1. Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук
| Вид материала | Документы |
- Інститут гуманітарних та соціальних наук, 215.29kb.
- Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук, 1990.39kb.
- Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчя, 4091.73kb.
- 1. Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук, 507.49kb.
- План Поняття та зміст юридична деонтологія > Юридична діяльність: поняття та зміст, 476.58kb.
- Питання на іспит з курсу, 44.01kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
- Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
- Програма з предмета «Акторська майстерність» Пояснювальна записка, 365.93kb.
- Молоді та спорту україни, 3265.78kb.
- 24. Система психічних якостей особистості юриста.
Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль наразі відіграє професійне навчання та наукова організація професійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати напруженість чи долати психологічні бар´єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з´являється натхнення, підвищується працездатність, саморегульованість та спостережливість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів у професійній діяльності.
Психологічна культура юриста — це органічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів автотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які чинять ефективний вплив на розв´язання правових ситуацій.
- 25. Здібності та характер особистості юриста.
- 26. Психологія професійного спілкування і міжособистісні відносини у службовому колективі.
- 27. Юридичний конфлікт: поняття, види та суб′єкти.
Зв'язок тим або іншим чином з конфліктами є властивістю, притаманною юридичній практичній діяльності. Конфлікт — це зіткнення протилежних сторін, думок, інтересів, суб'єктів тощо або зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи суб'єктів взаємодій. В основі будь-якого конфлікту лежить ситуація, яка містить:
¨ протилежні позиції сторін з будь-якого приводу;
¨ протилежні цілі або засоби їх досягнення за даних умов;
¨ неспівпадіння інтересів, бажань, потреб тощо. Конфлікти поділяються на внутрішньособисті, міжособові,
¨ міжгрупові, організаційні, міжнаціональні, регіональні тощо.
Конфлікти виникають в процесі здійснення юридичної практичної діяльності, тому що юристи представляють, захищають, забезпечують права однієї сторони по відношенню до прав чи обов'язків іншої, а правопорушення, спір щодо права є конфліктами за своєю сутністю. Тому юридичну практичну діяльність можливо розглядати як засіб попередження та вирішення конфліктів. Конфлікти можуть виникати й у взаємовідносинах між юристом та суб'єктом, інтереси, якого він представляє тощо. Неприпустиме зіткнення інтересів може мати місце з причини суттєвих розходжень у свідченнях сторін, несумісності позицій щодо протилежної сторони або ж того факту, що існують суттєво різні можливості вирішити претензії чи погашення зобов'язання. До конфліктів, які найчастіше виникають в юридичній практичній діяльності доцільно віднести такі:
¨ конфлікти протилежності законних інтересів юриста та протиправних інтересів особи, яку він захищає;
¨ конфлікти протилежності інтересів осіб, інтереси яких одночасно представляє юрист або інтересів осіб, які він представляє та інтереси осіб, яких він раніше представляв;
¨ конфлікти протилежності власних інтересів юриста та особи, яку він представляє тощо.
З метою попередження конфліктів юрист не може:
¨ брати на себе ведення юридичних справ, якщо на його професійні рішення в інтересах клієнта вплинуть або можуть вплинути його фінансові, ділові, майнові або особисті інтереси;
¨ діяти як захисник протилежної сторони проти особи, яку він представляє з якоїсь іншої справи;
¨ представляти клієнта, якщо це представництво буде прямо порушувати інтереси іншого клієнта, або може бути суттєво обмежене зобов'язаннями юриста перед іншим клієнтом чи третьою особою;
¨ використовувати інформацію щодо клієнта на його шкоду, за винятком випадків, коли це дозволяється або вимагається законом та професійними нормами;
¨ надавати фінансову допомогу клієнту в зв'язку зі справою, що розглядається судом або має бути розглянутою судом, чи приймати винагороду за представництво клієнта від будь-кого, крім клієнта іт.ін.
- 28. Поняття професійної культури юриста.
- 29. Фактори формування професійної свідомості та культури юристів.
У попередньому матеріалі нами вже було зазначено, що професійна культура та свідомість юристів багато в чому співпадає з поняттям правової культури, що обумовлено правовою сферою їх професійної діяльності. Однак, не слід ототожнювати ці поняття, тому що, наприклад, юристу для здійснення своїх професійних обов'язків необхідно не тільки знати та розуміти право, складати документи, а ще й вільно і красиво викладати свої думки, елегантно одягатися, знати історію, філософію, політику, ввічливо та уважно спілкуватися з громадянами... Тобто володіти більш значною системою духовних цінностей, які складають поняття загальної культури особи. У зв'язку з цим в структурі професійної культури юристів виділяють правову культуру, етичну, психологічну, моральну, естетичну, політичну та інші, в залежності від мети та конкретизації предмету дослідження.
Перед тим, як аналізувати фактори, що впливають на формування професійної свідомості і культури юриста, необхідно визначитись попередньо із тими завданнями, які постають перед ними в ході виховного процесу. Йдеться про наявність кінцевої мети — абстрактної моделі або теоретичної конструкції професійної свідомості юриста. Спробуємо сформулювати деякі положення та вимоги щодо такої моделі:
¨ у визначенні моделі професійної свідомості юристів фундаментальною основою та складовим елементом є логіко-нормативний блок, до якого належать обсяг та глибина правових знань, рівень юридичного мислення. Знання права становлять конкретну вимірювальну категорію, мають свою структуру та поділяються на фундаментальні, галузеві, первинні та вторинні, знання про діюче право та знання про окремі закономірності його функціонування;
¨ іншою складовою професійної свідомості, яка має психологічне походження, слід назвати високу повагу до права та глибоку переконаність у необхідності свідомого виконання його вимог, сприйняття права як найвищої соціальної цінності;
¨ установка на активну правомірну і професійно значущу поведінку, яка передбачає: готовність до виконання будь-якого професійного обов'язку, точне і неухильне застосування вимог правових норм, принциповість у боротьбі з правопорушеннями, прагнення до справедливості, визнання необхідності самовдосконалення та інші.
Ці складові елементи слід вважати визначальними, тому що вони відображають структурні блоки людської свідомості, мають свій зміст та виступають як характерні риси загальної моделі професійної свідомості юристів. Залежно від спеціалізації юридичної професії, ця модель може зазнавати певних змін з точки зору її змісту, але нам все ж таки уявляється можливим стверджувати про наявність системи загальних вимог щодо свідомості юристів, які і складають зміст запропонованої моделі.
Процес формування професійної свідомості та культури юристів відбувається в певному соціальному середовищі, яке так чи інакше здійснює свій вплив на всі процеси, що відбуваються в ньому. Соціальне середовище за своєю структурою дуже складне явище, в якому крім суб'єктів слід розрізняти засоби, форми, методи, принципи діяльності, причинні зв'язки тощо. Тому доцільним буде розглянути названі фактори з точки зору їх суб'єктивного та об'єктивного впливу.
Серед факторів суб'єктивного порядку слід назвати правове виховання, яке здійснюється у різноманітних формах та має на меті безпосереднє втручання в духовний світ особи, внесення корективів в її світоглядні позиції. Характерною ознакою суб'єктивного фактору слід назвати безпосередність та цілеспрямованість впливу. Нагадаємо, що формами правового виховання можуть бути: правова агітація, пропаганда, правове навчання, юридична практика, самовиховання та самоосвіта. На практиці ці форми реалізуються у функціонуванні системи юридичної освіти, проведенні науково-практичних семінарів, конференцій, організації стажування, підвищенні кваліфікації. До суб'єктивного фактору слід також віднести умови сімейних відносин та відносин, що склалися* в робочому колективі та характеризують моральний мікроклімат колективу.
Серед факторів об'єктивного походження знаходяться, економічний та політичний устрій, правова система суспільства, домінуючі в суспільстві політико-правові ідеали, результати роботи юридичних установ тощо. І об'єктивні, і суб'єктивні фактори по своїй природі суть невід'ємні речі, які тісно взаємодіють та доповнюють один одного.
Висока якість соціальної обстановки, ефективність правового регулювання,Належний стан законності в суспільстві створюють надійну основу для здійснення ефективного впливу на свідомість представників юридичної професії. При цьому, високий рівень їх професійної свідомості і культури обумовлює ефективність функціонування права, стабільність правопорядку, стабільність у багатьох сферах соціального життя.
- 30. Причини професійної деформації працівників юридично сфери.
- 31. Етична культура юриста.
Зацікавленість суспільства до особливостей професії правознавця залишається постійною, незалежно від місця, яке займає юрист по роду своєї діяльності, оскільки з правосуддям суспільство співвідносить свої моральні критерії та ідеали. У зв'язку з цим, крім професійних знань, юрист повинен володіти високою культурою поведінки та ведення діалогу, мати глибокі навички аналітичного стилю мислення та інші важливі якості, про що вже говорилося у попередніх розділах.
Слід відрізняти в особі юриста соціальне, професійне та індивідуальне, але саме в єдності цих аспектів виявляється ідеальний образ, який шанується всім суспільством. При цьому особливу увагу привертає до себе етична сторона діяльності юриста, яка визначається як нормами права, так і нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, користування ними у повсякденній роботі, у спілкуванні з оточуючими людьми називається проявом етичної культури юриста. В сучасному науковому уявленні, виходячи із ролі та соціального значення юридичної професії, видається можливим сформулювати основні положення правил етикету, які складають зміст етичної культури юриста:
¨ служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та правопорядку;
¨ безумовне виконання вимог закону та процесуальної норми в юридичній практиці;
¨ досягнення об'єктивної істини та справедливого рішення у юридичному спорі;
¨ співвідношення мети юридичної діяльності із моральними засобами її досягнення;
¨ пріоритет гуманістичної націленості в діяльності юриста, визнання людини найвищою соціальною цінністю;
¨ самокритичність, готовність до конструктивного діалогу з опонентом;
¨ самостійність мислення, розумний скептицизм та конструктивний критицизм у спілкуванні;
¨ коректність та шанобливе ставлення до співрозмовників.
Як було вище зазначено, юридична професія містить в собі рису конфліктності, що передбачає слідування цілому комплексу етичних вимог для досягнення найбільшої ефективності в роботі та збереження іміджу служителя Феміди. Але конфліктність проявляється по-різному, з різним ступенем гостроти, що передбачає використання різних форм та методів етичного спілкування.
Скажімо, в безконфліктній ситуації або в режимі слабкого конфлікту ведення дискусії з правових питань пріоритетним критерієм моральної оцінки спілкування є його логічність або алогічність, доказова аргументація або софістична спекуляція. Коли ж йдеться про юридичну полеміку в умовах загостреної конфліктності, наприклад, під час допиту у ході попереднього слідства, тоді чисто логічних критеріїв моральної оцінки юридичного діалогу буває недостатньо.
Позитивне вирішення спірного питання у більшості випадків в діяльності юристів залежить від тактичної, коректної поведінки учасників процесу. Всім відомо, що безтактний опонент в спорі, як правило, буває агресивним, безцеремонним, намагається нав'язати особисту точку зору, свою волю іншим учасникам діалогу, ігноруючи думку співрозмовників. Прояв безтактності в розмові має здатність порушити нормальний хід вирішення проблеми, призвести до деструктивності.
Наприклад, дуже важливим в юридичній практиці є дотримання такту ведення судового спору, що значною мірою впливає на рішення суду. Некоректна поведінка однієї із сторін може спрацювати не на користь порушника судового етикету. Законодавець передбачив, навіть, застосування ряду санкцій за неповагу до суду або судової процедури. Або, наприклад, в процесі юридичного консультування, якщо юрисконсульт проявив елемент безтактності, то це може викликати у клієнта почуття недовіри та стриманості, що ускладнює ефективність обговорення проблеми.
Такт ведення спору — це міра поведінки, яка може проявлятися в умовах конфлікту та безконфліктної ситуації. Людина, яка добре поводиться у звичайних обставинах, буває не в змозі витримати інтелектуальне та емоційне навантаження у ході боротьби думок. Говорячи про тактовність та коректність поведінки в спорі, необхідно перш за все відмітити поважне ставлення кожного учасника до особи опонента, арбітра, аудиторії слухачів. Марно сперечатися з опонентом, якого ти не поважаєш, також не має сенсу сперечатися з аудиторією слухачів, думкою яких нехтуєш, безглуздо апелювати до суду, до якого не маєш довіри.
Вступаючи в спір, слід відкинути будь-які особисті почуття неприязні, щоб не перетворити обговорення головного питання на взаємний обмін грубостями. Тільки коректність, витримка та спокійний тон можуть підсилити позиції, які треба відстояти. Тільки довіра та взаємна ввічливість благодійно впливають на хід дискусії. Повага до учасників спору проявляється також в умінні слухати співрозмовника, аналізувати його доводи, що має надзвичайний прагматичний ефект знаходження контакту у процесі спілкування з опонентом. Особливого значення ці правила набувають у ході ведення допиту, ділової розмови, переговорів або звичайної юридичної консультації. Необхідно також зауважити, що уміння вислухати опонента, прийняти до уваги його аргументацію, є моральним обов'язком кожного учасника дискусії.
Ступінь тактовності та коректності поведінки в процесі юридичного спілкування проявляється у формі відношення учасників обговорення до думки та аргументації опонента. Головна умова чесного спору - повага до переконань та вірувань опонента. Не можна в опоненті бачити ворога, навіть якщо зіткнення точок зору має конфліктний характер, бо його позиція може бути помилковою. І, в кінці кінців, треба пам'ятати, що прояв поваги до думки інших закріплює право на повагу власних переконань.
Під час ведення спору велике значення має самокритичне ставлення до себе, до власної позиції та аргументації. Почуття самокритичності дозволяє визнавати свої помилки та знаходити можливості припинення дискусії чи відкладення її до тих пір, поки не будуть знайдені більш ґрунтовні доводи. В юридичній, особливо у судовій практиці кримінального процесу, позиція самокритичності також сприяє ефективному провадженню справи. Наприклад, якщо з боку державного обвинувачення не знайдено достатню кількість доказів вини підсудного, то буде коректним відкрито заявити про це суду та зняти обвинувачення. В політичній дискусії або парламентських дебатах самокритичність опонуючих сторін є моральним гарантом плодотворного вирішення проблем.
В такті юридичного спілкування значну роль відіграє, культура мови. У випадку виникнення спору важливим є як зміст слова так і форма його виразу. Вміло знайдений тон, правильне акцентування, виразна дикція - все це благодійно виявляється на прагматиці процесу обговорення правових питань, на психологічному стані учасників співбесіди (спору), сприяє зниженню емоційної напруги. Від умілого використання лексичних можливостей мови, її виразності залежить ясність вираження думок, їх вірне сприйняття. Словесна неохайність чи обмеженість мовних засобів може зіпсувати не тільки авторитет виступаючого, але і престиж самої позиції, яку він представляє.
Діяльність суду, органів прокуратури, попереднього слідства, дізнання, адвокатури базується на законі. Це - правова діяльність, пов'язана з творчим застосуванням юридичних норм, але норми права завжди мають моральну основу, тобто завжди можна простежити взаємозв'язок правових та етичних норм. На цій підставі юристи у своїй діяльності повинні керуватися не тільки правовим законом, але й дотримуватися принципів моралі, які цілком узгоджуються з принципами права та принципами правового регулювання.
Проблема моральних цінностей, їх збереження та розвитку -одна з головних проблем судової етики. Етична культура судового процесу виконує також і виховні задачі по формуванню у громадян моральних якостей. Висока культура судового процесу це також і підвищення вимог до якості роботи суддів, прокурорів, адвокатів. На цій підставі домінуючою вважається точка зору, що етична сторона роботи юристів більш за все проявляється під час судового засідання, де необхідно висловити свою особисту думку, враховуючи наявність суперечності думок та принцип змагальності процесу.
Таким чином, характеристика особистої культури юриста може бути розкладена на окремі елементи, де обов'язковими частинами виступають моральність та етикет поведінки. Це виходить із об'єктивної взаємодії норм права та норм моралі, які формувалися паралельно, виходячи із уявлень суспільства про добро, зло, справедливість. І виконання одних приписів передбачає відповідно дотримання інших, які з різних обставин не знайшли свого досить чіткого формалізованого виразу. Тому, у підготовці фахівців права слід враховувати не тільки обов'язкове знання ними норм, що видаються від імені держави, але й тих нормативів, що складалися історично, протягом всього періоду розвитку суспільства.
- 32. Естетична культура юриста.
- 33. Зовнішній вигляд юриста.
- 34. Службовий етикет.
- 35. Професійна тайна юриста.
- 36. Традиції та ритуали юриста.
Юридичні ритуали поділяються на загальні і специфічні. Перші з них майже цілковито збігаються військовими (стройові огляди, прийняття Обітниці і т. д.). Другі, специфічні ритуали (посвята у міліціонери, вручення службового посвідчення та ін.) характерні тільки для органів внутрішніх справ. Вони чинять значний вплив на психіку працівників, приносять естетичну насолоду, сприяють формуванню професійної моралі, значною мірою слугують задоволенню духовних потреб працівників у нелегких умовах
служби в органах внутрішніх справ. Йдеться насамперед про ритуал посвяти в міліціонери і вручення форменого одягу. Це важливий момент для молодого працівника, оскільки його вперше представляють колективові, в якому доведеться виконувати службове завдання. Інший ритуал передбачає вручення погонів і службового посвідчення особам, які прийняті на посаду
середнього і старшого начальницького складу після присвоєння їм першого спеціального звання. Наявність погон і службового посвідчення надає працівникові міліції великі права, але й накладає певні обов'язки, вимагає високої культури у спілкуванні з громадянами та правомірного застосування правових норм до порушників правопорядку. Службове посвідчення є документом, який засвідчує особу власника, дає правоносіння, збереження та застосування вогнепальної зброї та спеціальних засобів згідно з вимогами Закону про міліцію.
Ще один важливий ритуал в органах внутрішніх справ проводжання на пенсію. Він має велике запам'ятовуюче значення як для самого ветерана, так і для тих, хто залишається на службі. На жаль, в органах міліції ще і нині спостерігається поспішне, необґрунтоване, навіть аморальне звільнення на пенсію. Здебільшого штучно створюються такі обставини, за яких працівника потрібно суворо карати, але враховуючи вислугу років і «добровільно» поданий рапорт на пенсію, офіційно задовольняється «прохання». Навряд, що такий «ритуал» залишить приємні спогади у того, хто перебуває на передньому краї боротьби за правопорядок, і матиме позитивний виховний вплив у колективі.
- 37. Кодекс професійного етикету юриста.
- 38. Політична культура.
Політична культура юриста – це рівень реальної оцінки ним політичної ситуації, яка має безпосереднє відношення до правових явищ, вироблення власних політико-національних переконань з метою політичного прогнозування ефективності національного права.
Прийнято виокреслювати аспекти політичної культури:
1) ментальний епітет політичної системи (свідомість суб´єктів політичного процесу);
2) якісний стан функціонування інститутів політичної системи;
3) якісна сукупність політичних цінностей інформації.
Розвиток політичної культури юриста полягає у свідомому засвоєнні і критичному осмисленні ним історичних та політичних знань. Це означає, що політична культура як суспільний феномен у першу чергу потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу.
Зміст політичної культури юриста вміщує також переконання та усвідомлення політичних цінностей. Тобто цінність політичної культури правника полягає у тому, що вона сприяє піднесенню і культури правоохоронної діяльності, вдумливому, свідомому ставленню кожного до виконання своїх службових обов’язків.
У цілому можна сказати, що політична культура юриста є основою розв`язання правових проблем при виконання службових обов`язків. Специфіку політичної культури нації зумовлює своєрідність національної культури вцілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури пов`язані з “душею народу”.
- 39. Інформаційна культура юриста.
В наш час, в умовах інформатизації суспільства, досить актуальною є проблема формування інформаційної культури. За думкою вчених, інформаційна культура поки що є показником швидше професійної культури, але з часом повинна стати важливим фактором розвитку кожної особистості. У розвитку інформаційної культури беруть участь такі науки як кібернетика, інформатика, бібліотекознавство, бібліографія та багато інших.
Поняття інформаційна культура – багатоаспектне та різнопланове. За одним із визначень – це інформаційна діяльність людини, яка з одного боку спрямована на ефективний пошук та використання інформації, а з іншого боку – на її формування, збереження та перетворення. Особливе місце займає інформаційна культура в роботі юриста, адже саме володіння інформацією (юричною в першу чергу) дає змогу якнайкраще вирішувати покладені перед ним завдання. Вміння знаходити найновішу інформацію, володіти методами її збору та опрацювання характеризують юриста як професіонала в своїй справі. Без інформаційної культури не може йти мова і про юридичну чи професійну культуру юриста.