Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
є різними за змістом. Дотримання вимог повноти, всебічності та обєктивності може лише сприяти встановленню істини у кримінальній справі. Однак, це не є гарантією того, що істина буде встановлена.
Розглядаючи це питання, хотілося б звернути особливу увагу на те, що наразі в кримінальному судочинстві України докорінно змінено роль суду в судовому розгляді справи шляхом позбавлення його власної ініціативи й активності у зясуванні обставин, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи, а, по суті, з нього знято обовязок зясування істини у кожній кримінальній справі. Це дістало вияв у тому, що в ст. 22 КПК суд виключено з числа органів, які зобовязані всебічно, повно і обєктивно досліджувати обставини справи, ст. 260 КПК, відповідно, з головуючого знято обовязок спрямовувати судове слідство на всебічне, повне і обєктивне дослідження всіх обставин справи, а із ст. 296 КПК виключено частини 5 і 6, за якими суду надавалося право з власної ініціативи винести ухвалу про виклик у судове засідання нових свідків, про призначення експертизи і витребування документів та інших доказів.
Таким чином, зміни, внесені Законом України „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р., свідчать про прагнення законодавця до чистоти змагальності судового процесу за умови пасивності суду і головуючого під час розгляду справи.
Така лінія у реформуванні кримінального процесу в цілому і стадії судового розгляду зокрема вважається Прилуцьким П.В. неприйнятною з точки зору закріплених в Конституції України принципів незалежності суддів і підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129), зясування істини у справі (ст. 31, п. 3 ч. 3 ст. 129). На його думку, змагальність сторін у кримінальному процесі - не самоціль, вона має сприяти зясуванню істини у кожній кримінальній справі і забезпеченню реалізації цих принципів. І у судовому розгляді активна роль має належати суду як органу, відповідальному за правильне вирішення справи.
Таку ж позицію займають й інші українські процесуалісти, які вважають, що аналіз чинного законодавства дозволяє дійти висновку про принципове значення для кримінального судочинства всебічного, повного і обєктивного дослідження обставин справи для дослідження істини у справі (принцип “обєктивної істини”). Вони зазначають, що під обєктивною істиною у кримінальному процесі належить розуміти повну і точну відповідність висновків органів розслідування і суду обставинам конкретної кримінальної справи в їх соціально-значущій і юридичній оцінці. Розвиваючи свою думку, вони вказують, що стадійність кримінального процесу обумовлює такого роду пізнання, коли підсумкове знання на попередній стадії є достовірним для даної стадії і ймовірним для наступної.
Істина в кримінальному процесі має деяку специфіку, яка, не роблячи її якимось особливим видом істини, відрізняє її від будь-якої в іншій сфері суспільного життя. Встановлення істини у кримінальній справі повязується ними з всебічністю, повнотою та обєктивністю дослідження обставин справи судом, прокурором, слідчим і особою, яка провадить дізнання.
Є.Г.Коваленко, окремо виділяє принцип всебічного, повного та обєктивного дослідження обставин кримінальної справи.
Всебічність, повнота й обєктивність дослідження обставин справи є основним напрямком, вихідним моментом першочергових гарантій встановлення істини при проведенні досудового слідства, необхідною умовою, що забезпечує досягнення мети розслідування. Навіть незначне відхилення від цього принципу тягне за собою неможливість встановлення обєктивної істини, як наслідок унеможливлює здійснення передбачених законом завдань кримінального судочинства.
Однак, ця точка зору підлягає критиці з огляду на те, що інколи справа може бути з формальної точки зору розслідувана всебічно, повно й обєктивно, але істина так і не буде встановлена. Тому ставити знак тотожності між поняттями „істини” в кримінальному судочинстві і поняттями „всебічності”, „повноти”, „обєктивності” при розслідуванні кримінальної справи є недоречним. Категорія „істина” визначає зміст кримінально-процесуального принципу, мету і завдання кримінального судочинства і вона досягається далеко не в кожній справі. Всебічність, повнота та обєктивність це лише узагальнюючі терміни для позначення процесуальних засобів, методів, підходів за допомогою яких повинна встановлюватись істина в кримінальній справі.
Усі учасники кримінального процесу мають низку прав і обовязків, а їх процесуальні функції спрямовані на встановлення істини у кримінальній справі. Однак, ступінь і характер участі в процесі встановлення істини у кримінальній справі у цих процесуальних фігур є різним.
Умовно всіх учасників кримінального судочинства можна поділити на декілька груп. Критерієм такого поділу буде роль і характер, яку відіграє такий учасник у процесі встановлення істини у кримінальній справі та його процесуальна функція.
До першої групи пропоную віднести учасників судового процесу, які мають активну процесуальну роль, спрямовану на виявлення і закріплення, з дотриманням процесуального закону, доказів, необхідних для встановлення істини у справі. До цієї групи відносимо: орган дізнання (дізнавача), начальника слідчого підрозділу, слідчі органи (слідчого), прокурора, який бере участь у розслідуванні кримінальної справи (органи досудового слідства). Для зясування істини під час розслідування кримінальної справи у відповіднос?/p>