1. Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук

Вид материалаДокументы

Содержание


2. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна.
3. Завдання науки «юридична деонтологія».
4. Сучасні підходи до викладання курсу.
5. Юридична діяльність та професійна діяльність юриста. Система юридичної діяльності.
Система юридичної діяльності.
6. Система стандартів вищої освіти.
7. Загальна характеристика закладу вищої юридичної освіти.
8. Рівні акредитації вищих закладів юридичної освіти.
9. Структура вищого закладу юридичної освіти
10. Форми навчання.
11. Види навчальних занять з теоретичної підготовки.
12. Значення освітньо-кваліфікаційні характеристики.
13. Юридична практична діяльність і правова практика.
14. Основні дії юридичної практичної діяльності.
15. Процедури, умови, прийоми та засоби здійснення юридичної практичної діяльності.
17. Права та обов′язки суб′єктів юридичної практичної діяльності.
18. Суддівська діяльність.
20. Адвокатська діяльність.
24. Система психічних якостей особистості юриста.
25. Здібності та характер особистості юриста.
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6
  • 1. Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук.

Юридична і медична деонтології націлені на забезпечення високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціальної цінності як особа. Медик, юрист повинні захищати інтереси особи - життя, честь, гідність, тобто всі ті природні якості, без яких вона стає просто індивідуумом — частиною живої природи. З цього витікає, яке значення для суспільства в цілому або для окремо взятої людини має якісне виконання свого професійного обов'язку медиками або юристами. Кожна помилка, зроблена ними, чи недбале ставлення до людини може привести до трагічних наслідків. Саме працівникам цих професій ми багато в чому довіряємо свою долю, своє майбутнє. Кожен з нас хоче бути впевненим в їх добропорядності, гуманному ставленні до себе. Інакше не може бути тому, що і медик, і юрист є представниками найбільш гуманних професій, що ще раз підтверджує висновок про особливе значення проблем професійного етикету, їх головне місце у системі знань науки юридична деонтологія.

  • 2. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна.

Від юридичної деонтології як системи наукових знань слід відрізняти одноіменну навчальну дисципліну, що виконує дещо інші функції та вирішує свої спеціальні завдання.

Якщо в сфері деонтологічного наукового дослідження відбувається вироблення нових знань, то в сфері навчання, а конкретно - в системі юридичної освіти відбувається розповсюдження та опанування науковим досягненням з метою його подальшого використання на практиці.

Виходячи із специфіки завдань, що вирішуються юридичною деонтологією як навчальною дисципліною, в окремих навчальних закладах викладається курс, що має назву "Вступ до юридичної спеціальності". По суті, ця назва досить чітко відбиває основні функції та призначення даної дисципліни. Початківців студентів-юристів вводять до бази завдань, що визначатимуть умови та порядок їхньої життєдіяльності на найближчі 4-5 років та на майбутню перспективу, коли вони вже отримають диплом фахівця та візьмуться до самостійної роботи.

Слід відзначити, що здійснення такого роду інтелектуальної діяльності як навчання має найбільшу ефективність, якщо суб'єкти цього процесу однаково добре підготовлені до такої роботи. Щодо системи вищої освіти, то вона передбачає особливо ретельну підготовку до процесу засвоєння знань, починаючи від ознайомлення з правилами внутрішнього розпорядку, режимом, формами роботи і завершуючи. професійною орієнтацією студентів на далеку перспективу, формуванням загального уявлення про можливу сферу своєї професійної діяльності

Із вступом до навчального закладу практичними стають такі запитання — що і як треба вчити, де отримувати навчальну інформацію, як її обробляти, які якості виховувати в собі відповідно до майбутньої професії, в яких сферах можна використовувати отримані знання, які перспективи просування по службі або зміні свого соціального статусу тощо.

Відповіді на ці запитання повинна давати вступна навчальна дисципліна, яка базується на дослідженнях науки "юридична деонтологія". Таке співвідношення науки і освіти є необхідним і обов'язковим у підготовці майбутніх фахівців.

  • 3. Завдання науки «юридична деонтологія».

Як і будь-яка інша наука, юридична деонтологія має виконувати цілий ряд завдань, що формулюються безпосередньо у сфері практичної діяльності, вирішення яких сприятиме подоланню значної кількості проблем, в тому числі й тих, що знаходяться поза межами юридичної практики. До основних завдань науки відносимо:

- Виходячи з вимог соціального прогресу, особливостей та умов функціонування українського суспільства, треба визначити роль та призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності.

- Висвітлити соціальне призначення юристів як особливої професійної групи, підкреслюючи їх роль для сучасного етапу державного будівництва, стабілізації політичного життя, запобігання соціальних катаклізмів тощо.

- Разом із підвищенням ролі правників та юридичної професії, підвищити авторитет права, виховуючи шанобливе ставлення всіх членів суспільства до права, що є необхідною умовою ефективного здійснення правової роботи.

- На підставі існуючих результатів наукових досліджень прогнозувати тенденції розвитку юридичної науки, визначати необхідні зміни щодо системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичних спеціальностей.

- Виробляти практичні рекомендації для вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежать від рівня професійної підготовки, правової культури працівника, його морального обліку в цілому.

  • 4. Сучасні підходи до викладання курсу.

Особливості методології викладання курсу юридичної деонтології багато в чому залежать від ряду факторів, серед яких знаходяться такі: кількість годин, виділених на вивчення дисципліни; особливості авторського бачення окремих проблем деонтологічного походження; співвідношення кількості лекційних та семінарських занять; визначення меж та структури предмету курсу; логіка подання матеріалу; використання тих чи інших аспектів висвітлення проблеми.

1) Один із найбільш розповсюджених підходів щодо бачення методики викладання курсу - це висвітлення питань моралі, моральної культури юристів у співвідношенні до інших можливих компонентів загальної культури, а також характеристика окремих видів юридичних спеціальностей. Такий підхід вважається відносно спрощеним, тому що на досить загальному рівні дає можливість ознайомитися студентам з колом питань відносно майбутньої професії та учбової діяльності.

2) Більш ґрунтовним підходом до формування навчального курсу слід назвати підхід, в якому професія юриста розглядається крізь призму її ролі та соціального призначення на сучасному етапі, юридичні спеціальності висвітлюються не тільки через основні завдання та функції, а з урахуванням якостей особистого та професійного порядку. Цей підхід також передбачає вступ студентської аудиторії не тільки до майбутньої професійної діяльності, а і до навчальної діяльності. Що має для них першочергове значення на початковому етапі опанування права.

3) Авторами запропонованого посібника було взято за основу широкий підхід у викладенні предмету навчальної дисципліни, що знайшло відображення у структурі курсу. Методика викладення матеріалу заснована на діяльностному підході до розуміння основних складових предмета. Головним вважається практична націленість матеріалу в тому розумінні, що основою всіх теоретичних міркувань залишається практична юридична діяльність юристів-професіоналів.

Однак, її висвітлення було б неповним, якщо не вдатися до осмислення інших сфер юридичної діяльності — сфери наукового дослідження та сфери юридичної освіти.

Таким чином, складаються три основні сфери здійснення юридичної діяльності - наука, освіта, практика, що і було взято за основу у формуванні програми курсу.

Діяльностний підхід дає змогу розкрити звичні для нас явища не тільки в статиці, айв динаміці, що передбачає вивчення особливостей юридичної процедури, поетапності процесу, визначення гарантій, принципів, зовнішніх та внутрішніх факторів впливу тощо. Він дозволяє побачити юриста, юридичну установу в дії, уявити себе в якості учасника тих чи інших відносин здійснення права.

Методологічно виправданим є звернення до практичного досвіду юристів зарубіжних країн, що також було використано в даному посібнику. Шляхом порівняльного аналізу можна оцінити якість правової роботи в нашій країні та за її межами, побачити існуючі недоліки, можливості вдосконалення, пристосування до умов життя в Україні та націлити себе на відповідну роботу.


  • 5. Юридична діяльність та професійна діяльність юриста. Система юридичної діяльності.


Виявляється, що юридичну діяльність можна охарактеризувати не тільки як особливий вид соціальної діяльності, але й як певну професію. Нами вже зазначалося, що виходячи з особливої відповідальності, складності юридичної процедури, значущості правових наслідків, юридична робота повинна здійснюватись кваліфіковано і на професійній основі. Це, в свою чергу, вимагає спеціальної підготовки фахівців різного профілю правової роботи, формування цілісної системи професійних знань, а значить і установ, які б виробляли та розповсюджували ці знання, готували висококласних спеціалістів певного профілю — юристів-професіоналів.

До речі, про професіоналізм юридичної діяльності свідчить і той факт, що поряд з практичною діяльністю юристів виділяють наукову (де виробляються нові знання про юридичні практику) та освітню (завдяки якій готуються спеціалісти юридичного профілю - юристи-професіонали). Наявність професії завжди передбачає наявність системи професійної освіти та відповідної системи наукових знань.

Професійність вказує і на те, що отримавши спеціальну освіту, працівник може працювати лише за визначеним колом посад, які передбачають ще й спеціалізацію знань у тій чи іншій галузі права.

Іншими словами, неможливість виконувати функції юриста без відповідних навичок, знань та умінь, а іноді й без певного досвіду юридичної роботи вимагає необхідність створення спеціалізованої системи професійної підготовки для забезпечення сфери юридичної діяльності кадровим потенціалом.

Виділення юристів в окрему професійну групу.має ще й об'єктивний характер, що пояснюється об'єктивністю соціального розвитку та об'єктивністю процесу історичного розподілу праці. Історія свідчить, що юристів як відокремлену соціальну групу за професійною ознакою визнавали давно, коли вже склалася нагальна потреба керувати, у відповідності до права, діями учасників процесу, складати юридичні документи та давати консультації по вирішенню спорів та інших життєвих ситуацій.

Але за весь період існування професії юриста відбулися певні зміни відносно змісту та соціального призначення даної професії. Виходячи з вище зазначеного, уявляється можливим охарактеризувати основні риси юридичної професії.

Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. В попередньому матеріалі ми вже відзначали, що юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. Таким чином, юридичну професію можна охарактеризувати такими рисами.6

Масовість юридичної професії. Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

Елітність. З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юрис-• тів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчайня, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Особлива відповідальність. Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Конфліктність. Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник — співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлена протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

Інтелектуальна привабливість. Будь-яка кваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв,*почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

Колективність праці. Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер.

Значна кількість рішень приймаються не від імені конкретного виконавця, а від імені органу держави або всієї держави, що вказує на колективність його вироблення, прийняття та забезпечення реалізації. Наприклад, рішення суду базується на результатах колективної праці багатьох учасників процесу (слідство, адвокати, прокуратура, оперативні служби, свідки, експерти). Слід сказати і про системну єдність юридичних установ в цілому, які можуть виконувати свої функції лише у тісному контакті та взаємодії.


Система юридичної діяльності.


Відповідно до існуючих науково-теоретичних надбань, юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності уявляється можливим розкрити крізь призму цілісної сукупності складових компонентів, які висвітлюють порядок та умови здійснення юридичної діяльності, способи зовнішнього прояву та фіксації її результатів тощо. Таким чином, це такий системний аналіз даного правового явища, який проводиться з метою визначення різноманітних факторів здійснення юридичної діяльності, без наявності яких втрачається цілісність сприйняття явища як певної системи. Крім того, такий підхід дозволяє розглянути юридичну діяльність не тільки як процес, але й як сукупність складових елементів статичного походження у єдності із динамічними.

З питань системи юридичної діяльності вже склалася певна методика дослідження, яка дозволяє виділити такі складові елементи: суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи, функції.

Суб'єкти юридичної діяльності - це професійні юристи, їх об'єднання та установи, які можуть бути державного та недержавного походження. В реальному житті - це спеціалісти певного профілю, які володіють відповідними знаннями, досвідом, наділені компетенцією приймати рішення або давати поради, мають певні навички та вміння юридичної роботи.

Об'єкти юридичної діяльності - це явища, процеси та предмети оточуючого світу, по відношенню до яких здійснюється правовий вплив. Серед об'єктів слід виділити загальний та безпосередній. До загального відносять відповідність норм права існуючих суспільних відносин, а до безпосереднього дії суб'єктів права, їх правовий статус, правові свідомість та культуру, правові документи, процеси, стани тощо7.

Засобами юридичної діяльності є перш за все норми права, правові категорії, юридична техніка та різного роду предмети матеріального світу, які допомагають у досягненні мети юридичної діяльності, забезпеченні високого рівня її ефективності. Ці предмети виступають як засоби збору та обробки інформації, засоби захисту, охорони та нападу ( ПЕОМ, зброя, аудіо-відео техніка, речові докази ).

Форми здійснення юридичної діяльності - освітня, наукова, практична; усна (вербальна), письмова, конклюденна; виділяють також установчу, правотворчу, правоохоронну, правозастосовчу, профілактичну.8 Слід також зазначити, що юридична діяльність може відбиватися як у правових, так і у неправових формах - інформування, виховання, фінансування, організація співробітництва та взаємодії тощо.

Методи здійснення — це способи та прийоми, які використовуються для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основних метода впливу на суспільні відносини метод примусу та метод заохочення. Хоча зрозуміло, що в кожному конкретному випадку у зв'язку з тими чи іншими обставинами ми можемо говорити про метод попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, проведення допиту або обшуку, метод перевірки інформації, попереднього обговорення. їх використання та поєднання залежать навіть від того, в якій сфері юридичної діяльності ми працюємо наука, освіта, практична діяльність. Все залежить від реальної ситуації та складності поставлених завдань.

Функції юридичної діяльності. Традиційним є поділ функцій на загально-соціальні та спеціально-юридичні, з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Нами вже було відзначено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у зв'язку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі якого, ми виділяємо відповідні функції. Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно пов'язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле. Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу, превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову, індивідуально-організаційну, реєстраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.


  • 6. Система стандартів вищої освіти.



  • 7. Суб′єкти освітньої діяльності.


Вищий заклад юридичної освіти9 є суб'єктом освітньої діяльності, який проводить підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців за спеціальностями і освітньо-кваліфікаційними рівнями, які визначені ліцензіями і сертифікатами, наданими Державною акредитаційною комісією України, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення; має відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

Вищий заклад юридичної освіти є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Основним призначенням вищого закладу юридичної освіти відповідно до Закону України "Про освіту" є забезпечення громадянам України та іншим особам можливості отримати вищу юридичну освіту на рівні державних стандартів за освітньо-кваліфікаційними рівнями та здобути наукові ступені. Зокрема це:

¨ підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

¨ підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;

¨ науково-дослідна робота;

¨ спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

¨ культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;

¨ здійснення зовнішніх зв'язків.

Порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, атестації та акредитації вищого закладу юридичної освіти, а також здійснення державного контролю за якістю підготовки випускників встановлює Кабінет Міністрів України.

Документи про вищу юридичну освіту, перепідготовку і підвищення кваліфікації, які видаються акредитованими вищими закладами юридичної освіти, визнані державою і дійсні на всій території України.

У своїй діяльності вищі заклади юридичної освіти керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міністерства освіти, інших міністерств і відомств України та Статутом вищого закладу освіти, який приймається на загальних зборах (конференції) трудового колективу, затверджується у встановленому порядку."

Вищі заклади, незалежно від їх статусу, мають право на добровільних засадах об'єднуватися в комплекси та інші типи об'єднань у встановленому порядку.

  • 7. Загальна характеристика закладу вищої юридичної освіти.

Система юридичної освіти складається із відповідних закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, баз навчальної юридичної практики, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура юридичної освіти включає вищу юридичну освіту, післядипломну юридичну освіту, аспірантуру, докторантуру, професійну юридичну самоосвіту. У системі юридичної освіти діє психологічна служба, організується безкоштовне медичне обслуговування та харчування, забезпечуються безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та виховання тощо.

До основних характеристик юридичної освіти в України, крім того, відносяться:

¨ освітні рівні, які складають спеціальна професійна юридична освіта, базова вища юридична освіта, повна вища юридична освіта;

¨ освітньо-кваліфікаційні рівні юридичного спрямування: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр;

¨ наукові ступені: кандидат юридичних наук, доктор юридичних наук.

До особливостей вищої освіти, у тому числі юридичної, відноситься те, що вона здійснюється на базі повної загальної середньої освіти і забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Підготовка фахівців у вищих юридичних закладах освіти проводиться з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Прийом громадян до вищих юридичних закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми власності закладу юридичної освіти та джерел оплати за навчання.

Післядипломній юридичній освіті в Україні властиве те, що:

¨ вона здійснюється закладами післядипломної юридичної освіти на договірних засадах з установами, організаціями, підприємствами з урахуванням державного контракту (замовлення), забезпечує одержання нової кваліфікації або юридичної спеціальності, а на основі раніше здобутої юридичної освіти і досвіду практичної юридичної роботи - поглиблення професійних знань, умінь з правознавства;

¨ її форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної юридичної освіти за погодженням із замовником;

¨ до закладів післядипломної юридичної освіти належать юридичні академії та інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення працівників судових, прокурорських, слідчих органів; юридичні підрозділи вищих закладів освіти - філіали, факультети, відділення та інші;

¨ заклади післядипломної юридичної освіти працюють за очною, вечірньою, заочною формами навчання, можуть мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

Професійна юридична самоосвіта забезпечується державними органами, юридичними об'єднаннями, установами, організаціями та здійснюється безпосередньо юристами.

  • 8. Рівні акредитації вищих закладів юридичної освіти.


В Україні встановлені такі рівні акредитації вищих закладів юридичної освіти:

¨ перший рівень акредитації - технікуми, училища та інші вищі заклади освіти, що прирівнені до них за результатами акредитації, які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти — з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста або базової загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста та з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти;

¨ другий рівень акредитації - коледжі та інші вищі заклади освіти, що прирівнені до них за результатами акредитації, які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікацій молодшого спеціаліста, бакалавра;

¨ третій і четвертий рівні акредитації - університети, академії, інститути та інші вищі заклади освіти, що прирівнені до них за результатами акредитації, які готують фахівців-юристів на основі повної загальної середньої освіти — з присвоєнням кваліфікацій бакалавра, спеціаліста, магістра або на основі вищої освіти - з присудженням наукових ступенів кандидата та доктора юридичних наук у встановленому порядку.

  • 9. Структура вищого закладу юридичної освіти.

Основними структурними підрозділами вищого закладу юридичної освіти є:

¨ третього і четвертого рівнів акредитації - інститути, факультети, кафедри, курси тощо;

¨ першого і другого рівнів акредитації - відділення.

Інститут створюється з метою більш ефективної реалізації статутних завдань вищого закладу, об'єднує споріднені факультети, кафедри чи наукові лабораторії, центри.

Факультет є навчально-науковим структурним підрозділом вищого закладу, що здійснює підготовку студентів, аспірантів та докторантів із споріднених спеціальностей, об'єднує відповідні кафедри і лабораторії.

Кафедра є основним навчально-науковим структурним підрозділом вищого закладу чи його філіалів, факультетів, що провадить навчальну, методичну та науково-дослідницьку діяльність з однієї або кількох споріднених дисциплін. Для забезпечення розвитку нового напряму навчальної, методичної і наукової діяльності при кафедрі може бути створена секція.

Відділення об'єднують навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-практичні підрозділи, необхідні для виконання покладених на відділення завдань, а також предметні (циклові) комісії, що провадять навчальну та методичну діяльність з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Вищі заклади юридичної освіти у своєму складі можуть мати: ♦ підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

¨ аспірантуру, докторантуру, науково-дослідні установи, лабораторії;

¨ бібліотеки, навчально-методичні кабінети, обчислювальні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, засоби масової інформації, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена чинним законодавством;

¨ курси, факультети суміжних і додаткових професій, що надають платні освітні послуги.

¨ заклади післядипломної юридичної освіти, які на базі вищої освіти у скорочені терміни готують фахівців-юристів з нових перспективних напрямів правознавства, науково-методичні лабораторії, центри, експериментальні майданчики тощо.


  • 10. Форми навчання.

Навчальний процес у вищих закладах юридичної освіти здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи.

  • 11. Види навчальних занять з теоретичної підготовки.

До основних видів навчальних занять у вищих закладах юридичної освіти відносяться:

¨ лекція;

¨ лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

¨ консультація.

Інші види навчальних занять визначаються у порядку, встановленому вищим закладом юридичної освіти.

Лекція - основна форма проведення навчальних занять у вищих закладах юридичної освіти. Вона є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою.

Лекції проводяться лекторами — професорами і доцентами (викладачами), а також провідними науковцями або спеціалістами, запрошеними для читання лекцій.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, до початку відповідного семестру повинен подати на кафедру (предметну або циклову комісію) складений ним конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для даної навчальної дисципліни.

Лектор зобов'язаний дотримуватися навчальної програми щодо тем лекційних занять, але не обмежується в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

Лабораторне заняття - форма навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Лабораторні заняття проводяться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки тощо). В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища. Лабораторне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем.

Практичне заняття - форма навчального заняття, при якій викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичне заняття проводиться зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі — тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Семінарське заняття - форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо.

Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Індивідуальні навчальні заняття організуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї або декількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках — повний обсяг навчальних занять для конкретного освітнього або кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми та методи проведення, форми та методи поточного і підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Консультація — форма навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.

Обсяг часу, відведений викладачу для проведення консультацій з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом.

  • 12. Значення освітньо-кваліфікаційні характеристики.