Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
трішнє переконання, якщо воно не обмежено правилами закону, не може забезпечити справедливого рішення. У самому судді й у зовнішніх обставинах можуть знаходитись причини, які можуть перешкодити йому застосувати до справи всю повноту внутрішнього переконання та правильно її вирішити. Людині властиво захоплюватися, що породжує односторонній погляд на речі, в її діяльності можливі помилки, прорахунки і неправильне розуміння складних або незвичайних предметів. Суддя може мати ваду, що називається “лінивість розуму”. Ця лінь розуму, відмовляється проникати у глибину речей і пробивати собі дорогу серед оманливої очевидності і поверхневих протиріч. Однією з причин, що заважає судді встановити істину в справі та винести справедливий вирок це „внутрішнє небажання” повно, обєктивно і всебічно дослідити справу. Це „небажання”, або “лінивість розуму”, може пояснюватись різними причинами.
Стосовно судово-кримінальної достовірності, необхідно відмітити, що вона здобувається, як правило, при таких умовах і для такої мети, при яких дії почуттів відкривається широкий простір. Мета кримінального суду, драматичність провадження, спроби судового красномовства сторін все це сильно впливає на серця суддів, збурює їх почуття.
І.Я. Фойницький влучно відмітив, що “не слід змішувати вирішення справи за системою вільної оцінки з вирішенням її за безпосереднім враженням. Перше передбачає знання справи шляхом вивчення її за обєктивними даними, які містяться в самій справі; друге обмежується прийняттям того відбитку, який справа або її окремі фрагменти залишили в наших почуттях. Оцінка доказів є розумовою діяльністю, яка реалізується через сумнів або переконання; враження є продуктом одного лише чуттєвого сприйняття, яке не перевірено розумовим процесом.
З іншого боку, не потрібно змішувати вирішення справи за вільною оцінкою доказів з її вирішенням за свавільним поглядом. Здійснення логічних процесів при доказуванні визнано необхідною умовою правильної оцінки доказів. Для того, щоб внутрішнє переконання не переходило в особисте свавілля, закон не повинен звязувати суддю легальними правилами, однак повинен турбуватися про напрацювання його переконання при умовах і в порядку, коли кожна розсудлива і поміркована людина при тих же обставинах прийшла б до такого ж висновку. Правила про такий порядок і умови мають важливе значення; ними встановлюється межа між свободою судді й індивідуальним свавіллям”.
Крім цього, вважаю, що внутрішніми перепонами, які стоять на шляху повноти та всебічності у кримінальному судочинстві є небажання людини проникати в сутність справи, її інтелектуальна лінь, карєризм, формальне відношення до людської долі, душевне зачерствіння, моральна і професійна деградація, корисливість. Всі ці негативні фактори, що впливають на обєктивність судового розгляду, формування внутрішнього суддівського переконання можуть бути зумовлені найрізноманітнішими причинами.
Немає нічого більш шкідливого для правосуддя, для встановлення істини у справі, як односторонній обвинувальний ухил, односторонній підхід до фактів і обставин, що досліджуються, коли збирається і фіксується тільки те, що підтверджує обвинувачення, й ігнорується те, що заперечує обвинувачення чи помякшує його.
Одним із елементів, що підсилює субєктивні начала при розгляді кримінальних справ є досвід судді, який може відігравати як позитивну, так і негативну роль.
Ось, як про це пише М.С. Строгович: „Свій попередній досвід відносно того, у яких випадках обвинувачений і свідки у раніше розглянутих справах говорили правду, в яких казали неправду чи помилялись, від чого залежала ця неправда і помилки, чим вони обумовлені і за якими ознаками розпізнавались. Цей досвід суддів є дуже цінним і важливим для виявлення істини у складних і суперечливих фактичних обставинах справи. Саме цей досвід дає суду правильну орієнтацію в обставинах справи, допомагає йому правильно зрозуміти вчинки і спонукання людей, що приймають участь у кримінальному процесі. У цьому відношенні досвід суддів, узагальнений і осмислений ними, є найважливішою умовою для того, щоб судді могли правильно вирішити кримінальну справу…
Але, при неправильному відношенні того чи іншого судді, до свого досвіду, у випадку неправильних, поспішних і необґрунтованих узагальнень цього досвіду, при розгляді окремої судової справи може бути отриманий і негативний результат; у судді може виробитись стандартний підхід до справи, упередженість і „трафарет”. Якщо в минулому суддя, як правило, спостерігав певний звязок між фактами, він іноді буває схильний вбачати його і в даному конкретному випадку, хоча саме в цьому випадку такого звязку могло і не бути, або він міг проявитись якось інакше. Досвід суддів, що використовується при розгляді кожної конкретної справи, включає в себе, по-перше, загальний досвід судді, тобто його життєвий досвід; і, по-друге, досвід судовий, професійний, тобто досвід практичної судової роботи”.
Висновок суду про винність обвинуваченого повинен ґрунтуватися на фактичних матеріалах справи, і це правильно, бо інакше висновок суду буде необґрунтованим і довільним. Але, правильно й те, що до істинного висновку суддям доводиться пробиратися, прокладати собі дорогу через численні факти, які можуть вказати суду шлях до істини, але можуть і звести його з цього шляху, призвести до неправильних, хибних висновків. У цьому - суть і значення внутрішнього суддівського переконання при вирішенні сп?/p>