Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук
| Вид материала | Документы |
- План до роботи: Вступ, 506.38kb.
- План Місце І роль права в системі соціальних норм. Поняття системи права як внутрішньої, 104.85kb.
- Аудиторні години 36 лекції -16, лаб роботи 16, мод, 112.24kb.
- 1. Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук, 1149.74kb.
- Суть, зміст І завдання операційного менеджменту. Місце операційного менеджменту в системі, 188.07kb.
- “Місце клінічної психології в системі психологічного знання”, 55.64kb.
- 1. Поняття, суть та місце фінансів підприємств в фінансовій системі, 27.74kb.
- Шпаргалки з правознавства, 2583.75kb.
- Тема основні питання, 71.13kb.
- Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.
Держава є формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування. Складність держави як специфічного соціального явища обумовила існування досить широкого кола теорій (концепцій) походження держави. Договірна теорія або теорія суспільного договору грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта доброї волі людей (які до цього знаходились в «природному», первинному стані), згоді про те, що одні будуть управляти, а інші - виконувати їхні управлінські рішення. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку. І зрештою в правителя і суспільства виникає комплекс взаємних прав і обов`язків і також відповідальність за невиконання останніх. Так, держава має право приймати закони, збирати податки, карати злочинців і т.п., але воно зобов`язане захищати свою територію, права і свободи громадян, їх власність та ніш. Громадяни зобов`язані дотримуватись законів, сплачувати податки і т.п. і в свою чергу вони мають право на захист свободи і власності, а у випадку зловживання правителя своїми правами або невиконання їм своїх обов`язків вони мають право навіть розірвати договір з ним. Ця теорія є складовою частиною теорії “природного права” (XVII—XVIII століття). В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави.
Елементи цієї теорії можна знайти в процесі виникнення держави в Стародавньому Римі, коли точилася боротьба між патриціями і плебеями за державну владу і вони прийшли до компромісу — угоди. Окремі положення цієї теорії також були розвинуті в V-IV століттях до н.е. софістами в Давній Греції, наприклад, Гіппієм (460-400 рр. до н.е.).
Але найбільший свій розвиток ця концепція отримала в XVII-XVIII століттях і її найбільш яскравими представниками є Г.Гроций, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, А.Н. Радищев, Дж.Локк, Я.Козельский, І.Кант та інші.
Класичне обґрунтування договірна теорія отримала в працях Ж.-Ж. Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитись на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, людьми, які пригнічують народ. Деспотизм, за Руссо, це вищий прояв суспільного розшарування: нерівності бідних та багатих як наслідок приватної власності, сильних і слабких як наслідок влади, господ та рабів як наслідок заміни законної влади владою зловживання. Ця нерівність стає причиною нової від`ємної рівності – перед деспотом всі рівні, тому що кожен рівен нулю. Але це вже не стара природна рівність первинних людей, а рівність як викривлення природи. Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення справжньої рівності і свободи потрібно заключити вільний суспільний договір. Питання про те, чим э Суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, рівно як і багато аналогічних питань отримали найбільш яскраве і змістовне втілення в ланці трактатів Руссо і особливо в його відомій праці «Про Суспільний Договір». Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, яка захищала і охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника і в якій кожен, поєднуючись із усіма, підкорювався б тільки самому собі і залишався б таким саме свободним яким він був раніше». Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відмічає: «Кожен з нас віддає свою особистість і всю свою могутність під владу загальної волі і ми разом приймаєм кожного члена як нероздільну частину цілого». Влада монарха є похідною не від божественного провидення, а від самих людей. Ця теза була найбільш яскраво і повно розвинута Полем Гольбахом (1723 – 1789) в його праці «Священна зараза або природна історія забобонів».
Джон Локк (1632-1704) виходив з того, що будь-яке мирне утворення держав мало в своїй основі згоду народу. Локк розвивав ідеї щодо того, що «об`єднання в єдине політичне суспільство» може і повинно відбуватись за допомогою «одної лише згоди». А це, на думку автора, і є «весь той договір, який існує або повинен існувати між особистостями, які вступають в державу або його створюють».
Подібних поглядів дотримувались й інші прихильники цієї концепції.
Взагалі-то, з одного боку, договірна теорія була крупним кроком вперед у пізнанні держави, тому що вона поривала з релігійними уявленнями про походження державності, права і політичної влади. Ця концепція має глибокий демократичний зміст, обґрунтовує природне право народу на зміщення влади негідного правителя, на повстання. З іншого боку, слабким місцем в даній теорії є схематичне, ідеалізоване і абстрактне уявлення про первинне суспільство, яке, нібито, на певному етапі свого розвитку освідомлює необхідність згоди між народом і його правителями. Очевидна недооцінка в походженні держави об`активних факторів (соціально-економічних, військово-політичних) і переоцінка в цьому процесі факторів суб`єктивних.
- Теорія насильства в питанні про походження держави.
Держава є формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування. Складність держави як специфічного соціального явища обумовила існування досить широкого кола теорій (концепцій) походження держави. Теорія насильства пояснює виникнення держави з як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Л. Гумплович, К. Каутський, Є. Дюрінг та ін. Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності. Державна влада, на думку соціолога Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу. Внаслідок цього панування виникає рабство, рабство в свою чергу веде до виникнення приватної власності і класів. Державна влада, за Гумпловичем, виникає з фізичної сили: панування племені, яке основане спочатку тільки на фізичній перевазі над іншим плем`ям. [6]
К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох общин: одна — панує, інша — гнобиться. Виникає апарат примусу для управління переможеними – держава.
Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство — боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем -відіграло певну роль у створенні США. Але все ж таки не варто абсолютизувати роль насильства в історії, тому що велика кількість держав і правових систем створювались і створюються не в результаті завоювання ззовні або іншим насильницьким шляхом.
- Соціально-економічна теорія походження держави.
Держава є формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування. Складність держави як специфічного соціального явища обумовила існування досить широкого кола теорій (концепцій) походження держави.
Найбільш розповсюдженою теорією виникнення держави є соціально-економічна або класова (марксистська) теорія. Матеріалістична теорія виходить з того, що держава виникла в силу економічних чинників – суспільного поділу праці, виникнення додаткового продукту і приватної власності, а потім розколу суспільства на класи з різними економічними інтересами. Як об`активний результат цих процесів виникає держава, яка спеціальними засобами пригнічення і керування стримує протиборство цих класів, забезпечуючи інтереси панівного класу. Суть теорії полягає в тому, що держава прийшла на зміну родоплемінної організації, а право – звичаям. В матеріалістичній теорії держава не нав`язується суспільству ззовні, а виникає на основі природного розвитку самого суспільства, пов`язаного з розкладом родового устрою, виникненням приватної власності і соціальним розшаруванням суспільства за майновим цензом (на бідних і багатих), - інтереси різних соціальних груп стали суперечити одні одним. В нових економічних умовах родоплемінна організація стала неспроможною керувати суспільством. З`явилась потреба у керівному органі, який здатен був би забезпечувати економічні інтереси панівних членів суспільства. Тому суспільство, яке складається з економічно нерівних соціальних шарів, породжує особливу організацію, яка підтримуючи інтереси багатих, стримує протиборство залежної частини суспільства. Такою організацією стала держава.
Соціально-економічна теорія висуває три основних форми виникнення держави: афінську, римську і германську. Афінська форма – класична. Держава виникає безпосередньо з класових протиріч, які формуються в суспільстві. Римська форма відрізняється тим, що родове суспільство перетворюється на аристократію, ізольовану від численної але безправної плебейської маси. Перемога останніх руйнує родовий устрій, на руїнах якого виникає держава. Германська форма – держава виникає як результат завоювання великих територій, якими родовий устрій вже керувати не може – як наслідок виникає держава.
Ця концепція викладена в роботі Ф. Енгельса “Походження сім'ї, приватної власності і держави” на узагальненні і аналізі виникнення держав в Афінах, Стародавньому Римі і в германців, а також в працях К.Маркса і Ф.Енгельса «Німецька ідеологія», «Маніфест комуністичної партії». Виникнення кожної конкретної держави має свої особливості і загальні закономірності: виникнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилежних антагоністичних класів. [9]
Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники — психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошувалася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування. Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, разом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.
- Психологічна теорія походження держави.
Держава є формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування. Складність держави як специфічного соціального явища обумовила існування досить широкого кола теорій (концепцій) походження держави. Психологiчна теорiя (Л.Й.Петражицький). За цiєю теорiєю держава виникла завдяки особливим властивостям психiки людей. Людськiй психiцi начебто притаманна потреба покори, наслiдування, усвiдомлення залежностi вiд видатної особистостi. Народ є iнертною масою i нездатний приймати рiшення, а тому потребує постiйного керiвництва.
- Ознаки держави, що відрізняють її від організації влади первіснообщинного ладу.
Специфічні риси і ознаки держави, які відрізняють її від родової організації, виникають не відразу і не одночасно. Довгий час в класовому суспільстві зберігаються установи старого родового устрою, які в кінцевому результаті ліквідуються в результаті упертої і жорстокої боротьби або перетворюються в органи держави. Так в Афінах до реформи Клісфена існували родові підрозділи, у Франкській державі довгий час існували народні зібрання общин і сотен.
При загальних закономірностях виникнення держави є особливості в умовах виникнення і утворення різних держав.
Дуже важливим елементом цього устрою, який сприяв підвищенню ролі військового начальника і утворенню знаті у германців, була дружина, яка виділялась із загальної маси озброєних общинників. "Військовий вождь, який придбав славу, збирав навколо себе загін жадавших здобичі молодих людей, зобов'язаних йому особистою вартістю, як і він їм. Він утримував їх і давав їм нагороди, встановлював певну ієрархію між ними."
Традиційно розрізняють п'ять основних етапів, через які пройшов розвиток цивілізації і первіснообщинний лад. рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм і соціалізм. В марксистський літературі ці етапи було прийнято називати суспільно-економічними формаціями.
В рамках кожної історичної епохи на розвиток держави мають значний вплив особливості розвитку продуктивних сил І виробничих відносин. (Продуктивні сили - це категорія, яка охоплює власне виробників і знаряддя праці, науково-технічний потенціал, що ними використовується. Виробничі відносини -це категорія, що характеризує відносини між людьми в процесі суспільного виробництва: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Ці два чинники є визначальними, вони в першу чергу створюють ту об'єктивну основу, на якій розвиваються всі державні інститути.
Держава також тісно пов'язана з політикою, етикою, релігією, філософією, мистецтвом та іншими так званими ідеологічними інститутами суспільства (В марксистській літературі всі ці елементи разом з державою об'єднують терміном "надбудова").
Основну причину розвитку держави згідно діалектичному матеріалізму . потрібно шукати в боротьбі протилежностей, які є в кожному явищі. Ця боротьба є змістом процесу розвитку у всіх його стадіях і його рухомою силою. Дуже важливо прослідкувати роль народних мас в історії держави,. Хоча держава є знаряддям пануючого в даний історичний момент експлуататорського класу, народні маси здійснюю І ь вплив на її розвиток. Цей вплив здійснюється через класову боротьбу народних мас проти експлуатації і пригнічення. Держава виникла з переходом від первіснообщинного ладу до класового суспільства Цей процес спричинила спільна дія багатьох факторів економічного, політичного і соціального та іншого характеру. До їх числа, зокрема, належать такі основні чинники:
економічні - три великих розподіли праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява людей, що займались лише обміном);
- поява надлишкового продукту;
- можливість експлуатації чужої праці;
- концентрація засобів праці та запасів товару у окремій сім'ї;
- внутріродова нерівність, поява приватної власності;
- політичні-неможливість існування в нових умовах родоплемінної організації;
- виникнення класів з протилежними інтересами;
- необхідність в органі, здатному забезпечити функціонування суспільства як цілісну систему;
- потреба у сильній владі з відособленим апаратом, що має можливість здійснювати примус;
- соціальні - ліквідація племінного та общинного колективізму;
- поява соціальних протиріч між групами людей;
- ускладнення процесів соціального регулювання;
- упорядкування відносин між людьми, необхідність вирішення спорів, що виникають в результаті індивідуалізації суспільства;
- психологічні - заміна єдиної свідомості свідомістю з почуттям вини;
- розподіл свідомості на права І а обов'язки,
- культурні - необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами.
Наряду з загальними передумовами існували особливі, що відображали історичні умови розвитку конкретного додержаного суспільства.
Таким чином, виникнення держави є результатом внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привів до виникнення класів, непримиренних протиріч, необхідності упорядкування суспільних відносин та забезпечення монархії та феодальних відносин. Для них характерні наступі риси: формальне проголошення і закріплення рівноправ'я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності і договорів, невтручання держави в суспільне життя; цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади; зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях; збереження в механізмі держави значних позицій дворянсько-поміщицьких сил; поступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи; множинність форм правління (конституційна монархія в країнах, де буржуазія йшла на компроміс з дворянством, демократична республіка в країнах , де буржуазія досягла певного панування); ріст апарату держави розширення сфери впливу та функцій держави; процес зрощування фінансових монополій з державним апаратом; зростання ролі зовнішніх функцій держави, що часто носять експансивний характер.
І, нарешті, держави перехідного від буржуазного до соціально-демократичного періоду з'явились в ході поступового чи революційного розвитку суспільства.
- Поняття та види суспільної влади.
Влада — це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, у яких ті, хто має владу, визначають програму поведінки підвладних осіб. У суспільстві влада — це необхідність, бо за її допомогою забезпечується нормальне функціонування всіх соціальних суб'єктів, вона забезпечує організованість і порядок, координує дії різних елементів держави і суспільства.
Суспільна (соціальна, публічна) влада - вольові (керівництва - підпорядкування) відношення між людьми з приводу організації їхньої спільної діяльності, виробленню і здійсненню загальної для даного соціального колективу волі (інтересу).
Владу можна класифікувати за різними підставами:
а) за сферою реалізації розрізняють економічну і політичну владу; б) відповідно до суб'єктів, що беруть участь у владовідносинах, — державну владу, владу формальних і неформальних об'єднань тощо.
Державна влада являє собою особливий різновид соціальної влади. Якщо в первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер (суспiльна влада -- управлiння справами первинної спiльностi (роду, фратрiї, племенi), що здiйснювалося всiма дорослими членами на загальних зборах, радах старiйшин. Повсякденне керiвництво покладалося на старiйшин, вiйськових вождiв, ведучих на полюваннi.), то в класово-організованому - політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою.
Політична влада - публічні, вольові (керівництва - підпорядкування) відношення, що складаються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.
Державна влада - публічно-політичні, вольові (керівництва - підпорядкування) відношення, що складаються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на основі правових норм, при опорі, у разі потреби, на державному примусу. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.
У різних суспільствах і державах характер влади розрізнений: в одних «керівництво» з боку держави означає пряме насильство, в інших - схований примус, у третіх - організацію і переконання. Має місце і сполучення різних засобів здійснення державної волі.
Панування, систематичне насильство, примус - влада антидемократична.
Переконання, авторитет, служіння суспільству, дотримання загальнолюдських цінностей - влада демократична.
Політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями. Державна влада — це влада, що здійснюється тільки державою. Політична влада — поняття більш широке, ніж державна влада, за рахунок того, що здійснюється більшим колом суб'єктів політичної системи, тобто політичним партіям, громадським організаціям і рухам, трудовим колективам й іншим недержавним організаціям.
Звичайно, державна влада завжди є владою політичною, до того ж такою, що здійснюється головним суб'єктом політичної системи — державою, але в умовах формування громадянського суспільства і правової держави, а тим більше, в умовах їх реального функціонування; найбільш широкі можливості у здійсненні політичної влади повинні бути свідомо надані інститутам громадянського суспільства.
- Поняття та ознаки політичної влади.
Політична влада опирається на такі основні засоби: примус, легітимність, угоду. Відповідно до цих засобів, залежно від того, який із них найбільше абсолютизується, вирізняють такі парадигми влади, як примус, легітимність і угода.
Примус як інституціалізована ознака політичної влади має ряд аспектів функціонування.
З точки зору парадигми примусу, представленої марксистами і неомарксистами, влада має такі ознаки:
1) виникнення влади (зокрема державної) грунтується на насильстві;
2) влада з допомогою армії, поліції, бюрократії та ідеології забезпечує панування експлуататорських класів над експлуатованими;
3) у сучасних капіталістичних державах влада здебільшого забезпечує панування багатих не з допомогою «репресивного апарату» — армії, поліції, чиновництва, а з допомогою «ідеологічного апарату» — церкви, школи, засобів масової інформації;
4) влада сучасних капіталістичних держав використовує, як правило, не фізичне, а символічне насильство (прихований примус), суть якого зводиться до таких його проявів:
прийнятне насильство, коли члени суспільства виконують волю правлячих класів, не відчуваючи безпосереднього тиску; оприроднене насильство, коли віра і поведінка, що нав'язуються правлячими колами, сприймаються членами суспільства як природні; приховане насильство, коли кожен член суспільства, відповідно до свого соціального статусу, не усвідомлюючи цього, сам бере участь у насильстві.
Характерними ознаками політичної влади є:
1. Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю.
2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів. Влада — це засіб, за допомогою якого суб'єкти влади здійснюють політичний вплив на суспільство в цілому. Він може бути прямим або непрямим, відкритим або прихованим, з використанням засобів насильства або ненасильницьким, коротко- або довгостроковим. Використання політичною системою такого засобу, як влада, залежить від рівня зрілості її елементів — держави, політичних партій, рухів, інших громадських об'єднань, правильності їхньої політичної стратегії і тактики у внутрішній і зовнішній політиці, здатності сприяти суспільному прогресові.
3. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність.
4. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб.
5. Забезпечення соціального панування у суспільстві суб'єкта політичної влади.
Політична влада має різноманітні форми виявлення, серед них — державна влада, партійна влада, влада громадських організацій, інформаційна влада. Головною з названих форм є державна влада.
| Політичн влада |
| Здійснення безпосередньо учасниками політ. процессу |
| Має корпоративний зарактер. Вона поширюється на членів тієї чи іншої політичної партії |
| Залежить від держави |
| Має регіональний характер |
| Альтернатива – це опозиція |
| Мета здійснення – реалізація партійних програм |