М. В. Остроградського реабілітація дітей з обмеженими фізичними та психічними можливостями в соціокультурному просторі Навчально-практичний семінар 31. 10. 2006р. Методичні рекомендації
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Для осіб з обмеженими фізичними можливостями І обладнати їх необхідними допоміжними, 127.57kb.
- Затвердити заходи щодо розв’язання актуальних проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями, 57.07kb.
- Постанова від 12 травня 2007 р. N 716 Київ, 198.38kb.
- М. В. Остроградського Методичні рекомендації щодо вивчення інформатики у 2011-2012, 89.66kb.
- И від 18 грудня 2007 року №1228 „Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих, 80.89kb.
- Навчально-практичний комплекс дисципліни: " Товарна інноваційна політика " для спеціальності, 1199.54kb.
- Соціальний захист та дотримання прав осіб з обмеженими фізичними можливостями на Рівненщині, 106kb.
- Рекомендації батькам гіперактивних дітей. Рекомендації батькам по корекції тривожності, 1204.29kb.
- Міністерство праці та соціальної політики, 52.32kb.
- Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного, 3382.62kb.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
01.06.2005 р.
№ 900/2005
м. Київ
Про першочергові заходи щодо створення
сприятливих умов життєдіяльності осіб з
обмеженими фізичними можливостями
З метою забезпечення безперешкодного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів соціальної інфраструктури, а також ураховуючи Стандартні правила забезпечення однакових можливостей для інвалідів (Резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 20.12.1993 р. №48/96), постановляю:
1. Звернути увагу Кабінету Міністрів України на незадовільне виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади вимог законодавства щодо створення належних умов для доступу людей з інвалідністю до об'єктів соціальної інфраструктури.
2. Кабінету Міністрів України:
1) вжити до 01.11.2005 р. заходів до забезпечення безумовного додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади законодавства щодо створення належних умов для доступу людей з інвалідністю до об'єктів соціальної інфраструктури;
2) проаналізувати стан виконання Програми забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2003 р. №863, та за результатами такого аналізу, вжити до 01.11.2005 р. невідкладних заходів до її належного виконання;
3) розробити за участю Національної Асамблеї інвалідів України, інших громадських організацій інвалідів та затвердити до 01.07.2005 р. додаткові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями, передбачивши, зокрема:
створення до 01.11.2005 р. необхідних умов для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до будинків і приміщень центральних органів виконавчої влади;
стимулювання виробництва вітчизняними підприємствами транспортних засобів, спеціального і допоміжного устаткування для перевезення та переміщення людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, а також виготовлення відповідних інформаційних та технологічних засобів (піктограм, інформаційних щитів, електронних табло тощо);
забезпечення до 01.12.2005 р. обладнання поїздів дальнього сполучення (фірмових поїздів) спеціалізованими пасажирськими вагонами, пристосованими для перевезення інвалідів у візках;
створення протягом 2005 р. безпечних умов для користування інвалідами у візках, іншими маломобільними групами населення транспортною інфраструктурою (вокзалами, привокзальними територіями, переходами через залізничні колії тощо);
забезпечення протягом 2005 р. облаштування спеціальних місць паркування автомобілів та інших транспортних засобів, які забезпечують перевезення людей з інвалідністю;
4) забезпечувати під час закупівлі за державні кошти рухомого складу громадського транспорту придбання моделей, які максимально пристосовані для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями;
5) забезпечити проведення перевірки додержання підприємствами та організаціями, які здійснюють надання послуг з перевезення пасажирів, вимог законодавства щодо спеціального обладнання транспортних засобів для безперешкодного користування їх послугами особами з обмеженими фізичними можливостями, про результати перевірки та вжиті заходи доповісти до 01.12.2005 р.;
6) забезпечити протягом червня - липня 2005 р. створення сприятливих умов для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до інформаційного простору, зокрема шляхом адаптації інформаційно-комунікаційних систем до потреб людей з вадами зору та слуху, а також збільшення кількості інформаційних та культурно-освітніх телепрограм із сурдоперекладом та титруванням;
7) забезпечити протягом 2005-2006 рр. в установленому порядку надання державної підтримки засобам масової інформації, які спеціалізуються на висвітленні життя і проблем людей з інвалідністю, а також друкованим засобам масової інформації, засновниками яких є громадські організації інвалідів;
8) переглянути до 01.07.2005 р. Державну цільову програму "Шкільний автобус", затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 р. №31, з метою вирішення питання щодо забезпечення перевезення дітей-інвалідів у візках спеціально пристосованими автобусами до місць навчання і додому.
3. Державному комітету України з питань будівництва та архітектури, Державному комітету України з питань житлово-комунального господарства переглянути до 01.01.2006 р. з урахуванням стандартів Європейського Союзу державні будівельні норми і правила з метою забезпечення безперешкодного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів соціальної інфраструктури та вжити заходів щодо додержання цих норм та правил.
4. Міністерству освіти і науки України:
забезпечити створення до початку 2005-2006 навчального року в гуртожитках навчальних закладів відповідних житлово-побутових умов для учнів та студентів з інвалідністю, насамперед тих, які пересуваються в інвалідних візках;
прискорити розроблення та запровадження навчального курсу з питань формування безперешкодного середовища для життєдіяльності людей з обмеженими фізичними можливостями на архітектурних і будівельних факультетах вищих навчальних закладів, у закладах післядипломної освіти;
вжити протягом 2005 р. заходів щодо пристосування загальноосвітніх навчальних закладів до потреб дітей з інвалідністю.
5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:
вжити до 01.11.2005 р. заходів щодо створення необхідних умов для вільного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до будинків і приміщень місцевих органів виконавчої влади, закладів соціального захисту населення, охорони здоров'я, культури, фізкультурно-спортивних, культових споруд тощо;
запровадити, починаючи з другого півріччя 2005 р., організацію відвідування посадовими та службовими особами місцевих органів виконавчої влади людей з обмеженими фізичними можливостями, зокрема інвалідів, які мають проблеми з пересуванням, за місцем їх проживання з метою вирішення порушуваних ними проблем;
сприяти створенню при місцевих органах виконавчої влади "комітетів доступності" за участю представників Національної Асамблеї інвалідів України та інших громадських організацій інвалідів;
передбачати починаючи з 2006 р. в проектах програм економічного і соціального розвитку заходи щодо створення спеціалізованих транспортних служб для безкоштовного та пільгового перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями;
вжити до 01.01.2006 р. в установленому порядку заходів щодо поліпшення фінансування будівництва житла, пристосованого для потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями, та забезпечення ним таких осіб;
забезпечувати під час розроблення та коригування генеральних планів, проектів детального планування, проектів забудови земельних ділянок та реконструкції об'єктів житлового та громадського призначення врахування потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями;
забезпечувати в установленому порядку разом з дільничними виборчими комісіями під час проведення виборів умови для реалізації особами з обмеженими фізичними можливостями конституційного виборчого права.
6. Київській міській державній адміністрації вжити заходів щодо перетворення до 01.12.2005 р. Майдану Незалежності та Палацу мистецтв "Український дім" у місті Києві на територію безперешкодного доступу для осіб з обмеженими фізичними можливостями.
7. Кабінету Міністрів України забезпечувати постійний контроль за виконанням цього Указу та один раз на півроку інформувати Президента України про реалізацію передбачених ним заходів.
Президент України
В.Ющенко
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ
(люди з обмеженою дієздатністю)
Термінологія щодо людей з обмеженою дієздатністю в Україні, на нашу думку, на сьогодні досить невизначена, оскільки існує декілька термінів, які можна застосувати до таких людей і віднести їх до певної групи (за міжнародною класифікацією):
1. Проблеми слуху.
2. Проблеми зору.
3 Проблеми опорно-рухового апарату.
4. Діабет, епілепсія, астма.
5. Загальні захворювання.
6. Порушення або затримка психічного розвитку.
Групи також можна поділити за іншою ознакою (міжнародна класифікація):
1. Користувачі інвалідним візком.
2. Люди, які використовують палицю або подібний інструмент для пересування більше ніж б місяців.
3. Люди, які мають труднощі з функціональною активністю.
4. Люди, які мають труднощі з інструментальною активністю.
5. Люди, які мають труднощі з виконанням повсякденних обов'язків.
* 6. Люди, які мають затримку в розвитку, є розумово або емоційно відсталими.
Таких людей можна об'єднати терміном "інвалід" - особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або зі вродженими дефектами, що призводить до обмеженої життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисту. Термін “інвалід” здебільшого використовується в юридичній практиці. Таких людей також називають "люди з особливими потребами", але особливі потреби можуть виникнути і у талановитих людей.
Людина з особливими потребами - особа, яка внаслідок порушення здоров'я потребує спеціальних умов для організації сімейного та соціального оточення і самореалізації.
Інвалід — це особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності, і потребує соціального захисту (Закон України "Про основи соціальне захищеності інвалідів в Україні").
Інвалідність - це обмеження у можливостях, що обумовлене фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими, та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині бути повноцінно інтегрованою в суспільство і брати участь у його житті на рівних умовах з іншими.
Соціальна політика - це дії держави, спрямовані на вирішення проблем, що існують у суспільстві, та встановлення, рівноваги між становищем різних соціальних груп.
Мета соціальної політики полягає у захисті населення від негативних соціальних явищ, сприяння встановленню соціальної справедливості у суспільстві.
| Інтеграція | створення рівних можливостей для життєдіяльності та розвитку людей з особливими потребами у суспільстві. Підхід інтеграції передбачає створення умов для навчання та працевлаштування, ставлення до людей з особливими потребами на рівних |
| Сегрегація | це відокремлення людей з особливими потребами від життя в суспільстві, створення для них закритих спеціалізованих установ |
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЩО МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ
| | Василенко К.М., завідувачка обласним центром практичної психології і соціальної роботи Сухенко Я.В., методист обласного центру практичної психології і соціальної роботи |
Відповідно до
листа Міністерства освіти і науки України від 15.06.2004 р. № 1/9-324 Про внесення змін і доповнень до нормативів чисельності практичних психологів та соціальних педагогів навчальних закладів
посади соціальних педагогів вводяться в штати загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей, які потребують соціальної допомоги, спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, навчально-реабілітаційних центрів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, загальноосвітніх санаторних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують тривалого лікування, шкіл соціальної реабілітації незалежно від посад практичних психологів, при умові наявності спеціалістів з фаховою освітою, незалежно від чисельності дітей – одна ставка на навчальний відділ.
У зв’язку із активним введенням посад соціальних педагогів до навчальних закладів постає питання про визначення кола діяльності соціального педагога, його функціональних обов’язків, розмежування діяльності соціального педагога та практичного психолога. Діяльність соціального педагога у навчальному закладі, де перебувають діти з особливими потребами має свою специфіку.
1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями
Міжнародна і вітчизняна практика свідчить, що на зміну ізольованому інтернованому вихованню дітей-інвалідів має прийти інтегроване навчання та виховання. Реабілітаційні заходи повинні починатися досить рано, щоб діти-інваліди в ранньому віці могли максимально розвинути свої природні здібності без відриву від сім'ї і в подальшому своєчасно та найбільш повно інтегруватися в суспільство.
Концепція передбачає:
- здійснення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів через мережу центрів реабілітації, максимально наближених до місця їх проживання;
- виявлення та відбір дітей-інвалідів, що потребують ранньої соціальної реабілітації центрами в тісному контакті з органами охорони здоров'я і навчальними закладами;
- реалізацію для кожної дитини-інваліда індивідуальних реабілітаційних програм, розроблених з урахуванням рівня їх розвитку та можливостей;
- проведення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з безпосередньою їх участю та без відриву від сім'ї (залучення батьків, інших членів сім'ї дитини до участі в реабілітаційному процесі);
- перебування дитини-інваліда у реабілітаційному центрі в денний час, що є соціальною підтримкою сім'ї;
- перебування дитини-інваліда у дитячому колективі, без ізоляції від суспільства (як це відбувається у закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища;
- поступову інтеграцію дітей-інвалідів до дитячих дошкільних закладів та загальноосвітніх шкіл;
З огляду на сьогодення, до першочергових заходів реалізації Концепції необхідно віднести:
а) створення регіональних міжвідомчих рад з питань ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, які б сприяли реалізації державної політики у сфері реабілітації дітей-інвалідів, розробленню правових, організаційних та інших заходів, пов'язаних з реалізацією Концепції, забезпечували б координацію дій у цій роботі;
б) розроблення та затвердження органами виконавчої влади регіональних програм ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, орієнтованих на запровадження системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з використанням сучасного прогресивного вітчизняного та зарубіжного досвіду;
в) розроблення та затвердження типового положення про обласний, міський та районний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів з врахуванням регіональних особливостей ї здоров'я дітей;
г) підготовку проекту Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", який повинен визначити правові взаємовідносини учасників процесу реабілітації дітей-інвалідів;
д) забезпечення підготовки та перепідготовки спеціалістів для центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.
2. Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями
Сьогодні в Україні існує чотири моделі інвалідності.
Медична модель, вона визначає інвалідність як медичну патологію. Згідно з .цією моделлю людина вважається "в нормі", якщо вона не має за медичними показниками відхилень. Медична модель, яка наявна в нашій країні, привела до медикалізації соціальних програм, спрямованих на надання допомоги особам з обмеженими можливостями, її головний недолік полягає в тому, що всі розроблені програми мають спеціалізований характер. Особливо це помітно в більшості шкіл-інтернатів, коли дитина вилучається із середовища сім'ї і вже не має сімейної підтримки. А це сприяє тому, що дитина ізолюється від суспільства, що відбивається на її соціальному статусі.
Соціальна модель передбачає, перш за все, можливість для індивіда соціальне функціонування. З цією метою різними державними структурами створюються соціальні служби, розробляються цілеспрямовані спеціалізовані програми, які на практиці служать швидше певними механізмами, ніж засобами соціальної реабілітації та інтеграції людей з обмеженими можливостями у суспільство.
Найбільш негативний ефект соціальної моделі інвалідності полягає в тому, що дитина, котра має інвалідність, а також члени її сім'ї стають пасивним об'єктом для патронажу і захисту. Доказом цього є діяльність організованих за останні три роки соціальних центрів, включаючи і дитячі реабілітаційні центри. Створені соціальні служби хоча і стали визначальним кроком вперед порівняно з віджилою системою соціального захисту, проте не вирішують істотного права людини, котра має обмеження, самій вирішувати, приймати рішення, мати варіанти вирішення тієї чи іншої життєвої ситуації. Тому ця модель не може стати базовою для ефективного з'єднання процесу соціальної реабілітації, оскільки вона розрахована па тимчасовий успіх.
Політична модель орієнтована на те, що діти котрі мають функціональні обмеження, розглядаються як меншість, права і свободи яких незаслужено обмежуються, у цьому плані дана модель послужила поштовхом до поширення руху за права людини з обмеженими можливостями, оскільки кожна людина має право па соціальну роль.
Основне положення програм, розроблених на базі політичної моделі, є твердження: людина, котра має обмежені можливості, її сім'я і родичі повинні бути головними експертами з проблем інвалідності і мати пріоритетне право визначати соціальну політику, яка повинна відбиватися на їхніх інтересах.
Модель "культурний плюралізм" характеризує інвалідність не як медичну проблему, а як проблему нерівних можливостей.
Дана модель розглядає дитину з обмеженими можливостями і проблемами, які постають, з позицій громадянських прав, а не з позицій наявності патології. Вона орієнтується на всі можливості усунення фізичних і психологічних бар'єрів в соціальному середовищі шляхом створення різноманітних соціальних служб, засобів і методів. Саме сфера соціальної роботи, а не медичний аспект є головною, де діти з проблемами в розвитку отримують професійну підтримку, захист, допомогу, саме тут їм створюють всі умови для соціальної адаптації, реабілітації та інтеграції в суспільне життя.
Даний підхід цінний тим, що він пропонує альтернативу і можливість вибору, який людина може зробити самостійно при підтримці соціальних служб. До того ж варто наголосити, що критерієм незалежності є не міра її дієздатності і самостійності в умовах відсутності допомоги, а якість життя в умовах надання спеціалізованої допомоги.
Вихідною позицією в українській моделі є гуманістичний характер ставлення до дитини з обмеженими можливостями і сім'ї, яка її виховує. Можна говорити, що гуманістичне начало проявилося уже в тому, що в Україні поступово переходять від терміну "дитина-іпвалід" до більш гуманного: "дитина з обмеженими функціональними можливостями" або "дитина з особливими потребами".
Другій підхід - особистісно-діяльнісний підхід до дитини з обмеженими можливостями, який ставить її в обов'язкову діяльнішу позицію, що не дозволяє їй відчувати себе неповноцінною. Це можливо за умови прояву дитиною власної активності, що має стимулюватися близькими до неї людьми.
Третій - це соціальне бачення дитини і всебічне сприяння розкриттю її соціальної сутності, відмова від традиційної медичної моделі інвалідності на користь моделі соціально-педагогічної реабілітації. Таким чином, закріплюється гуманістична ідея, що проблема дітей з обмеженими функціональними можливостями ні в якому разі не обмежується медичним аспектом, а декларується як соціальна проблема нерівних можливостей.
Соціально-педагогічній реабілітації, як ми уже зазначили, сприяють різні сфери життєдіяльності: загальний потенціал соціуму (держава, бізнес, громадський сектор), сфера зовнішніх умов вбирає в себе сукупність умов, які враховують можливість, соціальну пристосованість дитини до навколишнього середовища, а також відповідність наданої допомоги вимогам середовища (виховний потенціал соціальних інститутів, сфера потенційної реабілітації (розкриття потенціалу реабілітаційного)), а також сфера специфічної професійної діяльності.
Соціально-педагогічна реабілітація може проводитись вдома, за місцем проживання дитини, в агентствах соціальних служб, в установах денного перебування (спеціальні дошкільні і шкільні установи), в установах тимчасового перебування (школи-інтернати, дитячі будинки, будинки-інтернати тощо).
Сфера специфічної професійної діяльності соціального педагога чи соціального працівника уже сьогодні загальновизнана. Єдине, на що варто звернути увагу, - це на їхню спеціалізацію при виконанні своїх функцій як професіоналів:
- освітньо-виховна;
- діагностична;
- організаторська;
- прогностична;
- попереджувально-профілактична;
- організаційно-комунікативна;
- охороннозахисна.
У процесі роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями були визначені основні завдання:
Перший, організаційний етап:
забезпечення всебічної поінформованості про загальні проблеми даної категорії дітей і їхніх сімей;
вивчення і диференціація проблем дітей з обмеженими можливостями шляхом діагностики соціуму;
виявлення сутності соціально-педагогічної реабілітації і пошук дійового механізму її проведення шляхом створення спеціалізованих центрів;
визначення альтернативних варіантів вирішення проблем соціально-педагогічної реабілітації завдяки корисній дії раніше створених соціальних служб.
На другому етапі (прогностичному) ставляться такі завдання:
прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуальної програми реабілітації;
проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів щодо падання допомоги дитині і сім'ї;
проведення організаційної діагностики діяльності окремих неурядових організацій, місією яких є сприяння духовно-моральному розвитку дітей шляхом залучення їх до загальнолюдських цінностей у процесі соціально-педагогічної роботи;
вивчення власного потенціалу сім'ї, в якій здійснюється реабілітація дитини з обмеженими можливостями.
На третьому етапі (підтримки і стимуляції) працівники мають сприяти появі в дитини бажання до активної діяльності з метою вдосконалення власних життєвих функцій. При цьому вирішуються такі завдання:
- розробка і впровадження методик оцінки різних аспектів реабілітаційного процесу із залученням найбільш зацікавлених осіб-членів сім'ї хворої дитини;
- падання психолого-педагогічної допомоги сім'ї шляхом залучення їх до занять з профілактики, корекції, здоров'я, до сімейної терапії;
- активне залучення дитини до посильної роботи у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у спільній співпраці, взаємодії з здоровими дітьми;
- підтримка дитячих і молодіжних громадсько-корисних соціальних ініціатив, у процесі яких відбувається соціалізація дитини з обмеженими функціональними можливостями та всіх її членів сім'ї;
- вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітованості;
- удосконалення діяльності спеціалістів-професіоналів, активне залучення до роботи волонтерів.
На четвертому етапі - активно реабілітаційному розгортається інтенсивне включення дитини у процес вирішення посильних для неї проблем, розширюються міжособові контакти, стимулюється певна самостійність у прийнятті рішень, формується позиція активного суб'єкта соціальної діяльності.
У реальних умовах всі означені завдання спрямовані на дитину з обмеженими функціональними можливостями, на реалізацію її внутрішнього потенціалу. З цією метою у кожному окремому випадку розробляються спеціальні методики і технології, розраховані на групову та індивідуальну роботу з такою категорією дітей.
Психологічний супровід дітей з особливими потребами
Василенко К.М., завідувачка обласним центром практичної психології і соціальної роботи
Діяльність практичного психолога в установах для дітей з особливими потребами спрямована не лише на психологічний супровід учасників навчально-виховного процесу, а й збереження психічного здоров’я дітей, що мають порушення розвитку. Будь-яке соматичне захворювання пов’язане із змінами в психічному стані. Проте, часто спостерігається зворотній процес: психічні стани стають причиною захворювань. Дитячому віці притаманні підвищена чутливість до впливу середовищ, тому деякі діти особливо піддаються нервово-психічним розладам.
Пріоритетними завданнями психологічного супроводу дітей з особливими потребами можуть стати:
- Профілактика появи у дітей психопатологічних рис особистості під впливом особливих умов її розвитку.
- Створення врівноваженого, заспокійливого оточення, зміцнення вольових рис дитини.
- Компенсація наявних дефектів шляхом активізації збережених аналізаторів.
- Проведення просвітницької роботи щодо особливостей цієї категорії дітей.
- Створення сприятливого середовища для спілкування дитини з однолітками, батьками, педагогами. Розвиток комунікативних здібностей.
- Заохочення до вияву особистих пізнавальних інтересів дитини, заохочення самостійності.
- Раннє виявлення дітей з відхиленнями в розвитку, їхня своєчасна діагностика і профілактика вторинних нашарувань.
- Розробка і запровадження індивідуальних реабілітаційних програм.
- Допомога дітям в усвідомлені особистого вибору, у конструктивному розв’язанні конфліктів.
Вирішення поставлених завдань допоможе створити сприятливе середовище
для збереження психічного здоров’я дитини, компенсації наявних дефектів, успішній адаптації дитини до навколишнього середовища.
Психолого-педагогічні аспекти адаптації дітей, що мають особливі потреби (зорову патологію)
| | Климко О.В., практичний психолог Полтавської спеціальної загальноосвітньої школи № 40 (для слабозорих дітей) |
Доля – це прихована від людини програма її життя
На сьогодні однією з найбільш актуальних науково-практичних проблем є з’ясування природи виникнення патології різного характеру, вивчення й аналіз індивідуальних особливостей адаптації (дезадаптації) людей з особливими потребами, закономірностей розвитку особистості, що має певні фізичні відхилення, розробка програми соціально-психологічної допомоги такій категорії людей.
В Україні нараховується 2,3 млн. інвалідів за 102 нозологіями (дані держсоцслужби за 2005р.). 3а 5років збільшилось дітей – інвалідів на 6 тисяч.
Фізичні дефекти можуть значною мірою утруднювати контакти дітей, що мають фізичні вади з довкіллям, обмежувати їхню участь у житті суспільства. В інвалідів зароджується почуття неспокою, невпевненості в собі, що призводить до формування комплексу неповноцінності, егоцентричних і антисоціальних проявів.
Проблема адаптації є важливою медичною, гуманітарною, соціально-психологічною проблемою державної значущості.
У процесі психолого-педагогічної діагностики в спеціальній школі для слабозорих дітей окреслюється коло проблем дітей, що мають як первинні так і вторинні, третинні дефекти:
- порушення психічних пізнавальних процесів;
2) особливості особистості: занижена самооцінка, рівень домагань, підвищена тривожність;
3) виникає ризик частих фруструючих ситуацій;
4) найбільш актуальна проблема – порушення взаємовідносин зі здоровими людьми через деформуючий вплив на особистість хронічного захворювання і виникнення стереотипних очікувань від «очкариків» з боку здорових людей.
Розвивається і проявляється дезадаптація на рівні:
- поведінковому, у вигляді неконструктивних стратегій поведінки;
2) емоційному (у вигляді станів);
3) когнітивному (неадекватне сприймання подій та предметів оточуючої дійсності).
Психологічна адаптація відбувається шляхом засвоєння норм і цінностей соціуму. До проявів адаптованості відноситься взаємодія, спілкування і активна діяльність.
Поняття «інвалідизація» включає 3 складові: медичну, економічну, соціальну модель.
Медична модель інвалідності – акцентує увагу на патологіях (вроджених чи набутих) за якими вона відрізняється від норми. При цьому людина розглядається як неповноцінна у фізичному чи розумовому, психічному плані. Можлива комбінація вад.
Економічна модель інвалідності – це результат концепції соціальної корисності, яка, без сумніву, породжує соціальну дискримінацію.
Соціальна модель інвалідності – неспроможність вступити рівноправним членом у соціум.
Кожна модель робить акцент на тому, що саме в даної особи є відсутнім або недостатнім.
У дітей з обмеженими можливостями формується залежність від оточуючих (мам, сім’я). Часто сімейне оточення хибно намагається компенсувати допущену несправедливість гіперопікою, відчуттям провини тощо .