СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Документы

Содержание 4.3. Процесуальна співучасть Необхідна (обов'язкова) співучасть Можлива (факультативна) співучасть 4.4. Неналежна сторона в процесі, умови і порядок її Перший варіант. Другий варіант. Третій варіант. Четвертий варіант. П'ятий варіант. Перший варіант. Другий варіант. Третій варіант. Четвертий варіант. Універсальне (повне) правонаступництво Сингулярне (часткове) правонаступництво Треті особи та інші учасники в цивільному процесі 5.2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник, 5326.94kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

57

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, надано повну цивільну дієздатність (ст. 29 ЦПК України).

4.3. Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть - це участь в одному і тому ж процесі кількох позивачів або кількох відповідачів, права, вимоги та обов'язки яких не виключають одне одного.

Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою співучасть буває: 1) активна спів­участь - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до одного відповідача; 2) пасивна співучасть - коли один пози­вач пред'являє позов до кількох відповідачів; 3) змішана співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті -необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'яз­кового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, у разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо

58

утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові обов'язки. Вони рівні в правах і обов'язках як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен з позивачів або відпо­відачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно (ст.104 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Новим ЦПК чітко визначені підстави участі у справі кількох позивачів або відповідачів: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обо­в'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї під­стави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (ст. 32).

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПК України).

У багатьох випадках процесуальних співучасників поєд­нують спільні інтереси, наявність яких дозволяє мати одного представника в суді. Стаття 104 ЦПК при цьому встановлює, що процесуальний співучасник не може бути представником інших осіб, якщо він не досяг повноліття чи над ним вста­новлена опіка або піклування.

Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів (ст.104 ЦПК) і на клопотання осіб, які беруть участь у справі (п.З СТ.143, ст.99 ЦПК). На їх заяву суд постановляє мотивовану ухвалу. За своєю ініціативою суд має право залучати до процесу співвідповідачів (ст. 105 ЦПК), а не співпозивачів, оскільки це суперечить принципу диспозитивності.

4.4. Неналежна сторона в процесі, умови і порядок її

заміни

У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб'єктом права, чи порушене його право, чи є порушником

59

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. У зв'язку з цим у судовій практиці виникає питання щодо неналежної сторони в цивільній справі.

Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги по пред'явленому в суді позову, а неналежним відповідачем є та особа, що не повинна відповідати по пред'явленому до неї в суді позову. Якщо при розгляді цивільної справи суд встановить, що будь-яка сторона є неналежною, виникає необхідність заміни цієї сторони. Стаття 105 ЦП К передбачає, що умовою такої заміни є згода позивача, що цілком обґрунтовано, оскільки ініціатором процесу є позивач і справа порушена в його інтересах. У судовій практиці може виникнути ряд варіантів заміни неналежної сторони.

Заміна неналежного позивача з точки зору відомого дослідника В.І. Тертишникова може бути проведена одним з п'яти варіантів:

Перший варіант. Первісний позивач є неналежним, відомо хто є належним позивачем. Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний - вступити в нього, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного позивача, не зупи­няючи провадження в справі.

Другий варіант. Якщо при тих же вихідних даних не­належний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний позивач просить допустити його до участі в справі, то суд допускає останнього як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки місце позивача вже зайнято. Продовжуючи розглядати справу, суд відмовляє в задоволенні позову неналежному позивачу, а вимоги належного позивача вирішує, виходячи з обставин справи.

Третій варіант. Якщо при тих же вихідних даних нена­лежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити в справу, суд приймає відмову позивача від позову і зупиняє провадження по справі. Позовне провадження не

60

може продовжуватися, тому що в процесі залишається тільки відповідач.

Четвертий варіант. Якщо суд не встановив, хто є на­лежним позивачем у справі, а неналежний позивач згоден вибути з процесу, то провадження по справі повинно бути зупинено, так як позивач відмовився від позову.

П'ятий варіант. При тій же умові, але якщо неналежний позивач не згоден вибути з процесу, суд продовжує розглядати справу і відмовляє неналежному позивачу у задоволенні його позову.

Заміна неналежного відповідача може бути проведена одним з чотирьох варіантів, але при заміні необхідно мати згоду позивача:

Перший варіант. Якщо судом встановлено, що даний відповідач є неналежним і хто є належним. При даній умові, якщо позивач згоден на заміну, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного відповідача.

Другий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідача до процесу і у позові щодо неналежного відповідача відмовляє, а вимоги щодо належного відповідача вирішує по суті справи.

Третій варіант. Якщо не встановлено судом, хто є належ­ним відповідачем, а позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, суд зупиняє провадження по справі, так як позивач відмовляється від позову і в позовному провадженні залишається тільки одна сторона.

Четвертий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє у задоволенні позову щодо даного відповідача.

Стаття 105 ЦПК не передбачає як умову заміни неналежної сторони згоду неналежного відповідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача іноді враховують, якщо відповідач домагається від суду певної реабілітації, тобто рішення про відмову в позові стосовно нього.

61

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


У цьому випадку, навіть за згоди позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу, суди повинні враховувати думку відповідача і в рішенні вказувати про відмову в позові стосовно нього.

Відповідно до СТ.105 ЦПК після заміни неналежної сторони розгляд справи починається заново, тому що стороні, яка вступила у справу, необхідно ознайомитися з матеріалами справи, зі своїми процесуальними правами та обов'язками, брати участь у дослідженні доказів.

Новий ЦПК України на відміну ЦПК 1963 р. не допускає заміну неналежного позивача. Навіть у випадку коли позивач неналежний, однак наполягає прийняти від нього позов, то суддя повинен прийняти заяву та порушити провадження по справі. При встановленні в результаті розгляду справи неналежності позивача суд ухвалює рішення про відмову йому в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 33 нового ЦПК України суд першої інстанції може допустити заміну неналежного відповідача лише за клопо-танням (заявою) позивача.

Наведені нові положення ЦПК засіювані на розширені принципу диспозитивності, однак недопущення заміни неналежного позивача навряд чи можна вважати вдалою новацією.

4.5. Процесуальне правонаступниціво

Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, являє собою зміну суб'єктного складу учасників спору.

Процесуальне правонаступництво - це заміна відповідної сторони, коли її матеріальні права і обов'язки в спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до інших осіб у випадку її вибуття з цивільної справи.

Підставою процесуального правонаступництва є наступ­ництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених

62

судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом право­відносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи. Новий суб'єкт права або обов'язку може прийняти права та обов'язки свого правона­ступника цілком або частково. У залежності від цього в науці і судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингу­лярне (часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті сторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає стороною в матері­альних правовідносинах, а отже, і процесуальним право­наступником у цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у ви­падку уступки вимоги, переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво в матеріальних право­відносинах визначає процесуальне правонаступництво.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягнення до справи право­наступника (ст.ст. 221, 224 ЦПК).

Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає і в тому, що в першому випадку розгляд справи розпочинається заново, а в другому - провадження по справі поновлюється. Це обумовлено тим, що у відповідності зі СТ.106 ЦПК усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій же самій мірі, в якій вони були б обов'язкові і для особи, яку він замінив. Правонаступник продовжує участь у справі свого попередника, а тому і процес продовжується, а не розпочинається заново.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у будь-якому виді провадження. При цьому слід враховувати, що в тих випадках, коли матеріальні

63

Чорнооченко C.I.

правовідносини тісно пов'язані з особою суб'єкта, право-

наступництва матеріального, а значить, і процесуального, не

може бути. Це стосується тільки тих правовідносин, де

з'ясовується питання щодо можливості правонаступництва

від громадянина до громадянина, оскільки при припиненні

юридичних осіб завжди є правонаступник. Так, наприклад, не

може бути правонаступництва по вимогах про стягнення

аліментів, про поновлення на роботі тощо.

Суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правона­ступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обо­в'язкові для особи, яку він замінив (ст. 37 нового ЦПК України).

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття сторін у цивільному процесі.
   
2. Які ознаки притаманні сторонам?
   
3. Назвіть процесуальні права та обов'язки позивача у
   

цивільній справі.

4. Що таке цивільна процесуальна правоздатність?

5. Визначте перелік осіб, які можуть брати участь у

цивільному процесі.

6. Дайте класифікацію процесуальної співучасті в залеж­
ності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єк­
тами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі.

7. В яких випадках сторона визнається неналежною?
   
8. Назвіть умови і порядок заміни неналежної сторони
   

належною.

9. Охарактеризуйте види процесуального правонаступництва.

10. Схарактеризуйте ???? заміни неналежної сторони в
цивільному процесуальному законодавстві.

64

Розділ 5.

ТРЕТІ ОСОБИ ТА ІНШІ УЧАСНИКИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

5.1. Поняття та види третіх осіб

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних проце­суальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу сторонами в суді для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Треті особи заінтересовані в результатах розгляду справи, як і сторони. На правове становище третіх осіб можуть вплинути наслідки розгляду спірної справи судом між сторонами. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий характер полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї - пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правовий характер полягає в недопу­щенні постановления судом несприятливого для себе рішення. Спір, який розглядається судом, може тією чи іншою мірою торкатися інтересів інших осіб, бути пов'язаним з право­відносинами, суб'єктом яких є особа, котра не бере участі в спорі. Тому рішення суду може стосуватися її матеріальних прав і обов'язків, вплинути на них чи призвести до такого стано­вища, за якого вони виявляться фактично порушеними.

Наприклад, за позовами про розділ спільно нажитого майна подружжя у справі може бути зацікавлений хтось із родичів, який передав їм своє майно в тимчасове користування. Посадова особа, яка підписала наказ про звільнення, заці­кавлена у справі за позовом працівника про поновлення на роботі і виплаті заробітної плати за вимушений прогул.

65

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


У наведених прикладах у сфері судового розгляду буде знаходитися не одне, а кілька матеріальних правовідносин в силу їх нерозривного зв'язку і взаємозв'язку. Суб'єктам цих правовідносин надається можливість захисту своїх суб'єк­тивних прав і охоронюваних законом інтересів як третіх осіб.

За своєю юридичною зацікавленістю треті особи набли­жаються до правового становища сторін, однак метою їх участі є все ж прямо чи опосередковано захист своїх прав і законних інтересів, які, як правило, відрізняються від процесуальних прав сторін, і в такій же мірі незалежних. Тому захист своїх прав, відмінних і незалежних від прав сторін, - основна функція інституту третіх осіб.

Від участі прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування, представника та інших осіб, які можуть вступити в цивільний процес, участь третіх осіб відрізняється характером і підставами юридичної зацікавленості. Для третіх осіб обов'язкова наявність допроцесуального матеріально-правового зв'язку з однією або обома сторонами.

Третіми особами в процесі можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Як особи, що беруть участь у справі, треті особи наділені всім комплексом прав і обов'язків даної категорії суб'єктів, визначених у ст. 99 ЦП К України.

Відповідно до глави 11 ЦПК України в цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 107 ЦПК), і треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 108 ЦПК). Обидві групи третіх осіб віднесені законом до осіб, які беруть участь у справі, а значить, є юридично зацікавленими.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, поєднують такі ознаки:

- наявність матеріально-правової зацікавленості в ре­зультаті справи, що виявляється у висуненні само­стійних вимог на предмет спору чи наявності лише процесуальної зацікавленості, яка виражається у мож-

66

ливості впливу рішення суду на права та обов'язки стосовно однієї із сторін;

• вступають у процес, коли в ньому вже є дві сторони -
  позивач і відповідач, які визначили предмет спору;
  
• вступають у справу до постановления судом рішення.
  

5.2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору., - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену справу в суді, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті матеріальні права або охоронювані законом інтереси. Згідно зі СТ.107 ЦПК України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в справу до постановления судового рішення, подавши позов до однієї чи двох сторін відповідно до загальних правил, які регулюють пред'явлення позову.

Для вступу в справу третя особа із самостійними вимогами повинна мати право на пред'явлення позову і дотримуватися встановленого законом порядку пред'явлення. Підсудність визначається за зв'язком справ. Відмова у прийнятті такої заяви повинна базуватися на правилах ст.136 ЦПК України. Дана процесуальна дія може бути оскаржена третьою особою із самостійними вимогами за загальними правилами.

Третя особа, яка не вступила в процес з самостійними вимогами, не позбавлена права пред'явити самостійний позов окремо.

Таким чином, третя особа із самостійними вимогами може вступити в справу тільки за власною ініціативою, суд не може залучити її до участі в справі. Однак, якщо в процесі підготовки справи до судового розгляду суддя встановлює, що заявлений позов торкається інтересів третьої особи, він повинен повідомити її про справу, яка знаходиться у провадженні суду, про час і місце її розгляду, роз'яснивши право про участь у ньому (п.З СТ.143 ЦПК України).

5* 67

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Незалежно від моменту вступу третьої особи в справу (до судового розгляду або в ході його) суд повинен забезпечити їй рівні процесуальні можливості з первісними сторонами для захисту суб'єктивного права. Так, при вступі в справу третьої особи із самостійними вимогами в ході судового розгляду суд повинен відкласти розгляд справи і підготувати справу для розгляду за заявленими вимогами третьої особи. Згідно зі ст. 34 4.2 нового ЦП К України після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи буде позовна заява, в якій поряд з іншими, передбаченими ст.137 ЦПК реквізитами, необхідно викласти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням доказів, що підтверджують позов. Цим самим підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін.

Пред'являючи самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, як правило, зачіпають права та інтереси як первісного позивача, так і відповідача, тому відповідачами за їх позовом у більшості випадків можуть бути обидві сторони. У деяких випадках позов третьої особи може бути пред'явлений до однієї з сторін: до позивача чи відповідача, у залежності від характеру спірних правовідносин. Наприклад, при розгляді справи про витребування майна третя особа заявляє позов до тієї особи, у якої це майно знаходиться, а при розгляді вимоги щодо визнання права позов заявляється нею до тієї особи, яка стверджує, що спірне право належить їй.

Третя особа може заявити самостійні вимоги як на весь предмет спору, так і на його частину. Самостійність вимог третьої особи визначається насамперед тим, що вона має свій предмет позову і свої підстави позову.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть всі обов'язки позивача. Це означає, що вони володіють всім комплексом

68

процесуальних прав сторін, мають матеріальну і процесуальну зацікавленість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі матеріальні і процесуальні вимоги вико­нання судового рішення, яке набрало законної сили. Участь третіх осіб із самостійними вимогами не обмежує прав сторін. До них може бути пред'явлений зустрічний позов. Зупинення справи чи залишення первісного позову без розгляду не впливає на процесуальну долю вимог третьої особи, справа якої повинна бути вирішена.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, варто відрізняти від співпозивачів. Вони заявляють самостійні вимоги, завжди вступають в уже виниклий процес, а співпозивачі можуть одночасно порушити справу. Вимоги, які висуваються співпозивачами, не виключають одна одну. Задоволення чи відмова в задоволенні вимоги одного із співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог. Вимоги позивача і третьої особи виключають одна одну цілком чи частково. Вимоги позивача спрямовані протилежній стороні. Що ж стосується третьої особи, то відповідачами за заявленими нею вимогами можуть бути як обидві сторони, так і одна з них.