Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ави. Це переконання є суттєвою гарантією виявлення у справі матеріальної істини. Звичайно, переконання суддів саме може бути помилковим, хибним, судді можуть бути впевненими в існуванні факту, коли його в дійсності не було, можуть бути впевнені у винності обвинуваченого, тоді як обвинувачений у дійсності невинуватий.
Несправедливий вирок зазвичай виноситься не тоді, коли судді твердо переконані у правильності своїх висновків, а їх переконання виявляється помилковим, але тоді, коли судді виносять вирок, взагалі не маючи твердого переконання, коли вони стверджують що-небудь, що вони вважають вірогідним, правдоподібним, але в чому вони зовсім не переконані. Не переконання суддів, а їх упередженість зазвичай призводить до неправильних висновків і є причиною судових помилок.
Упереджене ставлення суддів може бути результатом дії багатьох обставин, які умовно розділяють на три групи, такі що:
а) прямо вказують на можливу зацікавленість;
б) свідчать про певні негативні індивідуально-психологічні якості судді;
в) характеризують умови роботи суду”.
Обставини (фактори) першої групи, як правило, відомі заздалегідь субєктам процесу і є підставою для заяви відводу (самовідводу) судді. Інститут відводу виступає правовим засобом усунення із процесу осіб, зацікавлених у його результатах. Це - його основне призначення. Такий гарантійний вплив має профілактичний і попередній характер: відводи, як правило, заявляються до розгляду справи по суті й відносно осіб, що можуть проявити упередженість (у тому числі й суддям). Фактори другої і третьої групи впливають на обєктивність суддів у процесі формування їх внутрішнього переконання.
Субєктивна основа внутрішнього переконання суддів виражається в їх впевненості у достовірному встановленні фактів (тобто в істинності досягнутих результатів), що виникає у процесі інтелектуального напруження при усвідомленні ними особистої відповідальності за правильне вирішення справи. Знання всіх обставин справи у сукупності з впевненістю в істинності цих знань викликає у суддів вольовий стан готовності до прийняття відповідного рішення. Процесуальною формою прояву їх внутрішнього переконання є висновки і судження, які набувають обєктивної форми в певному правозастосовному акті.
Формування внутрішнього переконання суддів відбувається в процесі їх мислення, яке „виступає в нерозривній єдності інтелектуальних і емоційно-вольових компонентів”.
На правозастосовну діяльність суддів впливає багато соціально-психологічних факторів (упередженість, перестраховка, егоцентризм, підміна дійсного бажаним і т.п.), так звані „неформальні елементи” (досвід, світобачення, професійна деформація і т.п.), а також певні умови судової роботи (повнота достовірної інформації, дефіцит часу, прийняття рішення в ускладнених умовах, службове навантаження та інше). До цього необхідно додати, що субєктивні відтінки людських почуттів вельми різнобарвні, як неоднакові і ціннісні погляди людини, її уподобання й переконання. Все це може вплинути на готовність суддів правильно оцінити обставини справи. Тому велике значення „мають ті обєктивні гарантії, які попереджають прояви субєктивізму в рішеннях, або, інакше кажучи, знімають „внутрішні” і „зовнішні” перешкоди, які заважають обєктивній оцінці і правильності рішення”.
Інші автори вважають, що засоби забезпечення обєктивності суддів для попередження дії негативних факторів слід розділяти на ідеологічні, організаційні і правові. Перші дві групи засобів (ідеологічні й організаційні) спрямовані на формування особистісних якостей суддів (високого науково-світоглядного рівня правосвідомості, необхідних морально-вольових і інтелектуальних якостей і естетичних поглядів) і покращення умов їх діяльності (правильний підбір кадрів, наукова організація праці, своєчасна правова інформація і т. п.).
Ідеологічне й організаційне забезпечення обєктивності, не має визначеної нормативної основи, тому механізм його гарантійного впливу відрізняється досить складною системою соціальних звязків. Але в будь-якому випадку цей вплив відбивається на правосвідомості суддів, і є регулятором їх дій у процесі дослідження й оцінки обставин справи, включаючи прийняття рішення по суті питання, що розглядається.
Внутрішнє психологічне ставлення суддів до вимог і приписів правових норм, відповідні мотиви їх поведінки в значній мірі обумовлюють ефективність дій правових засобів забезпечення обєктивності. Останні виступають в якості певної системи правових засобів і умов. Їм притаманні внутрішні звязки, гармонійність і стійкість яких створюється єдністю змісту і форми правосуддя.
Механізм гарантійного впливу правових засобів на обєктивність суддів визначається умовами судової діяльності і здійсненням поточного і наступного контролю за правильністю рішень, що приймаються. У самому загальному вигляді правове забезпечення обєктивності полягає у тому, що закон встановлює строгий процесуальний режим діяльності суду й інших учасників справи: послідовний розвиток процесу, всебічність і повнота зясування обставин справи, обовязкові правила збирання, закріплення, дослідження й оцінки доказів, спеціальні гарантії, що забезпечують свободу внутрішнього переконання суддів, а також контроль і нагляд з боку вищих судів.
Як бачимо з вищенаведеного склалася думка, що вимоги встановлені законом, система перегляду та ревізії судових рішень є надійною гарантією від субєктивізму й