Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук

Вид материала

Документы

Содержание Співвідношення держави та громадянського суспільства. Формування громадянського суспільства як необхідної передумови демократичної, правової, соціальної держави. Право та його багатогранна сутність. Право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлені або санкціоновані державою і забезпечуються всіма дост Об`єктивне право: поняття та зміст. Суб`єктивне право: поняття та зміст. Принципи права: поняття та види. Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права: поняття та види. Спеціально-юридичні функції права.

Подобный материал:

• План до роботи: Вступ, 506.38kb.
• План Місце І роль права в системі соціальних норм. Поняття системи права як внутрішньої, 104.85kb.
• Аудиторні години 36 лекції -16, лаб роботи 16, мод, 112.24kb.
• 1. Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук, 1149.74kb.
• Суть, зміст І завдання операційного менеджменту. Місце операційного менеджменту в системі, 188.07kb.
• “Місце клінічної психології в системі психологічного знання”, 55.64kb.
• 1. Поняття, суть та місце фінансів підприємств в фінансовій системі, 27.74kb.
• Шпаргалки з правознавства, 2583.75kb.
• Тема основні питання, 71.13kb.
• Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.

Поняття та основні риси громадянського суспільства.

"суспільство" застосовується у широкому та вузькому розумінні. Суспільство у широкому розумінні - це форма життєдіяльності людей, яка склалась історично і відокремилась від оточуючої людей природи. У вузькому розумінні суспільство - це певний етап розвитку людства (наприклад, рабовласницьке суспільство, феодальне суспільство) або окреме, індивідуалізоване суспільство (наприклад, українське суспільство). Будь-яке суспільство складається з людей (індивідів) та їх груп (об'єднань).

В сучасних умовах широкого розповсюдження набула ідея побудови громадянського суспільства, тобто суспільного устрою, що характеризується як співдружність вільних і рівноправних осіб та їх об'єднань і якому притаманні розвинута ринкова економіка, різноманітність і рівноправність форм власності, юридичне оформлений і реально забезпечений плюралізм у всіх сферах суспільного життя, надійний соціальний захист особи, непорушність її прав і свобод. При цьому сфера особистого життя кожного члена суспільства стає абсолютно недоступною для втручання з боку державних та інших структур, якщо тільки людина сама цього не забажала або не дала на це своєї згоди. Реалізація останньої умови розглядається як основний показник створення громадянського суспільства.

Слід зазначити, що необхідною передумовою побудови громадянського суспільства є створення правової держави.

Громадянське суспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.

Ознаками громадянського суспільства є:

• приватна власність, вільна праця, підприємництво;

• існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на добровільній основі;

• багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;

• наявність незалежної системи засобів масової інформації;

• вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей;

• переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного і суспільного життя на засадах свободи, незалежності та недоторканності.

66. Співвідношення держави та громадянського суспільства.
    

Громадянське суспільство – це, по-перше асоціація людей у який кожна людина вільна як така, що володіє невідчужуваними правами, рівноправна з іншими членами суспільства, самостійна у виборі правового стану (громадянство, іноземного громадянства, відсутність громадянства), по-друге, недержавні (інституціоналізовані в об'єднання громадян) асоціації людей по соціальній, етнічній, релігійній і іншим належностям, політичним, професійним і ін. інтересам, що, по-третє формуються на цих основах суспільні (недержавні) відносини, що розвиваються і функціонують на самоуправлінських засадах, самопрояві волі й інтересів окремих індивідів, їхніх угрупувань, діючих у вільному від державно-правового впливу просторі суспільства.

Демократична правова держава заснована і діюча на демократичних початках юридична організація суспільства, правова форма організації і діяльності публічно-політичної влади, і її взаємин з людиною різних цивільних (прав) стану і громадянському суспільством.

Найважливіші принципи громадянського суспільства і демократично-правової держави, їхніх взаємин на індивідуальному і масовому (асоційованому) рівнях закріплені й оформлені в системі конституційного ладу. У відмінності від суспільства, у яке держава входить у якості найважливішої політичної організації, центра, навколо якого «обертається» усе політичне життя, громадянське суспільство не включає державу, не дивлячись на те, що всі його потреби й інтереси в різному ступені і формі знаходять висвітлення в державній діяльності, переломлюються «крізь» волю держави, одержуючи загальне значення в системі законодавства, юридичних засобів, що забезпечують стабільність і нормальний розвиток цивільного суспільства.

Визначається службова, обслуговуюча роль держави у відношенні цивільного суспільства, відтворення для нього нормальних демократичних умов існування і розвитку. З іншого боку, функціонування громадянського суспільства відповідно до законів держави, повага суспільством державності.

Конституційними ознаками демократичної правової держави є:

• розмежування функцій, сфер впливу і відповідальності між державою і громадянським суспільством для того, щоб державне регулювання в громадянському суспільстві здійснювалося в межах, визначених Конституцією, створило для суспільства умови нормального розвитку, а громадянське суспільство і його інститути, роблячи постійний вплив на державну політику, не претендували на суверенну владу, на здійснення владних-управлінських функцій, узурпацію влади окремими партіями, чи угрупованнями обличчями, а була вільною асоціацією людей, їхнім соціальним будинком;
  
• досягнення політичної (державної) влади тільки за допомогою законом передбачених форм прямого народовладдя, демократичних виборів, що мають загальної, рівний, прямої характер за умови таємного голосування і виключного права вищого органа державної влади виступати від імені всього народу;
  
• поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, контрольну, судову, кожна з який діє незалежно, самостійно, у взаємодії з іншою владою, як правило (виключення може бути встановлено тільки Конституцією), без права взаємного делегування функцій і повноважень, на засадах взаємних стримань і противаг;
  
• розмежування компетенції між центральною владою й органами регіонального і місцевого самоврядування, центральною і місцевою державною адміністрацією, органами регіонального місцевого самоврядування й інших форм територіальної самоорганізації громадян із правом делегування повноважень і договірною компетенцією в системі самоврядування територіальним колективом (громади, комуни);
  
• визнання держави не даруванням ним природних відчужуваних і недоторканних прав і воль людини і громадянина, забезпечення цих прав і воль державним захистом.
  

67. Формування громадянського суспільства як необхідної передумови демократичної, правової, соціальної держави.
    

Громадянське суспільство – це, по-перше асоціація людей у який кожна людина вільна як така, що володіє невідчужуваними правами, рівноправна з іншими членами суспільства, самостійна у виборі правового стану (громадянство, іноземного громадянства, відсутність громадянства), по-друге, недержавні (інституціоналізовані в об'єднання громадян) асоціації людей по соціальній, етнічній, релігійній і іншим належностям, політичним, професійним і ін. інтересам, що, по-третє формуються на цих основах суспільні (недержавні) відносини, що розвиваються і функціонують на самоуправлінських засадах, самопрояві волі й інтересів окремих індивідів, їхніх угрупувань, діючих у вільному від державно-правового впливу просторі суспільства.

Держава займає в суспільстві провідне положення і відіграє ньому головну роль. По характеру держави ми можемо судити о характері всього суспільства, о його суттевості.

Держава по відношенню до свого суспільства виступає, як засіб управління, ведення загальних справ (підтримка порядку и суспільної безпеки), а по відношенню до своїх супротивників використовує насильство і примус.

Хронологічні рамки суспільства і держави також не співвідносяться: преше виникло раніше є має більш багату історію ніж друге. Держава була народжена прогресуючим суспільством, вона набуває по відношенню до нього відносну самостійність. Ступінь цієї самостійності постійно змінюється, залежить від зовнішніх та внутрішніх умов взаємодії.

68. Право та його багатогранна сутність.
    

Серед усіх тлумачень терміна "право" доцільно виділити такі його значення, як: а) певні можливості, що має соціальний суб'єкт; б) сукупні системи юридичних норм, за допомогою яких здійснюється регуляція суспільних відносин; в) оцінки покажчика істинності, дійсності, достовірності певних соціальних явищ.

При нормативному підході право відносять до нормативних систем суспільства. У цьому випадку право розглядається як система загальнообов'язкових, формально визначених норм, що відображують по-державному організовану волю народу, гарантуються і охороняються державою, виступають регулятором суспільних відносин.

При генетичному підході основна увага зосереджується на процесах виникнення і формування права, його соціальної детермінованості об'єктивними і суб'єктивними умовами життя суспільства.

Інструментальному підходу властиве дослідження права як специфічного регулятора соціальних відносин, за допомогою якого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством.

Дослідження права як феномена культури, соціальної цінності складає основу аксіологічного підходу. Правова дійсність вивчається у цьому випадку крізь призму її відповідності досягнутому суспільством рівню соціального прогресу, що дає можливість виділити питому вагу "права в праві", тобто дати оцінку прогресивності правових явищ, виявити в них те, що відображує регресивні тенденції, гальмує суспільний розвиток.

Системному підходу відповідає відображення правової дійсності як системи (сукупності) правових явищ, що певним чином пов'язані між собою і утворюють єдине ціле — правову систему. Статичний аспект її складають норми права, правовідносини, суб'єкти права, правопорядок тощо, а динамічний — правотворчість, реалізація норм права, їх застосування, правове мислення та інші правові процеси.

Соціологічне праворозуміння, на відміну від нормативного, як право визнає не сукупність (систему) абстрактних і формальних соціальних норм, а безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядковану взаємодію соціальних суб'єктів, "живе" право як конкретне, динамічне, фактично ісуюче явище, що лежить в основі створення законів та прийняття інших юридичних рішень. Право як "нормальна" соціальна поведінка і право як правила цієї поведінки, що узагальнені і сформульовані в законі, співвідносяться як форма і зміст.

Поряд із зазначеним, в правознавстві мають місце й інші підходи до праворозуміння — аналітичний, вольовий, класовий тощо.

Право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлені або санкціоновані державою і забезпечуються всіма доступними їй примусовими заходами.

Це визначення права відображає такі його найважливіші ознаки: 1) право має загальнообов'язковий характер, тобто його вимоги розповсюджуються на все населення країни і підлягають неухильному виконанню, незалежно від бажання відповідних суб'єктів; ; 2) право нерозривно зв'язане з державою, яка може надавати конкретним приписам загальнообов'язковості шляхом формулювання нових, раніше невідомих правил поведінки (встановлення) або підкріплювати своїм авторитетом правила поведінки, які вже діють у суспільстві, наприклад, у вигляді звичаїв, моральних настанов тощо (санкціонування);

3) виконання вимог правових приписів у разі необхідності забезпечується застосування державними органами відповідних санкцій до суб'єктів, які їх порушують.

Сутність права полягає у тому, що воно є регулятором суспільних відносин та виступає критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об'єднань. Слід зазначити, що підходи права до врегулювання конкретних суспільних відносин грунтуються на досягненнях розвитку цивілізації. Це виявляється, наприклад, у тому, що в різні часи одні й ті самі явища оцінювалися правом по-різному. Так, ще зовсім недавно у нашій країні зайняття приватним підприємництвом розглядалось як правопорушення і тягло за собою відповідні санкції аж до позбавлення волі, а зараз право на підприємницьку діяльність гарантується Конституцією України.

Зміст права складають всі нормативні приписи про можливу й обов'язкову поведінку суб'єктів, а також нормативні приписи про способи виконання та юридичні наслідки несумлінного виконання або невиконання встановленої можливої чи необхідної поведінки суб'єктів. Таким чином, зміст права становлять ті правила поведінки, які закріплюються в його нормах. При цьому розрізняються два його аспекти: 1) матеріальний аспект змісту права, під яким розуміють його приписи щодо змісту конкретних прав та обов'язків тих або інших суб'єктів; 2) функціональний аспект змісту права, який утворюють його приписи щодо процедури здійснення прав і обов'язків суб'єктів та правових наслідків їх невиконання.

69. Об`єктивне право: поняття та зміст.
    

Право - це система загальнообов'яз0кових правил поведінки, які встановлені або санкціоновані державою і забезпечуються всіма доступними їй примусовими заходами.

Юридичне (позитивне) право -- це свобода та обгрунтованiсть поведiнки людей вiдповiдно до чинних нормативно-правових актiв та iнших джерел права.

Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне i суб'єктивне.

Юридичним об'єктивним правом називають систему всiх правових приписiв, що встановленi, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерiєм правомiрної чи неправомiрної поведiнки та iснують незалежно вiд iндивiдуальної свiдомостi суб'єкта права.

70. Суб`єктивне право: поняття та зміст.
    

Право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлені або санкціоновані державою і забезпечуються всіма доступними їй примусовими заходами.

Юридичне (позитивне) право -- це свобода та обгрунтованiсть поведiнки людей вiдповiдно до чинних нормативно-правових актiв та iнших джерел права.

Юридичне суб'єктивне право -- певнi можливостi, мiра свободи, що належить суб'єктовi, який сам вирiшує, користуватися ними чи нi.

1) можливість певної поведінки; 2) можливість, яка належить суб'єкту права — правомочному; 3) надається з метою задоволення інтересів правомочного; 4) існує у правовідносинах; 5) є мірою можливої поведінки, порушення якої є зловживання правом; 6) існує лише відповідно до суб'єктивного юридичного обов'язку; 7) встановлюється, юридичними нормами; 8) забезпечується (гарантується) державою
1) необхідність (повинність) певної поведінки; 2) обов'язок, що належить суб'єкту права — правозобов'яза-ному; 3) покладається з метою задоволення інтересів правомочної особи; 4) існує у правовідносинах; 5) є мірою належної поведінки; 6) існує лише відповідно до суб'єктивного юридичного права; 7) встановлюється юридичними нормами; 8) забезпечується (гарантується) державою

71. Принципи права: поняття та види.
    

Принципи права — це його основні засада, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображують суттєві положення права.

Залежно від функціонального призначення і об'єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.

Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т. ін., єдність суспільних і особистих інтересів). Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища і поділяються на загально-правові, міжгалузеві, галузеві принципи, принципи інститутів.

Загальноправовими принципами є:

1) принцип гуманізму — домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід'ємних природних прав і свобод людини;

2) принцип рівності громадян перед законом — всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов'язки, несуть рівну відповідальність перед законом;

3) принцип демократизму — право, законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії;

4) принцип законності (правності) — здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов'язками людини;

5) принцип взаємної відповідальності держави і особи — не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов'язані взаємними правами і обов'язками.

Міжгалузеві принципи на відміну від загальноправових діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах. Наприклад, принцип здійснення правосуддя тільки судом чи принцип матеріальної відповідальності. Галузеві принципи притаманні окремим галузям права. Дія принципів правових інститутів відповідно обмежена їх предметом регулювання.

72. Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права: поняття та види.
    

Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку. Усі принципи права можна поділити на:
спеціально-соціальні
загально-соціальні
Принципи права: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні, морально-духовні та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права:

Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права.
Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі.

Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності [держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному публічному праві).

• Міжгалузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та заборони монополізації — у підприємницькому та банківському праві).

Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їхніх демократичної та гуманістичної традицій.
Призначення принципів права:

• здійснювати узагальнене закріплення засад суспільного ладу;
  
• забезпечувати однотипне формулювання норм права;
  
• забезпечувати їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу.
  

73. Функції права: поняття та види.
    

Функції права — основні напрямки впливу права на суспільні відносини. Функції права поділяються на соціальні і спеціально-юридичні.

Соціальні функції права — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту. Так, праву притаманні ідеологічна, економічна, політична функції і т. ін.

гуманiстичну -- право охороняє та захищає права людства, народу, людини;

органiзаторсько-управлiнську - право суб'єктiв на розв'язання певних економiчних і соцiальних проблем;

iнформацiйну (комунiкативну) - право iнформує людей про волю законодавця;

оцiнно-орiєнтувальну - поведiнка людей оцiнюється з огляду на закони держави, вказує на безконфлiктнi, соцiально допустимi способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомiрної поведiнки;

iдеологiчно-виховну - право формує у людини певний свiтогляд, виховує в неї зразки правомiрної поведiнки;

гносеологiчну (пiзнавальну) - право само виступає як джерело знань.

Спеціально-юридичні функції права — це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини. У цьому випадку виділяють регулятивну і охоронну функції права.

Регулятивна функція як об'єкт свого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом: 1) закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканність (статична функція); 2) заохочення, стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція).

Охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальне шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.

74. Спеціально-юридичні функції права.
    

Функції  права  —  це  основні  напрямки  його  впливу  на  сус-ні відносини,  в  яких  відображується  соціальне призначення  права, його  місце і роль у системі соціального нормативного регулювання.
Конкретні  функції  права поділяються на  дві  групи:  спеціально-юридичні  та  загальносоціальні.Соціальні  функції  права   —   це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми
і змісту. Так, праву притаманні ідеологічна, економічна, політична функції і т. ін.

Спеціально-юридичні функції права — це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини.. До спеціально-юридичних функцій права відносяться: 1.регулятивна функція, яка полягає у врегулюванні суспільних відносин шляхом закріплення юридичних прав і обов’язків їх учасників. Регулятивна функція як об’єкт свого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які
право підпорядковує шляхом:( а) закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканність (статична функція); б) заохочення, стимулювання
розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція). Прикладом здійснення цієї функції права може бути закріплення в його нормах порядку прийому і звільнення з роботи, прав і обов’язків подружжя у сімейних відносинах тощо;2.охоронна функція, яка спрямована на створення юридичних засо6ів охорони
встановлених у праві зразків позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей