Стратегія екологічної політики україни до 2020 року

Вид материала

Содержание

Розділ 4. Забезпечення екологічно збалансованого природокористування
4.2. Екологобезпечне водокористування та запровадження басейнового принципу управління водними ресурсами
Цілі по кількості води
Цілі по якості води
Цілі по водопостачанню та каналізації
4.3. Екологічно-збалансоване лісокористування
4.4 Екологічно стале надрокористування та забезпечення охорони надр
В Донецькому регіоні
4.5. Невиснажливе використання тваринних та рослинних ресурсів
4.6. Екологічно збалансоване використання морських екосистем

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Розділ 4. Забезпечення екологічно збалансованого природокористування


4.1. Екологічно збалансоване використання земель

Переважна частина території країни (понад 95%) є рівниною, з яких понад 2/3 використовується в сільському господарстві. Біля 17% земель вкриті лісами, 12% є забудованими, 3% - відкриті землі, 4% - води, інші - 3%.

Важливою характеристикою сільгоспземель є наявність родючих грунтів. 60% площі ріллі займають грунти чорноземного типу. У поєднанні з природно-кліматичними умовами це створює можливості для розвитку крупнотоварного сільгоспвиробництва переважно зернових культур. Разом з тим, ці грунти піддаються інтенсивній деградації (ерозії, забрудненню, переущільненню тощо). Так, за останніми наявними якісними оцінками грунтів близько 40% ріллі (13,6 млн. га) піданні ерозії, в т.ч. 5 млн. га належать до середньо і сильноеродованих земель. Спостерігається втрата продуктивності грунтів через незбалансоване використання і виснаження земель, зокрема вміст в грунтах зменшився з 3.2% до 3.1% за останні 10 років.

Землі несільськогосподарського призначення країни в останні роки піддаються зростаючому антропогенному навантаженню через техногенне забруднення земель, в тому числі засмічення земель побутовими відходами (збільшення несанкціонованих сміттєзвалищ), наростаючого вилучення земель для несільськогосподарських потреб в приміських територіях (на 20% у порівнянні з 1998 роком), зменшення площі лісосмуг (відповідно на 16%), зростання самовільного будівництва в природооохоронних смугах, знищення природних екосистем (будівництво каналів, забруднення від надзвичайних ситуацій) тощо.

Серед інших проблем деградації земель є незбалансоване використання і виснаження земель, все зростаюче техногенне забруднення грунтів в промислових регіонах, знищення природних екосистем та погіршення стану агроекосистем, ненормоване відведення земель для господарських потреб, інтенсивна урбанізація приміської території крупних міст.

Стратегічним довгостроковим завданням екологічно збалансованого землекористування має стати перехід до інтегрованого управління земельними ресурсами на основі розвитку ефективних якісних систем комплексного планування землекористування з урахуванням екологічних чинників і впровадження конкретних, сфокусованих і реалістичних цільових програм з охорони земель, формування національної екологічної мережі тощо.

Довгостроковими завданнями національної екологічної політики, спрямованої на екологічно-збалансоване використання земель та їх відтворення мають стати:

захист і охорона сільськогосподарських земель від ерозії та опустелювання;
збереження рівня родючості грунтів та поліпшення їх якості;
оптимізація ландшафтів і сруктури землекористування шляхом поетапного встановлення екологічно збалансованого співвідношення земельних угідь в зональних системах землекористування;
збереження природооохороних земель, розширення екологічної мережі;
попередження вилучення продуктивних земель для господарських потреб та використання екологічно-вразливих угідь.

Основні заходи на середньо та довгострокову перспективи щодо вирішення завдань стратегії передбачають:

консервацію сильно деградованих і техногенно забруднених земель, їх виведення з інтенсивного сільськогосподарського використання;
стимулювання введення ґрунтозахисних технологій обробітку грунтів та вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов конкретних регіонів;
виконання агролісомеліоративних заходів, в тому числі створення протиерозійних споруд, збільшення полезахисних лісосмуг, захисних насаджень;
формування збалансованого співвідношення між окремими видами угідь, в тому числі шляхом збільшення частки сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножатей, пасовищ), розширення площі лісів з урахуванням регіональних та місцевих особливостей;
забезпечення відведення земель під розміщення об’єктів промислового виробництва, будівництва, транспорту у відповідності до Європейських стандартів;
рекультивацію порушених земель та реабілітація грунтів на землях найбільш забруднених радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;
резервування цінних для заповідання природних територій та об’єктів та подальше розширення площ екомережі.

Для успішного виконання основних завдань та заходів стратегії необхідно забезпечити:

розроблення та реалізацію державних та регіональних програм охорони земель на період до 2020 років;
запровадження інтегрованого підходу до управління земель на всіх рівнях, підвищення його координованності та ефективності щодо комплексного вирішення проблем деградації земель та інших природних ресурсів;
удосконалення державної системи моніторингу земель, ведення земельного кадастру та землеустрою, створення електронної карти ґрунтів України на основі даних дистанційного зондування, фізико-хімічних та агро-хімічних обстежень грунтів та з використанням гео-інформаційних технологій;
розроблення керівних принципів щодо ефективних процедур комплексного планування землекористування з урахуванням інтересів основних власників землі і землекористувачів та зонування урбанізований територій з урахуванням екологічних чинників;
виконання науково-дослідних робіт та технологій щодо охорони земель, в тому числі технологій відновлення деградованих угідь, нормативів відведення земель для виробничих потреб.

4.2. Екологобезпечне водокористування та запровадження басейнового принципу управління водними ресурсами

Забір води та її використання в Україні скорочуються з 1990 року: в 2004 році - приблизно в 3 рази (з 30 до 10 куб км) , а порівняно з 2000 роком – приблизно на 20%. Лише у 2006 році водозабір почав збільшуватися: з природних джерел було забрано 15,5 куб. км води, що на 0,4 куб. км більше ніж у 2005 році, з них 2.4 куб км – з підземних вод. З них забрано: для потреб промисловості – 6,7 куб. км.; сільського господарства – 5,6 куб. км.; комунального господарства – 3,3 куб. кілометра. Найбільшими водоспоживачами залишаються Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим, на які припадає майже 70% сумарного обсягу водоспоживання.

Загалом сучасний водозабір складає 45% від аналогічних показників 1990 р. Разом з тим, суттєве зменшення водозабору протягом 1998-2006 років не привело до очікуваного покращання якості води. Однією з причин такого становища є руйнація систем очистки води - хоча скиди забруднених вод зменшилися, одночасно зросла частка неочищених вод (з 15-20% до 40%). Проте більш важливим є те, що це може свідчити про перевищення границь сталого водокористування та вичерпання здатності водних екосистем до самоочищення. Причому надалі, при зростанні водозабору та зменшенні стоку у промислово-розвинених регіонах, ситуація може лише експоненціально загостритися.

Серед інших важливих проблем використання водних ресурсів є такі: низька забезпеченість водними ресурсами регіонів з найбільшими потребами в воді, висока водомісткість продукції, значні втрати води при транспортуванні, застарілі основні фонди у сфері водного господарства.

Стратегічним довгостроковим завданням екологічно безпечного водокористування має стати перехід до інтегрованого управління водними ресурсам (ІУВР) на основі запровадження басейнового управління до 2020 року. Політика екологобезпечного водокористування повинна базуватися саме на басейновому управлінні водними ресурсами (по басейнах річок або їх ділянках) і здійснення водоохоронної та водогосподарської діяльності, узгодженні інтересів водокористувачів, попередженні і зниженні небезпек, запобіганні надзвичайних ситуацій, платності і повному відшкодуванні використання водних та інших взаємоповязаних природних ресурсів.

Необхідною умовою екологобезпечного водокористування є перехід від управління постачанням до управління попитом на водні ресурси, розділення функцій управління та сервісу у сфері водопостачання, а впровадження ІУВР і басейнового управління в Україні потребує створення та забезпечення функціонування такого фінансового механізму, який би гарантував безпосередній зв'язок (інтеграцію) між платою за водокористування та забруднення і фінансуванням пріоритетних водоохоронних заходів у межах басейну. Система встановлення, збирання та подальшого використання плати за забір і безповоротне споживання води та за скидання нормованих речовин із зворотною водою повинна бути прозорою, справедливою і зрозумілою для всіх, і в першу чергу для водокористувачів. Надходження платежів за використання води та її забруднення повинні спрямовуватись у бюджет басейнової організації і використовуватися на поліпшення якості води й екологічного стану річок басейну, покращання водозабезпечення населення та збереження водних екосистем.

Перехід на басейновий принцип управління передбачає поступове утвердження управління виключно на основі розроблених басейновими управліннями Планів управління річковими басейнами (ПУРБ), забезпечення надійних фінансових джерел для їх функціонування та проведення заходів по водоохоронній діяльності, формування інтеграційної взаємодії між секторними відомствами, посилення інституціонального та людського потенціалу басейнових організацій. Необхідно забезпечити подальше формування і розвиток нових басейнових управлінь на принципах ІУВР.

Подальшими кроками має бути інтеграція всіх платежів за воду на басейновому рівні і їх використання виключно згідно з програмами заходів ПУРБів, підтримка створення „знизу” басейнових рад та асоціацій водокористувачів з відповідним формуванням постійного діалогу між заінтересованими відомствами та іншими учасниками; інтенсифікований перехід до управління попитом з поступовим запровадження повного відшкодування коштів постачання води, особливо у сільському господарстві, де має місце надмірне використання природних ресурсів та руйнація екосистем; чітке розподілення повноважень водного управління та розвитку водного господарства, перехід до сервісних функцій щодо всіх водокористувачів, включаючи населення, а також законодавче розподілення відповідальності та обов′язків галузевих міністерств щодо водних ресурсів.

Для досягнення вищезазначеного необхідно:

на законодавчому рівні розробити і затвердити організаційну структуру і функціональну схему впровадження басейнового принципу управління водокористуванням до 2012 р.;
розробити і затвердити відповідні нормативно-правові акти, що забезпечують реалізацію басейнового принципу управління водним господарством (ПУРБИ, Положення щодо функціонування БУВРів, програми проведення моніторингу для басейнів річок тощо) до 2012 р.;
створити комплексні басейнові геоінформаційні системи та гідрологічні моделі рчкових басейнів з банком кадастрової інформації про водний фонд, водні ресурси та засоби їх регулювання, якість води до 2012 р. ;
завершити створення басейових управлінь та басейнових рад по всіх основних басейнах річок на основі прийнятих нормативно-правових актів, а також укладених басейнових угод та перехід на інтегрований принцип управління водними ресурсами до 2020 року.

Головним довгостроковим завданням є забезпечення того, щоби загальні водні цілі та оперативні цілі ПУРБів відповідали затвердженим на Йоханесбурзькому Саміті водним Цілям Розвитку Тисячоліття на рівні основних басейнів:

Цілі по кількості води: забезпечити досягнення завдання ЦРТ №9 «Включити принципи сталого розвитку в політику і програми держави та повернути в зворотньому напрямі процес виснаження природних ресурсів», з визначеннями оперативних цілей по кожному басейну (в тому числі для конкретних «гарячих місць») та відповідною ідентифікацією в ПУРБах до 2012 року;
Цілі по якості води: досягнення належного стану водних ресурсів (в сенсі Рамкової Водної Директиви ЄС, що потребуватиме переходу від нормування із застосуванням поняття граничних допустимих концентрацій до підходу визначення граничних реальних викидів) з визначенням цього стану по хімічних, біологічних та морфологічних показниках з відповідними їх визначенням в ПУРБах починаючи з 2008 року;.
Інституційні цілі та належне управління: перехід до управління БУВРами на основі ПУРБів, з інтеграцією всіх платежів за воду у БУВРах на основі ПУРБів та поступовий перехід до сплати «повної» плати за воду, включно з платою за екосистемний сервіс - до 2020 року
Цілі по водопостачанню та каналізації: Забезпечити в повному об′ємі досягнення завдання 10 ЦРТ: „до 2015 року скоротити вдвічі частку населення, що не має постійного доступу до чистої питної води та основних санітарно-технічних засобів» , що передбачає збільшення на 12% частки населення, що мають доступ до чистої питної води, в тому числі міського населення до 93%, а сільського – до 72%.

4.3. Екологічно-збалансоване лісокористування

Лісові ресурси України обмежені. Вкриті лісом землі складають 9,5 млн. га, загальний запас деревини - 1,74 млрд. куб. м, середньорічний приріст 35 млн. куб. м, а середній приріст на 1 га площі 4,0 куб. м. Лісистість території одна з найнижчих у Європі і складає 15,7%.

Потреба в деревині задовольняється, головним чином, за рахунок внутрішніх ресурсів. Рубки лісу проводяться в обмежених обсягах, проте досі здійснюються суцільні рубки. Низький рівень використання приросту деревини є наслідком переважання в лісовому фонді молодняків і середньовікових насаджень та лісів природоохоронного призначення з обмеженим режимом лісокористування. Важливим заходом для забезпечення безперервного лісокористування є своєчасне заліснення вирубок, невкритих лісом земель, неугідь, а також земель, які неефективно використовуються в сільському господарстві

Відсутність врегулювання правового статусу лісів призводить до погіршення стану лісів Не визначене правове підпорядкування понад 400 тис. га полезахисних лісових смуг призводить до їх поступового зменшення. Не можна недооцінювати значення лісових насаджень і стосовно вирішення проблеми безпеки в умовах надзвичайних стихійних явищ природи, особливо в гірських районах Карпат, де почастішали паводки і повені. Надмірні рубки в минулому, різке зниження верхньої межі лісу (місцями до 150–200 м по вертикалі), знищення приполонинних лісів, як основного приймальника і розподільника вологи атмосферних опадів в умовах неоптимальної структури лісів та нераціонального їх розміщення по території, стали причиною дестабілізуючих факторів.

Основні довготермінові завдання національної екологічної політики, спрямовані на екологічне-збалансоване лісокористування потребують:

Збереження, охорони та відтворення біологічного різноманіття лісових екосистем, посилення природоохоронної функції лісів, незалежно від їх цільового призначення;
Збільшення лісистості території до науково обґрунтованого оптимального рівня;
Нарощування ресурсного і екологічного потенціалу лісів;
Підвищення біологічної стійкості лісів до антропогенного навантаження та негативних природних факторів – паводків, селепроявів, вітровалів тощо;
Урізноманітнення форм права власності на землі лісового фонду і лісові ресурси з метою поліпшення їх охорони, збереження та підвищення ефективності їх використання;
Вирішення лісівничо-екологічних проблем регіонів та сприяння вирішенню соціально-економічних проблем місцевих громад.

Основні заходи щодо вирішення завдань передбачають:

забезпечення розширеного відтворення лісів і збільшення лісистості країни;
упровадження в систему ведення лісового господарства та комплексного використання лісових ресурсів екосистемного підходу;
створення цілісної системи полезахисних і водозахисних лісонасаджень, заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших непридатних земель, забезпечення оптимальної протиерозійної лісистості території;
запровадження системи повної відповідальності постійного користувача за стан наданих у користування лісів;
забезпечення відтворення корінних лісових і природних рослинних угруповань з використанням технологій, що сприяють збереженню біорізноманіття;
сприяння реалізації державної політики щодо запровадження збалансованого розвитку і підвищення ефективності функціонування лісового господарства;
забезпечення підтримки лісового господарства шляхом поєднання заходів державного регулювання та впровадження ринкового механізму;
упровадження економіко-правового механізму для стимулювання розширеного відтворення лісових ресурсів.

Для успішного виконання основних завдань та заходів стратегії необхідно забезпечити:

належне фінансування та виконання Державної програми «Ліси України»;
удосконалення нормативно-правової бази з проблем лісу і лісового господарства та приведення її у відповідність з чинним екологічним законодавством та вимогами світової спільноти;
розроблення та впровадження схеми лісоекономічного районування та галузевих планів збереження та відтворення лісових ресурсів;
створення повноцінної системи моніторингу лісів як комплексу безперервного спостереження, оцінки і прогнозу їх стану;
здійснення лісовпорядкування територій та приведення лісового кадастру у відповідність з земельним кадастром.

4.4 Екологічно стале надрокористування та забезпечення охорони надр

Україна відноситься до найбільш насичених мінеральними ресурсами регіонів світу (8658 родовищ 97-и видів корисних копалин). Серед основних ресурсів належать запаси вугілля, залізних, марганцевих, титанових, уранових руд, а також графіту, каоліну, калійних солей, вогнетривких глин, облицювального каменю. Відносно обмеженими є ресурси нафти, природного газу, більшості рідкісних та кольорових металів, агроруд. Регіонами найбільш значного розвитку гірничих робіт є Донбас, Кривбас, Середнє Придніпровя, Прикарпаття.

Інтенсивне використання надр із значними обсягами вилучення мінеральних ресурсів, розкривних і супутніх гірських порід поряд з їх переробкою та накопиченням продуктів збагачення негативно позначається на екологічному стані довкілля. Масштабна гірничо видобувна діяльність в цих регіонах призвела до виникнення небезпечних техногенних явищ та деградації навколишнього природного середовища. Звідси, сформована на даний час еколого-геологічна ситуація характеризується безперервним зростанням ризиків як для життєдіяльності людей, господарського комплексу, так і для природного середовища.

В Донецькому регіоні площі, підроблені гірничими виробками, складають на сьогодні біля 8% від загальної території регіону. Породними відвалами зайнято близько 7200 га землі, накопичувачами відходів – 2400 га. У Криворізькому гірничопромисловому регіоні вилучено 70000 га доброякісних земель. При цьому йде відкачка і періодичне скидання в поверхневі водостоки високо мінералізованих вод, спостерігається підтоплення земель і забруднення підземних вод. У Львівсько-Волинському регіоні до основних екологічних проблем відносяться просадки територій на площі понад 5000 га, наянвість териконів на площі 1400 га доброякісних земель. У Прикарпатському гірничопромисловому регіоні кризові екологічні явища повязані з неякісно ліквідованими свердловинами, шурфами та колодязями на старих нафтопромислах, які призводять до міграції вуглеводнів у поверхневі шари та до виникнення вибухонебезпечних ситуацій. Спостерігається наявний масовий характер порушень правил надрокористування та без ліцензійного видобутку корисних копалин, особливо місцевого значення.

Позитивним надбанням останніх років є застосування комбінованих відкрито-підземних технологій гірничих робіт, технологій сухої магнітної сепарації, флотаційного до збагачення залізорудних концентратів, залучення в експлуатацію техногенних родовищ (із складу накопичених в минулі роки відходів) залізорудної, титанової, марганцеворудної сировини, а як енергетичного ресурсу – шламів збагачення вугілля. Розширюється також використання розкривних порід та інших відходів гірничозбагачувального виробництва. У 2005-2006 роках, зокрема, відповідні обсяги використання склали 78-85 млн.т.

В той же час дуже повільно розробляються і впроваджуються технологічні процеси і обладнання для використання ресурсного потенціалу шахтного метану, процеси збагачення вугілля з ефективним вилученням з нього сірки. В недостатніх масштабах здійснюється тушіння породних відвалів на шахтах Донбасу.

На шляху екологічно сталого надрокористування в Україні визначається необхідність вирішення наступного кола питань:

еколого безпечного спеціального складування та зберігання відходів вуглевидобутку та вуглезбагачення, що є перманентним фактором негативного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів Донбасу;
впровадження технологічних схем очищення і використання або еколого безпечного відведення мінералізованих шахтних вод (відповідні питання не вийшли зі стадії проектних розробок як в Донбасі, так і в Кривбасі);
створення надійних технологій і вітчизняного обладнання для закладки породи у відпрацьований підземний простір шахт та рудників;
локалізації та зменшення забруднення повітря в гірничодобувних регіонах мінеральним пилом, продуктами горіння териконів, викидами вибухових робіт на карєрах тощо;
розробка засобів боротьби з явищами підтоплення при "мокрому" закритті шахт та при веденні ліквідаційних робіт загалом;
локалізації забруднення довкілля радіоактивними елементами в районах урановидобувних робіт та на обєктах роміщення відходів, що містять радіонукліди;
локалізації і ліквідації забруднення підземних вод внаслідок виробничої діяльності підприємств нафтопереробної та нафтогазовидобувної галузі, а також внаслідок незадовільного стану звалищ відходів, наявності великої кількості занедбаних (безхазяйних) свердловин тощо;
розширення масштабів рекультивації порушених гірничими роботами земель, особливо глибоких карєрів.

Стратегія національної екологічної політики у сфері надрокористування ставить своєю метою стабілізацію та покращення екологічної ситуації в гірничодобувних регіонах та на окремих обєктах надрокористування, а також досягнення більш повного і комплексного використання корисних копалин шляхом розробки відповідних засобів та механізмів реалізації. Центральним питанням охорони надр є впровадження прогресивних технологій гірничих робіт передусім із закладкою виробленого підземного простору, що дозволяє різко скоротити втрати запасів вугілля, калійних і залізних руд тощо. В нафтогазовидобутку це застосування вторинних і третинних технологій з активним впливом на продуктові горизонти, впровадження горизонтального буріння тощо. Стратегія виходить із пріоритетності питань гарантування екологічної безпеки в ході структурної перебудови галузей гірничодобувного комплексу України.

Досягнення зазначеної мети обумовлює необхідність вирішення наступних базових завдань:

створення умов для ефективного, екологічно збалансованого здійснення надрокористування на основі впровадження нових технологій, комплексного використання ресурсів надр, рекультивації територій гірничих робіт;

забезпечення екологічної реабілітації старих гірничодобувних регіонів в рамках здійснення програм реструктуризації гірничої промисловості та закриття шахт і розрізів, зокрема попередження підтоплення територій та забруднення водоносних горизонтів;
розвязання еколого-гідрогеологічних проблем, що виникають внаслідок закриття гірничодобувних підприємств, шахт, розрізів, забезпечення захисту водоносних горизонтів від шкідливого впливу, відновлення гідрогеологічного режиму територій;
забезпечення формування джерел коштів для цільового фінансування заходів з ліквідації гірничих підприємств та проведення комплексу реабілітаційних робіт;
удосконалення законодавчого та нормативно-правового, зокрема ліцензійного, регулювання порядку використання надр, який би забезпечував повноту розробки родовищ корисних копалин, а також використання розкривних порід, відходів збагачення та переробки мінеральної сировини, як техногенних родовищ.

На виконання завдань Стратегії у сфері надрокористування спрямовується здійснення наступних заходів:

розроблення технологій та налагодження виробництва устаткування для здійснення закладочних робіт у відпрацьованому підземному просторі вугільних, калійних й інших шахт. Апробація і впровадження відповідних технологій, зокрема на нових шахтах, що будуть вводитися протягом 2010-2020 рр.;
реалізація пілотних проектів збагачення вугілля з вилученням з нього сірки;
послідовне розширення робіт з рекультивації земель гірничої промисловості, рекультивація окремих глибоких карєрів, у тому числі місцевого значення, консервація тих із них, що залишилися безхазяйними;
поширення досвіду створення штучних ландшафтів на територіях, порушених гірничими роботами, як раціональний шлях їх екологічної реабілітації;
розроблення та впровадження на гірничодобувних підприємствах ефективних технологій і технічних засобів очистки і демінералізації шахтних вод;
здійснення інженерного захисту територій міст, поселень від підтоплення внаслідок закриття шахт та ліквідація його наслідків у гірничо- добувних регіонах;
розширення обсягів робіт з гасіння породних відвалів, їх гірничої та біологічної рекультивації;
здійснення профілактичних заходів щодо займання породних відвалів вугледобувних підприємств. Задіяння обовязкового технологічного регламенту щодо профілактики самозаймання породних відвалів на вугільних шахтах – як в процесі формування таких відвалів, так і стосовно утворених в минулі роки;
здійснення післяліквідаційного моніторингу гірничих обєктів, виявлення та усунення негативних екологічних наслідків;
удосконалення комплексного моніторингу геологічного середовища та створення державної служби оцінки і прогнозування можливих екологічних наслідків гірничої та іншої діяльності.

В рамках нормативно-правового, організаційно-економічного та наукового забезпечення виконання завдань Стратегії передбачається:

розробка довгострокових державних програм екологічної реабілітації окремих гірничодобувних регіонів з критичним станом довкілля, визначення пріоритетності заходів в їх рамках і задіяння механізмів їх фінансування;
доопрацювання і прийняття низки нормативно-правових актів, а саме: Закону України "Про відходи", "Про екологічну реабілітацію територій", Кодексу України про надра, проекти законів "Про екологічну реабілітацію територій", "Про екологічне страхування" з метою нормативно-правового врегулювання відповідних питань а також проекту програми реабілітації вугледобувних регіонів України і надання їй статусу державної цільової,
розвиток механізму бюджетного і позабюджетного фінансування реабілітаційних заходів в гірничодобувних регіонах, включаючи надання низько- та безпроцентних кредитів, грантово-кредитні схеми тощо, а також розширення прямого субсидування в рамках програм реструктуризації вугільної промисловості за рахунок спеціального фонду державного бюджету і місцевих бюджетів, орієнтуючись при цьому на найбільш пріоритетні заходи;
обґрунтування системи критеріїв екологічного моніторингу стану довкілля в гірничодобувних регіонах. Розробка науково-методичних засад попередження і прогнозування небезпечних процесів у геологічному середовищі, оцінка екологічного ризику і допустимих навантажень на навколишнє середовище.

4.5. Невиснажливе використання тваринних та рослинних ресурсів

Зміцнення спроможностей країни щодо екологічно збалансованого розвитку зумовлює необхідність подальшої інтеграції питань збереження біорізноманіття в усі сфери господарської діяльності людини. Ресурсно-охоронний підхід у справі збереження біорізноманіття має бути трансформований в єдиний еколого - економічний підхід, що інтегрує природу та економіку максимально гармонійним чином.

В даний час сфера використання об’єктів рослинного та тваринного світу (біоресурсів) характеризується пришвидшенням процесів фрагментації ландшафтів, девастації екосистем, руйнування еко- та біотопів, зменшенням числа і чисельності популяцій промислових видів.

В сфері екологічного управління не завершено виконання цілей та завдань в частині розподілу функцій, формування нормативно-правового інструментарію, створення системи моніторингу та держконтролю. Разом з тим, в останні роки було прийнято низку законів за напрямками рослинного і тваринного світу, ратифіковано конвенції в сфері живої природи, започаткувано формування інституційної та регулятивної системи щодо використання ресурсів тваринного і рослинного світу. Найбільш проблемним моментом є неврахування екологічних вимог в діяльності різних галузей та слабкість екоінспекцій, які не здатні забезпечити виконання вимог законодавства.

Основними проблемами в сфері використання ресурсів рослинного та тваринного світу є подальша втрата природних еко- та біотопів, виснаження популяцій промислових видів рослин та тварин внаслідок надмірної експлуатації, як промислової, так і браконьєрної, фрагментація ландшафтів та девастація екосистем, занесення видів-чужинців, насамперед інвазійних, поширення хвороб та інфекцій, в тому числі нових, забруднення довкілля та втрата його природності.

Основною стратегічною метою збалансованого використання рослиних і тваринних ресурсів є: впровадження невиснажливого використання та забезпечення відновлення біоресурсів в контексті максимального збереження природності довкілля.

Основними завданнями досягнення цієї мети є:

екологізація галузей господарства з метою впровадження невиснажливого використання біорізноманіття, у тому числі - стимулювання впровадження відповідних технологій;
забезпечення дотримання вимог законодавства щодо регулювання невиснажливого використання біорізноманіття;
розроблення системи економічної оцінки біорізноманіття та врахування вартості біорізноманіття в питаннях власності, ціни ресурсів і кінцевих продуктів, в процесі виробництва і операцій в торгівлі;
дотримання "принципу запобігання" (шкоді) в соціально-економічній діяльності, зокрема при використанні живих змінених організмів;
впровадження принципів справедливого розподілу вигод при використанні генетичних ресурсів.
підтримка природного стану популяцій, попередження розповсюдження хвороб, шкідників і паразитів серед видів природної флори та фауни шляхом створення відповідних умов і вжиття системи реабілітаційних та упереджувальних заходів;
збереження внутрішньо-популяційного генетичного різноманіття природних популяцій, у тому числі збереження та відтворення генофонду мисливських тварин і рослинних ресурсів;
збереження різноманіття структури природних популяцій організмів (просторової, вікової, генеративної тощо), збереження і підтримка всієї просторово-генетичної популяційної структури видів;
підтримка природних процесів формування складу та структури угруповань, збереження та відтворення фауністичних комплексів і природного фітоценофонду, збереження і підтримка цілісності екосистем;
- збереження та відтворення природних екосистем, в тому числі – в зв’язку з відтворенням біомів, попередження антропогенної деградації природних екосистем та регулювання невиснажливого використання їх біоресурсів;
збереження та відновлення природно-культурних комплексів;
контроль та моніторинг використання територій та акваторій у межах допустимого екологічного навантаження, впровадження систем оцінки впливу на природне довкілля та оцінки стратегічних аспектів розвитку держави з урахуванням впливу на біокомпоненти ландшафтів.

На середньострокову перспективу до 2012 року, передбачається досягнення координації впровадження державних програм, у межах яких заплановані відповідні заходи щодо збереження біорізноманіття та невиснажливого використання біоресурсів, у тому числі: Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки; Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води; Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів; Державної програми „Ліси України” на 2002-2015 роки;

Загальнодержавної програми розвитку водного господарства; Загальнодержавної програми розвитку рибного господарства України на період до 2010 року; а також загальнодержавних програм, проекти яких розроблені і підлягають схваленню найближчим часом в Верховній Раді України.

В рамках виконання профільних цільових програм, а саме Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2008-2025 рр і Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на 2008-2020 рр. передбачається:

впровадження заходів щодо збереження видів та угруповань у природних еко- та біотопах на всій території України, незалежно від природоохоронного статусу земельної ділянки удосконалення національного законодавство щодо збереження і невиснажливого використання видів та зеленокнижних угруповань, забезпечення контролю за його дотриманням на землях користувачів та власників з різною формою власності та у відповідних секторах економіки.
вжиття системних заходів щодо припинення втрат біорізноманіття як основного чинника збіднення біоресурсів.

В довгостроковій перспективі до 2020 року передбачається розроблення та впровадження системних заходів щодо екологізації галузевої діяльності, а саме:

впровадження системи «зелених» індексів, екологічно-обґрунтованих сертифікатів, маркування, ДСТУ, здійснення технічної політики, орієнтованої на відновлення і невиснажливе використання біоресурсів;
впровадження політики економічного заохочення та стимулювання щодо екологізації діяльності;
впровадження галузевих заходів щодо підтримки невиснажливого використання біоресурсів, насамперед в промисловості, зокрема, гірничо-видобувній, нафтовидобувній, хімічній, енергетиці, на транспорті, в системі зв’язку, комунального господарства, агросфері.

4.6. Екологічно збалансоване використання морських екосистем

Територія України омивається водами Азовського та Чорного морів, які разом з островами і прибережними районами складають істотно важливі екосистеми і мають вагоме значення для економічного розвитку країни.

Визначальним фактором екологічних проблем Чорного моря є вплив річкок і привнесення забруднюючих і евтрофікуючих речовин річковим стоком, 80% якого надходить до мілководної, найбільш екологічно вразливої, північно-західної частини моря. Використання біологічних ресурсів на цій акваторії останнім часом зменшилося, проте зростає вилов цінних видів риб, зокрема чорноморського та дунайського лососів, а також усі інші види осетрових перебувають у депресивному стані. В Азовському морі у зв'язку із зменшенням річкового стоку значно зросла солоність вод, що спричинило порушення екологічних зв'язків між кормовою базою донних організмів та риб.

Негативний вплив на стан Чорного і Азовського морів здійснюють прилеглі природно-господарські регіони України - Промислове Придніпров'я (Запорізька і Дніпропетровська області) і Донбас (Донецька і Луганська області), що розміщені у басейнах Дніпра і Сіверського Дінця через здійснення ресурсо- та енергоємних добувних і переробних виробництв та застосування недосконалий технологій. Обсяги скидання на території України зворотних вод у річки басейнів Чорного і Азовського морів в останні роки зростають. Разом з надходженням забруднюючих речовин з транзитними водами р. Дніпро екологічний стан морів погіршується. З активізацією національного та міжнародного судноплавства зростає ризик забруднення морського середовища, особливо під час транспортування небезпечних речовин. За даними сучасних досліджень та експертних оцінок екосистеми Азовського та Чорного морів знаходяться у передкризовому стані, а екологічний стан прибережної зони є критичним.

Основні проблеми екологічного стану Азовського і Чорного морів, пріоритетні напрями їх вирішення та завдання національної екологічної політики, що спрямовані на екологічно збалансоване використання морських екосистем та їх сталий розвиток, визначаються Загальнодержавною програмою охорони та відтворення довкілля Азовського та Чорного морів (затверджена Законом України 22 березня 2001 р. № 2333-ІІІ).

Для забезпечення екологічно збалансованого використання екосистем Азовського та Чорного морів необхідно забезпечити:

● зниження ризику для здоров'я людини, пов'язаного із забрудненням морських вод та прибережної смуги;

● збереження та відтворення біологічного різноманіття, природних ландшафтів прибережної смуги і місць існування біологічних видів, розширення мережі державних заповідників, заказників, створення національних парків;

● збалансоване використання та відтворення морських біологічних ресурсів і розвиток аквакультурних видів діяльності, особливо цінних промислових видів риб, із забезпеченням належного державного контролю;

● запобігання руйнуванню морського берега та охорона земель у прибережній смузі морів;

● створення системи інтегрованого управління природокористуванням у межах водоохоронної зони морів, прибережній смузі морів, територіальних морських водах України;

● удосконалення системи моніторингу для оцінки впливу природних і антропогенних факторів на довкілля;

● залучення громадськості до реалізації природоохоронних заходів, підвищення рівня екологічної освіти та виховання населення;

● вдосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової бази для впровадження державної політики у сфері збереження довкілля Азовського і Чорного морів, узгодження її з вимогами чинних міжнародних договорів України

На виконання завдань Стратегії спрямовується здійснення наступних заходів:

Pекологічне оздоровлення стану басейнів річок Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та малих річок Криму, Причорномор'я і Приазов'я, а також Придунайських озер, озера Сасик та лиманів північно-західного Причорномор'я;

Pпосилення контролю за надходженням забруднень до морів через гирлові створи річок першого порядку, запровадження сприяння участі громадськості в здійсненні контролю за забрудненням малих річок Криму, Приазов'я, Причорномор'я;

Pзабезпечення відповідності ступеня очищення стічних вод установленим нормативам, завершення будівництва очисних споруд стічних вод для об'єктів та впровадження сучасних методів перероблення та утилізації відходів, що утворюються на очисних спорудах;

Pповне припинення скидання забруднених стічних вод господарськими об'єктами, розташованими у межах прибережної смуги Азовського і Чорного морів та запобігання забрудненню морських вод колекторно-дренажним стоком;

P встановлення і винесення внатуру водоохоронних зон і прибережних захисних смуг морів, морських заток, лиманів і малих річок;

Pпосилення контролю за створенням та функціонуванням споруд, де здійснюється перевантаження та зберігання нафтопродуктів, хімічних речовин, а також переміщення небезпечних речовин у межах морських кордонів України;

P впровадження біологічних методів очищення акваторій морських портів від нафтових забруднень, технологій утилізації рідких і твердих відходів на суднах, транспортних засобах у портах;

P зменшення побутових та промислових відходів, що утворюються у прибережній смузі морів, в тому числі введення в дію потужностей для їх захоронення, перероблення та утилізації, винесення звалищ сміття та відходів за межі прибережної захисної смуги;

P запобігання надзвичайним ситуаціям, удосконалення засобів ліквідації їх наслідків, попередження аварій на морських спорудах і суднах, удосконалення засобів ліквідації наслідків аварій та надзвичайних ситуацій на морі;

Pзменшення негативного впливу джерел забруднення на здоров'я населення та оптимізації рекреаційного використання прибережних територій;

Pстворення системи.інформаційного забезпечення населення відомостями про санітарно-гігієнічний та епідеміологічний стан зон рекреації та населених пунктів, в тому числі бази даних якості довкілля та забезпечення оперативного інформування населення про санітарно-гігієнічний та епідеміологічний стан у межах зон рекреації та населених пунктів у разі виникнення загрози погіршення екологічної ситуації та поширення інфекційних захворювань;

Pзбереження та відтворення біологічного різноманіття та природних ландшафтів , в тому числі створення національних природних парків, інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду, здійснення заходів, спрямованих на захист водоплавних птахів, місць їх оселення та гніздування , збереження морських ссавців у межах внутрішніх морських вод та територіального моря, відтворення видів морських рослин і тварин, що перебувають під загрозою зникнення, в акваторіях Азовського і Чорного морів;

Pрозширення середовища існування біологічних видів в тому числі за рахунок збільшення об'єктів природно-заповідного фонду;

Pвідтворення морських біологічних ресурсів, в тому числі рибних ресурсів Азовського моря, поліпшення стану нерестовищ, місць нагулу молоді риб та збільшення кормових ресурсів, охорону міграційних шляхів риб;

Pзахист морського узбережжя від руйнівних геологічних процесів і абразії та охорона земель прибережної смуги морів;

Pперехід до інтегрованого управління природокористуванням у прибережній смузі морів;

Pстворення постійно діючої системи моніторингу екологічного стану морського середовища Азовського і Чорного морів;

Pпідвищення рівня залучення громадськості до реалізації природоохоронних заходів, розвиток екологічної освіти та виховання населення

Blog

Стратегія екологічної політики україни до 2020 року

Содержание

Розділ 4. Забезпечення екологічно збалансованого природокористування