СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Документы

Содержание 1.3. Поняття, предмет і метод цивільного процесуального права 14 Цивільне процесуальне право має свій метод. Метод 15 Чорнооченко C.I. Цивільний 1.4. Джерела цивільного процесуального права 1.5. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права та їх дія Відсилочні диспозиції

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник, 5326.94kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

процесуальною.

Характерні риси цивільної процесуальної форми по­лягають у наступному:

а) порядок розгляду і вирішення судових справ заздалегідь
визначений нормами процесуального права;

б) зацікавлені в результаті справи особи користуються
правом брати участь у судовому засіданні при розгляді справи
і відстоювати свої права та інтереси;

в) судове рішення в справі повинне базуватися на фактах,
встановлених у судовому засіданні за допомогою доказів, і
відповідати закону.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає в тому, що вона:

1. забезпечує зацікавленим у результатах справи особам
   визначені правові гарантії правильності вирішення спору,
   рівність процесуальних прав і процесуальних обов'язків;
   
2. зобов'язує розглядати і вирішувати спори щодо суб'єк­
   тивного права і при цьому суворо дотримуватися норм
   матеріального і процесуального права, виносити в судовому
   засіданні законні та обґрунтовані рішення з дотриманням
   встановлених законом чи іншими нормативними актами
   процесуальних гарантій для осіб, які беруть участь у справі.
   

1.3. Поняття, предмет і метод цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право є галуззю права, яка включає в себе сукупність розташованих у визначеній системі про­цесуальних норм, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя у цивільних справах судами загальної юрисдикції.

13


Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Для кожного з учасників процесу в цивільній справі нормами цивільного процесуального права встановлені процесуальні права й обов'язки. Так суд має право розглядати і вирішувати справи, які віднесені до його підвідомчості. Він несе обов'язок перед державою і суспільством за якість здій­снення правосуддя. Суд наділений владними повноважен­нями стосовно інших учасників процесу. У той же час він зобов'язаний суворо дотримуватися процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, та прав інших учасників процесу.

Громадяни та організації мають право брати участь у процесі, заявляти клопотання, доводити підстави своїх вимог, оскаржувати винесене судом рішення, брати участь у його виконанні. Поряд з комплексом процесуальних прав вони несуть і процесуальні обов'язки: сумлінно користуватися своїми процесуальними правами, сплачувати судові витрати, з'являтися за викликами суду, надавати докази.

Кожна процесуальна дія того чи іншого учасника процесу виступає як результат здійснення ним процесуальних прав і реалізації обов'язків, передбачених законом.

Норми цивільного процесуального права визначають весь хід судового процесу, встановлюють для кожного суб'єкта цивільних процесуальних відносин міру належної і можливої поведінки.

Об'єктом правового регулювання норм цивільного процесуального права виступають суспільні відносини в сфері судочинства у цивільних справах.

Варто відрізняти предмет цивільного процесу і предмет цивільного процесуального права. Предметом цивільного процесу як діяльності суду по здійсненню правосуддя, що протікає у визначеній процесуальній формі, є конкретні цивільні справи. Предметом цивільного процесуального права як галузі права є сам цивільний процес, тобто діяльність суду та інших учасників, а також деякою мірою і діяльність органів виконання судових рішень.

14

Цивільне процесуальне право має свій метод. Метод - це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів.

Метод правового регулювання, характерний для цивільно-процесуального права, обумовлений двома обставинами. З одного боку, виникнення цивільного процесу, його розвиток, перехід від однієї стадії до іншої залежать від волевиявлення зацікавлених осіб. З іншого боку, обов'язковим і вирішальним суб'єктом цивільних процесуальних відносин є суд, який від імені держави приймає владне рішення, що підлягає при­мусовому виконанню в необхідних випадках.

Така специфіка відображає способи впливу цивільно-процесуального права на суспільні відносини. Виходячи з цього, метод цивільно-процесуального права можна ви­значити як імперативно-диспозитивний, в якому владні відносини поєднуються зі свободою, рівноправністю та можливістю вибору зацікавлених осіб.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють чітко визначені правила поведінки, категоричні приписи - зобов'язання, заборону і примус. Зобов'язання -це обов'язок конкретної активної поведінки (наприклад, обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну своєї адреси та про причини неявки в судове засідання; обов'язок суду допустити негайне виконання рішень - ст.ст. 95, 217 ЦПК тощо); заборона - це заборона виконання певних дій або бездіяльності (наприклад, недопустимість суперечок про підсудність - ст. 135 ЦПК; ); примус - це вплив, спрямо­ваний на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (наприклад, відпові­дальність за невиконання вимоги суду подати письмові та речові докази; відповідальність свідка - ст.ст. 48,53 та 44 ЦПК).

Формами вираження імперативності є категоричність припису, визначеність кількісних (строки, розміри, періо-

15

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


дичність, частки) та якісних (опис передбачених дій та порядок їх виконання) умов застосування і способу реалізації правової норми.

Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЩІК (ст.ст. 99, 103), або утримування за власним розсудом від неї.

Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує головну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд розглядає і вирішує цивільну справу та окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість - вони водночас є його обов'яз­ками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозво­лена поведінка суду, наприклад прийняття зустрічного позову, пред'явленого після закінчення триденного строку, залежить від судді, а якщо його заявлено під час розгляду справи по суті - від суду (ст.140 ЦПК); суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову (ст.149 ЦПК) тощо.

Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено проце­суально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних проце­суальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інпіих осіб, які не беруть участі у справі, визначається не дозволом

16

певної поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином, наприклад, свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини (ч. 2 ст. 41 ЦПК); особа, яку призначено експертом, повинна з'явитися на виклик суду і дати правдивий висновок щодо поставлених їй питань (ст. 58 ЦПК).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів - процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків.

Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспози­тивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як зобов'язання, заборона, примус і дозвіл.

1.4. Джерела цивільного процесуального права

Джерела цивільного процесуального права - це правові акти, які містять норми даної галузі права.

Коло джерел цивільного процесуального права, тобто нормативних актів, що містять процесуальні норми, досить широке.

У пізнавальних цілях джерела цивільного процесуального права поєднують у визначені групи за юридичною силою нормативного акта, у якому містяться норми процесуального права. Цивільне процесуальне право - право кодифіковане.

Фундаментальним джерелом цивільно-процесуального права є Конституція України. У Конституції містяться норми найбільш загального характеру, що закріплюють організацію судової системи, організаційні та деякі функціональні прин-

ft- \ П Ь 17

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


циии правосуддя (розділ VIII - Правосуддя), а також право на судовий захист (ст.55). Конституція України має найвищу юридичну силу і є актом прямої дії - це означає, що всі конституційні норми мають верховенство над законами та під-законними актами, в силу чого при розгляді і вирішенні справ суди повинні керуватися нормами Конституції.

Детальна регламентація процесу відправлення правосуддя в цивільних справах міститься в Цивільному процесуальному кодексі України, який діє з 1963 р. Він складається з 50 глав, об'єднаних в шести розділах. 18 березня 2004 р. Верховною Радою України прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України, який повинен був набрати чинності з 1 січня 2005 p., але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України.

Новий цивільно-процесуальний кодекс України склада­ється з одинадцяти розділів:

I. Загальні положення.

II. Наказне провадження.
ПІ. Позовне провадження.

IV. Окреме провадження.

V. Перегляд судових рішень.

VI. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових
рішень у цивільних справах та рішень інших органів (поса­
дових осіб).

VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

VIII. Про визнання та виконання рішень іноземних судів в
Україні.

IX. Відновлення втраченого судового провадження.

X. Провадження у справах за участю іноземних осіб.

XI. Прикінцеві та перехідні положення.

Цивільний процесуальний кодекс є стрижневим законо­давчим актом серед джерел цивільного процесуального права і виступає об'єктом вивчення з усіх тем навчального курсу. У ньому, зокрема, детально регламентуються принципи цивіль­ного процесу, визначаються правила цивільної юрисдикції і

18

підсудності, склад учасників у цивільних справах, доказування, порядок судового розгляду, ухвалення рішення тощо.

Згідно зі ст. 2 нового ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та ЦПК. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені ЦПК, застосовуються правила між­народного договору.

До джерел цивільно-процесуального права відноситься Закон України „Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 р. Своїм рішенням Конституційний Суд може визнати неконституційним будь-який закон, правовий акт Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У висновках Консти­туційного Суду містяться офіційні тлумачення Конституції та законів України, у тому числі і зі сфери цивільного процесу. Рішення і висновки Конституційного Суду є обов'язковими для виконання для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян та їх об'єднань.

Закон України „Про судоустрій" від 7 лютого 2002 р. закріпив принципи та організацію нової судової системи України, яка зараз активно формується.

Джерелами цивільно-процесуального права є закони України, які регулюють різні матеріальні правовідносини. Цивільний кодекс України визначає форми та способи захисту цивільних прав, містить правила розподілу обов'язків доказування, допустимості доказів, вміщує матеріальні норми цивільного права, захищати які повинен цивільний процес.

Сімейним кодексом України визначені склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьків­ських прав, обов'язкова участь прокурора, органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних правовідносин; Кодексом законів про працю - підвідомчість суду трудових справ.

19

Чорнооченко C.I.

Важливими джерелами цивільного процесуального права виступають Закони України „Про прокуратуру", „Про адвокатуру", „Про нотаріат" та ін.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також Укази Президента та декрети і постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти окремих міністерств і відомств, прийняті в рамках їх компетенції, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції.

Важливе значення для однакового розуміння і пра­вильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

1.5. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права та їх дія

Норми цивільного процесуального права - це встановле­ні державою Україна загальнообов'язкові правила, що ре­гулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах та визначаються системою процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та системою їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права класифікуються: за змістом; за сферою застосування; за методом впливу на поведінку правомочних осіб.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні вста­новлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, органу судового вико-

20

Цивільний процес

нання, учасників процесу. Такими будуть норми ст.ст. 99, 103, 107, 108, 140, 143 ЦПК та ін. Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають визначення цивільних процесуальних понять: ст. 27 ЦПК - доказів, ст. 84 ЦПК -процесуальних строків, ст.ст. 100, 101 ЦПК - процесуальної правоздатності і дієздатності. В дефінітивних нормах визна­чаються також загальні правила поведінки, що не стосуються конкретних суб'єктів цивільних процесуальних право­відносин, але поведінка яких має відповідати таким правилам.

За сферою застосування норми цивільного процесу­ального права поділяються на загальні, спеціальні, виключні.

Загальні норми мають значення для всіх видів про­вадження, всіх стадій процесу. Вони вміщені в ЦПК в основному у "Розділі 1. Загальні положення". Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин лише в певній стадії розвитку цивільного судочинства - у стадії розгляду справи по суті чи в стадії касаційного оскарження тощо або при розгляді певної категорії справ. Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм та встановлюють з них виключення. Так, ст. 129 ЦПК надає право сторонам встановлювати договірну територіальну підсудність, крім позовів про право на будівлі, виключення майна з опису, порядок користування земельними ділянками та ін., для яких встановлені правила виключної підсудності.

За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів норми цивільного процесуального права можна класифікувати на імперативні і диспозитивні. Імпе­ративні встановлюють зобов'язання (ст.ст. 95, 217 ЦПК), заборону (ст.ст. 135, 142 ЦПК), примус (ст.ст. 44, 48, 53, 417 ЦПК та ін.). Диспозитивні встановлюють права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну по­ведінку в межах, визначених такими нормами (ст.ст. 99, 103, 107, 108 ЦПК та ін.)

21

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Як відомо, правова норма, як правило, складається з трьох частин. Гіпотеза - визначає умови, при настанні яких така норма підлягає застосуванню; диспозиція - встановлює правила поведінки; санкція - наслідки, які настають у випадку по­рушення або невиконання даної норми. В той же час у ЩІК є норми, які мають двочленну структуру - гіпотезу і диспозицію.

Наприклад, тричленну структуру має норма, встановлена ст. 41 і ст. 44 ЦПК: гіпотеза - свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи; дис­позиція - свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція - якщо ви­кликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ. Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 1 ст. 45 ЦПК: гіпотеза - свідків, які постійно живуть поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання; диспозиція - може допитати суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу. Деякі норми з двочленною структурою забезпечуються санкціями, передбаченими в інших нормах права. Так, норма ст. 9 ЦПК "Мова, якою ведеться судочинство" має гіпотезу і диспозицію, а санкція за її порушення -скасування судового рішення - визначена ст. 314 ЦПК.

Гіпотези норм цивільного процесуального права по­діляються:

а) за характером викладених в них обставин - на одно­сторонні і двосторонні. Односторонні передбачають лише правомірні або неправомірні обставини, настання яких обумовлено застосуванням даної норми права. Такою буде гіпотеза норм ст. 5 ЦПК з правомірними обставинами, яка передбачає, що суд приступає до розгляду цивільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу. Двосторонні гіпотези

22

передбачають як правомірні, так і неправомірні обставини, які є підставою для застосування такої норми права. При цьому за наявності неправомірних обставин застосовується одне правило, а при наявності правомірних - інше. Прикладом може бути ст. 172 ЦПК, якою передбачені наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі;

б) за ступенем визначеності гіпотези поділяються на визначені, відносно визначені і невизначені. Визначені точно формулюють умови, за яких така норма підлягає застосуванню, наприклад, норма ст. 194 ЦПК про судові дебати. Відносно визначені вказують на умови, з настанням яких така норма підлягає застосуванню. Але наявність чи відсутність цих умов має у кожному випадку визначити суд. Такою буде норма ст. 144 ЦПК про об'єднання позовів, ст. 145 ЦПК про роз'єднання позовів. Невизначеними гіпотезами будуть такі, котрі не перед­бачають конкретних умов, за яких така норма підлягає засто­суванню (ст. 61 ЦПК про додаткову і повторну експертизу).

Диспозиції норм цивільного процесуального права класи­фікуються за способом вираження закріплених в них правил поведінки на прості, описові, відсилочні, бланкетні. Прості диспозиції обмежуються вказівкою на дії, що дозволяються чи забороняються, без визначення поняття термінів, які вказують на такі дії. Це норма ст. 103 ЦПК про права сторін на зміну позивачем предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; на визнання відповідачем позову і на укладення сторонами мирової угоди. Але норма права не розкриває поняття позову, його предмета, підстав, мирової угоди. Описові диспозиції правила поведінки пояснюють з необхідною повнотою і точністю, що сприяє єдиному тлумаченню і правильному застосуванню відповідної норми права. Описовими будуть норми, встановлені ст.ст. 100, 101 ЦПК, про цивільну проце­суальну правоздатність і дієздатність.

Відсилочні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів при настанні умов, зазначених в гіпотезах цих