Наукова і творча спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?аїнської мови, Вчімося рідної мови…
Нарешті його запрошують очолити при Міністерстві освіти УНР правописну Комісію. Разом з А.Кримським та Є. Тимченком уклали Проект правопису української мови, який затвердила Всеукраїнська Академія Наук. Натомість за Директорії І. Огієнка призначають міністром народної освіти. Він обіймав також посади міністра віросповідань, а за дорученням Симона Петлюри і керівника державного апарату.
Упродовж короткого часу маестро самотужки зробив більше для освітянства, ніж окремі інституції. Чого вартий хоча б такий факт: завдяки зусиллям І. Огієнка в Камянці-Подільському було створено університет, у якому впродовж 19181920 років він ректорував. Згодом ця потужна інституція продовжувала готувати національні кадри в Польщі, Чехословаччині та в Мюнхені.
Але доля котрий раз злукавила перед нашим народом. Облудна пропаганда космополитів-більшовиків, на яку клюнули й наші землячки-соціалісти, та військова агресія московських розбійників на чолі з горезвісним Муравйовим та К, потопили в крові вистраждану незалежність. Урядові УНР довелося шукати в еміграції. Така ж доля спіткала й І. Огієнка.
Перебуваючи в закордонні, він проводить активну діяльність не тільки як політичний діяч. З-під його пера зявляється ціла низка розвідок і досліджень в царині українського народознавства і мовознавства. Навіть фрагментарний перелік назв видань говорить сам про себе: Українська літературна мова XVI ст. і український Крехівський Апостол 1560р., Український правописний словник, Словник мови Шевченка, Історичний словник української мови, Словник місцевих слів, Український стилістичний словник, Повстання азбуки і літературної мови у словян та ін.
Чимало розвідок з цієї теми уміщував у журналі Рідна мова, якого сам і редагував. Попри того, І. Огієнко непересічний літератор, автор кількох драматичних поем Прометей, На Голгофі, Туми, На чужині, Народження людини, В обіймах страждань, Невинна кров та ін.
Його перу належить і переклад Біблії українською мовою. Відтак як церковного діяча у 1940 році його висвятили на диякона, а згодом і архімандрита. Відтоді він прибрав церковне імя Іларіон.
Друга світова війна зробила суттєву коректу в житті діаспорників, котрі перебували в Європі. Насамперед це стосувалося Польщі та Чехословаччини. Відтак переважній більшості іммігрантів довелося шукати прихистку в тих країнах, які не підпадали під так званий соцтабір. Отож владика Іларіон попервах переїздить до Словаччини, потім Австрії і Швейцарії, перетранспортовуючи величезний архів найдорожчу скарбницю.
Одначе в цих країнах рідкісною була вкраїнська громада. Тому довелось оселитися в далекій Канаді місті Вінніпезі, де зосереджувалася найпотужніша еліта українців за різних періодів еміграції. Тут маестро Огієнко провів й останок свого життя, котрий позначений найвищим розвоєм його культурницької діяльності.
Окрім народознавчої й освітянської діяльності Огієнко приділяє і чимало уваги церковному життю серед українців. Він засновує богословський факультет при Манітобському університеті і стає його деканом, щоб підготувати національно свідомих священиків для українських православних парафій в Канаді, США, Австралії, країнах Латинської Америки і Західної Європи. Для цього налагоджує видавничу справу, самотужки редагує переклади Божественної Літургії, різноманітні молитовники, катехізиси тощо. Одночасно видає цікаві розвідки й монографії: Візантія й Україна, Поділ єдиної Христової Церкви і перші спроби поєднання її, Українська церква за часів Богдана Хмельницького, Іконоборство та ін. Але на особливу увагу заслуговує подвижництво стосовно Біблії. Він узяв на себе неабияку сміливість зробити переклад цієї книги українською мовою. І треба віддати належне майстрові: порівняно з попередніми спробами його праця помітно вивершується; маючи природний хист до мовознавства й літературної діяльності, а також знання кількох мов, він зробив досить вдалий переклад Святого Письма.
Хоч Іван Огієнко і мав митрополичий сан, він залишався світською людиною. Його ерудиція, розум і знання спрацьовували на духовний світ людини. Він не був аскетичним догматиком на зразок Івана Вишенського, котрий, заточившись у печері, надсилав з Афона гнівні прокльони тим, хто дотримувався дохристиянських звичаїв. Митрополит Іларіон як мудра, глибоко-освічена і незрадлива особистість до національних оберегів вирізнявся серед догматиків-консерваторів. І це викликало серед українських діаспорників заздрість, а воднораз платонічну зневагу. З обох сторін він постійно відчував гіркі погляди. Зробивши стільки корисного для розвитку церковної націоналізації, став мішенню з обопільних сторін.
Що там та як, але маестро, незважаючи на обструкцію, залишив світлу память про себе своєю невсипущою громадською і творчою діяльністю як великий Українець. Пройде ще якийсь час, коли наша Україна стане справді українською, а біля її керма будуть справжні патріоти-державники. Такі державники, які усвідомлять важливість і необхідність створення в нашій древній і славній столиці, на Дніпрових кручах, величного Пантеону слави борців за волю України, до якого буде перенесено тлінні останки тих, хто в суворі лихоліття мужньо і самозречено боровся за українську національну ідею й могили яких розкидані близьким