Наукова і творча спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
Вступ
Уже стало традицією, що міжнародна організація ЮНЕСКО кожен рік присвячує памяті окремим знаменитостям. Цієї честі удостоїлись і наші краяни Т.Шевченко, Франко, Леся Українка… Але будемо відвертими, міжнародна опінія дуже слабо репрезентує нашу еліту. На це є вагомі причини Україна ще не виборола теплого місця серед країн, які правлять балом, оскільки впродовж століть її терени розшматовували агресивні сусіди. І, нехай і в тяжких потугах, але маємо незалежну державу. Відтак мусимо потурбуватися за тих, хто віддав своє життя, щоби Україна здобула вимріяну і виборену десятками поколінь національну етнічність.
На жаль, імя Івана Огієнка ще не зайняло належного місця в пантеоні національної еліти. Більшовицька пропаганда зробила все, аби скомпрометувати його славне імя. Достатньо процитувати писанини академіка радянської України О.Мазуркевича в книзі Зарубіжні фальсифікатори української літератури: Зарубіжні читачі, писав автор, з прогресивної трудової еміграції з інтересом сприйняли роман Антона Хижняка Данило Галицький. Тільки націоналістичний збрід не вгавав лихословити.
Чи то за власним бажанням, чи з примусу комуністичної диктатури, але академік використав найбільш брутальні епітети: Жовто-блакитно-клерикальний органчик запроданця-Іуди Івана Огієнка в рясі митрополита Іларіона Віра й культура, що пихато себе іменує місячником української богословської думки й культури, органом українського наукового богословського товариства, поспішив теж відгукнутися на цю книгу.
Ось так оцінив свого земляка пан академік, очевидно не сподіваючись, що рано чи пізно правда-таки восторжествує запроданець-Іуда таки повернеться до свого народу національним героєм, як й інші речники українського духа, що були шельмовані не лише космополітами, але й своїми недолугими землячками
Тож хто він, Іван Огієнко, що так муляв очі більшовикам?
Останнім часом в Україні зявилося кілька його праць і розвідок. Одним з перших видрукував статтю в Літературній Україні Д.Степовик. Досліджували його життя і А.Бурячок, і С. Болтівець, А.Марушкевич, О.Опанасюк, Є. Сохацька, І. Тюрменко. Натомість справжнє подвижництво здійснив професор Київського національного університету їм. і Т.Шевченка Микола Тимошик, який ретельно дослідив життєпис Іларіона. Хто ж він, спочатку шельмований, а потім і реабілітований, Іван Огієнко. Не зважаючи, що у незалежній Україні вийшло кілька його праць, але все ж таки про нього майже не знають, про цю непересічну особистість.
Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці й обовязку. І це не випадково. Адже природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного та культурного діяча однаково успішно виявлявся у його діяльності і як мовознавця та літературознавця, і як перекладача та поета, і як редактора та видавця, і як ректора та міністра, і як православного митрополита та історика української церкви. Важко сказати, в якій із цих сфер діяльності Іван Огієнко залишив найпомітніший слід. Одне незаперечне: він чесно й віддано служив українській справі, до останніх днів життя не полишав подвижницької діяльності на ниві відродження нації, її мови та культури. Переконує в цьому хоча б той факт, що бібліографія наукових і публіцистичних праць ученого та його художніх творів, за неповними даними, складає близько півтори тисячі назв, переважна більшість яких, на жаль, і сьогодні недоступна українському читачеві.
Іван Огієнко народився на Житомирщині Брусилові в селянській, родині. Він був найменшим у багатодітній сімї. Дитинчаті виповнилося три рочки, як трагічно загинув батько, а отже його старшим і братам, і сестрам довелося самотужки триматися на плаву заробляти додатковий гріш на прожиток чинбарним промислом.
Ще в юному віці родина зробила, як кажуть у народі, ставку на талановитого родака. Здобувши початкову освіту, він змушений був продовжити навчання у безкоштовній військово-фельшерській школі. Шість років тяжкої праці у психіатричному відділенні київського військового шпиталю спровокували продовжити навчання. І хоч його улюбленою справою була філологія, довелося після закінчення Острозької гімназії, вступати на медичний факультет Київського університету ім. св. Володимира. Лишень на третьому курсі юнак переводиться на історико-філологічний факультет. Натомість трирічне навчання на медичному відділі не пройшло марно: він досконало освоїв латинську та грецьку мови, що згодом прислужилося при перекладі Біблії на українську.
Неситне бажання залишитися викладачем при університеті спочатку було марним. Не зважаючи, що його рекомендували такі відомі викладачі як В.Перетц, М.Петров, А.Лобода, ректор відмовив у проханні. Причина відома І. Огієнко тяжіє до українофільства.
Але історичні реалії зробили свою справу. Коли Микола II зрікся престолу, в імперії почалися національні рухи, в тому числі й у Вкраїні, коли на арену вийшла УНР. Відтак І. Огієнко стає професором університету.
Молодій державі вкрай потрібні були національні кадри в царині освітянства. Вже будучи доцентом столичного університету, І. Огієнко упродовж двох років видає цілу серію підручників, посібників для національної школи. Ось лише декілька видань: Українська граматика для викладання в народних школах, Українське писання, Порадник студентам, вчителям і всім тим, хто бажає навчатись ук?/p>