Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?и в кримінальному процесі - це вимога закону, який зобовязує особу, що проводить дізнання, слідчого, прокурора і суд повно, всебічно і обєктивно дослідити обставини справи, для того, щоб у відповідності з дійсністю встановити всі суттєві, юридично значимі факти, дати їм правильну правову оцінку і тим самим забезпечити правильне вирішення справи.
Незважаючи на те, що дискусія з цього питання триває більш ніж півтора століття - ця проблема залишається відкритою. Невирішеним залишається питання співвідношення категорій „повноти, обєктивності й всебічності” з вимогою встановлення істини у кримінальному судочинстві.
Як бачимо з вищенаведеного, порушення вимог кримінально-процесуального закону про повноту, всебічність та обєктивність дізнання, досудового та судового слідства призводить до того, що істина у справі може бути і не встановлена, а кримінально-правовий конфлікт неправильно вирішено. Судова практика йде шляхом скасування вироків у випадку порушення вимоги всебічності, повноти та обєктивності розгляду справи (див. наприклад, ухвали судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду України від 6.03.1997, 31.08.1999, 2.11.1999, 27.01.2000, 25.07.2002).
Як видно із наведеного Верховний Суд України розрізняв окремо вимоги щодо повноти, всебічності та обєктивності дослідження обставин справи і щодо встановлення істини.
Зокрема категорія „істина” у різному контексті зустрічається у ст.ст. 48, 61, 142, 148, 177, 184 КПК України та ст.ст. 10, 45, 49, 56, 57, 63, 68, 70, 73, 112, 113, 115, 121, 213, 214, 281, 319, 320 проекту КПК України. Однак, законодавець не дає визначення цій категорії, а також не вказує, як вона співвідноситься з вимогою всебічності, повноти та обєктивності дізнання, досудового та судового слідства.
Як результат, у кримінально-процесуальній науці склалась широка дискусія з цього приводу. Так, при тлумаченні змісту ст. 22 КПК України інколи ставлять знак рівності між категоріями „істина” та „повнота, обєктивність і всебічність”. Зокрема, деякі автори вказують на „принципове значення для кримінального судочинства всебічного, повного і обєктивного дослідження обставин справи для дослідження істини у справі (принцип “обєктивної істини”). Вони акцентують увагу на тому, що з метою встановлення істини у справі КПК зобовязує суд, прокурора, слідчого і особу, яка провадить дізнання, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і обєктивного дослідження обставин справи, вивчити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що помякшують і обтяжують його відповідальність”.
Інші вважають, що всебічне, повне і обєктивне дослідження обставин справи є необхідною передумовою для встановлення істини, виконання завдань кримінального судочинства. Подібні погляди виказувались деякими науковцями і раніше.
Окрема група науковців відстоює позицію, що повнота, всебічність і обєктивність дослідження обставин справи є окремим принципом, або навіть окремими принципами кримінального судочинства.
Є.Г.Коваленко, М.М.Гончар вважають, що всебічність, повнота й обєктивність дослідження обставин справи є основним напрямком, вихідним моментом першочергових гарантій встановлення істини при проведенні досудового слідства, необхідним фактом, що забезпечує досягнення мети розслідування. Навіть незначне відхилення від цього принципу тягне за собою неможливість встановлення обєктивної істини, як наслідок - унеможливлюється здійснення передбачених законом завдань кримінального судочинства. Тому очевидно, що при розслідуванні кримінальної справи слідчий повинен будувати всю свою діяльність зі збирання та дослідження доказів, виходячи з цієї вимоги закону. Принцип всебічності, повноти й обєктивності дослідження обставин справи є надійним засобом досягнення обєктивної істини у кримінальній справі, який діє на всіх стадіях кримінального процесу і є необхідним засобом прийняття законних і обґрунтованих рішень при провадженні дізнання, досудового і судового слідства.
Слід відзначити, що вимоги повноти, обєктивності і всебічності розгляду й встановлення істини у справі виділяються окремо й у проекті КПК України. Зокрема у ст. 281 проекту КПК України вказано, що: „Головуючий у судовому засіданні керує судовим засіданням, спрямовуючи судове слідство на забезпечення повного, всебічного і обєктивного встановлення обставин, що підлягають доказуванню, і встановлення істини, усуває з судового слідства все те, що не стосується предмету судового розгляду”.
Таким чином, у кримінально-процесуальній науці, законодавстві і судовій практиці склались наступні погляди на співвідношення категорій „повноти, всебічності та обєктивності” та „встановлення істини” під час розгляду кримінальної справи:
1. Одні вчені і практики ототожнюють поняття „повноти, всебічності й обєктивності” з поняттям „істина”, тобто фактично ставить знак рівності між цими категоріями.
2. Другі говорить про те, що повнота, всебічність та обєктивність є передумовою встановлення істини у справі.
3. Треті виділяють окремо принцип (або навіть принципи) повноти, всебічності й обєктивності та принцип встановлення істини. Знак рівності між цими принципами та поняттями відсутній.
4. Четверті вважають, що повнота, обєктивність та всебічність є метою доказування, методом і засобом встановлення обєктивної істини.
Таким чином, не можна ототожнювати категорії „повноти, всебічності та обєктивності” з поняттям „істина”. Ці категорії