Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
було, що приводило до постійних розбратів між станами. Ці обставини практично зробили Генеральні Штати знаряддям у руках французьких королів. Проте в окремих випадках Генеральним Штатам удавалося протистояти королівській владі, зайнявши тверді позиції при обговоренні деяких питань і ухваленні рішень.
Початок роботи зборів від станів дозволивши консолідувати всі суспільні сили, виступаючі за обєднання країни. Королі дістали можливість звертатися за підтримкою до станів, обминувши правителів найбільших сеньйорій. На цих зборах обговорювалися питання внутрішньої і зовнішньої політики, але, перш за все введення нових податків. Введення постійних загальнодержавних податків дозволило королівській владі створити постійну професійну армію замість рицарського ополчення і бюрократичний апарат управління.
Вперше загально-французькі збори станів були скликані в 1302 році. Їх стали називати Генеральними Штатами на відміну від штатів (зборів) в окремих провінціях.
Кожен стан був подань окремою палатою. Перша палата складалася з вищого духівництва. У другій - засідали виборні від дворянства. Причому найбільш знатні до складу палати не входили, а брали доля в роботі королівської курії. Третій стан, як правило, складався з представників міських комун (ешвенів). Кожна палата мала один голос, а оскільки рішення приймалися більшістю голосів, привілейовані стани малі переваги.
Всі питання розглядалися Генеральними Штатами окремо по палатах. Рішення виводилося простою більшістю голосів. Остаточне затвердження рішення проводилося на спільних зборах всіх палат, причому кожна палата мала лише один голос. Таким чином, привілейовані стани (духівництво і дворянство) завжди мали гарантовану більшість.
Періодичність скликання Генеральних Штатів не була встановлена. Це питання вирішував сам король залежно від обставин і політичних міркувань. Питання, що виносяться на розгляд Генеральних Штатів, і тривалість їх засідань визначалася королем. Вони скликалися, аби виразити позицію станів до оголошення королем війни, переговорів про мир, укладення договорів, загострення конфліктів з Папою Римським і так далі. Король запитував думку Генеральних Штатів по ряду законопроектів, хоча формальна їх згода на ухвалення королівських законів не потрібна.
Але найчастіше причиною скликання Генеральних Штатів була потреба короля в грошах, і він звертався до станів з проханням про фінансову допомогу або дозвіл на черговий податок.
Виникнення станово-представницької монархії і поступова концентрація політичної влади в руках короля не піддали центральні органи управління істотній реорганізації. Важливе місце в системі центрального управління зайняла створена на базі королівської курії Рада Нотаблів. У цю раду входили легісти, а також 24 представники вищої світської і духовної знаті (принци, пери Франції, архієпископи і так далі). Рада збиралася один раз у місяць, але його повноваження носили виключно дорадчий характер.
На місцях країна була розділена на бальяжі і превотажі на чолі з бальї і з, що здійснювали поточне управління, збір податків і спостереження за судовими органами.
Прагнучи до централізації місцевого управління, король вводить нові посади губернаторів. Вони призначалися в бальяжах, замінюючи бальї і отримуючи ширші повноваження: забороняти будувати нові замки, не допускати приватних воєн і так далі.
В XV столітті зявляються такі посадові особини, як генерал-лейтенанти, що призначаються зазвичай з принців крові і знатного дворянства. Зазвичай вони управляли групою бальяжей або адміністративним округом, який у кінці XV століття почав називатися провінцією.
2.2 Розгром Ордену тамплієрів
Климент V відкрив першу сесію Екуменічного собору клятвою, яку приніс у Вьенськом соборі в суботу 16 жовтня 1311 р. Представники духівництва, що зібралися, повинні були розглянути три основні питання: про орден тамплієрів, про допомогу Святій Землі і про реформу церкви. Запрошення на Собор були розіслані щонайменше 161 прелатові, не кажучи вже про представників папської курії і вікарних єпископів. Церковники повинні були зїхатися звідусіль - з Італії, Франції, Священної Римської імперії, з Іберійського півострова, з Британських островів, із Скандинавії і Східної Європи; повинні були прибути і чотири великі патріархи. Собор носив воістину уселенський характер, бо запрошені були як представники найзахідніших, ірландських єпархій, так і архієпископства Ризького католицького світу, що знаходився на самому сході. Були запрошені також великі правителі держав: німецький імператор, королі Франції, Англії і іберійських держав, а також Сіцілії, Угорщини, Кіпру і Скандинавії. Проте не встигло завершитися офіційне відкриття Собору, не встиг папа благословити високі збори, як стало ясно, що все пішло криво і навскіс. Більш за третину прелатів особисто на Соборі не присутні - один з хроністів називає число 114. Не зявився жоден король, за винятком Філіпа Красивого, та і той прибув лише навесні наступного року і зовсім не для того, щоб обговорювати церковні реформи, а всього лише аби чинити тиск на папу із сповна певного питання - виголошення вироку Ордену тамплієрів. Він затримався рівно настільки, скільки знадобилося йому для досягнення своєї мети. (див. додаток 3) / Протягом декількох, що передували Собору, місяців, Климент активно збирав показання свідків проти ордена тамплієрів, маючи намір представити їх у Вьені. Проте процеси поз?/p>