Лівобережне козацьке військо доби Руїни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
Куницького, Могили та ін. У вересні 1676 р., за наказом І. Самойловича, до свого полку прийняв поповнення з числа збіглих від Є. Гоголя козаків І.Новицький [2, с. 685]. Протягом 1675 1676 рр. переходили на Лівобережжя серденята Дорошенка. У 1677 р. перейшла "піхота Ханенкова" [29, с. 113].
Гетьманськими універсалами й наказними листами суворо заборонялося охотницьким полковникам приймати до своїх полків селян, що втекли від державців, осілих у лівобережних полках посполитих тяглих селян, а також козаків з реєстрових (городових) полків, "бо якщо городових приймати в компанію будемо, то і всі з полків городових козаки в компанійський реєстр тиснутися схочуть", писав Іван Самойлович.[29, с. 113].
Аби не допустити небажаного поповнення, гетьмани періодично проводили ревізію найманих полків. 1684 р. Самойлович наказував Іллі Новицькому надіслати до Генеральної військової канцелярії кондуїт "о новопринятих оних товаришах, отколь они взялися, бо хочемо ведати достаточно, що они суть за люде, чи з прихожих", а коли є серед них біглі селяни негайно гнати їх до своїх власників за місцем проживання. Ревізія полочан здійснювалась і з метою підвищення їхньої бойової підготовки. [32, с. 256].
Щоб потрапити до реєстру найманого полку, кандидат мав пройти випробування "молодиком" прослужити певний час і зарекомендувати себе здібним до ратної служби, аби лише тоді його приймали до числа "товаришов". Прийом здійснював полковник особисто в присутності осавула і писаря. Розпорядження на прийом давав гетьман. "Молодиков, коториє при товариству полку вашой милості служили, писав І. Самойлович І. Новицькому 30. V. 1684 р., і вже могут бути взяті за товаришов, можеш ваша милость упевнити ласкою нашою... ", тобто, коли всіх по полках підвищуватимуть, зарахують і їх. "А о тих, которие ново ваша милость, як сам так і осавул ваш приймете, хочемо відати достатнє, що они суть за люде, чи з осілих, чи з прихожих, чи лі з полков інших", зазначає гетьман і додає: отож поки що новоприбулих тримайте при собі, а тим часом зясуйте їхнє походження і становище). Полчани (як молодики) вивчали військову справу під керівництвом старшини, або вже бувалих "товаришов", досліджували місцевість, оволодівали шаблею, мушкетом, верховою їздою і премудростями гарнізонної служби.[28, с. 79]. Власне "молодик" це джура, якому певний час не платили нічого, крім частки військової здобичі. Козаки перейняли таку практику від польських затяжних хоругв. Тому реальне число бійців у полку в 2 2,5 рази перебільшувало спискове число, в якому значилися тільки товариші, кожен з яких мав 1 2 джур.[28, с. 114]. Щоб між полчанами не було схильних до бешкету, добре пильнували гетьмани, засилаючи листи полковникам з наказом регулярно проводити профілактику правопорушень. Якщо ж серед охотників траплялися злочинці, то їх карали "по правилам військовим". Окрім генерального, були суди й судді полкові, які й визначали міру покарання за скоєння злочину. За бійку, втечу, крадіжку, невиконання наказу били при всіх полочанах батогами або киями, за "мужебойство", вбивство відрубували голову. За злочини проти моралі спалювали живцем.
Серед рядових полчан були й одружені вояки. У цьому переконує лист до І.Новицького полкового осавула І. Максимовича, де написано, що в Чигирин-Діброві, де стояв підрозділ, зявилися одружені, нездатні відтепер нести службу, тому він "товариство жонатоє все посилаю до Вашої милості і до уваги вашої панської подаю, що оним належить платіж місячний вибрати". Служили найманці від 17 18 до 40 50 років, залежно від того, яку несли службу оперативну чи тилову.
Внутрішня структура охотницьких полків була подібна до устрою городових (реєстрових) полків, тобто вони поділялися на сотні й курені (десятки) на чолі з сотниками й курінними отаманами. Очолював полк полковник, якого універсалом призначав особисто гетьман, вручаючи клейноди бунчук, пернач, знамена, сурми, тулумбаси. Тривалий час охотницький полковник міг виконувати свої обовязки на підставі усного наказу гетьмана, іншими словами, бути неповним, тимчасовим полковником. Наприклад, Ілля Новицький з часу утворення його "кумпанії" аж до липня 1676 р. залишався "несовершенним" полковником. Лише в липні 1676 р. Самойлович видав два універсали, якими оголошував його "совершенним", тобто постійним, повноправним з городовими, полковником. Гетьман незатверджених полковників називав також "наказними" або ротмістром.
Призначаючи І.Новицького повноважним охочекомонним полковником і репрезентуючи його полчанам, І. Самойлович в універсалах дає йому таку характеристику: "Илияш Новицкий чоловік в вєрности пресвєтлого царського величества маєстатови непохибного, в повинной рейментови нашому зичливосте сталого и в ділости рицарской досвідчоного...", "яко чоловік от молодих літ воєнную трактуючий услугу...", "человек нам зичливий, расторопний і пильний в своїх ділах". У листах до Новицького Мазепа завжди наголошував, що "всегда ми первішую нашу імієм к ваш мості прихильность" [29, с. 115-116].
Довіра гетьманів до охотницьких полковників, котрі належали до української політичної еліти, була великою, особливо до Іллі Новицького. Мазепа не тільки залишав його в Батурині замість себе (наприклад, коли 1689 р. їздив до Москви), а й доручав керувати охотницькими полками, віддавати накази городовим сотням, призначив І. Новицького начальником прикордонних міст і містечок з татарського боку. [28, с. 80].
За вірну службу охотницькі п?/p>