Лівобережне козацьке військо доби Руїни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?о мушкет не виключав спису, який замінював штик. А в Західній Європі мушкетери були відділені від пікенерів, від чого виникала важлива незручність в бою, так як він мав або одну оборонну зброю, або одну наступальну. [58, с. 223].
Важливу роль відігравала інженерна служба козацького війська, яка забезпечувала його переправами, понтонами під час походів, фортифікаційними спорудами, риттям підкопів, тощо. Крім неї залучали і рядових козаків. Інженерна служба і флотилія відомство генерального обозного. [29, с. 99]. Є також згадки про наявність у козацькому війську спеціалістів з підривних робіт гранатників та підкопщиків. [44, с. 254].
У кожному полку діяла військова музика необхідна служба для подачі сигналів у бою, на марші, при тодішній відсутності інших видів швидкого звязку. Музика слугувала також засобом психічного впливу на супротивника. До музичних полкових команд входили (трубники, довбиші, литаврщики, скрипники. [29, с. 99-100].
Довбиш ігри військові гарно відправляє,
Але також і тримач в тримби витрублює.
І потрібно їм обом брат за брата жити,
Адже довбишу бубнить, тримачу трубити.
Їхні ігри слухачів часом звеселяють,
Превелику іноді жалість викликають. [5, с.84]
Старшим над ними був “трубний отаман” або “старший музика”. Музики отримували порівняно високу грошову і натуральну (одяг, харчі і т.д.) плату з полкового скарбу. [44, с.254].
До військової обслуги входили лікарі й перукарі (цирульники), які часто поєднували ці два фахи, а також різноманітні ремісники (шапошники, сукновали, лимарі, коновали і т. д.). Утримувалися вони коштом того військового підрозділу, який обслуговували, або до якого були приписані.[29, с. 100].
Перелік допоміжних служб буде неповним, якщо не згадати поштово-військову, курєрську і фельдєгерську службу, котра забезпечувала вище, середнє і нижче офіцерство (старшину) оперативною, тактичною інформацією, вказівками і наказами гетьмана та царя. З 1674 р. почав постійно діяти поштовий тракт до Москви: “учинены почты на дороге от Киева со стороны Днепра в Малоросийських городах, в Нежине да в Батурине, и из Малоросийських городов к царскому величеству всякия письма велено принимать на тех почтах”. Під час походів командири розставляли поштові пікети і стани із спеціальними вістовими курєрами, посильними, розсильними. Гетьмани сповіщали важливі новини полковникам через посланців. [44 с. 254]
Мобілізація (збір і виступ в похід) реєстрового козацтва здійснювалася перш за все на підставі царського указу та гетьманського універсалу, рескрипту, ординансу. Про збір і виступ у великий похід обовязково надходило розпорядження (указ) царя. В ньому монарх визначав дату початку походу, кількісний склад війська, напрямок його руху, можливі тактичні дії, місця і дати зєднання гетьманського регіменту з російськими військами, хто і як забезпечить постачання боєприпасами, амуніцією, фуражем, продуктами. Подібні укази одержували, наприклад, І.Самойлович у Чигиринській війні і Кримських походах; місцем збору 1677 р. цар визначив р. Артополоть, Зосередження керівництва польовими кампаніями в Москві гальмувало оперативність, гасило ініціативу й знижувало бойову готовність війська. Згідно з царським указом уже безпосередню мобілізацію здійснював гетьман, видаючи спеціальний універсал, або ординанс, в якому вказував час виступу, місце збору, напрямок руху, кількість козаків, гармат і т. д. Цей документ Генеральна військова канцелярія розмножувала й розсилала в полки. Полковники мобілізовували сотні. [29, с. 100]. За Самойловича ще діяла система, коли гетьмани давали царю власні поради щодо плану здійснення походу. І. Самойлович радив Тяпкіну, як краще завершити кровопролитну Чигиринську війну. [1, с.71]. На окремі походи гетьмани мобілізовували козацтво самостійно, але повідомляли про них у Москву. Якщо військо полишало Лівобережжя, то гетьман самостійно обовязково залишав обмежений контингент "виборне товариство" для його охорони від татарських чамбулів. У складі обєднаного війська гетьман і генеральна старшина завше входили до загальної військової ради і вносили пропозиції нарівні з російськими воєначальниками. Гетьман і старшина виробляли власний оперативний план, коли проводили самостійний, без росіян, похід. У далекому поході діяла похідна гетьманська канцелярія, яка доводила рішення гетьмана до підлеглих. [32, с. 266-267].
Реєстрові козаки (крім артилеристів та допоміжних служб) грошової плати, як правило, не одержували. Вони мали самі себе забезпечити всім необхідним, оскільки були фактично військовими поселенцями з тією різницею від пізніших військових поселень в Україні, що не солдати були перетворені в селян, а селяни й міщани несли солдатську службу. Козак мав зявитися на гетьманський поклик з конем, при повній амуніції і екіпіровці, з запасом харчів на означений термін. Але не все можна було виробити в козацькому господарстві. Дещо (зброю, порох тощо) доводилося купувати, на що не завжди були гроші, бо не всі козаки могли вести торгівлю, а продавати один одному однакові продукти не могли та й залишків майже не було. Тому, наприклад, статті І. Самойловича (пункт 16), визначаючи кількість реєстру, обовязково встановлюють плату кожному козаку по 30 польських злотих. І брати цю плату з усіх маєтностей (крім монастирських). Із цих поборів також платити гетьману 1000 червоних злотих на рік, генеральним обозному й писарю 1000 польських злотих, суддям300 злотих, судовому писарю 100 злотих, полковникам по 100 Єфимків (йоахімсталлер?/p>