Лівобережне козацьке військо доби Руїни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
187;, писав гетьман у наказі охотницьким полковникам. Важливим завданням компанійців було ведення військової розвідки тактичної, оперативної, засиланням розвідзагонів польових ватаг тощо. З якою метою та як здійснювалася розвідка компанійцями, дізнаємося з.листування гетьманів із І. Новицьким. [28, с. 95].
20 квітня 1673 р., маючи бажання дізнатися про тактичні дії турецько-татарського війська на терені Правобережної України, Іван Самойлович писав і наказував Іллі Новицькому: Фрасуємся тим не помалу, же самих певних вістей о том неприятелю, особливо о войсках турецьких не маємо, где тепер обретаются. А так жадаєм вашой милості пильно: порадившися з товариством своїм, із своєй компанії виберите чоловік двадцять, а не большей, самих певних і свідомих добре тих країв, аж под самую Тягиню навідатися, жеби очима своїми обачили, єслі там єсть войсько неприятельскоє, альбо ніт. Для того-то кажемо малую лічбу люду послати, жеби всі криємо йшли, нігде себе не показуючи людям і по лісах зостаючися. Пильно, пильно жадаєм вашій милості о тоє. Без откладу постарайтеся так учинити. Тилько прошу, нехай істотне ісполнять тоє, жеби аж там били, а не где іней... А нехай скоро і оттоль поворачаються нігде не блукаючи. Мався на увазі далекий (аж під Бендери) і небезпечний похід.
Аби запобігти діям ворожих агентів і ватаг, а також втарчок неприятельских, здійснювалася контррозвідка виявлення і розгром турецько-татарських розвідзагонів. Осавул компанійського полку Іван Максимович у 1688 р. очолив розїзд охотників, що вишукував сліди кримських чатовников в околицях Чигирин-Діброви. На місці воєнних дій проводилася оперативна розвідка збирання необхідної інформації про розташування, бойові дії і задуми ворога. У 7080-х роках XVII ст. полчани Новицького вели постійну розвідку в Нижньому Подніпровї. Вони подавали інформацію Самойловичу, котрий відзначав, що завжди маєм повную відомость і пересторогу от многих певних і нам зичливих особ. Інформацію забезпечували перекинчики, ті, хто втік із полону, захоплені язики, селяни, які переселялися з Правобережжя в Гетьманщину, а також розвідники..[2,с. 695].
Комонники організовували проти ворога походи, здійснювали диверсії і засідки. Іван Максимович повідомляв Новицького: ...ознаймуєм Вашу милість, же товариство твоє, которое ходило з Паськом для перебиття шляхів неприятельських, по указу вашому панському, до Лебедина, за Капустяную Долину і за Тікичі, аж до Мушуровських пасік дотягнули, бавячися. неділі півтори в тій дорозі, тепер повернулися в Чигирин-Діброву... і повідають, же нігде жадного шляху не видали. Інший загін розвідки з б чолбвік, який ходив за Чорний Ліс, теж не віднайшов слідів ворожих чатників.
Найманці активно використовувалися і в службі попередження, шр складалася із шкетів та дозорів і розосереджувалася у прикордонних містечках, селах і фортецях.
Охотницькі полки зазнавали великих труднощів похідного життя. Самойлович з цього приводу писав якось Новицькому: їж під сей час вашу компанію заставуєм єще там, в побережних местцах: того не мійте за жадную прикрость, хочай холодно і голодно, і до дому далеко, а однак потерпи вашмосць єще: бо потерпевий до конца, той спасен будет; сам ти часто тоє проповідуєш. За вірну службу гетьман обіцяв компанійцям уконтентованнє статками, ласковий взгляд міти тощо. Але інколи рядовим молодцям доводилося чути від гетьмана, що за пережиті незгоди їм у Бога буде велика прислуга за тоє. [28, с. 92-96].
Прикладом "тягот військової служби" компанійців можуть слугувати події жовтня 1677 р., після розгрому першого Чигиринського походу. Іван Самойлович пише Іллі Новицькому, що вже хотів його полк разом з полчанами Якова Павловського поставити на хороші становиська і дати нарешті відпочити від кривавої літньої кампанії, як надійшла вістка від розвідки, що турки і татари, за малолюдством Чигирина, хочуть його зненацька захопити і готують спільний похід. Гетьман пише, що розуміє втому козаків, до того ж наступає зима і навряд чи ворог зважиться на похід. Але ж береженого Бог береже! Отож він наказує полковникам по отриманні листа, обом "згодні з собою знестися, і виправити з меж компаній своїх, если не большей, то принаймней з тридцять человек, людей добрих и отважних, на конех добрих, зареку Буг, аби в тих краях речивист без отмини побувавши, коли не язика, то певную и досто-верную о неприятельских оборотах и замислах постаралися зявзяти ведомость" [28, с. 92-96].
Підсумовуючи історію найманих полків на Лівобережній Україні, можем відзначити деякі особливості. Охотники відрізнілися від реєстрового війська комплектуванням, забезпеченням і характером діяльності. При комплектуванні охотницьких полків суворо слідкували за тим, щоб кандидати були особисто вільними людьми. Найманці перебували на повному забезпеченні у гетьманського правління, а полочани-молодці одержували плату за службу і повне продовольче та амуніційне утримання. Водночас мали з городовим козацтвом спільну організацію і керівництво. Створені в кінці 60-х років XVII ст. з чисто поліційною метою, для придушення заколотів і повстань, вони розвинулися у регулярне військо з широким військово-політичним застосуванням. Мобілізаційними тактико-стратегічними і внутрівійськовими якостями вони не поступалися городовим полкам.
Охотники становили важливу складову частину загальнонаціональних збройних сил України останньої чверті XVII ст.
Глава ІІІ. ?/p>