Стратегія екологічної політики україни до 2020 року
| Вид материала | Документы |
- Нормативні посилання, 1330kb.
- 10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року, 882.25kb.
- Кабінет міністрів україни, 246.47kb.
- Кабінет міністрів україни розпорядження, 259.57kb.
- Верховною Радою України 21 грудня 2010 року Стратегією державної екологічної політики, 13.81kb.
- Верховній Раді України проекту закон, 19.64kb.
- Зміст, 3792.15kb.
- Про затвердження Програми охорони навколишнього природного середовища в м. Славута, 12.89kb.
- «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року», 2574.17kb.
- До Програми утилізації нерозпізнаних І непридатних для використання засобів захисту, 138.12kb.
Розділ 6. Механізм виконання та контролю реалізації стратегії
6.1. Індикатори ефективності національної екологічної політики
Найважливішим механізмом виконання та контролю реалізації стратегії, оцінки рівня досягнення реалізації екологічної політики є система показників або індикаторів.
В Україні реалізація національних цілей і заходів з реалізації екологічної політики не спиралася на систему індикаторів з охорони навколишнього природного середовища, так і ефективності її виконання. Виконавчі органи влади в країні, також не приймали участі в розробці і апробації показників запропонованих ООН та іншими міжнародними організаціями, в тому числі індикаторів сталого розвитку, і їх складової екологічних індикаторів.
Фокусуючись на більш широких індикаторах сталого розвитку, та використовуючи підхід рушійні сили–навантаження–стан–вплив–реагування, розвинутий в ОЕСР, індикатори ефективності національної екологічної політики узагальнюються в наступних різновидах:
- Соціально-економічні індикатори;
- Екологічні індикатори;
- Індикатори реагування.
Індикатори ефективності національної екологічної політики розподілені за основними стратегічними напрямами і спрямовані не лише на визначення стану природного середовища, впливу секторів на довкілля, але і ефективність прийняття стратегічних рішень реалізації екологічної політики.
Індикатори ефективності національної екологічної політики:
а) соціально-економічні
покращення стану здоров'я населення за рахунок зменшення впливу негативних екологічних факторів;
скорочення витрат природних ресурсів та енергії на одиницю продукції;
зменшення енергоємності виробництва ВВП ;
зміна споживаня енергитичних матеріалів;
збільшення споживання відновлювальних енергетичних ресурсів;
збільшення пасажирських перевезень екологічно безпечними видами транспорту;
зменшення рівня зносу основних засобів громадського та інших видів транспорту;
зміна площ категорій земель (сільгосземель, в т.ч. зрошуваних та осушених земель, лісових земель тощо);
збільшення обсягів внесення органічних добрив;
збільшення площ земель зайнятих в органічному сільському господарстві;
зниження водомісткості продукції;
збільшення частки населення, яке користується питною водою, що відповідає національним стандартам, в тому числі у сільській місцевості;
збільшення частки населення, яке має доступ до систем централізованого водопостачання та водовідведення;
збільшення частки ВВП сектору екологічних товарів і послуг;
б) екологічні
співвідношення між рівнями фактичного забруднення навколишнього природного середовища або виснаження природних ресурсів і гранично допустимого забруднення або виснаження, яке базується на науково обґрунтованих оцінках і характеризується як критичне навантаження на навколишнє природне середовище;
поліпшення якості повітря за рахунок зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, у тому числі стаціонарними джерелами,
поліпшення якості води за рахунок зменшення скидів забруднених вод у природні поверхневі водні обєкти, скорочення безповоротного водоспоживання, та удосконалення технології очистки стічних вод;
підвищення лісистості території за рахунок збільшення площі лісів, в тому числі лісів можливих для рекреації а також збільшення високопродуктивних та цінних насаджень;
припинення втрат біо та ландшафтного різноманіття за рахунок зміни стану популяцій видів, ценозів;
розширення ареалу для біорізноманніття за рахунок розвитку екомережі, збільшення площі природно-заповідного та іншого природооохоронного призначення а також відновлених (ренатуралізованих, оздоровлених) ландшафтів,
зменшення відходів та екологобезпечне поводження з ними за рахунок зменшення утворення промислових відходів, скорочення наявності небезпечних відходів, знищення побутових відходів;
зменшення площі земель , що потерпають від опустелювання, в тому числі захист та збереження сільськогосподарських земель від ерозії, збільшення будівництва протиерозійних споруд, залуження сильно-деградованої і забрудненої шкідливими речовинами ріллі, створення захисних лісових насаджень (у т.ч. полезахисних лісових смуг);
рекультивація порушених земель за рахунок збільшення рекультивованих порушених і відпрацьованих земель,
зменшення обсягу надходження забруднюючих речовин у моря і прибережні води;
в) реагування
збільшення видатків на охорону навколишнього природного середовища за рахунок збільшення видатків державного бюджету на охорону довкілля (в т.ч. % до ВВП), надходжень коштів до фондів охорони навколишнього природного середовища, капітальнех вкладень в природоохоронні основні фонди;
співвідношення витрат на здійснення природоохоронних заходів до отриманого екологічного ефекту;
стан участі громадськості в прийнятті екологічно значущих рішень.
- Механізм моніторингу, оцінки й удосконалення дій з реалізації політики
Для здійснення моніторингу реалізації державної екологічної політики стратегічний документ передбачає індикатори, цільові показники, встановлені для кожної цілі поетапно до 2012 року і 2020 року, відповідно до форм, наведених у додатках до цієї Стратегії.
Центральний орган виконавчої влади з питань екологічної політики щорічно протягом першого півріччя, наступного за звітним роком аналізує хід реалізації, проводить оцінку прогресу, аналіз ефективності виконаних заходів та розробляє рекомендації щодо удосконалення запланованих дій Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року.
Стратегія є основою для розробки Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища, конкретних програм, проектів та планів заходів за стратегічними цілями та складовими державної екологічної політики та механізмів їх реалізації, і розрахована на період досягнення визначених нею цілей.
Для забезпечення реалізації Стратегії передбачається розроблення та прийняття нормативно-правових актів, що стосуються досягнення безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища, підвищення рівня суспільної свідомості з питань довкілля, поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки, припинення втрат біо та ландшафтного різноманіття, формування екомережі, удосконалення системи інтегрованого екологічного управління, посилення екологічної складової в секторальній політиці, здійснення збалансованого природокористування.
РОЗДІЛ 7. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ
Реалізація Стратегії дасть можливість:
стабілізувати та поліпшити стан навколишнього природного середовища до рівня, безпечного для життєдіяльності населення за рахунок:
- досягнення належного стану водних ресурсів (в сенсі Рамкової Водної Директиви ЄС, що потребуватиме переходу від нормування із застосуванням поняття граничних допустимих концентрацій до підходу визначення граничних реальних викидів) з визначенням цього стану по хімічних, біологічних та морфологічних показниках
- скорочення вдвічі частки населення, що не має постійного доступу до чистої питної води та основних санітарно-технічних засобів» , що передбачає збільшення на 12% частки населення, що мають доступ до чистої питної води, в тому числі міського населення до 93%, а сільського – до 72%.
- підвищення лісистості території країни до 17%;
усунути прямий зв'язок між економічним зростанням та погіршенням стану навколишнього природного середовища за рахунок
- збільшення впровадження новітніх наукових досягнень, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів на 50%;
- розвиток екологічно безпечних видів транспорту на 50%;
- збільшення екологічно сприятливих видів міського транспорту на 50%;
- підвищення енергоефективності виробництва на 50%;
- розвиток альтернативної енергетики на 50% до 2020 року;
- збільшення площ органічного землеробства вдвічі до 2020 року;
- забезпечення відтворення корінних лісових і природних рослинних угруповань, збереження біорізноманіття;
упровадити систему екологічно збалансованого використання природних ресурсів;
- захист земель від ерозії та опустелювання;
- перехід до інтегрованого управління водними ресурсами на основі басейнового принципу управління;
- створити розгалужену екомережу та припинити втрати біорізноманіття;
упровадити дієву систему інформування населення з питань охорони та збереження навколишнього природного середовища, екологічної політики та сталого розвитку.
- гармонізації програми екологічних дисциплін ВНЗ України з програмами провідних європейських ВНЗ, впровадивши ряд профільних екологічних спеціальностей та предметів на всіх рівнях освіти.
- – створення національних систем екологічного інформування та освіти населення, включаючи використання соціальної реклами;
- – вдосконалення системи управління інформацією щодо еколого-збалансованого розвитку при постійному зв’язку з європейськими структурами та структурами ООН, залученими до процесу Декади Організації Об’єднаних Націй з освіти в інтересах еколого-залансованого розвитку;
- – приведення визначень, класифікації та процедур моніторингу навколишнього середовища у відповідності до міжнародних стандартів.
РОЗДІЛ 8. НАЦІОНАЛЬНІ ПЛАНИ ДІЙ З ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ
З метою подальшої реалізації положень Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища розробляє Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища узгоджений із стратегічними цілями, завданнями і заходами цієї Стратегії.
Цільовий план є безпосереднім інструментом у діяльності Уряду України, спрямованим на реалізацію стратегії, посиленння екологічної складової у секторальній політиці і конкретних галузях із задіянням відповідних можливостей та механізму співробітництва України і Європейського Союзу.
Перший Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища охоплює період з 2008 по 2012 роки. Після виконання першого плану буде розроблено наступний план на 4-5 років і так далі до 2020 року.
Націоанальний план дій з охорони навколишнього природного середовища на 2008-2020 роки розробляється на основі пропозицій органів державної виконавчої влади та з урахуванням пропозицій громадських організацій, узгоджених із стратегічними цілями, пріоритети, завданнями та заходами Стратегії.
Центральні органи виконавчої влади, відповідальні за виконання стратегічних цілей, завдань і заходів Національного плану дій з охорони навколишнього природного сердовища подають щорічно до 20 числа місяця, наступного за звітним періодом, Міністерству охорони навколишнього природного середовища звіти про стан виконання Національного плану.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України щорічно узагальнює і надає інформацію до Кабінету Міністрів України щодо реалізації цієї Стратегії і Національного плану дій з охорони навколишнього природго середовища України за попередній рік до 20 числа третього місяця, і при необхідності вносить пропозиції щодо внесення доповнень і удосконалення визначених заходів.