Історична характеристика Дніпропетровська
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?етворився на великий науковий центр. На початку 70-х рр. у місті було 29 технікумів, 9 вузів.
Учені та фахівці розробляли нову техніку, сприяли розвиткові виробництва у масштабах держави. Лише за період з 1967 по 1972 рр. вузи та науково-дослідні інститути міста підготували більше 100 докторів, понад 500 кандидатів наук. У місті були створені наукові центри академії наук УРСР. Дніпровський ракетно-космічний центр був лідером серед науково-виробничих організацій країни.
Відомчий житловий фонд ПМЗ був найбільшим у Дніпропетровську. Надбанням жителів міста стали обєкти соціокультурного і спортивного призначення, що належать ПМЗ, Палац культури машинобудівників, Палац водних видів спорту, один з найбільших в Україні універсальний видовищно-спортивний палац -- стадіон Метеор, водноспортивна база на Дніпрі. Вагомий внесок зроблено працівниками Південмашу у створенні громадських і памятних споруд міста: театр опери і балету, аеропорт, універмаг Дитячий світ, історичний музей ім. Д.І. Яворницького, памятники Г.І. Петровському, О.М. Горькому, монумент Вічної Слави та ін. Заслужено генеральному директорові ПМЗ О.М.Макарову присвоєно звання Почесний громадянин міста Дніпропетровська .
ПМЗ і його КБ заклали перспективи, які сьогодні визначають основні напрями пріоритетного промислового розвитку міста, його орієнтації на виробництво високих космічних технологій.
Бурхливий індустріальний розвиток міста вже наприкінці перших повоєнних літ спричинив до виникнення проблеми енергетичного забезпечення. Для її розвязання у 1952 р. на острові Чаплі розпочали будівництво Придніпровської ДРЕС, перший промисловий струм якої в систему Дніпроенерго надійшов 28 грудня 1954 р., але це лише ознаменувало пуск першої черги станції. Повністю її будівництво було завершене в 1966 р., коли ДРЕС вийшла на повну потужність у 2,4 млн. кіловат, що в 4 рази перевищувало потужність Дніпрогесу. Придніпровська ДРЕС на той час стала найпотужнішою тепловою електростанцією СРСР та Європи.
За генеральним планом 1956 р. передбачалося розширення існуючих і створення нових промислових підприємств у місті. У 1968 р. будівництво трубопрокатного цеху №4 на заводі ім. К. Лібкнехта дало можливість збільшити випуск продукції зразу на 60%. Наприкінці 50-70-ті рр. були побудовані трубоволочильний цех та стан 140 на трубопрокатному заводі ім. В.І. Леніна, цех освинцювання сталевого листа на заводі ім. Комінтерна, цех полімерного машинобудування, комбінат крупно-панельного домобудування, цех по виробництву труб нафтового сортаменту на заводі ім. К. Лібкнехта та ін. В ці роки були реконструйовані колесопрокатний цех заводу ім. К. Лібкнехта, кисневий блок і конверторний цех заводу ім. Г.І. Петровського, цех безшовних труб на заводі ім. В.І. Леніна, цех еликогабаритних шин шинного заводу, цехи заводу гірничошахтного устаткування, завод ім. І.В. Бабушкіна та ін.
У 1956 р. почалося спорудження шинного заводу, який уже 1 квітня 1961 р. видав першу продукцію. У 1968 р. стала до ладу друга черга підприємства.
Будувалися й підприємства легкої промисловості. За 60-80-ті рр. стали до ряду діючих швейні фабрики №1,5 і Універсал, трикотажне обєднання Дніпрянка, комбінат дитячих іграшок, пивоварний комбінат Дніпро, кондитерська фабрика.
Наведений перелік зростання промислового потенціалу нашого міста за повоєнні десятиліття не є повним, але саме так за цей час перепадає найбільший обєм розширення існуючих і створення нових промислових підприємств. Але, промислове засвоєння нових територій створило серйозну містобудівну проблему для Дніпропетровська.
Південмаш, виробниче обєднання Дніпрошина, завод пресів та ряд інших утворили нову потужну південну промислову зону міста. Металургійний завод ім. Г.І.Петровського, завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна, коксохімічний завод ім. М.І. Калініна, трубопрокатний завод ім. В.І.Леніна, ДЗМУ та ряд інших оформили західну промислову зону міста. Західна та Південна промислові зони скоро зімкнулися. Нижньодніпровський трубопрокатний завод ім. К. Лібкнехта та ряд заводів, комбінатів, обєднань лівобережжя, звязані залізничною магістраллю, утворили Амур-Нижньодніпровську промислову зону, яка дугою огорнула центральний район лівобережної частини Дніпропетровська від Дніпра до гирла Самари. З побудовою Придніпровської ДРЕС обидва напівкільця правого і лівого берегів зімкнулись у районі острова Чаплі. Таким чином, промислові райони закували місто в суцільне промислове кільце, яке, пройшовши кордонами центрального міського ядра, відрізали від нього нові житлові райони, які примусово виносилися на вільні зовнішні простори, віддалені від центру.
У 50-80-х рр. Дніпропетровськ був, перш за все, містом металу, машин, енергетики, великої хімії. Вирішальна роль у промисловості міста належала чорній металургії, представленій 8 підприємствами, з яких повний металургійний цикл мав тільки завод ім. Г.І. Петровського. Трубопрокатне виробництво було освоєне заводами ім. В.І. Леніна та ім. К. Лібкнехта. Машинобудування представляли Дніпропетровський завод металургійного устаткування (ДЗМУ), завод ім. І.В. Бабушкіна, завод пресів, завод сільськогосподарського машинобудування, верстатобудівний завод, завод шахтної автоматики, завод ім. Артема, Південний машинобудівний завод. Окрім заводу шахтної автоматики, електротехнічне обладнання випускали електромеханічний завод і радіозавод. Транспортне машинобудування предста?/p>