Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
тично ставились до отриманої ними інформації, що підтверджує або заперечує ту чи іншу версію. Недопустимо притягувати ті чи інші дані до версії, яка, на думку слідчого чи суду, є найбільш правдоподібною. Така однобічність досудового чи судового слідства є причиною серйозних слідчих та судових помилок, а інколи може призвести до притягнення до відповідальності невинної особи і навпаки безкарності щодо винного у вчиненні злочину.
Вимога обєктивності предявляється до органів дізнання, досудового слідства і суду з метою усунення з розслідування і розгляду кримінальної справи субєктивізму дізнавача, слідчого, судді. Ці особи повинні керуватись не своєю субєктивною думкою, почуттями чи особистим ставленням до справи, а процесуальною функцією, якою їх наділила держава.
Вимога повноти дізнання, досудового і судового слідства полягає в тому, щоб органи дізнання, досудового слідства й суд зясували усі обставин, що підлягають встановленню по кримінальній справі, всі факти злочинної діяльності обвинуваченого, а також залучили до справи таку кількість доказів, яка дозволить виконати це завдання. Повнота дослідження характеризує обсяг та межі доказування, вимагає дослідження і використання такої кількості доказів, що необхідна для прийняття законного й обґрунтованого рішення.
Отже, відмінність між всебічністю і повнотою полягає в якісно-кількісній характеристиці дослідження, оскільки поняття всебічності охоплює тільки зясування обставин, які підлягають доказуванню, а поняття повноти дослідження доказів, необхідних і достатніх для встановлення цих обставин. Тому всебічно повинні досліджуватися як обставини, так і докази.
Отже, принцип всебічності, повноти й обєктивності дослідження обставин справи є надійним засобом досягнення обєктивної істини по кримінальній справі, який діє на всіх стадіях кримінального процесу і є необхідним засобом прийняття законних і обґрунтованих рішень при провадженні дізнання, досудового і судового слідства.
1.2 Всебічність, повнота та обєктивність як засіб встановлення обєктивної істини по справі
Зясування істини більшістю вітчизняних процесуалістів розглядається як принцип кримінального судочинства, що має важливе практичне значення. Такої думки, зокрема, дотримуються М.Михеєнко, В.Нор, В.Шибіко, В.Маляренко, В.Тертишник, П.Репешко, Г.Чангулі, М.Костін та ін. Однак, у наукових працях з кримінального процесу досі залишаються невирішеними важливі для теорії і практики питання щодо виду та змісту зазначеного принципу, форми його реалізації, місця у системі інших принципів кримінального судочинства.
У радянській юридичній літературі довгий час дискусійним було питання про те, чи є встановлення обєктивної істини принципом кримінального процесу, чи лише метою доказування у кримінальній справі, або ж одночасно першим і другим, а також співвідношення її з вимогою повного, всебічного та обєктивного дослідження обставин справи.
Думка про те, що встановлення обєктивної істини є принципом радянського кримінального процесу закріпилась у процесуальній літературі радянської доби. Такої думки дотримувалися, зокрема, М.С.Строгович, В.Є.Чугунок, О.Д.Соловйов, А.Л.Ривлін, С.А.Альперт, Т.М.Добровольська, Я.О.Мотовиловкер та інші.
Деякі процесуалісти вважали, що встановлення обєктивної істини є принципом і метою радянського кримінального процесу. Так, М.С.Строгович підкреслює: „Це мета, коли йдеться про встановлення фактів у відповідності з дійсністю, до чого прагнуть слідство і суд у кожній справі, і це принцип у тому розумінні, що це є виражене у законі керівне положення, яке спрямовує і визначає діяльність слідства і суду”.
Я.О.Мотовиловкер зазначає: „Істина - мета... відноситься до істини - принципу процесу так, як результат відноситься до шляху, який приводить до нього...”. Він вважає, однак, що принцип всебічного, повного й обєктивного дослідження обставин справи і принцип обєктивної істини - поняття однозначні, і що: „з точки зору термінологічної точності „перше найменування краще другого, оскільки воно „більш виразно... передає ту думку, що у статті 14 Основ... йдеться про принцип дослідження злочинної події, яка мала в минулому місце, і що сама ця подія минулого повинна бути при допомозі доказів встановлена у повній відповідності з дійсністю”.
Щодо вимоги всебічного, повного й обєктивного дослідження обставин справи М.С.Строгович зазначає, що ця вимога „зовсім не рівнозначна принципу обєктивної істини, а є лише однією з умов, необхідних для досягнення істини”. М.Л.Шифман, І.В.Тирічев, М.О.Чельцов, Н.І.Ніколайчик, Є.О.Матвієнко та деякі інші автори вважали, що встановлення обєктивної істини є лише метою доказування у кримінальній справі, а не принципом кримінального процесу, оскільки, на їх думку, принцип і мету не можна ототожнювати.
В залежності від поглядів на істину (матеріальну чи обєктивну) науковці давали відповідне визначення її принципу.
Принцип матеріальної істини є принцип безсумнівної доведеності обвинувачення: обвинувачення може вважатися доведеним лише тоді, коли воно повністю ґрунтується на обставинах справи і ними підтверджується, коли винність обвинуваченого є безсумнівною. Обвинувальний вирок може бути винесено тільки відносно особи, що дійсно вчинила злочин, а кримінальному покаранню може бути піддано ту особу, вина якої встановлена з повною достовірністю, тобто дійсний злочинець.
Принцип встановлення обєктивної істи?/p>