1. Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук

Вид материала

Документы

Содержание 13. Юридична практична діяльність і правова практика. 14. Основні дії юридичної практичної діяльності. 15. Процедури, умови, прийоми та засоби здійснення юридичної практичної діяльності.

Подобный материал:

• Інститут гуманітарних та соціальних наук, 215.29kb.
• Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук, 1990.39kb.
• Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчя, 4091.73kb.
• 1. Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук, 507.49kb.
• План Поняття та зміст юридична деонтологія > Юридична діяльність: поняття та зміст, 476.58kb.
• Питання на іспит з курсу, 44.01kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
• Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
• Програма з предмета «Акторська майстерність» Пояснювальна записка, 365.93kb.
• Молоді та спорту україни, 3265.78kb.

13. Юридична практична діяльність і правова практика.

Я к це відзначалося раніше, юристи здійснюють не тільки юридичну наукову діяльність чи навчаються в системі юридичної освіти, але й, в першу чергу, здійснюють практичні дії, спрямовані на з'ясування змісту та обсягу нормативно-правових актів та інших правових документів, ведення юридичних справ, конкретизацію нормативно-правових документів, захист прав і свобод суб'єктів права і т.д., врешті-решт - на безпосередню зміну правової сфери суспільства (правової реальності, правової дійсності, правової системи).

Ці діяння є складовими елементами правової практики, впливають на соціальну діяльність інших суб'єктів, упорядковують її, забезпечують нормальне й безпечне функціювання суспільства.

В нормативних джерелах, науковій та навчальній літературі діяння юристів щодо зміни та збереження правової матерії (дійсності) включаються в різні наукові та нормативні поняття, позначаються різними термінами.

Одним із найбільш розповсюджених підходів є їх віднесення до правової (юридичної) практики, під якою розуміється "діяльність по виданню (тлумаченню, реалізації і т.д.) юридичних приписів, що береться у єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом".

У нормативних джерелах під юридичною практикою розуміється:

¨ юридичне обслуговування суб'єктів права, зокрема, надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, складання заяв, скарг та письмових довідок правового характеру, здійснення представництва інтересів суб'єктів права у юридичних справах, здійснення правового обслуговування їх зовнішньоекономічної діяльності тощо;

¨ практика судової, прокурорської, слідчої діяльності тощо.

Терміни "практика" та "практичний" грецького походження і означають відповідно дію, діяльність, діяльне життя, досвід та мають відношення до діяння, діяльності, використовується у діяльності.

У філософському тлумаченні практика протиставляється теорії, теоретичній діяльності, що відповідно дає можливість розрізнити та відокремити юридичну практичну діяльність від юридичної наукової діяльності. Крім того, юридичну практику необхідно відрізняти від правової практики як правової діяльності та правого досвіду, в процесі здійснення якої видаються або застосовуються нормативно-правові документи, реалізуються їх вимоги. Правова діяльність, за загальним правилом, здійснюється всіма суб'єктами як юристами, так й неюристами, як на професійній, так й на непрофесійній основі.

До змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридично значущих дій, зокрема, попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення право-виховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності тощо.

Виходячи з викладеного вище, юридична практика - це актуально здійснювана діяльність юристів як професійних знавців права щодо безпосереднього захисту прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права (особи, держави, суспільства), надання їм допомоги у складенні правових документів, консультуванні щодо вибору найбільш оптимальних варіантів поведінки у відповідності з нормами права, посвідченні юридичних фактів тощо, в процесі яких

забезпечується здійснення норм права його суб'єктами.

• 14. Основні дії юридичної практичної діяльності.
  

Юридична практична діяльність складається з певних відносно відокремлених юридичних дій, які здійснюються в процесі виконання професійних функцій різними категоріями юристів. Зокрема, до них доцільно віднести ведення юридичної справи, тлумачення правових текстів, консультування з правових питань, представництво інтересів суб'єктів права.

1.Ведення юридичної справи.

Ведення юридичної справи:

¨ включає до себе пошук, аналіз, узагальнення і оцінку юридичних фактів;

¨ тягне за собою правові наслідки;

¨ має офіційний характер;

¨ здійснюється уповноваженими на те органами й посадовими особами держави, а також приватними юристами, які мають відповідну компетенцію, діяльність яких суворо регламентується законом, здійснюється у певних процедурах.

Серед різноманітних дій, що здійснюються в процесі ведення юридичної справи, виділяються юридичною природою ряд логічно взаємопов'язаних дій, зокрема, дії:

¨ щодо встановлення фактичних обставин справи;

¨ що виражають вибір і аналіз юридичних норм;

¨ з яких складається рішення юридичної справи.

1.1.Встановлення фактичних обставин.

Встановлення фактичних обставин справи являє собою підготовчу стадію в процесі провадження справи, основу якої складає аналіз основної фактичної бази, що після цього використовується в її вирішенні.

Соціальна ситуація відбивається в безлічі різноманітних фактів (умов, чинників, обставин) дійсності, але до фактичних обставин відносяться лише обставини юридичної справи, тобто факти самого випадку, події, фрагменту соціальної ситуації, стосовно якої використовуються правові норми або докази, під ними розуміються фактичні дані (відомості), що використовуються для встановлення обставин справи в відповідності з принципом об'єктивної істини.

1.2. Доказування.

Для частини доказів (зокрема, судових) притаманна особлива форма їх використання у веденні юридичної справи — "доказування", що є діяльністю, спрямованою на встановлення за допомогою доказів обставин юридичної справи.

Під доказуванням нерідко розуміють діяльність, що полягає в представленні доказів, участі в їх дослідженні та оцінці, іншими словами, діяльність, близьку до аргументування, сутністю якого є обґрунтування доказів і заперечень, що висуваються, а також переконання у їх істинності.

Доказування - це дослідницька діяльність, зміст юридичного пізнання, результатом якої є відтворення того або іншого фрагменту дійсності, реконструкція (відтворення) всіх обставин справи, необхідних для вирішення юридичної справи.

Доказування - складна юридична діяльність, що включає: визначення кола фактів, які підлягають встановленню;

¨ збирання і процесуальне закріплення доказів;

¨ дослідження доказів, включаючи їхню перевірку;

¨ оцінку доказів.

Суб'єктами доказування в цивільному процесі є сторони, треті особи, їх представники, органи державного управління, представники громадськості, прокурор. В кримінальному процесі поряд з суб'єктами, на яких лежить обов'язок встановлення фактичних обставин справи, виділяються суб'єкти, що зобов'язані лише брати участь в доказуванні (адвокати, представник обвинувачення, потерпілий і ін.), та суб'єкти, що можуть брати участь в доказуванні, але що не зобов'язані робити це (обвинувачений, підозрюваний, громадський позивач, відповідач).

1.3. Вибір і аналіз правових норм.

Дії щодо вибору і аналізу правових норм, можуть бути поділені на чотири основні групи:

¨ вибір правової норми, що підлягає застосуванню;

¨ перевірка чинності норми, тобто перевірка її справжності, правомірності акту або договору, що містять цю норму, чинність норми з точки зору часу, простору, розповсюдження на тих чи інших осіб;

¨ перевірка правильності тексту акту або договору, в яких виражена норма або перевірка словесно-документального викладення його змісту;

¨ з'ясування змісту та обсягу нормативного припису.

1.4. Правова кваліфікація

— юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення даного випадку до певних юридичних норм. Правова кваліфікація має наскрізне значення у веденні юридичного справи, втілюється в її вирішенні.

Якщо на перших стадіях ведення юридичної справи здійснюється попередня кваліфікація, в результаті якої визначається коло обставин (предмет доказування) і загальним образом потрібна правова норма, то при вирішенні справи остаточно вибирається юридична норма що є його основою.

Правова кваліфікація виражається в таких діях:

¨ визначення галузі права, норми якої регламентують даний випадок;

¨ визначення загальної юридичної конструкції правовідносин, що призводить до встановлення виду галузевого інституту, що охоплює даний випадок;

¨ встановлення точної норми, що розповсюджується на даний випадок.

За іншим критерієм - на:

¨ упорядкування встановлених фактичних даних і виділення в них юридично значущих ознак;

¨ виявлення всіх можливих правових конструкцій, що відповідають фактичному матеріалу;

¨ визначення суміжних складів;

¨ вибір одного складу, ознаки якого відповідають діянню.

1.5. Вирішення юридичної справи.

Вирішення юридичної справи займає центральне положення в процесі її ведення, всі інші дії (наприклад, встановлення обставин справи, вибір і аналіз юридичних норм) по відношенню до неї мають допоміжний характер.

Процес ведення юридичної справи завершується її рішенням, в якому містяться конкретні приписи або встановлюються права і обов'язки суб'єктів соціальної ситуації.

Рішення юридичної справи може бути охарактеризоване з трьох сторін як:

¨ формально-логічний процес;

¨ творчий процес;

¨ владна діяльність компетентних органів або службових осіб держави або добровільна взаємодія суб'єктів права.

Рішення з юридичної справи формально закріплюється, як правило, у письмовій формі в особливому документі — акті застосування або договорі.

1.6. Виконання рішення з юридичної справи.

Виконання рішення з юридичної справи передбачає добровільні дії щодо втілення прав і обов'язків, що конкретизовані в ньому. Проте, в окремих випадках необхідні додаткові дії примусового характеру, спрямовані на виконання цього рішення, кожне з яких є самостійним процесом застосування правових норм, що містить встановлення фактичних обставин, вибір і аналіз юридичних норм, винесення рішення.

• 15. Процедури, умови, прийоми та засоби здійснення юридичної практичної діяльності.
  

Основними функціональними елементами змісту юридичної практичної діяльності є процедури, умови, прийоми та засоби її здійснення. Особливі вимоги до їх застосування та необхідність здійснення зовнішнього контролю, обумовлюють їх визначеність, регламентованість нормативно-правовими та іншими правовими документами, професійними нормами тощо.

1. Процедури

юридичної практичної діяльності оптимізують її, підвищують надійність і якість її результатів, забезпечують безпеку юристів. Вони описуються як нормативно-правовими актами, так й відповідними методичними рекомендаціями, дозволяють ефективно використовувати всіма її суб'єктами наявний передовий юридичний досвід, попереджати виникнення можливих конфліктів або порушень, визначають форми, зміст, порядок і засоби юридичної практичної діяльності, зокрема процедури передбачають:

¨ підстави або умови вчинення тих або інших юридичних дій;

¨ перелік необхідних етапів, дій, операцій, а також послідовність їх вчинення;

¨ порядок фіксації обставин вчинення дій та їх результатів;

¨ допустимі наслідки юридичних дій і т.д.

Процедури юридичної практичної діяльності конкретизуються відповідно до умов, форм, засобів, предметів та інших особливостей юридичних спеціальностей та окремих юридичних дій, наприклад, процедури вчинення нотаріальних дій визначають місце вчинення нотаріальних дій; суб'єктів, які мають повноваження вчиняти нотаріальні дії; строки вчинення нотаріальних дій; підстави відкладення, зупинення нотаріальних дій або відмови у вчиненні нотаріальних дій; заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, при виявленні порушення закону; правила або порядок:

¨ встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, та перевірки дієздатності громадян та правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах;

¨ підписання нотаріально посвідчуваиих угод, заяв та інших документів;

¨ вчинення посвідчувальних написів та видача свідоцтв;

¨ реєстрації нотаріальних дій;

¨ видачі дубліката нотаріально посвідченого документа;

¨ охорони спадкового майна (опису спадкового майна і передачі його на зберігання, повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини, видачі грошових сум із спадкового майна, припинення охорони спадкового майна);

¨ прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів та їх повернення;

¨ вчинення виконавчих написів;

¨ вчинення протестів векселів, пред'явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків;

¨ вчинення морських протестів;

¨ виключення із загальних правил, а також інші умови, правила, підстави вчинення нотаріальних дій.

2. Умови здійснення юридичної практичної діяльності.

Умови юридичної практичної діяльності можна поділити на:

1. Загальні (природні):

¨ тимчасові умови, що відбивають об'єктивно різноманітні можливості планування і здійснення юридичних дій протягом доби, залежать від їх особливостей, характеризуються терміновістю, швидкістю, оперативністю, інтенсивністю і напруженістю;

¨ умови місця вчинення юридичний дій можуть бути різними, що залежить від особливостей видів діяльності або завдань, які вирішуються (службові приміщення, приміщення судових засідань, житло громадян, а при огляді місця скоєння злочину шосе, поле, ліс. будівля і т.д.).

2. Спеціальні:

¨ комунікативні, які обумовлені професійним спілкуванням з колом осіб, значним за чисельністю і невизначеним за складом (віком, професією, рівнем культури і т.д.);

¨ психологічні, зокрема такі, як психологічна напруженість, емоційна насиченість, конфліктність спілкування і т.д.,

¨ інтелектуальні, що пов'язані з обробкою великих обсягів інформації, прийняттям рішень у суперечливих і иевизначених ситуаціях, варіативність і альтернативність можливих рішень і дій.

3. Такі, ідо забезпечують нормальні умови праці - будинки і приміщення, меблі і спеціальне обладнання, загальне обладнання будинків та приміщень.

3. Прийоми та засоби юридичної практичної діяльності.

Прийоми і засоби, що використовуються в юридичній практичній діяльності об'єднуються поняттям професійної юридичної техніки, яка містить:

¨ прийоми і засоби інтелектуальної діяльності - прийоми професійного мислення, понятійний апарат; засоби аналізу і обробки інформації;

¨ прийоми і засоби предметної діяльності - технічні засоби пошуку, обробки і зберігання інформації, засоби зв'язку (наприклад, документи, речові докази, інформаційно-пошукові системи і т.д.), правила і прийоми їх використання.

Різноманітні прийоми і засоби юридичної практичної діяльності можуть бути об'єднані в такі групи:

¨ процедурні - методики, рекомендації, програми, нормативно-правові акти і т.д., що включають найбільш оптимальні алгоритми здійснення юридичної практичної діяльності, її видів та окремих юридичних дій;

¨ пізнавальні - наукові (теорії, гіпотези, концепції), нормативні (правові принципи, презумпції, визначення та обмеження, що містяться в законі) або прагматичні конструкції (тактичні або інші рекомендації) - системи відповідних юридичних знань або логічно пов'язаних блоків інформації;

¨ вербальні — понятійний апарат юриста, розповсюджені і визнані мовні обороти і стилістичні прийоми, засоби аргументації і формулювання думки юриста, результатів діяльності.

¨ регулятивні — правові приписи, в тому числі обмеження, стимули, їх юридична сила (обов'язковість) і офіційність;

¨ інформаційно-технічні - комп'ютерна техніка, інформаційно-пошукові системи, програмні засоби і т.д.;

¨ організаційно-технічні - копіювачі, засоби зв'язку і передачі інформації і т.д.

Використання пізнавальних, вербальних та інших прийомів і засобів професійної юридичної техніки забезпечує:

¨ синтез широти і варіативності мислення з конкретністю і визначеністю викладення і формулювання висловлювань (усних і письмових);

¨ повноту осмислення проблеми, аналіз альтернативних, в тому числі протилежних варіантів її вирішення, непротирічність, безпрогальність, обґрунтованість та аргументованість висновків, логічну послідовність викладення, зв'язок між положеннями висловлювань;

¨ стислість, зрозумілість і компактність висновків та суджень, ясність, простота, доступність і разом з тим образність мови їх викладення.

Визначальне та загальне значення серед усіх прийомів і засобів інтелектуальної діяльності має правильне використання юридичних термінів як словесних позначень певних правових і інших понять.

Юридичні терміни (наукові, нормативні, практично-професійні) є основою, засобами, елементами і формами як мислення, так і формулювання приписів в нормативно-правових, індивідуально-правових актах і договорах, змісту правових документів, усних висловлювань юристів. Невдалі формулювання, неточне вживання терміну, невірні посилання та інші термінологічні помилки породжують додаткові запити, суперечки, необхідність додаткового тлумачення і роз'яснення.

Від загальновживаних (буденних), загально-наукових, спеціально-наукових або професійних термінів, юридичні терміни відрізняються офіційністю, формальною визначеністю, обов'язковістю використання, закріпленням в законах і інших нормативно-правових актах та правових документах.

Юридичні терміни мають свій, особливий сенс, зміст і обсяг, тому що позначають юридичні поняття, які, в свою чергу, виражають природу, структуру і зміст права, правових норм, юридичних конструкцій і т.д.

Правильне використання юридичної термінології передбачає необхідність для позначення одних і тих же правових понять використовувати тривалий час єдині терміни, що отримали визнання в юридичній науці, юридичній практиці, закріплення в нормативно-правових актах.

Предметом, засобом і формою закріплення результатів юридичної практичної діяльності є правові документи (нормативні і індивідуальні акти, договори, заяви, скарги, протоколи, довідки і т.д.), а також усні висловлювання юристів і інших суб'єктів (консультації, ради, виступи в судах і інших організаціях, опитування свідків, допит правопорушника і т.д.). що обумовлює особливі вимоги до професійної мови юриста, її стиля, використання мовних засобів і дотримання правил їх вживання, а також знання ним загального діловодства та особливостей юридичних документів.

До особливостей юридичної мови відносяться: її офіційний характер, логічність, завершеність і послідовність викладення; навмисна стриманість; відсутність емоційної забарвленості; максимальна точність викладення; формалізація мови; ясність та простота формулювання юридичного припису або судження, висновку; економічність, лаконічність вираження думки; відсутність різко вираженої індивідуалізації стиля. Мовні засоби використовуються юристом при виконанні ним професійних функцій: при складанні різноманітних постанов та обвинувальних висновків, договорів й угод, при схваленні рішень і вироків.

Основними функціями мови є конструктивна (формулювання думок), комунікативна (функція спілкування, повідомлення), емоційна (вираз ставлення до предмету промови і безпосередня емоційна реакція на ситуацію), функція впливу на адресата, що реалізуються через мовлення як зовнішній прояв мови, послідовність одиниць мови, що організується за її законам і у відповідності з потребами інформації, що висловлюється, конкретне мовлення або конкретний письмовий текст. Це вимагає певних знань і вмінь використання всіх можливості професійної юридичної мови. Культура мовлення юриста передбачає правильність мови або уміння точно, без помилок передавати іншим думки в усній та письмовій формі, а також багатство мови або різноманітність словника і граматичних конструкцій, виразність, доступність і логічність мовлення, володіння офіційно-діловим стилем і т.д.

Особливе значення має культура мови при складанні текстів правових документів як зовнішньої форми вираження правової і професійної інформації, що забезпечує її тривале існування у часі, можливість використання широким колом осіб.

Текст правового документа має певні реквізити, структуру побудови інформації, стиль її викладення.

Реквізити — відомості, що містить правовий документ (нормативно-правовий акт, індивідуальний договір, протокол, постанова і т.д.), які є необхідними для визнання його дійсним: найменування акту (документа), час і місце його прийняття, найменування суб'єкту, який склав акт або документ, зміст питань що розв'язуються, підписи і т.д. З цим пов'язане, зокрема, застосування типових форм правових документів, які виражаються у формулярах або зразках актів-документів, що створюються практикою і наукою, інколи закріплюються в нормативних актах в вигляді типових бланків, таблиць, схем і т.д.

Заголовок правового документа як його зовнішній формальний реквізит є первинною одиницею його змісту, складником пошукового образу документа, слугує основним засобом правильного вибору стиля викладення, початковим етапом ознайомлення із змістом документа, важливим інструментом їх обліку і систематизації.

Вступ (преамбула) — самостійна органічна частина правового документа, що служить важливим доповненням до його основної частини. Воно відбиває мету і задачі правового документа, соціально-політичну обстановку, що примусила його підготувати або видати, є зв'язком для всіх структурних елементів документа.

Якщо правовий документ є об'ємним і складним за своєю побудовою, то він звичайно розбивається на блоки інформації із загальним значенням і змістом: частини, розділи, глави і т.д., які мають об'єктивну основу і зумовлені характером, змістом і структурою ситуації, що розв'язується та описується. Структура правового документа є джерелом інформації про його зміст, сприяє повному і точному його виявленню, спрощує користування ним, його систематизацію, проведення посилань, допомагає швидко орієнтуватися у змісті викладеного матеріалу.

В юридичній практиці навіть невеликі за обсягом правові документи, як правило, не містять суцільного тексту, а поділяються на пункти, статті, абзаци і інші елементи, що характеризуються єдністю і відносною завершеністю змісту, являють собою його основні осередки, клітини.

Основною клітиною нормативно-правового або індивідуально-правового акту є правовий припис, що містить загальне або індивідуальне правило поведінки будь-яких суб'єктів.

У юридичній практичній діяльності не використовуються як офіційні: правові документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження; написані олівцем, або мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення. Навпаки, вони повинні бути написані або надруковані ясно і чітко, числа і рядки мають бути позначені словами, назви юридичних осіб, нормативно-правових актів тощо вживаються без скорочень і з зазначенням їх реквізитів, прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місць їх проживання тощо.