Лівобережне козацьке військо доби Руїни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
овій битві другої половини XVII ст. і далі піхота не вистояла проти серйозного противника Це треба визнати. Але уступаючи лінійним військам, козаки уміло застосовували винайдений гуситами вагенбург, що дозволяло їм здобувати перемоги, використовуючи прорахунки і самовпевненість противника. [29 с. 151-153].
Якщо турецька армія ставала наступальноспроможною і потужною завдяки татарській кінноті, то українське військо цими якостями завдячує городовій та компанійській кавалерії. У походах кінця XVII ст. Українська кіннота набула досвіду форсування рік зходу і з допомогою переправ. Вона захоплювала плацдарм, охороняла його, удаваним відступом заманювала ворога в пастку, провокувала сутички. Євлія Челебі неодноразово згадує, як козаки вправно будували переправи через ріки з возів. [32 с. 270]. На Дніпрі в 1677-1678рр. використовувалася козацька флотилія з байдаків, човнів, чайок, котрі виготовлялися в Гетьманщині. Судна блокували фортеці з моря чи з ріки або відрізали комунікації і переправи ворогу. [3 с. 224]
В останній чверті XVII ст. українське козацьке військо набуло досвіду боїв за фортеці. Основними військовими прийомами, які застосовували збройні сили, при здобутті фортець були: масований удар по фортеці, її штурм, блокада з води, використання насипного валу, риття підкопів, закладка мін, артобстріл, часті вилазки. При обороні фортеці козаки намагалися перш за все завдати ворогу найбільших втрат. Для цього виходили для атаки, лили гарячу смолу й кидали вогонь на атакуючих, вели артобстріл їхніх позицій, попереджували підкопи й порохові міни, нападали вночі на сонного ворога, "складного сну уживаючого".[32 с. 274-275]
Отже, реєстрове військо, котре складало частину державної структури Гетьманщини, відзначалися високими тогочасними якостями з функціонування, мобілізації, керування та забезпечення, озброєння та військового мистецтва, що й засвідчують щойно наведені факти. [29 с. 106].
Глава ІІ. Компанійці та сердюки як складова Лівобережного козацького війська доби Руїни
Основу збройних сил Гетьманщини становили укомплектовані військовослужилими реєстровими козаками полки: Ніжинський, Гадяцький, Прилуцький, Полтавський, Лубенський, Київський, Переяславський, Чернігівський, Миргородський та Стародубський. За принципом мобілізації вони мали характеристики, що відповідають ополченню. Але в кінці XVII ст. важливою складовою частиною війська гетьманського регименту стають наймані полки (охотники). Вони відрізнялись від реєстрового війська комплектуванням, забезпеченням і характером діяльності. Водночас мали з городовим козацтвом спільну організацію і керівництво. [28 с. 73].
Створені в кінці 60-х років XVII ст. з чисто поліційною метою, до кінця століття наймані полки перетворилися на частини регулярної армії з широкими військово-політичними функціями . [27 с. 24].
Разом з гетьманами важливу роль в цій справі відіграв і Ілля Новицький. Створена система обєднала в собі: а) службу попередження; б) розвідку; в) службу сповіщення; г) контр-походи; д) оборонні лінії і перешкоди із фортець, укріплень, ретраншементів, засідок. [28 с. 69-70].
Зважаючи на значущість цієї системи, в цьому розділі я хочу дослідити виникнення, структуру і роль в історії українських збройних сил такого нового для України явища, як регулярні наймані війська сердюки та компанійці, які зявляються в кінці XVII ст.
Створення охотницьких полків на Лівобережній Україні повязане насамперед з тією ситуацією невпевненості, розрухів і свавілля, що склалася в 50 60-х роках XVII ст. через внутрішні чвари, громадянські війни серед козацтва і втручання в них Московщини, Речі Посполитої та Османської Порти. Аби охолодити "гарячі голови", гетьманське правління вирішило укомплектувати полк служилих за державні гроші вояків [27, с.15].
У Глухівських статтях московсько-української угоди Демяна Многогрішного, підписаних 12 лютого 1669 р., неодноразово наголошується на згубності для супокою краю діяльності всіляких "клеветников и плевосеятелей", "свавільних людей, які, забувши острах Божий та свої обіцянки, поширюють різні сварні та руїнницькі слова і від того чиняться всілякі біди: залишивши працю свою, посполиті, будники, винокури починають називати себе козаками і від того біда і поруйнування великі настають..." У статтях дається суворий наказ "гетьману і старшині... дивитися й оберігати накріпко", якщо "в українських містах почнуть чинитися якісь свари від жителів чи від кого б то не було,...то приборкувати їх, і розправлятися, і карати смертю..." [29, с.107; 1, с. 205-206].
Аби запобігти розрусі і дати старшинам самодостатню додаткову допомогу, 23-й пункт статей вимагав "вчинити полковника і 1000 вояків... Давати їм по угоді на рік гроші, і щоби були вони на влаштованім місці... А коли почнуться від когось хитання та зрада, то йому, полковнику, тих свавільців приборкувати по своєму праву" [1, с. 205-206]. Такий полк було дійсно створено десь наприкінці 1669р. Це підтверджує Самовидець: Многогрішний, "жеби і його тоє не спіткало (що Брюховецького. В.З.), собі гетьманства жичачій, назбирал компанії з литви, ляхів та інших немало, жеби оному зичливими били" [4, с. 106]. Твердження літописця дає підстави визначити спосіб комплектації першого полку як кінного формування ("компанія"), укомплектованого головним чином іноземцями вихідцями з Польщі, Білорусії, Литви та інших країн, імовірно, Волощини, Молдови та Сербії. Про того, хто очолив цю "компанію" доброзичливих до гетьмана найман?/p>