Історична характеристика Дніпропетровська
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
Землі, безумовно, позначились на формуванні сучасного рельєфу, грунтів, рослинності та утворенні корисних копалин.
а) рельеф Поверхня Дніпропетровської області являє собою хвилясту степову рівнину, одноманітність якої порушується кряжами, широкими степовими балками, річковими долинами, ярами.
У формуванні сучасного рельєфу області основну роль відіграли геологічні процеси далекого минулого і зовнішні сили: текучі води, сонячне тепло, атмосферні опади, вітер, рослинні й тваринні організми. Пізніше певну роль у цьому відіграла господарська діяльність людей.
Територія Дніпропетровської області лежить на стику кількох геоморфологічних областей і районів. З північного заходу сюди заходить південно-східна частина Придніпровської височини. Форми поверхні височини значною мірою звязані з характером залягання жорсткої брили Українського кристалічного щита. Найвища точка з позначкою 195 м над рівнем моря міститься на Базавлуцько-Сурському вододілі. До знижень належить Сурська котловина і деякі річкові долини. Тут кристалічні породи вкриті значними товщами осадочних порід і тільки по схилах річкових долин та балок досить часто зустрічаються їх відшаровування.
У південному напрямі височина поступово знижується і непомітно переходить у Інгулецько-Нікопольську низовину. На північний захід вона дещо знижується і, вже вийшовши за межі області, знову підвищується; на сході круто обривається до Дніпра.
Поверхня височини розчленована річковими долинами, балками і ярами. Особливо густа яружно-балкова сітка вздовж правого берега Дніпра між с. Мишурин Ріг і м. Дніпропетровськом та на південь від нього. Крім ярів і численних балок, на Придніпровській височині трапляються мертві сухі долини. Вода в них буває тільки навесні під час танення снігу і влітку після зливи.
Крайній південь правобережжя зайнятий Інгулецько-Нікопольською низовиною, яка являє собою північну окраїну Причорноморської низовини, що з півдня заходить на територію правобережжя області. На всьому її протязі, від Інгульця на заході до Дніпра на сході, простягається одноманітна, злегка хвиляста степова рівнина з неглибокими долинами степових річок і слабим розвитком ярів та балок. Кристалічний фундамент тут вкритий потужними товщами морських відкладів. Виходи гранітів зрідка зустрічаються по долинах річок і по схилах балок. Особливої уваги заслуговують яскраво-червоні граніти, що залягають біля станції Тік Апостолівського району. Східна частина рівнини Нікопольщина, що лежить між Базавлуком і Дніпром, являє собою низовину, яка підноситься над рівнем моря не вище, як на 50 м.
Усе лівобережжя зайняте Придніпровською низовиною, де виділяються Гуляйпільське палеогенове плато, Приорельське плато й Орельсько-Самарська низовина.
Орельсько-Самарська низовина становить південно-східну частину Придніпровської низовини. На півночі вона непомітно зливається з Полтавською рівниною, на схід поступово підвищується і так само непомітно зливається з Приорельським плато. Приорельське плато обмежується звивистою долиною річки Орелі. Південною межею є долина річки Самари. На сході плато поступово переходить у північно-західні відроги Донецького кряжа. На заході воно переходить в Орельсько-Самарську низовину.
Найвища позначка Приорелля знаходиться на півночі Павлоградського району і досягає 191 м над рівнем моря. Плато являє собою вододіл між басейнами річок Самари та Орелі.
Приорельське плато лежить в зоні Дніпровсько-Донецької западини, де кристалічні породи прикриті товщами осадочних порід (потужністю понад З тис. м): глинами, пісками, пісковиками, мергелями та ін.
Осадочні породи легко піддаються розмиванню текучими водами. Ось чому для Приорелля характерна яружно-балкова форма рельєфу. Особливо це помітно в південній частині плато, оберненій до долини Самари.
На південному заході Орельсько-Самарська низовина виходить до Дніпра, а на південному сході обмежована підвищеннями Гуляйпільського плато. Низовина має загальний похил на південний захід, до Дніпра. Про похил поверхні свідчать річки Орель, Чаплинка, Кильчень, що течуть з північного сходу на південний захід. Течія річок повільна і плавна. Поверхня низовини майже плоска рівнина, складена з лесу, лесовидних суглинків, місцями пісків, які утворюють тут так звані кучугури. Одноманітність поверхні порушують лише невисокі підвищення і заглибини-блюдця. Останні утворилися внаслідок вимивання солей з грунту. Достатня кількість вологи створює сприятливі умови для розвитку буйної травяної рослинності. У літній період вони виступають зеленими острівцями серед пожовклого степу.
Значні площі в пониззі Самари зайняті пісками, що їх відклали потоки талих вод давнього льодовика.
Серед плоскої рівнини на південь від Царичанки над навколишньою місцевістю одиноко підноситься останець гора Калитва (145 м).
На територію Дніпропетровської області Гуляйпільське плато заходить своєю північною частиною. Його фундамент складають тверді породи Українського кристалічного щита, які вкриті значними товщами осадочних порід, головним чином середньосу-глинковим пиловидним карбонатним лесом.
Долина середньої течії річки Вовчої ділить Гуляйпільське плато на західну і східну частини. Західна частина затиснута між двома річками Дніпром на заході і Вовчою на сході. Поверхня цього межиріччя відзначається яскраво виявленими формами яружно-балкового рельєфу. Особливо багато ярів на заході Синельникі?/p>