Наукова і творча спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
робу здійснити давню свою мрію завершити освіту. Незважаючи на 35-літній вік, записується слухачкою Українського народного університету, а 1918 року студенткою Українського Державного університету в Києві. Та подальший перебіг подій не дав їй змоги продовжувати навчання. Домініка разом із чоловіком вирушає до Камянця-Подільського, який став у 19191920 роках місцем перебування уряду Української Народної Республіки. Новий шестикімнатний дім, величезна кількість турбот Майже кожної зустрічі, а вони відбувалися часто, напамять прочитувався чи не цілий Кобзар. звалилися на тендітні жіночі плечі. Майже щодня до ректора університету навідувалися додому студенти. Учителька за даром Божим, лагідна, витримана, доброзичлива, вона, завжди гостинно їх зустрічаючи, прагнула зарадити вирішенню пекучих справ, постійно нагадувала чоловікові про необхідність допомагати незаможним студентам і сама непомітно, чим могла, підтримувала кожного, хто звертався до неї. Студентство знало це і часто, як до останньої, найвищої інстанції, йшло саме до неї.
Мало хто знав, що в січні 1919 року, вже обіймаючи посаду міністра освіти і мистецтв, перед небезпекою окупації Києва більшовиками, Іван Огієнко, керуючи евакуацією управлінської документації, майна міністерства, співробітників, за багатьма клопотами не встиг здійснити важливий для родини крок: залишив на банківському рахунку всі власні заощадження, а тому сімя прибула у Камянець лише з тим, що мала на собі. Жодного натяку на невдоволення, докір чи нарікання за таку необачність Іван Іванович від своєї подруги не почув. Про надзвичайну безкорисливість Домініки Данилівни, високі духовні орієнтири її життя свідчить й інший факт. Улітку того ж 1919 року одне із київських видавництв закупило в Огієнка багато його підручників та науково-популярних праць на суму 7,5 мільйона карбованців. Інфляція щодня катастрофічне знецінювала їх, та на пропозицію одного з банківських працівників обміняти кошти на тверду валюту дружина міністра запротестувала: Українському міністрові не пристало збутися своїх рідних грошей. Про їх обмін відразу довідається цілий Камянець, а це викличе грошову паніку, бо ж то сам міністр збуває свої гроші…. Гонорар швидко знецінився, і тому невдовзі, емігруючи з України, сімейство було приречене на нужду й поневіряння.
Камянець-Подільський період життя в долі Домініки Данилівни був особливо важким і відповідальним. Високі урядові посади міністра освіти, мистецтв і віровизнань, Головноуповноваженого уряду УНР, на які призначено Огієнка, вимагали від його дружини надзвичайної зосередженості, делікатності та дипломатичності. І задля свого чоловіка вона робила все, що тільки могла, аби полегшити виконання ним важких і відповідальних державницьких обовязків. Пунктуальна була безмежно, і від призначеного часу не відступала ці на хвилину, свідчили сучасники. Це впорядковувало його життя і працю.
Не було обіду, а подеколи й вечері без гостей, і так день у день. Господиня створила в домі Огієнків щиру атмосферу сердечної гостинності, осередку національного духу й державності. Велика Огієнкова домівка стала для багатьох людей громадсько-політичним, культурним центром, де зустрічалися й перетиналися знамениті постаті епохи. Не знайдеться бодай одного українського міністра, який не бував би гостем Огієнків. Декілька разів відвідав дім Головний отаман С.Петлюра, гостили тут член Директорії Ф.Швець, премєр-міністр І. Мазепа, міністр А. Лівицький. Довше мешкали в різні періоди професори В. Біднов, Л. білєцбкий, Д.Дорошенко з дружиною та багато інших.
Скромність пані Домініки вражала сучасників. Без її участи, як свідчив сам Іван Огієнко, він не приймав жодного серйозного рішення. При цьому вона свідомо трималася в тіні. Домініка Огієнко рідко відвідувала урочистості, де як державний діяч брав участь її чоловік, а якщо й була на них присутня, то прагнула робити це непомітно. Ось як відобразив у спогадах свої враження про першу зустріч з дружиною міністра, що сталася на вшануванні 59 роковин смерті Т.Шевченка у березні 1920 року, протоієрей П. Табінський: Розглядаю присутніх: на обличчях їх повага, свідомість своєї високої гідності, певність, що вони зробили честь академії своєю присутністю… Подивіться на п. Огієнкову, каже мій сусід, професор Столярів. Жінка ректора університету й Головноуповноваженого уряду… Інша зразу дала б усім це відчути, а вона скромна, тактовна, ні одним рухом не видає свого положення… Зразу видно великий такт, правдиву шляхетність і культуру духа.
Проте була вона водночас і дуже сміливою та рішучою жінкою, яка завжди вміла виявити свій патріотизм у реальних діях. Характерним прикладом є випадок, що трапився 1920 року, коли польське військове командування в часи фактичної окупації частини Поділля видало наказ про арешт голови українського уряду Ісака Мазепи. До зясування обставин він перебував під посиленою вартою в будинку Огієнків. Домініка Данилівна, незважаючи на загрозу бути розстріляною, підготувала премєрові втечу. Наказ було скасовано, тож необхідність у цьому відпала. Згодом, відкрившись Івану Івановичу, на його запитання Чи знала вона про покарання, яке на неї очікувало?, вона спокійно, але впевнено, твердо відповіла: А хіба ж я боюся смерті?. Найвище щастя людини покласти життя своє за рідний край.
Під натиском більшовицьких військ уряд УНР змушений був емігрувати. Покидала рідну землю родина Огієнків з єдиним палким бажанн