Лівобережне козацьке військо доби Руїни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?в), сотникам по 100 злотих річних. Джерелом коштів були податки з господарств селян (посполитих), міщан, з торгівлі, з продажу оренд .[29, с. 100].
Старшина на час несення служби, крім означених грошей, одержувала рангові маєтності, ґрунти і млини. І згідно з царським указом, усі посполиті, які живуть на землі старшин, "подлежат поборам и суду своих державцев" [1, с. 192]. На утримання гетьманського двору з посполитих Стародубівщини брали натурою яловицями, баранами, кабанами, конопляною олією, сиром, вершковим маслом, гусьми, курми, грошима [32, с. 273]. Для ведення Чигиринської кампанії І. Самойлович обіклав народ податками для утримання війська "від хліба, солі, від винних котлів по рублю, від пивних котлів пів сорока алтин, від млинового колесапо 3 рублі, і з купців, і з торгових людей мито" [32, с. 273].
За успішні походи реєстровцям видавав, як свою милість, подарунки цар (“царское жалование"). Під час Чигиринської війни у 1677 році стольник О.Карандєєв привіз гетьману й старшині соболі і атлас від царя [50, с. 209]. За службу в 1676 р. І. Самойлович від імені царя роздав П. Забілі, І.Домонтовичу, І.Лисенку і всім полковникам по 40 соболів, тканини та ін. [29, с. 103].
Харчі (провіант) козак мав брати власні на термін, який називав гетьман чи полковник в універсалі. До складу входили продукти, які не псувалися сухарі, крупи, сіль, сало, борошно, цибуля, часник, солонина, сушена риба, мед олію, мак, пивні солоди, гусей, качок, курей і т.д. Усе це козак віз у мішках на коні, або в складчину з іншими козаками на возі волами, що спричиняло величезний обтяжливий обоз, котрий завжди волочився за військом. Старшина ж набирала значно більше харчів, напоїв і людей для розваг. В обозі сиділа ціла армія маркитантів, яка живилася на війні торгуючи продаючи вино й купуючи трофеї. Щоб полегшити пересування і позбутися (хоча б частково) громіздкого обозу, під час далеких походів створювали продовольчі комори й магазини у фортецях. [29, с. 103].
Як і харчами, реєстровий козак забезпечував себе сам і одягом. Лише артилерійській обслузі мав видаватися одяг із військових запасів, кожух, шапку, свиту, чоботи, панчохи, рукавиці. Козаки мали виготовляти однотипний одяг. Як одягався козак і який мав вигляд свідчать гетьманські печатки. Українські воїни XVII ст. носили вуса, голову голили зовсім або підстригали під коло чи відпускали оселедець довге пасмо волосся, яке закручували за вухо. [29, с. 104]. Козаки носили полотняну сорочку, суконні штани, шкапові чоботи, вовняний пояс, кольоровий (синій, жовтий, червоний, зелений) жупан із густо пришитими ґудзиками під саму шию, а зверху кирею (опанчу, ярмолук) або кожух (габаняк, кобеняк), чи свиту [4, с. 362-363]. Поляк очевидець подій російсько-турецької війни зазначав, що в час облоги Чигирина (1678) війська Самойловича мали різнокольорові строї найбільше були одягнуті в сині, жовті й червоні каптани (жупани) [51, с. 159 179]. Евлія Челебі занотував до щоденника, що під час битви з козаками на полі "переливалося ціле море людей в соболиних ковпаках і чорних шапках. Попереду стояли сімдесят воєначальників в одязі з голубого шовку з хрестами". Головний критерій для обмундирування воїна зручність і надійність. Воював козак одягнутим в сорочку, штани, чоботи і жупан. Решту залишав в обозі. [29, с. 104].
Ціна кожної речі в джерелах не називається, але комплект два кожухи, дві шапки, по дві пари рукавиць і панчох коштував 4 золотих. Якщо одяг (барма) не видавався готовим, то на його виготовлення давали гроші, за які можна було купити готові речі або замовити їх у кравця. Сорочки виготовляли із льняного або конопляного полотна, верхній одяг із сукна, шапки зі смушка або хутра собак, лисиць, вовків, кіз, зайців, чоботи з юхти, вичиненої шкапової шкіри. Реєстрова козацька старшина вбиралася досить багато. На її одяг ішли дорогі тканинилудан, кармазин, парча, лундуш, китайка, оксамит, тафта, штоф, камка, атлас, ізорбаф, бейберак, шуфрень, добре вичинена шкіра (юхта, сапян), цінні хутра горностаї та соболі. Для оздоблення застосовувалися дорогоцінні метали та каміння. Більшість свого майна і статків лівобережні старшини накопичили у боротьбі з турецько-татарськими наїздами і в походах на Порту та Ханат не лише у вигляді царських та гетьманських нагород, але і як військові трофеї та відвертий грабунок.[32, с. 162-163].
Коней на Лівобережній Україні розводили в кожній сотні, в козацьких господарствах та в спеціальних кінних заводах. Тому реєстровець, якщо не мав, або втратив власних коней, за виділені гроші міг купити собі коня в інших козаків або одержати його із спеціальних табунів "бидла військового". Такі табуни стояли по всій Гетьманщині. Так, у 1677 р. Іван Самойлович у листі згадує, що таке "бидло войсковоє в Вереміївці зостаючоє" стояло неподалік чигиринського табору бойових дій, щоб мати змогу поповнювати кінноту й харчувати військо. Захоплювали коней і у ворога турків, татар, поляків.
Фураж реєстровий козак брав теж із собою, що збільшувало (особливо взимку) обоз, який поповнювався сіном та мішками вівса. Влітку реєстровці брали коси й серпи, щоб добувати фураж на марші. Знаючи таку залежність козацького війська від природи, татари ослабляли його, заздалегідь випалюючи степи. Так сталося під час Кримських походів 1687 р. і 1689 р. коли від "безводдя і безтравя" загинула одна третина козацьких коней. [29, с. 106].
Козацькій армії були притаманні всі складові тогочасної військової майстерності. Основою воєнної доктрини козацького війська була оборона. Загарбницько-наступальних війн українсь