М. В. Остроградського реабілітація дітей з обмеженими фізичними та психічними можливостями в соціокультурному просторі Навчально-практичний семінар 31. 10. 2006р. Методичні рекомендації

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Важливі чинники, що впливають на розвиток дитини з особливими потребами Домінують прояви Враховуючи ослабленість та чутливість нервової системи, психокорекція має спрямовуватись на Завдання, що постають перед батьками, педагогами, практичними психологами, соціальними педагогами у роботі з дітьми, які мають о Психологічні аспекти реабілітації батьків Найсуттєвіші емоційні стани

Подобный материал:

• Для осіб з обмеженими фізичними можливостями І обладнати їх необхідними допоміжними, 127.57kb.
• Затвердити заходи щодо розв’язання актуальних проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями, 57.07kb.
• Постанова від 12 травня 2007 р. N 716 Київ, 198.38kb.
• М. В. Остроградського Методичні рекомендації щодо вивчення інформатики у 2011-2012, 89.66kb.
• И від 18 грудня 2007 року №1228 „Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих, 80.89kb.
• Навчально-практичний комплекс дисципліни: " Товарна інноваційна політика " для спеціальності, 1199.54kb.
• Соціальний захист та дотримання прав осіб з обмеженими фізичними можливостями на Рівненщині, 106kb.
• Рекомендації батькам гіперактивних дітей. Рекомендації батькам по корекції тривожності, 1204.29kb.
• Міністерство праці та соціальної політики, 52.32kb.
• Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного, 3382.62kb.

Важливі чинники, що впливають на розвиток дитини з особливими потребами

• розширення власних ресурсів щодо задоволення своїх потреб;
  
• потреба в позитивній увазі та безумовному прийнятті з боку батьків, оточуючих;
  
• розвиток ініціативи (якщо батьки не сприяють ініціативності, то розвиток автономії блокується і дитина набуває ригідних форм поведінки у вигляді уникання, залежності та домінуванні).
  

Домінують прояви:

5. сором’язливості, пов’язані з неповноцінністю;
   

2) образи (чому це сталося зі мною);

3) почуття власної неповноцінності (неприйняття свого дефекту);

4) підвищеної тривожності, залежності.

Враховуючи ослабленість та чутливість нервової системи, психокорекція має спрямовуватись на:

Формування адекватної самооцінки, враховуючи наявні особливості:

5. страх перед негативною оцінкою;
   

5. страх перед аудиторією;
   

5. занижений рівень домагань;
   

5. тривожність.
   

Корекцію поведінкових реакцій:

5. прояви агресії (ілюзія захисту);
   

5. неадекватність поведінки;
   

5. ухилення від контактів;
   

5. надмірне очікування допомоги (психологія утриманця – увесь світ мені винен).
   

Розвиток інтелектуальної сфери. Важливо враховувати наявність (відсутність) органічних уражень та відповідно будувати психокорекційні програми. За умови відсутності органічних відхилень, діти даної категорії часто мають сповільнений темп проходження психічних реакцій.


Погіршує адаптацію:

1. Візуально-афективний стереотип «каліцтва».
   
2. Переживання нетовариського ставлення ровесників (не приймають в групові ігри).
   

5. Надмірна увага оточуючих.
   

5. Неповна сім’я, матеріальні проблеми.
   

5) Труднощі в процесі навчання.

6) Звинувачування з боку особи, яка опікується (через тебе я не захистила дисертацію, бо лікувала).

7) Гіперопіка.

8) Усвідомлення зовнішніх відмінностей.

9) Перенесення потрясіння (травма, втрата органу).

10) Ізоляція (лікарня, індивідуальне навчання).

11) Некоректність, нетолерантність оточуючого середовища.

Завдання, що постають перед батьками, педагогами, практичними психологами, соціальними педагогами у роботі з дітьми, які мають особливі потреби:

5. Формування позитивного відношення батьків до заходів, що психологічно виривають дитину з положення соціального утриманця.
   

5. Відношення дитини до себе. Активний вектор. Хочу—»можу.
   

5. Підвищення компетентності суміжних галузей: налагодження тісного контакту з медициною, соціальними інституціями (знати механізм захворювання, динаміку хвороби, фізичні та психологічні резерви організму, працездатність, можливість компенсації).
   

5. Удосконалення методів і прийомів корекції на базі знань (графомоторика, офтальмопедія).
   

5) Поєднання зусиль вчителя, психолога, батьків у напрямку адаптації до оточуючого середовища та соціалізації дитини.


Психологічні аспекти реабілітації батьків

Сухіна Н.О., практичний психолог

“Мені б дуже хотілося сказати молодшим мамам, у яких діти не такі, як у всіх: “Не впадайте у відчай. Життя не закінчується, воно просто стає трохи іншим, і в ньому є радощі. Нехай любов допоможе долати труднощі. І будьте щасливі, адже щастя у кожного своє”.


Рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів – це система корекційно-відновлювальних заходів, які застосовуються для дітей – інвалідів з метою зменшення або подолання фізичних, інтелектуальних вад, набуття знань, умінь, навичок, які б дали змогу дитині – інваліду інтегруватися у дитячі колективи або навчатись вдома.

Зазначена система зорієнтована на дитину і поєднує соціальну, освітню та фізичну допомогу дітям з обмеженими фізичними можливостями.

Виконання індивідуальних реабілітаційних програм істотно змінює життя дітей на краще.

Повірити у природні можливості дитини, допомагати у процесі самоствердження та самореалізації – наш орієнтир.

Головною метою ранньої соціальної реабілітації є надання можливості:

• батькам усвідомити суть проблем своїх дітей, оволодіти методикою виконання індивідуальної реабілітаційних програм, перетворитись на активного учасника реабілітаційного процесу і на цій основі досягти прогресу у подоланні вад дитиною, інтегрувати її в дитячий колектив, суспільство.
  
• дітям – інвалідам подолати труднощі розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково інтегрувати у соціальне життя.
  

Дуже важливо в кожній дитині відшукати ті зерна цікавості, інтересів, яких не торкнулась хвороба, щоб повести її у привабливий світ.

Досконалості програм недостатньо без активної участі батьків. Все частіше та більш актуально постає питання психологічної реабілітації батьків.

Відслідковуючи переживання трагедії народження дитини з психофізичними вадами, різні дослідники (Райт, Дункан, Дрокар) дійшли єдиного висновку про закономірну зміну їх емоційних станів, перш ніж наступає адаптація. Ці стани характерні для переживання всякого горя. Проте, у переживаннях батьками появи неспроможної дитини вони розтягнуті на тривалий час і виступають дуже виразно.

Найсуттєвіші емоційні стани:

1. Шок – перша реакція на усвідомлення горя. Це руйнівний період. Батьки почувають себе у прірві між минулим і майбутнім. Крах надій. Виникає протест проти лихої долі: “Чому саме я так мушу каратись, коли навколо всі такі щасливі?”
   

• Протікання періоду шоку надто тяжкий (може тривати досить довго). Людина підсвідомо шукає стабільності.
  
• Приходить сумнів: “Може не все так погано, бувають помилки, треба перевірити.” Так починається новий етап – переосмислення біди, що сталася.
  

2. Заперечення – (цей етап визнають всі дослідники, він надто виразний) – віра в зцілення, помилковість діагнозу. Починається тривале і виснажливе мандрування від лікаря до лікаря, а далі до знахарів, екстрасенсів з надією знайти чудо, що зробить дитину здоровою. Це час, коли надії змінюються відчаєм (батьки все ще не можуть прийняти того, що сталось).
   

Психологи виокремлюють у цьому періоді переживання провини, гніву, сорому.

Підсвідомо батьки шукають канал для відреагування негативних емоцій (триває пошук винних).

Найчастіше такими винними стають лікарі, звинувачення проти один одного між подружжям настає відчуження, яке інколи закінчується розлученням.

Почуття сорому є дуже суттєвим.

Спогади мами: “Хлопчик у рік не міг сидіти у візочку, привертав увагу перехожих. Я дедалі рідше почала виходити з ним гуляти або намагалася знаходити небагатолюдні місця. Мені страшно було зізнатися собі, що я соромлюсь свого сина. Подолати сором допоміг чоловік. Він відчув мій стан і одного разу сказав, що не буде більше ховатись від поглядів, що це наша дитина і ми любимо її, незалежно від поглядів перехожих. Той день був початком перелому в моїй свідомості”.

Неподолане почуття сорому є причиною того, що сім’я починає жити ізольовано, уникати зустрічі з друзями і навіть родичами.

Почуття самотності, втома від постійного і безуспішного пошуку зцілення дитини, виснажливий догляд за нею і зречення власних потреб та інтересів, усе це зумовлює депресію.

3. Депресія – почуття пригніченості – воно є завершальним у послідовній зміні станів емоційних етапів, які всі є неконструктивними, бо вони свідчать про відторження нової реальності.
   

У цьому стані батьки не можуть бути повноцінними учасниками реабілітації дитини, вони емоційно не сприймають можливу позитивну перспективу свого життя і життя своєї дитини. За цих обставин складається вкрай несприятлива ситуація для виховання і розвитку дитини.

У сім’ї де відсутня радість, де постійно говорять про хворобу, лікування, де завжди пригнічені і ізольовані батьки, дитина не може бути щасливою.

Головне – вона скоро починає відчувати свою провину, що призводить до зневіри в своїх здібностях і можливостях, як наслідок, - не реалізує своїх можливостей розвитку як особистості.

Коли сім’я, переживши всі вищеописані стани, приходить, нарешті, до морального одужання – починає сприймати своє життя в нових обставинах, що склались, настає новий період.

4. Прийняття нової реальності (конструктивна поведінка) – це підняття на вищий щабель духовного розвитку: перед батьками відкриваються нові цінності й бачення сенсу життя.