Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук
| Вид материала | Документы |
- План до роботи: Вступ, 506.38kb.
- План Місце І роль права в системі соціальних норм. Поняття системи права як внутрішньої, 104.85kb.
- Аудиторні години 36 лекції -16, лаб роботи 16, мод, 112.24kb.
- 1. Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук, 1149.74kb.
- Суть, зміст І завдання операційного менеджменту. Місце операційного менеджменту в системі, 188.07kb.
- “Місце клінічної психології в системі психологічного знання”, 55.64kb.
- 1. Поняття, суть та місце фінансів підприємств в фінансовій системі, 27.74kb.
- Шпаргалки з правознавства, 2583.75kb.
- Тема основні питання, 71.13kb.
- Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.
- Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук.
Юридичнанаука (правознавство або юриспруденція) - це спеціалізована галузь наукових знань в сфері гуманітарних наук або особлива юридична наукова діяльність, яка направлена на вивчення права в теоретичному і прикладному аспектах, правових форм організації і функціонування держави, суспільства, їх окремих інститутів.
Юридичні науки вивчають державу і право у всьому різноманітті їх властивостей, тому в залежності від того, що конкретно є предметом дослідження в державі і праві виділяються їх види, які і складають в узагальненому вигляді систему юридичних наук:
1. загальнотеоретичні та історичні науки (теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень). Предметом їх дослідження є загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а стосовно історії — історичний процес розвитку держави і права, політичні і правові вчення в конкретно історичній обстановці та хронологічній послідовності;
2. галузеві юридичні науки. Це, зокрема, науки адміністративного права, цивільного права, кримінального права, цивільно-процесуального права і т. ін. Предмет їх дослідження становлять закономірності правового регулювання відповідних галузей суспільних відносин.
3. міжгалузеві юридичні науки, що виникли в результаті поєднання тих чи інших якостей галузевих юридичних наук. Так, господарське право поєднує якості цивільного і адміністративного права (адміністративне регулювання майнових відносин), природоохоронне право захищає природу, використовуючи методи різних галузей права, і т. ін.
4. спеціальні прикладні юридичні науки (судова медицина, судова психологія, криміналістика і т. ін.) Специфіка їх полягає у тому, що вони виникли на стику юридичних (наприклад, кримінального процесу) і неюридичних наук. Їх завданням є використання досягнень природознавства і техніки для вирішення проблем юриспруденції.
5. науки, що вивчають міжнародне і зарубіжне право.
- Функції юридичної науки.
Функції юридичної науки - основні напрямки розуміння і вираження юридичних знань.
1. онтологічна (пізнавальна) функція, призначення якої пізнати і пояснити державно-правові явища, що досліджує юридична наука. Онтологічна функція передбачає теоретичне дослідження держави і права як на рівні їх загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування, так і формування загальних уявлень про окремі державні і правові інститути;
2. евристична функція по своєму характеру близька до пізнавальної функції, але на відміну від неї означає не теоретичне оволодіння дійсністю і розвиток, поширення, систематизацію існуючих наукових знань, а виявлення нових, раніше невідомих властивостей, зв'язків і тенденцій держави і права;
3. прогностична функція відображає спрямованість юридичної науки на визначення перспектив подальшого розвитку державної і правової систем на основі відкритих закономірностей і тенденцій розвитку, шляхом висунення гіпотез і прогнозів, аналізу різних варіантів і альтернатив. Опановуючи закономірності розвитку держави і права, юридична наука не лише спроможна дати пояснення їх минулому і правильно зорієнтуватися у сучасному, а й передбачати шляхи їх розвитку в майбутньому.;
4. методологічна функція, яка найбільш їй властива і передбачає розробку основних принципів і положень юридичної науки, методів і правил наукових досліджень, найбільш важливі поняття і теоретичні конструкції юриспруденції і т.д.;
5. ідеологічна функція - відображає роль юридичної науки в формуванні правової культури, суспільної і правової ідеології, зокрема, правові ідеї, принципи, теорії і концепції є складовими ідеології, закріпляють загальнолюдські цінності і ідеали, відображають інтереси і свободи певних соціальних шарів, використовуються для формування партійних програм, визначення основ внутрішньої і зовнішньої політики;
6. інтерпретаційна функція орієнтована на пояснення суті державно-правових явищ, освітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального призначення і тому подібне;
7. прикладна функція відображає призначення юридичної науки сприяти вирішенню практичних завдань. Вона реалізовується через розробку проектів нормативно-правових актів, концепцій реформування державних і правових інститутів, аналіз і узагальнення юридичної практики, виконання наукових досліджень на замовлення практичних юридичних органів і тому подібне;
8. комунікативна функція - це забезпечення взаємозв'язку і взаємодії юридичних наук, дотримання оптимальні темпів приросту і вдосконалення наукових знань, а також використання наукових досягнень неюридичної сфери, запобігання дублюванню наукових досліджень і утворенню пропусків в наукових знаннях;
9. виховна функція, яка конкретизує роль науки в проведенні правового виховання різних верств населення, формуванні в членів суспільства певних правових орієнтацій, установок правомірної поведінки, навичок правового спілкування на основах гуманізму, взаємної поваги.
- Поняття загальної теорії держави і права та її місце в системі юридичних наук.
Загальна теорія держави і права - це загальнотеоретична юридична наука, особливістю якою є дослідження загальних закономірностей виникнення, функціонування і розвитку держави і права, їх істотних властивостей, основних елементів, форм взаємодії з суспільством. Теорію держави і права можна визначити як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їх сутність, призначення, функціонування і розвиток.
Предметом вивчення загальної теорії держави і права є загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, держави і права, що розглядаються як цілісні правові інститути.
Юридичні науки (юриспруденція) відносяться до гуманітарних наук, володіють всіма характеристиками, які властиві науці взагалі і всім гуманітарним наукам зокрема, однак відрізняються від інших підвидів останніх, насамперед, предметом вивчення і відповідно змістом отриманих наукових знань.
Предметом вивчення юридичних наук є державно-правова сфера життя суспільства як відносно самостійний фрагмент дійсності, ядро якого складають держава і право, причому домінуючим об'єктом дослідження юридичних наук є власне правова організація або правова система суспільства (країни), цивілізації, людства.
Загальна теорія держави і права відноситься до фундаментальних, теоретичних юридичних наук. Вона проводить і містить найбільш широкі по об'єму і глибокі по мірі проникнення в суть державно-правових явищ юридичні наукові знання, які використовуються галузевими і іншими юридичними науками як методологічно важливі відправні пункти їх наукових досліджень. Тим самим, загальна теорія держави і права вносить методологічну визначеність, понятійну зокрема, не тільки в дослідження що проводяться в рамках інших юридичних наук, але також в правотворчу і правозастосовну практику. Тому загальна теорія держави і права виступає в системі юридичних наук, насамперед, як наука методологічна за своїй природою і значенню.
Загальним для всіх юридичних наук об'єктом дослідження є держава і право, однак кожна юридична наука в цьому загальному об'єкті має свій предмет, тобто взаємопов'язану сукупність закономірностей, властивостей і відносин властивих певним сторонам, елементам або інститутам держави або права.
На відміну від інших юридичних наук предметом загальної теорії держави і права є найбільш загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку, основні властивості, елементи і відносини правової форми організації держави, суспільства, країни, цивілізації, людства..
Предмет загальної теорії держави і права не обмежується тільки сучасними державно-правовими системами, вона досліджує і закономірності їх виникнення, становлення, можливі шляхи майбутнього розвитку, іншими словами вона вивчає державу і право в їх минулому, справжньому і майбутньому. Загальна теорія держави і права вивчає не тільки вітчизняну для дослідника (національну) державу і право, але і системи наукових юридичних знань, державно-правову дійсність інших країн, їх союзів, блоків, а також міжнародних організацій. Загальна теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук і що має для цих наук загальнотеоретичне і методологічне значення.
- Предмет і метод загальної теорії держави і права.
Предметом вивчення загальної теорії держави і права є загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, держави і права, що розглядаються як цілісні правові інститути.
Під методологією взагалі розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки; визначають, що це наука про методи; розуміють її як систему певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання. Методологія загальної теорії держави і права - це система різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання і вдосконалення державно-правових явищ.
Методи науки загальна теорія держави і права, як і будь-якої іншої науки, нарівні із загальними принципами і прийомами дослідження, які витікають з її філософської орієнтації, включають велику групу загальних методів, до яких відносяться аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, експеримент і інш.
У загальній теорії держави і права використовуються і такі загальнонауковий методи як логічний і історичний, системний і синергетичний, аксіологичний і порівняльний, структурний і функціональний, а також математичні (математична статистика, теорія множин, теорія гри, розпізнавання образів, факторний аналіз), статистичні, конкретно-соціологічні (опит, анкетування і інтерв'ювання; аналіз документів; спостереження і соціальний експеримент; вибірковий метод; вивчення і збір статистичних даних державно-правової статистики) і інші методи.
Особливу групу складають приватно-наукові або спеціальні методи юриспруденції і загальної теорії держави і права:
- 1. спеціально-юридичний метод, якого полягає в описі явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, освітленні діяльності соціальних суб'єктів з точки зору юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного, обов'язкового або можливого. У ході такого опису відбувається реконструкція фактів і явищ правової дійсності, їх юридична оцінка, виявляються тенденції і закономірності юридичної практики, удосконалюється юридична термінологія;
- 2. теоретико-юридичний метод. Загальною теорією держави і права створений власний понятійної апарат, за допомогою якого описуються закономірності структури, функціонування і вдосконалення держави і права, їх зв'язку з економікою, соціальними і культурними процесами суспільного розвитку. Значення цього методу полягає в тому, що його застосування засновується на використанні існуючих юридичних категорій і понять, які відображають основний зміст державно-правової реальності, її структуру і закономірності розвитку. Сукупність понять і категорій, визначень і термінів складає понятійний апарат науки, а в своєму логічному взаємозв'язку - серцевину теорій, концепцій, доктрин і інших систем загальнотеоретичних наукових знань.
- 3. тлумачення. 4. порівняльного правознавства. 5. техніко-юридичного аналізу. 6. правового моделювання. 7. правогово прогнозування тощо.
- Наукові методи пізнання держави і права.
Під методологією взагалі розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки; визначають, що це наука про методи; розуміють її як систему певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання. Методологія загальної теорії держави і права - це система різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання і вдосконалення державно-правових явищ. Ядро (основу) методології загальної теорії держави і права складають методи загальнотеоретичних досліджень, їх організації і проведення, побудови відповідних наукових знань.
Методи - це способи досягнення мети, певним чином впорядкована наукова діяльність або сукупність принципів, правил, прийоми, способів наукових досліджень.
У загальній теорії держави і права використовуються методи, які розроблені в філософії, формальній і діалектичній логіці. Зокрема, це:
а) закони - кількісних і якісних змін, заперечення заперечень, єдності і боротьби протилежностей або тотожності, несуперечності, виключення третього і т.д.;
б) категорії - суть і явище, форма і зміст, випадковість і необхідність, якість і кількість, поняття, термін і визначення, і інш.
Методи науки загальна теорія держави і права, як і будь-якої іншої науки, нарівні із загальними принципами і прийомами дослідження, які витікають з її філософської орієнтації, включають велику групу загальних методів, до яких відносяться аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, експеримент і інш.
У загальній теорії держави і права використовуються і такі загальнонауковий методи як логічний і історичний, системний і синергетичний, аксіологичний і порівняльний, структурний і функціональний, а також математичні (математична статистика, теорія множин, теорія гри, розпізнавання образів, факторний аналіз), статистичні, конкретно-соціологічні (опит, анкетування і інтерв'ювання; аналіз документів; спостереження і соціальний експеримент; вибірковий метод; вивчення і збір статистичних даних державно-правової статистики) і інші методи.
Особливу групу складають приватно-наукові або спеціальні методи юриспруденції і загальної теорії держави і права:
- спеціально-юридичний метод, якого полягає в описі явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, освітленні діяльності соціальних суб'єктів з точки зору юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного, обов'язкового або можливого. У ході такого опису відбувається реконструкція фактів і явищ правової дійсності, їх юридична оцінка, виявляються тенденції і закономірності юридичної практики, удосконалюється юридична термінологія;
- теоретико-юридичний метод. Загальною теорією держави і права створений власний понятійної апарат, за допомогою якого описуються закономірності структури, функціонування і вдосконалення держави і права, їх зв'язку з економікою, соціальними і культурними процесами суспільного розвитку. Значення цього методу полягає в тому, що його застосування засновується на використанні існуючих юридичних категорій і понять, які відображають основний зміст державно-правової реальності, її структуру і закономірності розвитку. Сукупність понять і категорій, визначень і термінів складає понятійний апарат науки, а в своєму логічному взаємозв'язку - серцевину теорій, концепцій, доктрин і інших систем загальнотеоретичних наукових знань.
- Функції теорії держави і права.
Функції ТдіП – це основні напрямки впливу науки на суспільні відносини, в чому проявляється суть цієї дисципліни.
1.Онтологічна – розкриття загальних закономірностей буття державно-правових явищ. 2.Пізнавальна. 3.Інтерпретаційна – тлумачення державних явищ). 4.Методологічна – види і шляхи пізнання держ-правових явищ. Аналіз і розробка методології юр науки. 5.Комунікативна - слугування своєрідним «містком» між юрид і іншими суспільними науками. 6.Прогностична – визначення можливих орієнтирів і напрямків розвитку держ-правових явищ у майбутньому. 7.Ідеологічна – формування правової ідеології спрямованої на вдосконалення держ-правових явищ. 8.Евристична – відкриття нових закономірностей розвитку держ і права. 9.Системотворча – об’єднання всіх юр. наук у злагоджену гармонійну систему. 10.Практично-прикладна – впровадження загальнотеоретичних положень у держ-правову практику. 11.Навчальна – загальна ТДіП є не лише однією з юр наук, а однією з навчальних дисциплін, що викладається в ВУЗах.
- Структура теорії держави і права.
В межах ТдіП, враховуючи певну предметну визначеність і спряиованість досліджень, склалися відповідні структурні підрозділи. З огляду на це одним з фундоментальних питань можна виділити визначення структури ТДІП.
Загальна частина
Теорія держ і права: предмет, методологія, місце в системі юридичних наук
Закономірності становлення та розвитку загальнотеоретирної юридичної науки
Особлива частина особливості сучасного розуміння сутності держави і права.
- Діалектичний метод в юридичному пізнанні.
Діалектичний метод відноститься до загальних методів пізнання ТДІП. Діалектичний метод вимагає розглядати явища і процеси в їх взаємозв'язку і розвитку, вивчати перехід від кількісних змін до якісних, виясняти внутрішні протиріччя як джерело розвитку і як процес боротьби нового зі старим.
- Системно-функціональний метод в юридичній науці та практиці.
Системно-функціональний метод необхідний в юридичній науці через системно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять у системи більш широкі. І право, і держава функціонують у них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системно-функціонального методу в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права – його норма – є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною й повнотою лише в тісному логічному зв’язку з іншими нормами.
Системно-функціональний метод. Використовується у зв'язку з тим, що всі явища правової дійсності існують не ізольовано, а взаємодіють з деякими іншими, складаючи таким чином єдину сукупність, що відповідає вимогам системності. Крім того, що кожне явище виступає елементом системи, воно являється одночасово підсистемою, яка складається з інших систем. Кожний елемент системи виконує в ній свою функцію. Тому вивчення окремих правових явищ, що мають значний елементарний склад, з позицій їх системно-функціональної організації має значний науковий ефект. Наприклад, дуже корисно і навіть необхідно використовувати цей метод у ході вивчення системи державних органів, їх розподілу на законодавчу та судову гілки влади зафуцкуюнальним призначенням. Те ж саме стосується структури правової норми. Підводячи підсумок питанню методології юридичної науки, слід зазначити, що у ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сумісництва, іноді один метод складає передумови для використання іншого методу, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій, які об'єднуються поняттям "дослідницька діяльність". Завдяки функціям, можна простежити, як, якими шляхами розвивається система науково-юридичних знань, який вплив здійснюють юридичні знання на систему соціальних зв'язків, яка кінцева мета отриманих результатів дослідження або які завдання стоять перед юридичною наукою на даному етапі. Як і багато інших наук, юридична наука виконує ряд загальних функцій (теоретико-пізнавальну, прогностичну, комунікативну), але, як суспільній науці, їй притаманні деякі особливі функції такі, як ідеологічна, практико-прикладна.
- Порівняльний метод в юридичній науці та практиці.
Порівняльний метод відноститься до основних методів пізнання ТДІП. Порівняльний метод останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв’язки між ними.
Основними об’єктами порівняння вважають системи й галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали юридичної практики й положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості тільки в тому випадку, коли порівнюються невипадкові, а типові факти, враховується взаємозв’язок із конкретною обстановкою, причинами виникнення, динамікою розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права. Порівняльний метод не слід ототожнювати з порівняльним правознавством і порівняльним державознавством.
- Виникнення уявлень про державу і право в країнах Стародавнього Світу.
З появою держави і встановлених нею норм і правил поведінки люди почали розмірковувати про ці соціальні феномени, їхні сутність і роль у суспільному житті. Згідно з міфологічними уявленнями наших предків, порядок, установлений на землі, розглядався ними як складова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем. З огляду на це формувались і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми, права та обов'язки, державний устрій. Такий підхід до розуміння сутності держави, порядку, справедливості був характерним для більшості народів, про що свідчать перші літературні пам'ятки країн Стародавнього Сходу, Греції, Риму, а також Київської Русі. Рівночасно в Стародавніх Індії та Єгипті, а також у Вавилоні побутував міф, згідно з яким боги були не лише джерелом влади, а й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку, вирішенні долі людей. Слід звернути увагу на політичні та правові ідеї Стародавньої Індії, закріплені вже в найдавніших літературних пам'ятках, релігійних книгах аріїв (Веди — "священне знання"); у священних книгах брахманізму, до яких належать "Рігведа", "Самаведа", "Яджурведа" та "Атхарваведа"; З огляду на це особливо цікавим є збірник, відомий під назвою "Закони Ману" (ПІ ст. до н. е„). У цьому документі, вміщено цікаві ідеї щодо права, закону та їхньої ролі не лише в суспільстві, а й у людському бутті. "Вчинене беззаконня ніколи не залишається без наслідків для того, хто його вчинив". Тут також підкреслюється роль і сутність покарання: Згідно з "Книгою Ману" і висловлюваннями Каутільї, державу визначають сім елементів: цар, міністри, територія, столиця, державна скарбниця, військо і міжнародні союзники. Зародження державної організації пов'язується з занепадом моральності серед людей, оскільки існували часи, коли люди підлягали тільки законам і коли не було ніякої влади.
У Стародавньому Китаї одним із перших у цьому плані було вчення школи Конфуція (551—479 до н. е.), що увібрало в себе багато уявлень про державу і право тогочасного суспільства. Мислитель і його послідовники розглядали державу і право у взаємозв'язку між собою та в співвідношенні з іншими соціальними інститутами, зокрема з моральністю. З VI—V ст. до н. е. у Стародавньому Китаї відома концепція даосизму, основоположником якої був Лаоцзи. Означена система державно-правових поглядів за змістом наближалася до уявлень буддизму про ці суспільні феномени, її прихильники обстоювали ідею, що всесвіт, а також суспільство і держава з її атрибутами, розвиваються відповідно до вічного закону "Дао", який визначає конкретні закони неба, природи й суспільства.
Державно-правові системи, що склалися, стали базою для формування згодом теоретично обґрунтованих концепцій природного права, патріархальної теорії походження держави та деяких інших.