Лівобережне козацьке військо доби Руїни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
77 р. "сераскир за Тясмин відправив велику частину орди (боронити москві і задніпрянцям переправу).
Пізніше Осман-паша з боснійськими найбойовитішими полками й Ахмед-паша, заступник найвищого дефтердара, який з найкращими полками, з Мізії та Анатолії, під трьома тулами, тобто бунчуками, ходили, щоб припинити переправу москві і задніпрянцям. Але ті за чотири години, перейшовши Дніпро, випередили їхі всіх наголову знесли, так що Ахмед-паша заледве в 15 коней втік" [29, с. 248],
З-поміж наступаючих у боях відзначились Новицький, ніжинський полковник Борсук, полковник Косагов, полтавський полковник Левенець. Вояків підтримувала тилова 20-тисячна армія В.Голіцина та І.Бутурліна, що стояла на Дніпрі між Чигирин-Дібровою і Максимівною, навпроти Воронівки, позбавляючи можливості татар перейти Дніпро на лівий берег і з тилу завдати удару Ромодановському.
Розгром турків у боях 27 28 серпня коло бужинської переправи вирішив хід кампанії 1677 р., яку турецька армія практично програла Це була вирішальна битва, після котрої Ібрагім-паша почав відступати, тому що боявся утратити всю армію. Бої засвідчили визначальну роль козацької кінноти, яка разом з московськими військами захопила плацдарм на правому березі Дніпра, чим забезпечила переправу всьому війську. На березі Дніпра дії російського та українського війська мали активний, цілеспрямований, наступальний характер на позиції противника, що добре укріпився. Російсько-українське військо не лише форсувало Дніпро, а й повністю розгромило й відкинуло ворога від берегових укріплень.
Ібрагім-паша з військом відступив до Крилова. Увечері 28 серпня заплавою Тясмина пішов до Чигирина. Вночі з 28 на 29 серпня зібралась військова рада, на якій хан Селім-Гірей заявив, що зберегти честь і гідність імперії можна лише відступивши від Чигирина "Військо ісламське, що розташувалося в таборі і шанцях, не може встояти проти невірних неприятелів, говорив він. Якщо ще два дні триватиме облога міста, то і непереможне воїнство, і снаряди, і гармативсе загине, а ми, очевидячки, зганьбимо себе. Найрозумніше вивести військо з окопів, витягти гармати та й піти собі прямо рятівним шляхом відступу" [33, с. 590].
Підтримавши пропозицію хана, члени військової ради вирішили відступати. Як повідомив 1678 р. із Туреччини російський посол Афанасій Поросуков, до Ібрагіма-паші на допомогу йшов сам султан, але, довідавшись про відступ війська з-під Чигирина, зупинився за Дунаєм. Залишивши біля фортеці частину обозу й артилерії, Ібрагім-паша наказав підпалити табір й о 3 годині ранку 29 серпня почав відступ. Дорогою турки продовжували залишати військове майно, що заважало. Відступ дедалі більше нагадував панічну втечу.
С. Величко так пише: Турки впали в сильний страх та й кинулися втікати налегці додому, покинувши всі обозові тяжарі, запаси і великі користі чигиринським обложенцям" . Свій табір турки запалили той вогонь і дим було видно аж у Бужині. Побачивши вранці 29 серпня табір порожнім, оточенці, "чая какой обман", не мали наміру переслідувати ворога, а вислали до табору розвідку, котра й підтвердила, що противник відступив. Генерал Гордон у спогадах пише, що в Чигирині залишалося припасів і сил дуже мало. Місто могло протриматися ще днів зо три. Оточену фортецю врятувала перемога гетьмана і князя над Дніпром біля бужинської переправи.
Ці поля чигиринські давно не орались,
Гострим скопані рогом, а трупом всівались.
На миль декілька турків лягло, яничарів,
Вал високий поклався і з диків татарів.
Мчить огир по трупах і трупом лягає,
Русь уже не бахматих, турецьких сідлає!
Павно цінних завоїв і кожен в блаватах.
На війні козак піший, з війни на бахматих.
Не бродивши, козак наш зумів взяти качку,
Не ходив до них морем, суху дав трепачку.
Не шанують тут трупа наука з Чигирина,
Погреб вовк відспіває, як їсть поганина.
Воювать з козаками, хай знає, - не жарти,
Не попустять оцього вкраїнські варти! [5, с. 52].
Переслідувати Ібрагіма-пашу, що відступав, князь і гетьман не захотіли. Надто далеко відійшов уже ворог, щоб можна було його наздогнати, маючи такий обоз, який ледь рухався за російсько-українською армією. Обмежилися посилкою погоні. Коли турки відійшли 15 верст від Чигирина, навздогін їм відправили загін кери-бердянського сотника Полтавського полку, який за 40 верст від фортеці наздогнав ворожий арєргард турків, волохів і сербів з 150 возами. [28, с.129].
На четвертий день після відходу Ібрагіма-паші козацький загін переволочанського сотника Федора Мойсеєнка наздогнав за Великим Інгулом на ріці Кам янка, за 100 верст від Чигирина турецький обоз з 200 возів і 500 чоловік обслуги. В бою козаки розбили противника, захопили всі вози і привезли 10 полонених. 5 вересня 1677 р., коли все військо підійшло до Чигирина, Самойлович і Ромодановський послали навздогін противникові тритисячний загін переяславського полковника Лисенка й стольника Косагова теж в 3 тисячі чоловік. До нього ввійшли також козаки Сумського та Охтирського полків. Загін увійшов аж в долину між Великим та Малим Інгулом. Цей загін наздогнав частину арєргарду ворога біля Чорного лісу й захопив бранців, котрі повідомили, що турки, перейшовши Інгул та Інгулець, посварилися з татарами й ханом і, розділившись, татари попрямували до Криму "обороняти улуси від Сірка й Каспулата", а Ібрагім-паша пішов до Дністра і далі за Дунай до Туреччини .[29, с.298].
Одразу ж услід татарам, що відступали, Самойлович послав загони козацької кінноти, які на?/p>