Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
дити їх було неможливо;
3) коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;
4) коли не були зясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.
У статті 369 КПК України мова йде про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, тобто коли судом порушується вимога обєктивності при розгляді кримінальної справи.
Вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фактичним обставинам справи (є необєктивними):
1) коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні;
2) коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;
3) коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;
4) коли висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності.
Проблема скасування вироку суду через однобічність, неповноту та необєктивність дізнання, досудового та судового слідства є досить актуальним для сучасного кримінального процесу. Про це свідчать статистичні дані. Так у 2006 році було скасовано вироки щодо 6,2 тис. осіб, або 3,5 % [2,8 %] від кількості постановлених вироків, із них в апеляційному порядку 5,2 тис., або 2,9 % [2,5 %], у касаційному понад 1 тис., або 0,6 % [0,4 %]. Найчастіше причинами скасування вироків в апеляційному порядку, які перешкоджали повно й усебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, були істотні порушення судами вимог кримінально-процесуального закону. Згідно з інформацією апеляційних судів, з таких підстав у 2006 р. скасовано вироки стосовно 1,7 тис. осіб, що становило 32 % від загальної кількості скасованих в апеляційному порядку, у тому числі через порушення судом права на захист щодо 355 осіб.
Із поверненням справи публічного обвинувачення на додаткове розслідування через неповноту досудового слідства скасовано вироки у касаційному та апеляційному порядку стосовно 1,2 тис. осіб, або 19,5 % [21,7 %] від усіх скасованих. Основними підставами для такого повернення справ були: порушення права на захист, недотримання принципу всебічного, повного й обєктивного дослідження обставин вчинення злочину. Такі недоліки усунути в судовому засіданні неможливо. З направленням справи на новий судовий розгляд скасовано вироки щодо 3,8 тис. осіб, або 61,1 % [54,6 %] від усіх скасованих.
Як видно із судової практики, однобічність або неповнота дослідження обставин вчиненого злочину зазвичай тягне за собою повернення кримінальної справи на додаткове розслідування або відміну винесеного по такій справі вироку. Тому справу може бути визнано повністю розслідуваною і направлено до суду тільки в тому разі, якщо в підсумку всієї проведеної слідчим роботи, перевірки всіх можливих версій залишиться тільки та, яка з точки зору органу розслідування вже є не версією, а достовірним висновком. Однак з погляду суду цей висновок є версією обвинувачення, що потребує перевірки її умовах судового розгляду. Ця версія буде вихідною при розгляді справи в суді, вона є основою для проведення судового слідства. У цих випадках суд не може бути звязаний тільки з версією обвинувачення, він, як орган правосуддя, повинен обовязково розслідувати і протилежну версію, тобто припущення про невинність підсудної особи. Суд може вийти за межі доказів, зібраних на досудовому слідстві, вимагати і розглядати нові докази, що означає: суд має право висувати такі версії, які не перевірялися на досудовому слідстві. При поверненні судом справи на додаткове розслідування всі його версії підлягають обовязковій перевірці.
Слід зазначити, що повернення справи судом на додаткове розслідування для України не є традиційним. Навпаки, відповідно до ст. 13 Статуту кримінального судочинства Російської імперії, затвердженого 20 листопада 1864 р., який поширювався і на частину сьогоднішньої України, заборонялось зупиняти вирішення справи під приводом неповноти, неясності або протиріччя законів. За порушення цього правила винні притягуються до відповідальності як за протизаконну бездіяльність влади
Повернути справу на додаткове розслідування у випадку неповноти слідства мав право лише прокурор. Що стосується суду, то згідно зі ст. 12 названого Статуту всі судові установи зобовязані вирішувати справи у точному розумінні існуючих законів, а у випадку неповноти, неясності або протиріччя законів, якими судиме діяння забороняється під страхом покарання, повинні обґрунтовувати рішення на загальному змісті законів. Тобто суд мав право лише постановити вирок обвинувальний чи виправдувальний або закрити справу. Зволікати, комусь повертати справу суд не мав права. В цьому була суть змагальності сторін, повага до права людини на справедливий і неупереджений суд, який проводиться в розумні строки, суд, який не обвинувачує чи шукає якісь шляхи для обовязкового обвинувачення, не підміняє прокурора, а зобовязує до того, щоб кожна сторона в процесі виконувала свої обовязки з надзвичайною старанністю і добросовісністю.
Ті частини України, які раніше були у складі інших держав, також не знали інституту повернення судом справи на додаткове розслідування.
Перший радянський Кримінально-процесуальний кодекс 1923 р. не знав інституту повернення судом справи на додаткове розслідування. Цей інститут зявився в КПК 1927