокову перспективу (5 років) довести зростання кількості впроваджень до 25% порівняно з 2007 роком, на довгострокову перспективу (до 2020 року) – до 50% порівняно з 2007 р.;

удосконалення та впровадження правового та економічного механізмів охорони навколишнього природного середовища, з метою стимулювання впровадження екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем, широке застосування екологічного аудиту та сертифікації виробництв. – на середньострокову перспективу (5 років) довести зростання кількості впроваджень екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем до 25% порівняно з 2007 роком, впроваджувати системи сертифікації та екологічного аудиту на 20% більше від 2007 р., на довгострокову перспективу (до 2020 року) – впроваджувати екологічно безпечні технології та природоохоронні системи до 50% порівняно з 2007 р., поширити застосування екологічної сертифікації та аудиту на переважну більшість видів діяльності, що фактично чи потенційно можуть впливати на здоров’я населення та якість навколишнього середовища;

розроблення методології, методики та нормативно-правового та організаційно-управлінського забезпечення щодо визначення ступеня екологічного ризику для навколишнього природного середовища, обумовленого техногенними об'єктами. Завершити процес унормування ризикополітики щодо навколишнього середовища до 2012 року;

налагодження ефективного екологічного контролю з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил. Впровадити сучасні системи екологічного автоматизованого контролю на 75% об’єктів, що нині їх не мають, але являють загрозу для навколишнього середовища до 2012 року (на середньострокову перспективу) та поширити цей показник до 95% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

впровадження екоефективних методів організації виробництва – постійно вдосконалювати рівень персоналу, що відповідає за природоохоронний менеджмент, довести кількість фахівців, які раз на два роки підвищують власну кваліфікацію до 100% до 2012 року (на середньострокову перспективу) та тих, що підвищують кваліфікацію щорічно до 75% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

впровадження принципів корпоративної соціальної відповідальністі;

розвиток системи екологічного моніторингу;

підвищення нормативів збору за забруднення до рівня компенсації реальної шкоди довкіллю – впровадити механізм всебічної компенсації з урахуванням витрат на відновлення порушених екосистем до 50% до 2012 року (на середньострокову перспективу) та до 75%. до 2020 року (на довгострокову перспективу);

Транспорт:

розвиток екологічно безпечних видів транспорту – впроваджувати кількість видів транспорту альтернативних до вуглеводневих видів палива до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

впровадження інноваційних проектів, направлених на зменшення рівня шумового забруднення;

пріоритет в розвитку громадських видів транспорту у великих містах – поширювати екологічно сприятливі види міського транспорту до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

підтримка використання автотранспорту, що відповідає стандартам Євро-3 та Євро-4 – включно до заборони використання двигунів, що не відповідають цим вимогам до 2020 року (на довгострокову перспективу);

підвищення екологічної безпеки та надійності трубопровідного транспорту;

гармонізація планів розвитку транспортної структури з вимогами, принципами та пріоритетами розвитку екомережі, невиснажливого використання, відтворення та збереження біо – та ландшафтного різноманіття;

стимулювання використання альтернативних видів палива – підвищити кількість транспортних засобів та систем, що використовують альтернативні види палива до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

Енергетика

підвищення енергоефективності виробництва – до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

розвиток альтернативної енергетики до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

мінімізація негативного впливу атомної енергетики на навколишнє середовище – забезпечити зниження негативного впливу на навколишнє середовища об’єктів атомної енергетики до 10% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 30% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

впровадження в енергетиці сучасних технологій та інноваційних проектів, що призводять до зменшення викидів забруднюючих речовин, зниження рівня шумового та електромагнітного забруднення, підвищення ролі когенераційних електростанцій.

Водні ресурси

перехід до сталого використання водних ресурсів через запровадження інтегрованого управління водними ресурсами (у відповідності до Плану впровадження рішень Йоханесбурзького Саміту зі сталого розвитку);

законодавче закріплення басейнового (екосистемного) підходу до управління водними ресурсами, зміцнення басейнових органів управління, в тому числі міждержавних та регіональних;

підвищення ефективності водокористування через запровадження економічних стимулів на рівні басейнів, повного відшкодування витрат (включно з платою за екосистемний сервіс), підвищення рівня доступу до якісної питної води у всіх регіонах та населених пунктах держави;

підвищення ефективності управління повенями, пом’якшення наслідків посух та кліматичних змін – зменшити збитки від повеней та посух до 10% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 30% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

Сільське господарство

посилення державної підтримки сільськогосподарських виробників продукції органічного землеробства – підвищити використання органічного землеробства та споживання його продукції до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

сприяння розробці і широкому впровадженню нових біологічних засобів захисту рослин у сільськогосподарському виробництві – підвищити використання нових біологічних засобів захисту рослин у сільськогосподарському виробництві до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу); ;

забезпечення широкого впровадження технологій мінімального обробітку ґрунту;

забезпечення контрольованого сільськогосподарського навантаження на ґрунтовий покрив;

створення умов для забезпечення неперервності природних ділянок – поширити неперервність ділянок до до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

запровадження економічних важелів щодо стимулювання землевласників та землекористувачів до ведення екологічно збалансованого сільського господарства, збереження біо- та ландшафтного різноманіття та розвитку екомережі.

Лісове господарство

впровадження екосистемного підходу в систему ведення лісового господарства та комплексного використання лісових ресурсів;

запровадження системи повної відповідальності постійного користувача за стан наданих у користування лісів – забезпечити організаційно-управлінський перехід до повної відповідальності постійного користувача за стан наданих у користування лісів на середньострокову перспективу до 2012 року;

забезпечення відтворення корінних лісових і природних рослинних угруповань з використанням технологій, що сприяють збереженню біорізноманіття – поширити відтворення до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

розроблення критеріїв та індикаторів збалансованого розвитку лісового господарства, впровадження сертифікації лісів в лісовому господарстві – впровадити екологічно ефективну сертифікацію лісів у середньостроковій перспективи до 2012 року.

3. Мета, основні принципи національної екологічної політики
   

Мета реалізації національної екологічної політики полягає в стабілізації і поліпшенні екологічного стану навколишнього природного середовища України та здійснення Національних планів дій з охорони навколишнього природного середовища шляхом переходу до сталого розвитку економіки та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

Національна екологічна політика базується на принципах:

• рівності трьох складових розвитку держави (економічної, екологічної, соціальної), що зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку, врахування екологічних наслідків під час прийняття економічних рішень;
  
• екологічної відповідальності, який потребує запровадження відповідальності за будь-які порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
  
• запобігання, який передбачає аналіз і прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах державної екологічної експертизи, а також проведення державного моніторингу навколишнього природного середовища;
  
• інтеграції питань охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів (екологічних цілей) в секторальну політику на тому ж рівні, що й економічні та соціальні цілі;
  
• "забруднювач та користувач платять повну ціну", який передбачає запровадження для забруднювача стимулів щодо зниження рівня негативного впливу на навколишнє природне середовище та повної відповідальності користувача за стан наданих йому у користування природних ресурсів, а також зменшення впливу його діяльності (бездіяльності) на стан цього середовища;
  
• партнерства та залучення до реалізації політики усіх заінтересованих сторін, який наголошує, що лише шляхом спільного розв'язання нагальних проблем можливо забезпечити успішну реалізацію екологічної політики
  
• використання найкращих технологій і знань щодо розрозблення, оцінювання та впровадження завдань та заходів екологічної політики на основі найкращих наявних, доступних технологій, що є ефективними та економічно вигідними.
  

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕРАЛЬНІ ЦІЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ