Наукова і творча спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
° київського Університету св. Володимира 7, департамент середніх і вищих шкіл Міністерства народної освіти 23. З приватних книгозбірень безкоштовно передали університетові: М.Хитько 2230 томів, С.Русова 642, П.Бучинський 273, С.Шманкевич 54, М.Пащенко -36, Є. Сіцінський 23, В. Біднов, Л. Білецький, М. Вікул, П.Клепатський, М.Широцький. Перший вклад самого ректора налічув 114 томів. Не залишились осторонь й українські видавництва: Дзвін, Кульженка, Чоколова в Києві, Союз у Харкові, Сіяч у Черкасах, Українське видавництво в Катеринославі, а також Українська школа, Ґрунт, Серп і молот, Вернигора, Криниця та інші. Уже на 1 січня 1920 року було подаровано 17286 книжок, закуплено 11169 на суму 87236 крб. Впродовж 19181919 років витрачено на бібліотеку 399044 крб. 18 коп. Отже, створенню повноцінного фонду бібліотеки сприяла не лише купівля книжок, а особливо надходження дарунків.
Невпорядкованість науково-довідкового апарату бібліотеки не залишалася поза увагою ректора. На засіданні ради професорів 17 вересня 1919 року І. Огієнко виступив із заявою про те, що й досі не всі професори переглянули систематичні каталоги, чим задержується впорядкування бібліотеки для користування студентів. На цьому засіданні вирішили зобовязати кожного професора й приват-доцента переглянути систематичний каталог з свого фаху. Але цього виявилося замало. Залишившись з листопада 1919 року на посаді Головноуповноваженого міністра УНР на Поділлі, І. Огієнко 25 лютого 1920 року видає наказ, згідно з яким референти та інші службовці міністерств, 35 осіб, у вільний від праці час відряджалися до університету складати бібліотечні каталоги. Про те, що цей наказ виконувався, свідчать документи архівного фонду університету. В бібліотеці працювали керуючий загальною канцелярією Міністерства пошті телеграфу Д.Тихонов, начальник відділу преси Міністерства закордонних справ Д.Вахнянин, службовець Міністерства внутрішніх справ Н. Стрільчук. Від референтури військових справ при Головноуповноваженому УНР працювали там отаман В. Михайлів, полковник К. Вотяків, сотник І. Варавва, урядовці П.Якубович та М. Остафійчук, чотар Д.Пущенко.
Ректор увесь час тримав у полі зору стан комплектування й організації роботи бібліотеки, підсилював її кадрове, збільшував штати. Склад бібліотечних працівників не був сталий. Він змінювався кількісно й персонально. Наприклад, на 1 січня 1920р. сформувався такий колектив бібліотечних працівників: бібліотекар, три помічники бібліотекаря, чотирнадцять урядовців. З 24 жовтня 1918р. створено бібліотечну комісію, яку до лютого 1919 року репрезентував один член. У лютому склад її збільшився до чотирьох, а з початку 1919ХІ1919р., мали право вирішального голосу, що поширювалося також на референтів окремих відділів управління Головуповноваженого та голову фінансової комісії, їнформаційно-дорадчий голос мали фахівці, які в міру потреби запрошувалися Головуповноваженим на засідання Комітету. Поряд з цим практика відхилення Головуповноваженим постанов Комітету створила прецедент для зясування положень про правове становище Комітету при Головуповноваженому уряду УНР, його ставлення до Головуповноваженого і навпаки. Для зясування спірного питання було створено спеціальну комісію, яка визначила статус Комітету як рішаючого рівнозначно з Головуповноваженим, а не лише інформаційно-дорадного органу влади, що, певною мірою, вело до обмеження повноважень Головуповноваженого. Однак, І. Огієнку вдалося знайти необхідний баланс для налагодження нормальних ділових стосунків, уникаючи гострих суперечок і протиріч.
До Комітету ввійшли представники від різних міністерств і центральних державних установ, що залишилися в Камянці-Подільському після евакуації уряду. Склад Комітету не був постійним він змінювався й оновлювався впродовж свого існування На розгляд Комітету виносилися найтерміновіші питання соціально-економічного, політичного, адміністративного, культурно-освітнього характеру. Для докладного вивчення особливо значущих проблем створювались комісії з представників Комітету.
З моменту створення Комітету, тобто з 16 листопада 1919р., до тимчасового припинення його діяльності було проведено 45 засідань. У звязку з відновленням праці державних центральних установ останнє засідання Комітету відбулося 24 квітня 1920р., проте його не було скасовано, а лише реорганізовано в Раду, що зберігала функції й повноваження Комітету при значному зменшенні свого складу.
Перебуваючи на посаді Головуповноваженого уряду УНР, І. Огієнко намагався реалізувати і власну програму адміністративного управління, що базувалася на засадах колегіальності та принципі демократизму. Поряд з Комітетом він створив структуру виконавчої влади, якою стало Управління при Головуповноваженому, що складалося з галузевих відділів та громадсько-політичної ради. В структуру Управління було введено й референтури, які репрезентували розформовані міністерства.
Колегіальні функції в Управлінні при Головуповноваженому уряду УНР виконувала громадсько-політична рада. Коло питань, на вирішення яких поширювались її повноваження, до речі, як і сфера діяльності Головуповноваженого уряду УНР, характеризувалось різноплановими проблемами суспільно-громадського і міського значення. В її компетенції, зокрема, були питання контролю політичного становища території, зайнятої польським військом; налагодження способів посередництва між урядом УНР та закордонними о?/p>