Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук
| Вид материала | Документы |
- План до роботи: Вступ, 506.38kb.
- План Місце І роль права в системі соціальних норм. Поняття системи права як внутрішньої, 104.85kb.
- Аудиторні години 36 лекції -16, лаб роботи 16, мод, 112.24kb.
- 1. Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук, 1149.74kb.
- Суть, зміст І завдання операційного менеджменту. Місце операційного менеджменту в системі, 188.07kb.
- “Місце клінічної психології в системі психологічного знання”, 55.64kb.
- 1. Поняття, суть та місце фінансів підприємств в фінансовій системі, 27.74kb.
- Шпаргалки з правознавства, 2583.75kb.
- Тема основні питання, 71.13kb.
- Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.
Теорія поділу влади остаточно сформувалась у XVII ст., в період світових буржуазних перетворень, як реакція на абсолютизацію верховної влади. Започаткував її ідейне обгрунтування Джон Локк - просвітитель і сучасник буржуазної революції 1688 р. в Англії. Своїми поглядами Локк дав поштовх для подальшого розвитку ідеї поділу влади, яка блискуче була розвинута французьким юристом і політичним мислителем Шарлем Луї Монтеск'є, який в праці «Про дух законів...» (1748 р.)
Визнаючи необхідним поділ влади на законодавчу та виконавчу, мислитель застерігав, що не буде досягнута свобода і в тому випадку, коли судова влада невід'єднана від влади законодавчої і виконавчої. На сьогоднішній день теорія поділу влади покладена в основу державного механізму більшості країн світу. Вона пройшла тривалий шлях наукового осмислення та застосування. В сучасному розумінні, поділ влади виражається в розмежуванні компетенції, взаємному контролі, в системі стримувань та противаг і спрямований на те, щоб запобігати можливим зловживанням. Правова держава, з одного боку, неможлива без поділу влади, оскільки це спосіб її організації і функціонування; з іншого боку — вона сама є умовою і основою для ефективного поділу влади.
Поділ влади — це і результат, і характеристика ступеня розвитку права, передумова для організації і функціонування держави, законності. Без поділу влади і відповідної ефективної системи стримувань і противаг не може бути правової держави і правових законів. Народ — єдине і первинне джерело влади для держави, і в цьому розумінні народ є суверенним і повновладним. Він передає частину належної йому влади державним органам і посадовим особам — своїм представникам на певних умовах і на певний строк. Держава і її органи реалізують делеговані їм повноваження в ім'я інтересів народу.
Монтеск'є, аналізуючи форми державного правління, зазначав: «якщо в республіці верховна влада належить всьому народу, то це демократія. В демократії народ в деяких відносинах є правителем, а в деяких — підданим. Правителем він є тільки в силу голосувань, якими виявляє свою волю.
Народ, володіючи верховною владою, повинен робити сам все, що він у змозі виконати добре, а те, чого він не може виконати, повинен робити через посередництво своїх уповноважених. Але ці уповноважені не будуть такими, якщо вони не призначені самим народом; тому головний принцип цього виду правління знаходиться в тому, що народ сам обирає своїх уповноважених»
Таким чином, в ідеальному аспекті, всі три гілки влади повинні бути представницькими органами народу, за тієї умови, що свої повноваження вони будуть набувати безпосередньо від громадян країни.
- Форма державного правління: її поняття та види.
Форма державного правління визначається порядком організації, структурою і взаємодією вищих державних органів влади і управління.
Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку.
Монархія. — це форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи — монарха, і передається як спадщина серед представників правлячої династії або формується якимось іншим шляхом. Монархії властиві такі юридичні ознаки: а) безстроковість влади монарха; б) володіння владою за спадком по праву крові; в) представництво монарха від імені держави не за дорученням, а за власним правом; г) непідпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам. Монархії поділяються на дві групи: необмежені та обмежені.
Необмежені монархії — це монархії, за якими влада монарха ніким і нічим не обмежена. Інакше кажучи, у країні не існує ні органів, ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха. Існують різновиди необмеженої монархії:
а) деспотична монархія, за якою влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством. Цей різновид необмеженої монархії був поширений у державах рабовласницького типу, і насамперед, на Древньому Сході;
б) абсолютна монархія характерна для більш пізніх часів і свого розквіту досягла в епоху феодалізму. В ній монарху вже не надаються божественні почесті, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його належністю до правлячої династії. Прикладами абсолютної монархії можуть бути царська Росія, а у наш час — Саудівська Аравія.
Обмежена монархія — це монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів. Різновидами її є:
а) дуалістична монархія, за якої монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, що відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Дуалістична монархія характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму і є своєрідною спробою примирення інтересів відживаючого класу феодалів (в особі монарха) і нового пануючого класу — буржуазії (в особі парламенту);
б) парламентарна (конституційна) монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади і за яким лише формально зберігається статус глави держави, але виключно з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Абсолютна більшість сучасних монархій — це монархії парламентарні. їх існування обумовлено національними традиціями, живучістю певних символів (Англія, Швеція, Японія та ін.).
Республіка — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади. У сучасному світі розрізняють три види республік: президентська, парламентська та змішана.
- Форма державного устрою: поняття та види.
Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів. Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах. Прикладами простої форми державного устрою є унітарні (єдині) держави.
Унітарна держава — це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету. Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави вважають такі:
1) до складу унітарної держави не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету, адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати яку політичну самостійність;
2) єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;
3) в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система законодавства і єдина судова системи;
4) в ній існує єдине громадянство;
5) у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник.
У сучасному світі більшість держав — унітарні (Польща, Франція, Великобританія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланд, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай).
Прикладом складної форми державного устрою є федерація і конфедерація.
Частина 2 ст.2 Конституції визначає Україну унітарною державою, тобто державою, яка не має у своєму складі інших державних утворень. Цьому положенню “Загальних Засад” Основного закону не відповідає зміст Розділу Х Конституції “Автономна Республіка Крим”. Адже до основних юридичних ознак унітарної держави, поряд з іншими, відносяться:
а) наявність єдиної у державі Конституції та системи законодавства;
б) функціонування єдиної системи державних органів. У той же час, положення вказаного розділу Конституції України закріплює існування Конституції та системи нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим, а також і формування та функціонування системи її державних органів на чолі з Верховною Радою та Радою міністрів.
Таким чином , є певні підстави говорити про певну неузгодженість між визначенням України у “Основних Засадах” її Конституції як унітарної держави і фактичним закріпленням у Розділі Х Основного Закону ряду суттєвих ознак України як федерації, заснованій на автономії.
- Державно-політичний режим: поняття та види.
- Демократія як внутрішня форма держави: поняття, основні риси та передумови.
Значення переборення в Україні спрощеного розуміння демократії для розбудови демократичної правової держави.
Слово «демократія» означає «владу народу».
Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія являє собою форму (різновид) держави, що характеризується наступними ознаками:
1) визнання народу вищим джерелом влади;
2) виборністю основних органів держави;
3) рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їхніх виборчих прав;
4) підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень.
5) дотримання прав людини, їхній пріоритет над правами держави;
6) конституційне обмеження влади більшості над меншістю;
7) повага прав меншості на власну думку і його вільне вираження;
8) верховенство закону;
9) поділ влади й ін.
Демократія - політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівну участь всіх і кожного в керуванні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи товариства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.
Ознаки демократії.
1. Демократія має державний характер:
а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам.
б) забезпечується виборністю органів держави;
в) виявляється в спроможності державної влади впливати на поводження і діяльність людей.
2. Демократія має політичний характер:
а) передбачає політичне різноманіття.
б) грунтується на політичній рівноправністі громадян на участь у керуванні справами товариства і держави.
3. Демократія передбачає проголошення, гарантування і фактичне втілення прав громадян - економічних.
4. Демократія передбачає законність у якості режиму суспільно-політичного життя. 5. Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина.
Правовою державою може бути лише демократична держава. Демократичність держави і суспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. Конституція характеризує Україну як демократичну державу, в якій існує республіканська форма правління, тобто громадяни мають право формувати склад законодавчого органу, обирати Президента, вирішувати питання місцевого самоврядування та ін. У ст. 5 Конституції закріплено принцип народовладдя, конкретизовано його: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в країні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Форма демократії - це її зовнішнє вираження.
Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них наступні:
1. Участь народу в керуванні державними і суспільними справами (народовладдя), здійснюється в двох формах – прямій і непрямій:
пряма - представницька демократія - - форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування).
непряма --безпосередня демократія - форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу або визначених соціальних груп (референдум, вибори).
2. Формування і функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, що попереджають зловживання службовим положенням і суспільним авторитетом;
3. Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їхня охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів.
- Механізм держави: поняття і структура, співвідношення з поняття державного апарату.
Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.
Механізм держави — це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійснюється її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних організацій (саме органи держави) наділяється владними повноваженнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.
Апарат держави — це система всіх державних органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних її функцій у межах своєї компетенції.
Державні підприємства і установи — це організації, що під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язаної із створенням матеріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (державні установи). Про державні підприємства і установи як складові частини системи державних організацій слід сказати, що вони являють собою організовані державою трудові колективи робітників і службовців на чолі з призначеним і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівником. На відміну від державного апарату, зміст діяльності підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Для державних установ типовою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектуванні, навчально-виховної, духовно-освітньої роботи тощо.
Слід мати на увазі, що державні підприємства і установи не можуть вважатися державними органами, вони не є носіями державної влади. Вони відрізняються від державних органів тільки їм властивою організаційною структурою, характером повноважень. До того ж адміністрація підприємств і установ здійснює управлінські функції виключно в сфері своєї діяльності, у рамках даного підприємства чи установи.
- Поняття та ознаки органу держави.
Орган держави — це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.
Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов'язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись за допомогою встановлених законами засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взятого окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватись про те, щоб по відношенню до державних органів чітко визначались сфера їх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами і організаціями, насамперед, органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та відповідальні ланки державного апарату.
Органи держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести: всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції; мають державно-владні повноваження; діють у встановленому порядку; взаємопов'язані відношеннями субординації; всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.
Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних і організацій, слід вважати:
— формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;
— виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;
— наявність у кожного державного органу юридичне закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;
— надання державним органам повноважень державно-владного характеру. Наявність державно-владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, за якою існує можливість досить чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів та організацій.
Практичне відображення державно-владні повноваження знаходять у виданні державними органами від імені держави юридичне обов'язкових нормативних і індивідуальних актів; у здійсненні державними органами нагляду за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; у забезпеченні і захисті цих вимог від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, а в необхідних випадках — державного примусу. До складу кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, безпосередньо виконують покладені на них керівні повноваження, крім того, спеціалісти й інші особи, що забезпечують технічні умови щодо їх виконання.
- Державна служба: поняття та принципи.
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Державна служба грунтується на таких основних принципах:
служіння народу України;
демократизму і законності;
гуманізму і соціальної справедливості;
пріоритету прав людини і громадянина;
професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;
дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;
дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
- Поняття правової держави та її основні ознаки.
Правова держава — це держава, в якій панує право. Слід звернути увагу, що мова йде про панування в державі саме права, а не закону. Це обумовлено тим, що можуть бути ситуації, в яких закон, тобто акт законодавчого органу держави, не відповідає, а то й протирічить її Конституції, а тому — є протиправним.
Основні ознаки правової держави:
1) панування права в усіх сферах державного й суспільного життя, які підлягають правовому врегулюванню.
Це означає, що, за наявності норм права, які врегульовують певні суспільні відносини, саме вони безперечно визначають поведінку учасників цих відносин і ні про яку конкуренцію з іншими соціальними нормами (наприклад, нормами моралі, звичаями тощо) не може бути й мови;
2) зв'язаність правом держави, її органів та посадових осіб. Відповідно до цього положення вказані суб'єкти можуть здійснювати будь-яку діяльність виключно у напрямках і в межах, визначених у правових нормах;
3) непорушність законних прав і свобод громадян. Відповідно до цього положення будь-яке непередбачене законом обмеження або порушення вказаних прав і свобод є правопорушенням, а ті, що його здійснили, повинні притягатись до відповідного виду юридичної відповідальності;
4) взаємна відповідальність держави і громадянина. Ця ознака вимагає не тільки притягнення громадян до відповідальності у випадку невиконання ними юридичних обов'язків перед державою (наприклад, ухилення від обов'язку служити у Збройних Силах або порушення приписів Конституції), але й відповідальність держави перед своїми громадянами за невиконання чи несумлінне виконання покладених на неї у законі обов'язків (наприклад, забезпечувати необхідний рівень соціального та медичного обслуговування населення тощо);
5) організація і здійснення державної влади відповідно до принципу розподілу влади.
6) наявність ефективних форм контролю і нагляду за додержанням законності у країні,
Існують різні форми контролю за законністю: прокурорський нагляд, функціонування різних державних та громадських інспекцій тощо. Але світовий досвід свідчить, що найефективнішою формою контролю за законністю є судовий контроль, а тому однією з необхідних умов побудови правової держави є удосконалення діяльності й підвищення авторитету органів правосуддя;
7) забезпечення функціонування держави, її органів і посадових осіб за принципом: "Забороняється все, крім того, що прямо дозволяється законом";
8) забезпечення участі громадян у всіх сферах державного й суспільного життя за принципом: "Дозволяється все, крім того, що прямо забороняється законом".
- Україна на шляху формування правової держави.