Лівобережне козацьке військо доби Руїни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
слідження є лівобережне козацьке військо доби Руїни та його участь у військових акціях цього періоду, а предметом особливості діяльності лівобережних реєстрових і найманих полків та їх роль в цих подіях.
Методологічну основу роботи складають сукупність загально історичних принципів історизму та обєктивності, конкретно-історичних та наукових методів дослідження таких як структурно-функціональний, порівняльно-історичний, системний, проблемно- хронологічний, історико-генетичний, персонологічний, реконструктивний. З допомогою структурно-функціонального аналізу автор дослідив як на хід військовий операцій впливало становище війська, їх підготовка. Історико-генетичний метод допоміг розкрити розвиток лівобережного війська. Користуючись проблемно-хронологічним методом вдалося скласти періодизацію військових акцій. З допомогою персонологічного методу вдалося простежати вплив конкретних особистостей на перебіг подій.
Структура роботи: вона складається із вступу трьох глав, висновків та списку джерел і літератури.
Глава І. Характеристика Лівобережного реєстрового війська
другої половини XVII ст.
У нас над усе честь і слава, Військова справа, Щоб і себе на сміх не дати, І ворогів під ноги топтати. ( З козацької пісні).
Козацьке військо славилося своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю. Це досягалося в значній мірі завдяки тому, що воно було регулярним і значна його частина перебувала в черговому режимі, тобто жила повсякденно займаючись бойовою підготовкою. Про козаків як неперевершених майстрів військової справи багато написано іноземцями. Так, католицький священик А. Віміна, що побував на Україні в середині XVII ст., записав: “Мені траплялося бачити, як вони кулею гасили свічку, відсікаючи нагар так, наче це зроблено за допомогою щипців” [40, с. 106-107]. На війні козак відзначався завжди розумом, хитрістю, вмінням у ворога “виграти вигоди, якнайшвидше на нього напасти й несподівано заманити”, вражав ворога великою відвагою, гідною подиву здатністю витримувати найтяжчі випробування й жах смерті. Про це говорять і вороги козаків. “Наш ворог, - пише поляк Симон Окольський, - уміє витримувати татарські атаки, звик терпіти спрагу й голод, спеку й студінь, він невтомний у нападах”. Про хоробрість козаків турецький султан сказав: “Коли довколишні панства на мя возстають, я на обидві уші сплю, а про козаків мушу єдиним вухом слухати”. А літописець козацький з цього приводу відзначає: “В мирі жити ніколи не хочуть, але коли в землі їхній мир оголошений буде, то самовільно йдуть на поміч іншим царствам, і заради малої користі велику нужду приймають ”.
Самі ж козаки про свою хоробрість говорили:“Ми завжди тепло, хоробро й мужньо країни поганих розорювали й спустошували ” [22, с.169-170]. Війна для козака була так же необхідна як птахові крила, як рибі вода. Без війни козак - не козак, без війни лицар не лицар. Козак не тільки не боявся а й любив війну. Він турбувався не стільки про те, щоб урятувати собі життя, скільки про те щоб умерти в бою, як помирають справжні лицарі на війні, тобто щоб про нього сказали: “Умів шарпати, умів і вмерти, не скиглячи”. [22, с.172]. В цьому розділі я хочу дослідити це унікальне і неповторне явище в українській та світовій історії як козацьке військо, а саме Лівобережне реєстрове військо другої половини XVII ст..; вивчити його структуру, особливості тактики, озброєння, військові традиції, щоб з`ясувати причини, які зробили можливим існування такої організації, а також її перемогу і вічну славу.
Стародавнє українське прислівя говорить: "Рабів до раю не пускають". Ці слова відтворюють життєве кредо козаків. Вони мали глибокі знання військової справи, володіли унікальними бойовими прийомами і найрізноманітнішою зброєю.
З історичних джерел відомо, що зброєю козаків легко ставала зброя самого супротивника. Але класичною козацькою зброєю була шабля індо-іранського зразка. Цікаво, що в місцевому виконанні форма шаблі трансформувалася, наблизившись до китайського варіанту.[11, с.18]
В бою козаки могли виставити жорсткі системи оборони з підручних засобів з чіткістю римських легіонерів - і через мить вчинити контратакуючий маневр із стихійністю кочівників.
Історичні факти беззаперечно свідчать про наявність у козаків цілісного комплексу військових знань та бойового мистецтва. Зрозуміло, мистецтво такої довершеності не могло витворитися протягом кількох століть. Його традиція сягає глибин. Це підтверджується археологічними памятками, що їх зберегла наша земля, і архаїкою бойових мистецтв іранських народів, народів Індії та Китаю... Серед частини дослідників є припущення, що саме вихідці з Наддніпрянщини й Північного Причорноморя, переселяючись до Ірану, Північної Індії, Центральної Азії, зокрема Тібету, принесли з собою досконале бойове мистецтво. (Атрибутом козака є чуприна-коса на тімї; такі пучки волосся на головах носили тібетські ченці, які не поривали зі світом, а також індійські раджі-радники.) Сліди орійської традиції простежуються й у військових утвореннях Європи (бойові традиції та прийоми балканських гайдуків, карпатських oпришків, західноєвропейських лицарських орденів). За своєю суттю це мистецтво має не агресивний, а захисний та контратакуючий характер, що є головною ознакою бойового мистецтва козаків.
Основою життя українців серед агресивних сусідів була воля. На цій моральній засаді розвивалась орійська традиція в українській військовій справі та бой