Лівобережне козацьке військо доби Руїни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?бах" великих возах, в які впрягали 2 3 пари коней чи волів.
Полкова артилерія підпорядковувалася полковому обозному і знаходилася в полковому місті. До її штату входили теж згадані фахівці-ремісники і тяглова обслуга, якими безпосередньо керував на місці боїв "арматний отаман". Кількісно артилерійський парк кожного полку був різний. За даними Михайла Слабченка, в Полтавському полку було 29 різнокаліберних гармат, з них 12 у самій Полтаві. Для утримання штату полкової артилерії гроші і продукти здавали жителі міст і сіл полку. Амуніцію (вози, колеса, збрую) виготовляли самі артилерійські команди або діставали зі "скарбу військового" гроші для їх придбання.
Сотні, як підрозділ рівний роті, не мали польової артилерії. Сотня, як одиниця адміністративна, ще включала сотенне місто, що мало укріплення, для оборони якого тримали гармати і гаківниці. Ці гармати були трофеями або закуплені чи відлиті на місці. Отже, сотенна артилерія існувала не в усіх сотнях, а лише в тих, які знаходилися у більших містах і містечках, і складала 2 3 гармати.
Таким чином, козацька артилерія підпорядковувалася: сотеннасотникові через обозного або отаманові сотенного міста, бо сотенна артилерія не була польовою, а тільки фортечною; полковаполковникові через обозного; генеральна гетьманові або наказному, через генерального обозного. [29, с.98-99].
Козацькі зєднання мали різноманітну гарячу та холодну зброю, котру можемо розділити на стратегічну (наступальну) й тактичну (оборонну). Пріоритет у виборі вогнепального озброєння для української (козацької) піхоти обумовлений був потребою послабити, а у поєднанні її з рухомим табором з возів і звести нанівець тактичну перевагу кінноти. При цьому висока динаміка бою, яка створювалася кіннотою ворога, вимагала від українських піхотинців, у свою чергу, високої майстерності у застосуванні вогнепальної зброї і перш за все скорострільності, влучності, безперервності та максимальної щільності мушкетно-артилерійського вогню. Дбаючи про останнє, козаки досягли вершин досконалості у технічній експлуатації та бойовому застосуванні вогнепальної зброї. Вони повністю реалізували технічні можливості вогнепальної зброї тих часів.
Серед заходів, що забезпечили використання вогнепальної зброї в українській армії на високому професійному рівні, були:
а)висока особиста підготовка козака з питань балістики, ретельної пристрілки зброї та надбання великих навичок у влучній стрільбі.
Збереглися свідчення, що козаки “гасять кулею свічку, відсікаючи нагар так, що можна подумати, наче зроблено це щипцями”. [52, с.47-48].
б)скорочення часу на підготовку мушкета до стрільби.
Щоб підготувати до стрільби мушкет з ударним кремінним замком, треба було виконати 12 операцій. При цьому основна частина часу витрачалася на заряджання мушкета. Знахідки козацької зброї та спорядження свідчать, що українські стрільці завчасно готували набої (ладунки) до мушкетів. Кожний ладунок - це порція пороху з кулею, упакована в паперовий мішечок (прототип сучасного патрона). Останній вкладався у чашечку ладівниці (пристрій зі спаяних коротких трубок, що нагадує бджолиний стільник), яка у шкіряному футлярі закріплювалася на поясі стрільця. Козацькі ладівниці розраховані на 24-36 набоїв. Наявність готових до використання ладунків скорочувала час на підготовку мушкета до бою, що підвищувало скорострільність та влучність вогню: було досить рухом руки взяти з ладівниці паперовий пакет з ладунком, розірвати його, всипати у ствол набій та притиснути шомполом. [52, с.48].
в) мінімальна глибина побудови розімкнутого багатошеренгового (батового) строю козаків-мушкетерів на полі бою.
Оскільки для заряджання мушкета витрачалось досить багато часу, то для забезпечення безперервності вогню мушкетери вели його почергово у складі шеренг. Кількість шеренг перебувала у прямій залежності від досконалості мушкета та виучки стрільців і визначалась інтервалом часу, за який шеренга, що зробила постріл, встигала приготуватись до наступного пострілу, поки інші вели вогонь. Так, при використанні мушкета з ґнотовим замком стрій мушкетерів мав 8-10 шеренг, а мушкета з кремінним ударним замком - 4-5 шеренг. Застосування ладівниць у поєднанні з високою виучкою дозволило українській (козацькій) піхоті зменшити цей стрій до 3 шеренг. Така побудова козацької піхоти дозволяла, при забезпеченні безперервності вогню, залучити до одночасного пострілу (залпу) максимальну кількість стрільців і цим створити широку фронтальну смугу щільного вогню. З іншого боку, така побудова піхоти зводила до мінімуму людські втрати від артилерійського вогню ворога. Тришеренговий (батовий) стрій української (козацької) піхоти дозволяв робити до 6 пострілів за хвилину. Перша шеренга після проведення пострілу робила два кроки назад (а дві інші - крок уперед), висипала у ствол мушкета набій, взятий з ладівниці, притискувала його шомполом (паперовий мішечок, очевидно, використовувався у ролі пижа), робила крок уперед, зводила курки замків, готувала натруски. Робила ще крок уперед, готувалась до стрільби, насипала з натруски запалювальний порох на полицю замка і, прицілившись, стріляла. Виконання всіх цих операцій здійснювалось за відповідними командами. Розрахунки свідчать, що шеренга, яка зробила постріл, була готова до наступного через 30 секунд. Існують повідомлення, що українська (козацька) піхота для підвищення скорострільності перетворювала батовий стрій у своєрідну технологічну лінію - п?/p>