Наукова і творча спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
ду на це його можна назвати українським неоромантиком. Саме віра в українську справу і бажання прислужитися українському народові змусили його залишитись у Камянці-Подільському, незважаючи на те, що уряд капітулював перед складністю обставин. За сумлінну державну службу І. Огієнку неодноразово виносилися подяки. Все життя він був вірний собі і тим принципам, які сформувалися в нього ще з дитинства, це безмежна любов до Бога та свого народу, яким він служив серцем, душею і розумом.
3. Польський період в еміграції
Жити тяжко мені на чужині,
На далекій холодній землі:
Як учора було, так і нині,
Я купаюсь в затруєній млі.
Все чуже, все для мене незнане,
Я немов на пустелі один…
Чи надовго вже сил моїх стане,
Щоб і далі молов старий млин?
Ці зболені, вистраждані серцем слова Івана Огієнка характеризують початковий період його еміграційного життя, який розпочався восени 1920 року після вимушеного полишення ним останньої столиці Української Народної Республіки Камянця-Подільського.
Весь цей час і коли працював в екзильному українському уряді в Тарнові, а згодом професором у Варшавському університеті, і особливо тоді, коли гаряче взявся за розбудову Української православної церкви на окупованих німцями етнічних українських землях, колишній професор Київського університету і міністр освіти та віровизнань уряду УНР не полишав надії на повернення в Україну
Та все ж таки доля внесла свої корективи і 21 листопада 1921 року Іван Огієнко з дружиною і трьома малолітніми дітьми назавжди полишає Україну, вимушено кинувши напризволяще в Камянці-Подільському власну величезну книгозбірню, архів і десятки завершених та розпочатих рукописів наукових праць.
8 січня 1926 року, мріючи про повернення в Україну, Огієнко відважується написати листа до тодішнього секретаря Академії наук радянської України А.Кримського з проханням порятувати його архів і бібліотеку у Камянці-Подільському і надати йому можливість повернутися до Києва. Написавши ще два листи й не одержавши відповіді, учений пристає на пропозицію Варшавського університету переїхати туди на посаду професора церковнословянської мови теологічного факультету. 1932 року польська влада звільняє його від викладання в університеті без попередження, за спротив полонізації православних студентів.
Під час перебування у Варшаві розгортає активну просвітницьку і видавничу діяльність: засновує науково-популярні щомісячники Рідна Мова, Наша Культура, приступає до видання 30-томної Бібліотеки українознавства, тритомного збірника Визволення України, пише й видає цілий ряд своїх наукових праць. Там продовжує свою багаторічну працю над перекладами Святого Письма українською мовою. Серед виданих власних творів цього періоду десятитомна Історія церковнословянської мови.
4. Просвітницька і редакторсько-видавнича діяльність у Варшаві
З-поміж аспектів різносторонньої діяльності Івана Огієнка на особливу увагу заслуговує редакторсько-видавнича. Першими Огієнківськими часописами були Рідна мова і Наша культура, які видавалися у Варшаві.
Рідна мова перше українське, суто мовне видання в діаспорі в міжвоєнні часи. Крім суто вузькопрофесійного спрямування, журнал виконував роль фактора самозбереження нації палким обстоюванням лозунгу Для одного народу одна література, мова, один правопис.
За влучним спостереженням огієнкознавця В.Ляхоцького, Рідна мова згодом перетворюється на справжній європейський еміграційний центр українознавства. Його головним завданням стає дослідження історії та поширення серед широких верств української громадськості в діаспорі української літературної мови на наддніпрянській основі.
З огляду на це стає зрозумілим вміщення в журналі великої кількості статей з питань мови, літератури, філософії, етнографії України, авторами яких були І.І. Огієнко, С.Гординський, І. Коровицький, Є. Пеленський, Іван Крипякевич, Йосип Шемлей, Д.Новосад, Ярослав Гординський, Євгенія Янчевська та ін.
З 1938 року журнал Рідна мова оголошує себе журналом літературним, у програмній статті стосовно цього напряму зазначено: Статей субєктивних, що заторкують і самого автора, містити не будемо. Здорова критика будує, а злослива руйнує писав І. Огієнко. Рідна мова стає журналом і літературним. І справді, обєктивність і незаангажованість ідеологічними штампами, на відміну від критики 30-х років в Радянській Україні, властива критичним відгукам про твори сучасного літературного процесу, передовсім діаспорного.
Крім Я.Гординського, Б.Кобилянського, Л.Білецького, Є. Грицака, І. Ковалика, П.Кривоносюка, найактивнішим літературним критиком журналу був І. Огіенко. Як і в попередні роки, журнал був трибуною виступів письменників діаспори. Тут друкували свої твори І. Огієнко, В.Багацький, Б.Лисянський, М. Обідний, Наталена Королева. Особливо плідною була участь у журналі Спиридона Черкасенка, якого І. Огієнко називає Каменярем всеукраїнської літературної мови, творцем найкращих зразків духовної творчості, найяснішим щирим світильником, що сонцем говорить і світить у нашій літературі. На велику увагу заслуговує журнал у світлі сьогоднішньої державницької політики в галузі освіти, зокрема мовної. Видання з номера в номер вміщує статті про чистоту української мови, про роль мови у вихованні національне свідомої осо?/p>